Миньковецька держава та Великдень у найгарніших куточках Поділля

Попередня стаття
Весняне цвітіння у Кам'янці
Наступна стаття
Підлісний Мукарів

На Великдень на початку травня 2024 року разом з подругами відвідали колишню Миньковецьку державу та найулюбленіші локації Поділля у Хмельницькій області. Спочатку це мав бути невеликий тур вихідного дня. Але коли планував його ще на початку року, на врахував, що буде Великдень.

То ж на відміну від минулого туру Тернопіллям, на якому був аншлаг, цього разу бажаючих було не багато. То ж ми вирішили зробили поїздку вузьким колом. І вийшло навіть краще: майже всю заплановану дводенну програму ми прохали за перший день. А в другий день проїхалися найтиповішими локаціями між Кам'янцем і Бакотою. А квінтесенцією подорожі стала ночівля у справжньому замку - резиденції правителя Миньковецької держави Ігнація Сцибор-Мархоцького в Отрокові.

Маршрут вийшов такий: Зіньків - Підлісний Мукарів - Маліївці - Миньківці - Кружківці - Притулія - Отроків - Субіч - Калачківці - Китайгород

 

Зіньків: краєвид долини річки Ушиця з замком, костелом та дерев'яною церквою

Ми виїхали з Хмельницького о 6:30. Поснідавши за заправці, вже о 8 ранку ми були у Зінькові. У колишньому передмісті Зінькова Адамівці оглянули церкву св. Покрови, яка збудована у 1773 році за зразком подільських оборонних храмів XVI століття. Це є кам'яна одноверха споруда з товстими стінами, яка є рідкісним прикладом триконхового храму XVIII століття.

Прибувши до Зінькова, пішли відразу ж шукати зіньківську ковбасу. Адже попереду був Великдень і треба було відзначити його чимось незвичайним. Унікальна зіньківська чорна ковбаса відома далеко за межами України. Її коптять шість годин винятково на дровах з фруктових дерев, а виразний чорний колір забезпечують багаторазовим змащуванням свинячою кров’ю. Рецепту цієї страви – близько 400 років.

Ми почали знайомство із Зіньковим з його єврейського минулого. У Зінькові проживала доволі потужня іудейська громада. 1825 року Зіньків став резиденцією хасидських цадиків. Сюди з Меджибожа переселився рабин Іцхан Меїр-Нешель. Це став справжній хасидський центр на Поділлі. 

На початку XX ст. у містечку було два хасидські двори, що належали двом братам Моше та Пінхасу. Їхнє безперервне суперництво розкололо євреїв на два табори - прихильників того чи іншого ребе. До речі, це не завадило одному з синів Моше одружитися з дочкою Пінхаса.

На сьогодні у Зінькові зберігся будинок ребе Хаїма Гешеля та синагога-клойз із симпатичним металевим ганком:

У центрі Зінькова посеред парку розташований садибний будинок середини ХІХ століття, в якому розташована сільська школа. До маленького палацу від дороги веде алея, по боках якої висаджені сосни.

Палац було збудовано у 1852 році у стилі класицизму. Парадний фасад палацу прикрашає чотирьохколонний портик тосканського ордера. Переходом до бічного фасаду слугує восьмиколонний портик тосканського ордера.
Важко сказати, коли він належав, бо ще у 1843 році останній власник Зінькова Август Вюртемберзький продав місто казні. 

Замок у Зінькові збудував Петро Одровонж, власник Сатанова. Від замку залишилася присадкувата в плані вежа-донжон зі стінами товщину 2,6 - 3,6 метри, в яких розташовані щілиноподібні бійниці.

Під замковою горою у 1450-х роках Андрій Одровонж звів дерев'яний Троїцький костел. У першій половині XVII століття старий дерев'яний костел замінили мурованим, який одночасно виконував і оборонну функцію. 

У 1938 році святиню було фактично знищено комуністами, але віруючи все одно приходили до руїн храму молитися. після руйнації костелу совітами від нього залишилися лише стіни. Були втрачені всі перекриття за виключенням другого ярусу дзвіниці.

Остання зупинка у Зінькові - колишнє передмістя Кривулі у долині річки Ушиця. Ми туди поїхали подивитися дерев'яну церкву, але знайшли пару вдало відреставрованих старих подільських хати з охайними дворами.

Михайлівська церква збудована у 1769 році у передмісті Кривулі і є прекрасним зразком подільської дерев'яної архітектури. Таких храмів на Поділлі фактично не залишилося. А остання реставрації - це зразок, як треба відновлювати дерев'яні храми.

За народними переказами кошти на будівництво церкви збирали колишні козаки, які осіли в Зінькові, та їх нащадки. Тому в народі її ще називають "козацькою".

Після кількох атеїстичних зазіхань радянського часу, завдяки наполегливості місцевої інтелігенції церкву взяли під охорону держави, як видатну пам'ятку дерев'яної архітектури України. Храм був вкритий бляхою, що трохи псувало її зовнішній вигляд. Під час останньої реставрації 2007 року бляху замінили природним для храму ґонтом.

