Закарпаття за 3 дні: полонина Боржава, Пилипець, Колочава, Ужгород

Бене на Закарпатті: готичній храм 14 століття

12.09.2022

З початком війни мої подорожі майже припинилися. До цього була лише одна, на Волинь. І коли у серпні з'явилася можливість знову кудись поїхати на вихідні, згадав, що давно не ходив у гірські походи рік Україною. У 2018 році піднімався на Говерлу, а у 2009 році ходив у невеликий трекінг в районі перевалу Німчич у Буковинських Карпатах. А ще - років 20 тому піднімався на Демерджі та Куш-Каю у Криму. Але коли почалася війна, а Альпи, Гімалаї, Анди і Тянь-Шань стали недоступні, зрозумів, як скучив за українськими Карпатами...

Вирішили з друзями пройтися походом полониною Боржава та реалізувати давню мрію побувати у Колочаві - найцікавішому у плані пам'яток карпатському селі. А ще - затриматися на один день, щоб погуляти Ужгородом.

Маршрут полониною Боржава вибрав випадково: чомусь фотки звідси сподобалися найбільше. Маршрут має довжину 23 кілометри, починається у Воловці, проходить по Боржавському хребту через гори Плай, Великий Верх та Гимба, спускається до водоспаду Шепіт та закінчується у Пилипці.

Яке було чудове відчуття, коли суботнього ранку прокинулися у поїзді Київ - Ужгород і побачили за вікном Карпати. Проїхали через атакований 2 червня російськими крилатими ракетами Бескидський тунель, побачили з вікна обстріляну 3 травня підстанцію залізничної станції Воловець. Вийшли з поїзда у 8 годині ранку під звуки повітряної тривоги і відразу ж відправилися на маршрут.

По дорозі долиною річки Волівчик роздивлялися симпатичні дерев'яні хатки Воловця:

Біля двох останніх будиночків у Воловці розпочали різкий підйом нагору у напрямку гори Ріг. Гору Ріг (965 метрів) пройшли траверсом. Біля стежки з західного боку гори є джерело питної води. Поступово починають відкриватися види на долину, де лежить Воловець:

З обох боків дороги - безліч чорниці, малини, ожини, брусниці. Наїлися донесхочу!

На півшляху до вершини гори Плай є руїни старої сироварні:

Біля руїн сироварні - циганський табір. Зайшли до табору, поспілкувалися з діти, пофотографувалися.

Піднімаємося вище. Воловець ще більше віддаляється, а краєвиди стають все красивішими. На горизонті, крім Воловця, з'явилося село Гукливий:

Нарешті, досягли вершини гори Плай (1323 метри). На горі знаходиться метеостанція.

Щасливі від того, що подолали першу вершину Боржавського хребта і вийшли на полонину!

На горизонті - вкрита хмарами вершина гори Великий Верх. Нам доведеться туди йти. Початку треба спуститися з Плаю на сідловину, а потім - піднятися на висоту 1598 метрів. Дорога на Великий Верх виглядає дуже привабливо:

На півдорозі до Великого Верху - це один циганський табір. Завітали вгості і знову пофоткалися.

А види з полонини стають все краще і краще! Якщо підйом на Плай вдався доволі легко, то дістатися Великого Верху особисто мені було не просто. Але фантастичні навколишні краєвиди казали "Ти мусиш піднятися на вершину!"

Ось так виглядає гора Великий Верх (1598 м):

Вид на гору Гимба. Мали піти туди, але не пішли. По-перше, стомилися, а по-друге, не хотіли спізнитися на першній і останній вечірній автобус до Колочави.

Внизу - Пилипець і водоспад Шипіт. Нам - туди!

Дорога з Великого Верху до водоспаду Шепіт пролягає через густий буковий ліс. Ви лише подивіться на ці фантастичні ритми дерев!

Ніколи б не подумав, що ліс може вразити не менше, ніж гори!

Водоспад Шипіт - наша остання зупинка:

За водоспадом починається велике і мальовниче село Пилипець.

Пилипець - одне з найбільших сіл у Міжгірському районі Закарпаття. Відомий, передусім, серед любителів зимового відпочинку, гірськолижників та сноубордистів. Підйомник з села доставляє любителів активного спорту на гору Гимба.

Спускаємося з полонини Боржава і потрапляємо до Пилипця.

