Волинська область

З Любомля я попрямував на Шацькі озера - не до знаного Світязя, а у найвіддаленіший їхній північний куток - на берег озера Пісочне. Тут, у самому серці волинського Полісся, стоїть санаторій із поетичною назвою «Лісова пісня». Його територія розкинулася між соснами та березами, а з алеї, викладеної бруківкою, відкривається спокійний краєвид на воду, яку обіймають стіни очеретів. Уздовж доріжки стоять лавки - вони мовчазно запрошують сісти, вдихнути хвою і тишу, подивитись на гладь озера, де одиноко стоїть лише один човен. Тут усе дихає спокоєм і неквапністю. На березі, просто серед очерету, стоїть білосніжна скульптура жінки з хвилею - вона...

Любомль зустрів мене зранку, коли я ще не встиг остаточно прокинутись після нічного потяга з Києва. З Ковеля я дістався сюди маршруткою - і відразу опинився у місті, яке довго залишалося для мене «білою плямою» Волині. Любомль - княже місто, затиснуте між кордонами і лісами, яке зберегло в собі неймовірну кількість історії. Любомль – це невелике місто на крайньому заході Волині, яке наче заховалося серед поліських лісів та озер, зовсім поруч із сучасним українсько-польським кордоном. Сьогодні воно є адміністративним центром громади у Волинській області, а його вигідне розташування на перетині шляхів завжди мало особливе значення. Від...

Під час подорожі Національним парком "Прип'ять-Стохід" вечір несподівано застав мене у маленькому селі Люб'язь між Любешовим і білоруським кордоном. Люб'язь — одне з тих сіл, де час сповільнюється, а тиша звучить голосніше, ніж цивілізація. Тут, на самому заході Волинського Полісся, на березі великого озера Люб'язь, заховано давнє поселення з історією, що веде свій початок щонайменше з 1366 року. Тоді воно вже згадувалося в документах як важливий осередок на поліських шляхах. З XVIII століття село входило до складу Любешівської волості Пінського повіту Мінської губернії, поки після буремного XX століття знову не стало частиною незалежної...

Я відвідав село Заріка пішки влітку 2024 року, коли подорожував національним парком «Прип'ять-Стохід» на Волинському Поліссі. Це була нетривала, але дивовижно душевна мандрівка, що почалася з містечка Любешів. Звідти на протилежний берег річки Стохід веде дерев’яна кладка - вузька дерев’яна стежка над водою, що похитується під ногами і одразу налаштовує на неспішну, майже медитативну ходу. Перейшовши її і далі прямуючи пішохідною стежкою через заплавні болота, можна за дві-три години неспішного ходу опинитися у Заріці - типовому поліському селі, віддаленому від шуму великих доріг, що зберегло в собі архаїчний спокій і природну гармонію....

Серед безкраїх боліт, старовинних сіл і тиші лісів Волинського Полісся розкинулася одна з найбільш автентичних і найменш порушених людиною природних територій України — Національний природний парк «Прип’ять–Стохід». Цей парк — справжнє відкриття для мандрівника, що прагне доторкнутися до дикої природи, відчути ритм повільного життя і побачити, яким було Полісся до появи цивілізації. Річка Прип’ять — велика повноводна ріка, що бере початок у Білорусі, тече через північні райони Волині, а потім знову повертається до Білорусі, впадаючи у Дніпро. На території України Прип’ять простягається вздовж кордону, віддаленого від русла річки іноді лише...

Моє знайомство з Волинським Поліссям влітку 2024 року розпочалося з Любешова - невеликого, але глибоко автентичного містечка, розташованого лише за кілька кілометрів від українсько-білоруського кордону. Як і в багатьох подорожах провінційною Україною, сюди я добирався звичним способом - міжміським автобусом із Ковеля. Але того ранку, у базарний день, транспорт був забитий вщерть, і про комфорт у дорозі довелося забути. Та саме це, здавалося б, дрібне випробування, стало своєрідною прелюдією до знайомства з регіоном, де все ще живе справжня, нестерильна провінційність - із базарами, маршрутками, відкритими людьми й ритмами, не схожими на...