 

Підлісний Мукарів - еталонна неоготика

Менше 1000 мешканців, тотальне бездоріжжя... Але є костел - неперевершений шедевр неоготики. По ньому можна сміливо вивчати ази готичної архітектури.

Неоготичний шедевр Поділля - костел св. Юзефа Обручника у Підлісному Мукарові будувався протягом 1859-1872 років. Ініціатором будівництва був священик Базилій Шах, а зводили храм на кошти парафіян. Освятив костел у 1886 році єпископ Любовідський. Совєцькі окупанти двічі закривали храм - у 1933 та у 1962 роках. У 1989 році костел повернули римо-католицькій громаді, після чого було проведено його реставрацію. Храм поштукатурили, розписали інтер'єр, реконструювали вівтар і орган та повторно освятили у 1992 році.

Костел має багато типових атрибутів готики - вікно-троянду, фіали з хрестоцвітами, вімперги. Все дуже гармонійно між собою поєднано. Шарму додавали каштани, які цвіли перед фасадом костелу.

Нам пощастило. Цього разу костел був відчинений. Подивіться, які шикарні двері, крізь які пробиваються вітражі!

На цей раз змогли, нарешті, побачити інтер'єр костелу:

 

Маліївці: бузок у парку резиденції Орловських та печера с водоспадом

Щоразу приїжджаю в Маліївці з величезним задоволенням і щоразу відкриваю щось нове. Цього разу це була бузкова алея перед палацом Орловських.

Близько 200 років тому дружина власника Яна Орловського Ружа Красицька висадила перед палацом бузкову алею. Щороку у квітні-травні вона цвітіння бузку перетворюється на головну атракцію Маліївців:

Шикарні інтер'єри малієвецького палацу:

Водонапірна вежа, стилізована під замкову:

Бузкова алея перед палацом:

Фонтан "Паща лева" у графському парку:

Водоспад з печерою у Маліївцях:

Червоний тис у парку:

 

Миньківці - колишня столиця

З Миньківців почалася частина подорожі, присвячена Миньковецькій державі. Це було самопроголошене державне утворення існувало після поділу Речі Посполитої наприкінці 18 - початку 19 століття на тогочасних землях Ушицького повіту Подільської губернії. Очолював державу подільський шляхтич Ігнацій Сцібор-Мархоцький ("граф Редукс") - один з найвідоміших диваків того часу. Одним з перших його рішень було було звільнення своїх селян від кріпосної залежності. В державі працювала повноцінна судова система, економіка (у т.ч. і промисловість, і сільське господарство) успішно розвивалася. На межі держави стояли прикордонні знаки: "Кордон Миньковецької держави та Російської імперії".

У старовинному будинку Миньківців діє музей Ігнація Сцибора Мархоцького. Цей музей, який постав зусиллями Володимира Захар'єва, є першим приватним закладом такого типу у Хмельницькій області. У будинку розташувався і Центр Мархоцькознавства.

Ініціали "І. М." (Ігнацій Мархоцький) на брамі, що веде до подвір'я музею:

Інтер'єри музею:

Так виглядала готична резиденція Сцібор-Мархоцького у Притулії:

А так виглядає будинок у Миньківцях, в якому розташований музей:

У підвалі будинку діяла в'язниця. Раніше читав, що це була в'язниця Миньковецької держави. Насправді ж все банальніше: тут була катівня НКВД у 30-ті роки ХХ століття.

Двері у камеру:

Один з історичних будинків на колишній Ринковій площі у Миньківцях:

Вид на Миньківці та церкву Архангела Михаїла, 1838 рік:

 

Кружківці: млин та краєвиди долини Ушиці

Кружківці лежать в долині річки Ушиця між Миньківцями і Отроковим. Наприкінці 18 - початку 19 століття входили до володінь графа Ігнація Сцибор-Мархоцького і належали до Миньковецької держави. Із старожитностей в Кружківцях до наших днів дійшли величезний водяний млин та старовинна криниця.

В Кружківцях в долині річки Ушиця розташований величезний млин 1848 року побудови, в якому розташовано занедбаний музей. 

В музеї збереглося обладнання, виготовлене фірмою Антона Бессера з Відня. 

Крім того в Кружківцях і навколо - дуже мальовничі подільські краєвиди - береги Ушиці тут доволі високі. 

 

Притулія: величезний водяний млин та автентичні подвір'я

У селі Притулівка (колишня Притулія) зберігся водяний млин онука господаря Миньковецької держави Сцібор-Мархоцького. Млин величезний, чотирьохповерховий. 

В млині розміщувався Музей архітектурної спадщини - колекція фотографій українських пам'яток архітектури. Зараз все всередині занедбано.

Дерев'яний міст-кладка через Ушицю:

Одне з найбільших здивувань цієї подорожі - це облаштування подвір'я у селах, які колись належали до Миньковецької держави. Особливо, ці льохи або комори:

До багатьох будинків прибудовані дерев'яні балкончики. Також раніше ніде не бачив такого:

На горизонті - Отроківський замок. Сьогодні тут ночуємо!