Хатки в селі - дуже автентичні: дерев'яні з високим черепичним дахом. Подвір'я - охайні і дуже гарно оформлені:

А ось і перший тук-тук, який побачив в Україні. Ні, це не Індія, це - Пилипець!

Головна пам'ятка Пилипця - церква Різдва Пресвятої Богородиці - дерев'яний храм закарпатської школи народної архітектури, зведена у 1762 році.

Міст-кладка біля церкви:

Закарпатські скопи сіна і одеська білизна: бачили колись таке одночасно?

На південній околиці села є ще одна стара дерев'яна дзвіниця:

З Пилипця ми поїхали до Колочави єдиним вечірнім автобусом.

Ми не випадково вирішили зупинитися на 2 ночі в Колочаві після походу полониною Боржава. Навіть не зважаючи та не, що це - "ведмежий кут" Карпат у колишньому Межигірському, а сьогодні - Хустському районі Закарпаття. Справи у тому, що навіть єдиний рейсовий автобус з Ужгорода іноді не доїжджає до Колочави, розвертаючись у Міжгір'ї. А дістатися в село можна лише на bla-bla-car-маршрутках, які ходять тричі на добу. З Колочави вони вирушають в 4, 5 та 6:30 годинах ранку, треба попередньо записуватися.

Так чому ж Колочава? Справа у тому, що крім чудових карпатських краєвидів у Колочаві - безліч музеїв і пам'яток. Думаю, що не буде перебільшенням, якщо я напишу, що рівного Колочаві села за кількістю пам'яток у Карпатах немає. Ось лише деякі з них: Колочавська вузькоколійка, скансен "Старе село", лінія "Арпада", бункер командира УПА Штайєра, радянська та чеська школи-музеї, фантастична за стрункістю і об'ємами дерев'яна церква.

Ми зупинилися в готелі-ресторані "Жандармська управа". Він знаходиться у старій будівлі чеської жандармерії. Ніч коштує 250 грн. з людини. Умови нормальні, кімнати чисті, гаряча вода є.

До речі, Жандармська управа - це єдиний працюючий ресторан у Колочаві станом на серпень 2022 року. Сам ресторан - міні-музей:

Корова намагається заселитися в готель:

Найстаріша пам'ятка Колочави, дерев'яна церква Святого Духа, знаходиться у передмісті Горб. Це - на північ від центру села у бік Синевиру при дорозі:

Один з найвражаючих зразків народної архітектури Закарпаття, Святодухівську церкву, збудували у 1795 році. Вже з першого погляду вона вражає своїми стрункими вишуканими формами. Церква повністю збудована з дерева, без жодного цвяху, у стилі бароко. Архітектором був Ференц Гек, про що є надпис на одвірку. Зараз церква має статус музею.

Дерев'яні різьблені колони - типовий прийом для дерев'яних церков у гірській частині Закарпаття:

Як я вже писав, у Колочаві - багато музеїв. У самому центрі знаходиться два з них - радянська і чеська школи. Музей "Радянська школа" знаходиться у старій будівлі, де школа працювала ще з 1899 року. Це була угорська школа в Австро-Угорській імперії, де існував всього один клас. За часів Чехословаччини (міжвоєнний період) вже було 2 класи, де діти різного віку вчилися по черзі.

Сьогодні в "Радянській школі" відтворено шкільний побут 60 - 70 років. У якості школи ця будівля проіснувала до 1978 року, поки не переїхала у новозбудоване приміщення.

На жаль, школа-музей, як і інші музеї, навіть у вихідні дні виявилася зачиненою. Можна хіба що оглянути таблички із цитатами Леніна та старі інформаційні таблички.

Поруч у дворі - будинок-музей чеської школи. Тут був один клас для занять та одна кімната для відпочинку вчителів. Чеська школа проіснувала всього 7 років і буда закрита в 30-х роках минулого століття.

Стрьомний аварійний дерев'яний місточок приведе до музею народної архітектури і побуту "Старе село":

На території скансену - понад 20 будівель різних етнічних груп Закарпаття та мешканців різних соціальних груп, від бідняків до багатіїв та чиновників. В кожній хаті представлений побут і начиння. Крім звичайних хат можна подивитися на допоміжні споруди та інфраструктурні будівлі: жандармерію, школу, шинок, млин, кузню.