В одні з серпневих вихідних я вперше опинився у справжньому Поліссі. А вийшло це несподівано. Я мав їхати на 3 дні у польські Татри, щоб проїхатися і пройтися маршрутом, який давно розробляв і про який давно мріяв. Але на прикордонній станції Мостиська ІІ мене висадили з поїзду Київ-Перемишль, хоч усі документи для виїзду за кордон в мене були оформлені бездоганно. Але перевірці по базі з'ясувалося, що у реєстрі Прикордонної служби я досі рахуюсь, як директор державного підприємства. Я, звичайно, був дуже засмучений, бо не був за кордоном майже 2 роки. Провівши півночі на порожньому вокзалі, під ранок я повернувся до Львова, поспав декілька...

На минулі вихідні пощастило вперше в житті зробити експедицію у справжнє Полісся. Попереду ще буде багато постів про цю подорож. Але сьогодні - про село, яке мене вразило найбільше. Сваловичі - закинуте село, що лежить всього в 3,5 км від білоруського кордону на березі річки Прип'ять у місць впадіння в неї річки Стохід. Знаходиться це неподалік старовинного містечка Любешів у Камінь-Кашинському районі Волинської області. Село майже повністью складається з дерев'них аутентичних будиночків поліщуків. Сьогодні тут залишилося всього 7 мешканців, яким раз на тиджень привозять продукти. Мені пощастило побувати в одній з хатинок, яка належала...

Російська агресія проти України не лише вбила туризм, а і на певний час - бажання подорожувати. Але людина звикає навіть до війни. І навіть в таких страшних умовах згодом виникає бажання якомога повноцінно жити. Закордон для більшості чоловіків став недоступним. І хоча я маю дозвіл на виїзд з України, жодного бажання виїжджати за межі країни поки немає. Навпаки, кожного дня - все більше і більше хочеться пізнавати Україну. Зібравшись на останні вихідні з 2 друзями-мандрівниками, ми поїхали на 2 дні на Волинь. Вибрали Волинську область, тому що вона найменше представлена на моєму сайті. До цього я був лише у Луцьку та Олиці. Маршрут вийшов...

Сьогодні порушу традицію і покажу місто, в якому немає жодної пам'ятки архітектури. Але яке сподобалося з першого погляду. Йдеться про Нововолинськ, який знаходиться за Володимиром близько до польського кордону. Місто було засноване лише у 1951 році поблизу вугільних шахт, які почали масово відкриватися після Другої світової війни. Потрапили ми сюди дуже випадково, подорожуючи Волинню у липні 2022 року. Подивившись замок-монастир у Зимному, ми з друзями намагалися повернутися до Володимира, щоб звідти поїхати до Луцька, а з Луцька - додому до Києва. Але з транспортом було дуже важко, не було ні маршруток, ні попуток. Одна молода пара, що...

В 5 кілометрах на південь від княжого Володимира в селі Зимне розташовано ще одне місце, яке сягає своєю історією часів Київської Русі. Монастир-фортецю тут на березі річки Луга, за легендою, заснував князь Володимир у 1001 році. Про це навіть згадує Нестор Літописець у "Повісті временних літ". До монастиря з автостанції у Володимирі ходить маршрутка номер 10. Але можна сісти на буль-яку маршрутку чи автобус, що їдуть у бік Червонограда/Львова і вийти в селі Зимне. З дороги до монастиря треба буде пройти близько півтора кілометри. А по дорозі можна подивитися млин 19 століття та давньоруський кам'яних хрест. Про них буде наприкінці...

Колишній Володимир-Волинський, а сьогодні просто Володимир - останнє з історичних давньоруських міст, яке відвідав. Багато років відкладав візит сюди, хоча і знав, що місто - просто фантастичне у плані пам'яток різних епох. І якби не війна, то не знаю, коли б потрапив сюди. Адже їхати кудись за кордон немає жодного бажання (хоча і маю дозвіл), а ось Володимир та незвіданих куточків Волині виглядали гарною альтернативою. У Володимирі, на жаль, немає цілісного ансамбля історичної житлової забудови. Проте кількість і якість різноманітних культових споруд різних періодів просто зашкалює і компенсує усе. В місті є яскраво виражені вали...