 

Отроків: замок правителя Миньковецької держави і ночівля в ньому

Маленьке село Отроків, що в Новоушицькому районі Хмельницької області, було другим за значимістю після Миньківців поселенням самопроголошеної Миньковецької держави. Саме тут знаходилася резиденція її правителя Ігнація Сцибор-Мархоцького - знаменитого дивака XVIII - XIX століть. Замок Мархоцького разом з баштами, господарськими приміщеннями та форумом частково зберігся до наших днів.

Отроківський замок, збудований графом Сцибор-Мархоцьким (або ж перебудований з більш старих укріплень) постав наприкінці XVIII століття на високому пагорбі над річкою Ушиця. Він вважався найрозкішнішою резиденцією правителя Миньковецької держави.

Новий власник замку Ігор Скальський зібрав в ньому колекцію старовинних меблів і відкрив у замку готель:

Портрет Ігнація Сцибор-Мархоцького у парадній залі:

Комод з мисливською тематикою на кухні:

Сторожка замку:

Перед заходом сонця вирішили прогулятися територією і зробити фотки в останніх променях сонця:

До резиденції Мархоцького з долини Ушиці вела Тріумфальна арка:

Тріумфальна арка на заході сонця:

До замку примикав форум, де Мархоцький влаштовував "свята". Найвідомішим з них було свято на честь давньоримської богині землеробства Церери, хоча сам Мархоцький називав його святом жнив або обжинками.

Від форума збереглися стіни, декілька башт і брама. 

Вперше в житті вдалося розпалити камін!)

Одна зі спалень замку-готелю:

Зранку пішли досліджувати особливості сільської забудови Отрокова:

Дуже автентична хата під справжньою черепицею:

Черепиця і двері:

Вхід на подвір'я, зазвичай, це два кам'яні стовпи, прикрашені розписом:

 

Субіч: шикарні види на Дністер та мальовниче подільське село

На другий день ми вирішили повністю змінити наш маршрут та оглянути найгарніші локації між Кам'янцем та Бакотою. Першою був Субіч:

Краєвиди Дністра тут просто неймовірні! Мабуть, найгарніші на всьому відрізку від Кам'янця до Бакоти. Незадовго до війни тут знимали кліп мого улюбленого гурту THE HARDKISS на пісню "Серце".

Високі скелі над Дністром - чудове місце для фото. Щоразу ми проводимо тут більше години, влаштовуючи один одному фотосесії. 

Цього разу ми знашли нову локацію у Субічі, де краєвиди ще крутіші, ніж у попередніх точках:

Скелястий берег у Чернівецькій області:

Береги Дністра у Хмельницькій області:

А цей язичок із полем рапсу вдало доповнив краєвид каньйону Дністра:

Насолодившись Дністровськими краєвидами, пішли досліджувати село Субіч. В селі популярно розмальовувати паркани та брами орнаментами з троянд:

Вхід на подвір'я через 2 кам'яні стовпи, виконані у формі Збручанського ідола - дуже типова річ для Південного Поділля:

А ще - гарно прикрашені входи до будинків:

 

Калачківці: меандри річки Студениця

Якщо запитати, яке місце в Україні стало відкриттям з початку війни, то я однозначно скажу, що Калачківці. Перед впадінням в Дністер річка Студениця утворює тут меандри, які створюють краєвид, з яким можуть конкурувати світові фотолокації.

У цьому місці, неподалік від впадіння у Дністер, Студениця робить декілька крутих поворотів. Після будівництва Новодністровської ГЕС та утворення Дністровського водосховища, Студениця розлилася. Та кірм меандрів утворила мальовничі затоки. 

Повна панорама локації:

 

Китайгород: каньйон річки Тернава та відшарування Китайгородська стінка

Китайгород став чудовим завершенням нашої подорожі Поділлям. Саме його ми вибрали для того, щоб відсвяткувати Великдень над високим берегом долини Тернави.

На в'їзді до Китайгорода зустрічає вказівник. Назва поселення вказана двома мовами: українською і китайською:

Природні та архітектурні пам'ятки Китайгорода розташовані майже компактно в одному місці. Для цього треба перетнути все село та опинитися на високому березі Тернави. З одного боку старої ґрунтової дороги буде костел і церква, з другого - глибокий каньйон Тернави. 

Погодьтесь, що у Китайгороді каньйон Тернави нагадує фіорди:

 

Цього разу дівчата захотіли пройти пішки цілий маршрут, присвячений Китайгородському відслоєнню, і ми спустилися в долину Тернави:

З деяких точок Тернава у Китайгороді схожа на ящірку:

Приєднуйтесь до наших наступних подорожей Поділлям: https://andy-travel.com.ua/tours 

Попередня стаття
Весняне цвітіння у Кам'янці
Наступна стаття
Підлісний Мукарів