Це - настільки цікаве місце, що потребує не менше 2 годин прогулянки. Йому я присвятив окрему сторінку на сайті.

В кожній хаті відновлені інтер'єри:

Ще один фантастичний музей просто неба у Колочаві - це Колочавська вузькоколійка. Залізниця пролягала уздовж річки Тересва. Вона починалася у містечку Тересва, тягнулася до Усть-Чорної, а далі розгалужувалася на декілька напрямків, які тягнулися до тартаків у горах. Одна з них вела через села Німецька Мокра та Руська Мокра до Колочави. Залізниця сильно постраждала під час повені 1998 року. До 2003 року її майже повністю розібрали. Тепер вона присутня лише маленькою ділянкою близько 200-300 метрів на території села Колочава.

На території Колочави, начебто, знаходилася станція Чертежик на честь гірського масиву поблизу села. На території музею відновлено її павільйон:

Музей складається з паровоза, 10 вагонів, семафору, павільйону залізничної станції та декількох кумедних дрезин.

Детально про Колочавську вузькоколійку - в окремій статті на сайті.

За містком через річку Теребля у напряму Вільшанського водосховище зберіглися укріплення лінії Арпада. Їх будували у 40-му році угорці, щоб зупинити наступ на Закарпаття радянських військ. Названі вони на честь Арпада - угорського князя, що в 9 столітті привів угрів з Уралу на Закарпаття.

На території села залишилося декілька бункерів лінії Арпада: командний, оборонний, бункер-шпиталь, та котлопункт, де готували їжу.

Дуже цікава річ - протитанкова лінія у вигляді бетонних пірамід:

Поруч з музеєм-скансеном у присілку Лази знаходиться головний православний храм Колочави - церква Іоанна Предтечі (1911 рік):

В готелі "Жандармська управа" можна взяти напрокат велосипеди за 50 грн. за годину. Ми скористалися цим, щоб з'їздили подивитися на Вільшанське водосховище та Теребле-Ріцьку ГЕС.

Водосховище знаходиться на південь від Колочави в долині річки Теребля за селом Мерішор.

Вільшанське водосховище вважається найбільшою водоймою Карпат. Воно виникло в результати будівництва у 1955 році Теребле-Рицької ГЕС. На фото це було красиве велике озеро, оточене горами. Їдучи сюди, я очікував побачити щонайменше щось на кшталт озера Ріца на Кавказі. Але нас чекало розчарування: водосховище висохло...

На півдні водосховища видно Теребле-Ріцьку ГЕС. Це було оригінальне інженерне рішення, яке з'єднало тунелем дві паралельні карпатські річки, що знаходиться на різних рівнях: Тереблю і Ріку. А в результаті будівництва греблі утворилося велике озеро.

Але сьогодні, на жаль, від озера залишилося лише русло річки Теребля...

Веселка над річкою Тереблею після грози:

Переночувавши в Колочаві, рано з ранку в 5 годині виїхали маршруткою bla-bla-car в Ужгород.

Прогулянку Ужгородом розпочали з чеського кварталу, де я раніше не бував.

Чеський квартал Малий Галагов в Ужгороді виник у 20 - 30 роках ХХ століття, коли Закарпаття перебувало у складі Чехословаччини. Це, переважно, урядові будівлі та житло для військових і чиновників. Квартал створено у стилі міжвоєнного модернізму. Він є унікальним явищем на території України. Ще чеський квартал є у Хусті, але там він набагато провінційніше.

Знаходиться чеський квартал на захід від Старого міста, уздовж вулиці Довженка, набережної Незалежності на навколо Народної площі.

Від Народної площі прогуляємося вулицею Довженка. Саме тут знаходяться найцікавіші будівлі чеського кварталу.

Житловий будинок для працівників фінансового управління, 1927 - 29 рр.:

Перша урядова будівля, 1923 - 25 рр.:

На початку набережної Незалежності є декілька цікавих вілл, переважно чеського міжвоєнного періоду:

Центральна пішохідна вулиця Ужгорода - Корзо. Вона заворожує своєю казковістю і іграшковістю. Тут багато кнайп і ресторанчиків. Сучасне обличчя Корзо сформувалося в кінці ХІХ - на початку ХХ ст., а нещодавно всі фасади будинків було відреставровано. Корзо є улюбленим місцем прогулянок мешканців і гостей міста.

