Andy Travel Club

Комфорт – поняття багатогранне. Хтось шукає тишу і приватність, комусь важлива смачна кава зранку, а інші не можуть уявити готель без якісного Wi-Fi. Хороший готельний сервіс враховує потреби різних гостей, навіть якщо мова йде про прості речі: праска на поверсі, можливість залишити багаж, наявність інформаційного буклета з картою міста, чи порада адміністратора, де найсмачніша локальна страв

Під час подорожі Національним парком "Прип'ять-Стохід" вечір несподівано застав мене у маленькому селі Люб'язь між Любешовим і білоруським кордоном. Люб'язь — одне з тих сіл, де час сповільнюється, а тиша звучить голосніше, ніж цивілізація. Тут, на самому заході Волинського Полісся, на березі великого озера Люб'язь, заховано давнє поселення з історією, що веде свій початок щонайменше з 1366 року. Тоді воно вже згадувалося в документах як важливий осередок на поліських шляхах.

Одне з найвражаючих місць, яке я побачив під час нещодавньої мандрівки Полтавщиною - Зміїна гора. Звідси відкривається незабутній краєвид на дельту Ворскли, де вона впадає в могутній Дніпро. Ця територія - серце ландшафтного природного парку “Нижньоворсклянський”, який став справжнім відкриттям навіть для досвідченого мандрівника.

Цього року на свій День народження я вирішив здійснити поїздку, яка давно відкладалася. За останні роки війни я вже встиг об’їздити майже всі оглядові майданчики між Кам’янцем-Подільським і Бакотою. Та залишалася одна "біла пляма" - панорами навколо Врублівців. Чотири точки, що стояли в списку “обов’язкових” для моєї майбутньої книги про мальовничі місця Західного Поділля.

Від Рахнівки маршрут ще раз переламується на південь і вперто йде далі між полями й ледь помітними грядами, що тримають Поділля у своїх вигинах. Тут дорога стає майже мовчазною - одна-дві машини за годину, старі тополі над асфальтом і сухі канави, що пам’ятають кожну весняну повінь. Десь за кілька кілометрів від траси Хмельницький - Чернівці, ближче до вигину річки Тернави, ховається Кривчик - село, яке не прагне потрапляти у туристичні буклети.

Від Великого Жванчика наш маршрут знову стягується до Дунаївців - ніби треба перевести подих перед тим, як дорога піде далі на південь, ближче до Кам’янця. За кілька кілометрів від міста - поворот ліворуч, вузька смуга асфальту між пагорбами й полями. Так відкривається Рахнівка - місце, де історія не ховається за мурами, а живе у дрібницях і переказах.

Я відвідав село Заріка пішки влітку 2024 року, коли подорожував національним парком «Прип'ять-Стохід» на Волинському Поліссі. Це була нетривала, але дивовижно душевна мандрівка, що почалася з містечка Любешів. Звідти на протилежний берег річки Стохід веде дерев’яна кладка - вузька дерев’яна стежка над водою, що похитується під ногами і одразу налаштовує на неспішну, майже медитативну ходу. Перейшовши її і далі прямуючи пішохідною стежкою через заплавні болота, можна за дві-три години неспішного ходу опинитися у Заріці - типовому поліському селі, віддаленому від шуму великих доріг, що зберегло в собі архаїчний спокій і природну гармонію.

Від водоспаду Бурбун дорога йде далі у напрямку Бакоти, перетинає кілька ледь помітних гряд і знову виводить у простір пагорбів, що розчиняють лінію горизонту. І серед цих зелених хвиль тихо, без поспіху відкривається Великий Жванчик - місце, про яке не кричать туристичні довідники, але яке тримає у собі дивну нитку - подільську землю з легким подихом Італії.

Наприкінці травня я вирушив у незаплановану подорож. Хотів нарешті дістатися туди, куди не доходили мої маршрути - у саме серце Полісся. Мав на це майже тиждень і чіткий план: дослідити ліси й болота навколо Шацьких озер, потім заглибитися у Надслучанську Швейцарію - Соколині гори й околиці Сарн. Але дощі перекреслили плани - залишили лише Шацькі озера. І навіть вони стали несподіваним відкриттям. Вечір на Світязі подарував мені такий захід сонця, якого я не бачив ніде: спокійний, розлогий, без людей - тільки я, тиша й золото неба у воді.

Глибоко на півночі Рівненської області, серед лісів і болотистих луків Полісся, розкинулось одне з наймальовничіших озер України - Нобель. Це справжній поліський скарб, що одночасно є частиною заплави Прип’яті й окремою природною пам’яткою зі своїм обличчям, історією та атмосферою.

Під час подорожі Північною Бессарабією ми з моєю старшою донькою Маргаритою завітали у це фантастичне місце на північному сході Чернівецької області, неподалік села Нагоряни. Тут розташована одна з найвражаючих природних локацій Дністровського каньйону — місце впадіння двох невеликих річок, Сурша і Сара-Лунга, у Дністер. Попри віддаленість і відсутність туристичної інфраструктури, це місце вважається одним із наймальовничіших усього середнього Подністров’я.

Посеред звивистих берегів Дністра, на межі Тернопільської та Івано-Франківської областей, природа створила справжнє диво — острів Інь-Янь. Він отримав свою назву завдяки формі, що нагадує знаменитий символ гармонії та балансу. З висоти пташиного польоту острів і справді виглядає, наче витвір мистецтва — два півкола, що утворюють цілісну композицію. Утворився Інь-Янь у 1970-х роках внаслідок великої повені, коли Дністер, вийшовши з берегів, залишив частину суходолу у своїх обіймах. Сьогодні це — один з найбільш фотогенічних і неймовірно мальовничих пейзажів Подністров’я.