Andy Travel Club

В одні з червневих вихідних відвідав Полтаву на запрошення своєї подруги Інни, з якою ми у розпал пандемії у 2021 році відвідували Бразилію. Звичайно, я був у Полтаві багато разів, але з кожним новим візитом відкриваю це місто по-новому. Та було і зараз. Вперше відвідав садибу-музей Котляревського, район Поділ, прогулявся берегом Ворскли та познайомився з місцевою кухнею. Привіт, Полтава!

Наприкінці травня мав чудову нагоду вкотре відвідати Тернопіль. Так сталося, що Новий Рік я святкував саме тут під час Новорічного туру Тернопіллям. А цього разу в Тернополі опинився, бо тут відбувалася Колегія Держпродспоживслужби, в якій я брав участь. Скориставшись цією нагодою, я вирішив залишитися у Тернополі на вихідних та детальніше зануритися у це місто.

У селі Притулівка (колишня Притулія), що розташоване на території колишньої Миньковецької держави, зберігся водяний млин онука господаря Миньковецької держави Сцібор-Мархоцького. Млин величезний, чотирьохповерховий.  За часів Сцибор-Мархоцького Притулія була величезним селом. Саме тут знаходилася найбільша резиденці правителя Миньковецької держави у вигляді готичного замку. 

Під час наших подорожей вихідного дня на Бакоту та Південне Поділля, ми орендуємо яхту або водний трамвачик, щоб пройтися Дністром від Бакоти до Бабинської стінки - мальовничих вертикальних скель на Чернівецькому березі.  Ми зазвичай стартуємо з парк-готелю "Теремки" біля Колодіївки, оскільки там зупиняємося на ніч.

Кружківці лежать в долині річки Ушиця між Миньківцями і Отроковим. Наприкінці 18 - початку 19 століття входили до володінь графа Ігнація Сцибор-Мархоцького і належали до Миньковецької держави. Із старожитностей в Кружківцях до наших днів дійшли величезний водяний млин та старовинна криниця. Крім того в Кружківцях і навколо - дуже мальовничі подільські краєвиди - береги Ушиці тут доволі високі. Крім того, заслуговує на увагу сільська забудова.

Між Кам'янцем і Бакотою знаходиться, мабуть, наймальовничіше місце на Дністрі - Субіч. Від траси на Стару Ушицю доведеться подолати 10 кілометрів поганої дороги. З цієї дороги буде правий поворот на Субіч перед селом Калачківці (біля нього є фіорд, що не поступається норвезьким!). Само село маленьке, меньше 300 мешканців. Відомо, насамперед, скельним монастирем. Він значно менший (всього 2 - 3 келії) у порівнянні з Бакотою, і старший - походить з 16 століття.

Миньківці, що у Дунаєвецькому районі Хмельницької області - колишня столиця Миньковецької держави. Це самопроголошене державне утворення існувало після поділу Речі Посполитої наприкінці 18 - початку 19 століття на тогочасних землях Ушицького повіту Подільської губернії. Очолював державу подільський шляхтич Ігнацій Сцібор-Мархоцький ("граф Редукс") - один з найвідоміших диваків того часу.

Поділля, Дунаєвецький район, село менше 1000 мешканців, тотальне бездоріжжя... Але є костел - неперевершений шедевр неоготики. По ньому можна сміливо вивчати ази готичної архітектури.

Якщо ти бачив Ігуасу, тебе вже важко чимось здивувати в житті. Рік тому, коли я вперше повіз групу в Південну Америку и ми потрапили на Ігуасу, я сказав, що обов'язково привезу сюди через рік ще одну групу. Так і сталося. Дівчата сказали, що це - найдивовижніше, що вони бачили у своєму житті. Згоден з ними!

В Чилійську Патагонію треба заради того, щоб піднятися до трьох веж Торрес, що виринають з під хмар та тлі бірюзової лагуни. Заради того, щоб побачити "Роги" Los Cuernos" - монументальні вершини гори, які з різних ракурсів переслідують нас. А ще - щоб зустрітися з напівміфічною твариною Мілодоном, познайомитися з чилійським способом життя, атмосферою її містечок та кухнею.

Монастирок – маленьке село в Борщівському районі (0,6 тис. мешканців) на березі Серету в 6 кілометрах від Більче-Золотого. За радянських часів воно носило назву Міжгір’я. Сюди немає нормальної дороги. Немає, напевне, і автобусного сполучення. Але попасти сюди хоча б раз в житті обов’язково треба. Це – одне з наймальовничіших місць Тернопілля наряду з Червоногрудом і збручанським каньйоном. Монастирок приваблює не лише печерним храмом, а й неймовірно красивими видами на долину Серету.  

Після обіду другого дня нашої подорожі Казахстаном ми поїхали на незвичайне озеро в ущелині гір Кунгенського Алатау - Каїнди. Дорога до озера складна. В селі Сати треба орендувати старий УАЗик, бо навіть далеко не кожен позашляховик так проїде. Трясе так сильно, що 12 кілометрів дороги здаються вічністю. Зате коли приїжджаєш на місце - просто офігіваєш від побаченого!