Найпопулярніше фішка Корзо - будинок з ліхтарником. Ліхтарник щовечора запалював ліхтарі на Корзо, коли в Ужгороді ще не було електрики.

Майже у кожному будинку на Корзо є симпатичні дворики:

Вулиця Волошина - ще одна центральна пішохідна вулиця Ужгорода. Вона набагато довша за Корзо, і пам'яток тут не менше. На неї ми ще повернимося.

Ужгород, як і Чернівці, Одеса чи Львів має свої дворики. Вони так само не схожі на чернівецькі чи одеські, як сам Ужгород не схожий на інші українські міста.

Ужгородські дворики простіші, тут немає пафосного оформлення стель чи дорогої австрійської плитки. Дворики Ужгорода - це, переважно, пасажі, які ведуть крізь квартал з однієї вулиці на іншу. Замість ліпнини на стінах тут, як правило, графіті. А в самих двориках розташувалися кав'ярні та непримітні офіси.

Почнемо з дворику на площі Коріатовича, 3. Це - пасаж, який веде з площі Коріатовича на вул. Фединця. Прохід у дворик зустрічає сучасними яскравими графіті та старою плиткою:

Закінчується дворик-пасаж на вул. Фединця міні-скульптуркою "Малий Уж". Саме тут колись протікала ця маленька річка:

Найвідомішим ужгородським двориком є "Гірчичне зерно". Він розташований паралельно попередньому дворику, і також з'єднує вулицю Фединця з площею Коріатовича.

Ужгородським дворикам присвячена окрема стаття на сайті.

Ліпнина на будинку на площі Коріатовича:

Від площі Коріатовича до Хрестовоздвиженського собору піднімається вулиця Духновича:

В західній частині замкового пагорбу розташований Хрестовоздвиженський катедральний собор, у минулому єзуїтський костьол. Храм збудовано у 1644 році. Після вигнання єзуїтського ордена з Австрійської імперії наприкінці XVIII століття собор був переданий греко-католикам. В 1878 році був значно перебудований за проектом архітектора Л. Фабри. Під час заборони греко-католицької церкви у 1944 - 1989 функціонував, православна церква.

Інтер'єр колишнього єзуїтського костелу:

Поруч з собором знаходиться ансамбль колишньої резиденції єпископів - пам'ятник архітектури XVII ст. Як і колишній єзуїтський костел, резиденція була збудована у 1644 році. Його фасад фланкують дві восьмигранні вежі.

Симпатичні одноповерхові будинки на вул. Капітульній, що веде від Хрестовоздвиженського собору до замку:

Знайомство з Ужгородом варто почати з замку. Бо саме з ним замком пов'язана вся 1000-літня історія міста. Ужгородський замок - один з найкраще збережених в Україні. До того ж, він є найбільш completed: тут можна побачити рів, мури, бастіони, замковий палац, підземелля та чудові інтер'єри. Про нього - окрема сторінка на сайті.

Замковий палац та замковий міст, що веде до нього:

Цього разу відшукав та зробив декілька незвичних ракурсів замку:

А ось всередину замкового палацу не потрапили. В понеділок він зачинений. Обмежилися внутрішнім двориком:

Біля входу до замку в Ужгороді є чудовий музей-скансен народної архітектури та побуту Закарпаття. В скансені - шедевральна лемківська дерев'яна Михайлівська церква з села Конора та багато будівель з сіл Закарпаття, які представляють різні історичні та етнічні регіони "Срібної землі". Вартість квитка станом на серпень 2022 року - 60 грн. На огляд скансену варто виділити півтори - дві години.

Напевне, найціннішим архітектурним пам'ятником Ужгорода є дерев'яна лемківська церква, перенесена до скансену із села Шелестова в 1927 році. Вона перебуває в тихому куточку міста, у скансені, під замковими стінами.

Ця будівля є найбільш характерним зразком дерев'яних храмів лемківського типу. Лемківські дерев'яні церкви були дуже розповсюджені на Закарпатті, особливо в передгір'ях й рівнинній частини краю. У цей час в Україні збереглися лише два дерев'яні храми такого типу - Шелестівська церква в Ужгороді й церква в селі Канора в Пирогові (Київ). Михайлівської церкви із села Шелестова властива легкість і стрункість, якої немає в жодній будівлі цього типу.

Ікони дуже дуже давні і походять з 17 - 18 століть.

Прогуляємося територією музею-скансену. Класичний Закарпатський пейзаж:

Хата з села Довге Іршавського району:

Інтер'єр хати:

Хата з села Стеблівка Хустського району:

Гуцульська ґражда з села Стебний Рахівського району:

Румунська хата з села Бедевля Тячівського району:

Детальніше про ужгородський скансен - в окремій статті на сайті.

Біля входу до замку розташований, мабуть, найколоритніший заклад харчування в Ужгороді - ресторан "Угорський двір":

Ми спеціально запланували похід сюди. Передусім, хотіли побачити фантанстичні інтер'єри Ужгорода 19 століття:

Та спробувати справжню закарпатську кухню. Ось це, наприклад, Холасле - традиційна угорська уха з сомом:

А це - смажений сир Гермелін із джемом смородини:

Спускаємося вниз від замку і опиняємося біля неготичної будівлі колишнього Василіанського монастиря. В старі часи на цьому місці була грецька церква. У 1900 році храм придбала Мукачівська греко-католицька єпархія і у 1911 році повністю перебудувала його. До Першої світової війни це була найвища будівля Ужгорода.

Тут починається старовинна вулиця Ольбрахта - продовження вулиці Волошина.

Винні підвали на вул. Ольбрахта за надписами чеською мовою:

У сусідньому будинку ще один культовий ресторан Ужгорода - "Під замком":

Біля нього - міні-скульптура опришка (або розбійника?) Миколи Шугая:

Всередині закладу - дуже автентично, справжній музей. Але сісти там ми не змогли, було душно, не працювали ні кондиціонер, ні витяжка.

Продовжимо прогулянку у бік центру міста вулицею Волошина:

Якщо бути уважним, то можна побачити дуже інстаграмні ракурси:

З обох сторін вулиці треба уважно дивитися, щоб побачити колоритні провулочки:

А арки іноді приведуть до симпатичних двориків:

Окраса середмістя - католицький костьол Св. Юрія (Георгія) на вулиці Волошина, побудований у стилі бароко. Він згадується вже в 1332 році, але нинішній збудовано в 1762-1767 роках. Незважаючи на те що він зведений був в епоху пізнього бароко, з його пишними, складними й пластично розвиненими деталями, він нагадує будівлі першої половини XVII століття. Важкий фасад його завершується четвериком дзвіниці з величезним чорним латинським хрестом.

Інтер'єр костел:

Після обіду ми вирішили з'їздити у передмістя Ужгорода - Горяни. Тут знаходиться найменш досліджений на території України храм. Справа у тому, що вивчати його почали відносно нещодавно - наприкінці ХІХ століття. Угорські, чехословацькі, радянські на українські вчені не змогли визначити єдиної дати побудову ротонди. За різними даними давня готична Горянська церква-ротонда з'явилася у період з Х по XIII століття. Може навіть бути, що це - найстаріший храм на території України і має більше років, ніж Софія Київська та Кирилівська церква.

Церква-ротонда знаходиться на останньому пагорбі Карпат, на схід від Ужгородської окружної. З центру Ужгорода (площі Коріатовичів) сюди ходить маршрутка номер 26. Їде вона через циганський район Радванка, тому більшість її пасажирів - закарпатські роми. Від кінцевої зупинки "Горяни" до ротонди треба пройти хвилин 15 вгору.

Саме ця кругла ротонда і є найстарішою частиною храму. Такі храму у світі майже не зустрічаються. Довжина стін церкви - 2,5 метри. Це була справжня фортеця!

Основний об'єм церкви, готичний неф, був добудований у XIV столітті:

Храм досить вдало відреставрували у 80-90 роках минулого століття. Дах вкрили дерев'яним гонтом, стіни потинькували, але залишили давні фрагменти кладки:

Вид на Ужгород з пагорбу, де розташована ротонда:

Детальніше про Горянську ротонду - в окремому матеріалі на сайті.

Повернувшись до Ужгорода, продовжили прогулянку. Несподівано побачити незвичайний ракурс замку:

Симпатичний будинок кінця 19 століття на вул. Фединця:

Неподалік від пл. Коріатовича - колишній будинок жупанату, побудований у 1766 році. Є рідким пам'ятник архітектури раннього класицизму в Ужгороді.