Головною метою цієї подорожі був Добромиль - одне з найстаріших міст ще з княжих часів. Сюди я мріяв потрапити давно. Адже все навколо: Хирів, Фельштин, Нове Місто, Нижанковичі я давно об'їздив. А Добромиль був білою плямою на моїй мапі привабливих історичних містечок Старосамбірщини і українсько-польського прикордоння. І ось, в серпні 2023 року ми з друзями вирішили відвідати Добромиль і містечка навколо. За більш ніж 10 років, поки я тут не був, всі містечка та їх пам'ятки дуже змінилися.
Ця подорож була досить сумною для мене. Тому що замість неї я мав бути на концерті Depeche Mode у Кракові. Із-за війни я не зміг туди поїхати і мій квиток пропав. Але на концерт змогла поїхати моя дружина Світланка. Наступного для я мав зустрічати її у Львові після концерту, щоб відвести на румунський кордон біля Чернівців. Тому ці подорож - це було компенсація за нейсдіснену мрію - концерт Depeche Mode у Кракові.
Маршрут подорожі: Самбір - Фельштин - Хирів - Добромиль - Нове Місто - Ніжанковичі - Львів - Чернівці
Стартанули зі Львова майже опівдні. Часу, щоб все встигнути, було мало. Але довгий світовий день і ідеально відновлена траса Львів - Нижанковичі сприяли тому, що ми побачили навіть більше, ніж планували.
Швидко проїхали Самбір. Тут є на шо подивитися, пам'яток - купа, вистачить на цілий день.
Але ми не зупиняємося, розглядаємо фантастичний декор будинків та мчимо назустріч найневідомішій частині Львівщини!
Скелівка (Фельштин): Швейк, готичний костел та оборонна вежа
Перша зупинка - село Скелівка (в минулому - містечко Фельштин), розташоване на річці Стрв’яж а півшляху між Самбором і Хировим. Перша документальна згадка про Фельштин - у Грамоті 1374 року, в якій йдеться мова про надання двом братам - Гербурту та Фридрушові Фулштейнам дев'яти сіл в перемишльській землі. У 1400 році Фельштин вже фігурує, як місто.
Прямо на трасі бачимо сторожову башту - дзвіницю костелу. Вона збудована з червоної цегли, має три яруси і є квадратною у плані. В першому ярусі влаштовано наскрізний проїзд. А увінчує башту аттик з обелісками.
Поруч - готичний костел Св. Мартина було збудовано наприкінці XV - початку XVI століття. Складено його з червоної цегли хрестовою кладкою, що є характерним для готичних споруд тих часів. Храм однонавовий, з витягнутими прямокутними хорами та двома каплицями з обох боків нави. Кути костелу укріплені контрфорсами. Західний і східний фасади прикрашають ступінчасті фронтони, а дах завершується сигнатуркою. На південному фасаді прибудована кругла башта, в якій влаштовано гвинтові сходи. Фасади мають стрілчасті вікна.
У 1904 році проведено стилізаторську реставрацію, під час якої костел набув неоготичного вигляду. Був значно зруйнований під час Першої світової війни і відтворений у 1915 - 1916 роках. У реставрації храму брали участь художник В. Зажицький і різник А. Сидор.
Фельштин тісно пов'язаний із головним героєм роману Ярослава Гашека "Шляхами бравого вояка Швейка". Чеський герой відвідував містечко під час подорожі Старосамбірщиною. У 2007 році в центрі села на колишній ринкові площі встановлено пам’ятник Швейку.
Від площі Ринок, на якій колись стояла ратуша, залишилася всього пару кам’яниць.
Хирів: єзуїтський колегіум, ратуша, костел та один з найбільших вокзалів
Другою нашою зупинкою був Хирів. За 12 років, поки не був тут, все кардинально змінилося. При чому, у кращий бік. Конвікт єзуїтів відреставрували, ратушу відбудували, костел теж переніс реставрацію. Єдиний мінус - припинила функціонувати залізнична станція. Тепер через один з найбільших в Україні вокзалів не курсують дві пари приміських поїздів з Самбора до Нижанковичів. Але й тут є перспективи: вже у 2023 році обіцяють відновити регіональні поїзди до польського Сяноку.
У 1883 році на південній околиці Хирова розпочалося будівництво комплексу кляштору (монастиря) і конвікту (колегіуму) єзуїтів. 1 вересня 1883 року було освячено перший наріжний камінь. Повністю будівництво було завершено у 1906 році.
Триповерхові будинки конвікту важко віднести до якогось архітектурного стилю, хоча, безумовно, тут домінує неоренесанс.
Північно-східна частина комплексу завершується монастирською каплицею, збудованою і освяченою у 1906 році.
Друга за значущістю споруда Хирова - залізничний двірець, збудований, очевидно, на зламі ХІХ - ХХ століть. Важко сказати, навіщо для такого маленького містечка було будувати такий великий вокзал? Напевне, керувалися думкою "якщо є непомірно великий єзуїтський колегіум, то вокзал має не поступатися йому". Насправді, залізничний вокзал у Хирові не поступається за розмірами вокзалам більшості обласних центрів України.
Для підсилення враження про вокзал додам ще два факти: 1. Вокзал в Хирові не один, є ще другий, який мало поступається за розмірами вокзал "Хирів-Посада" (про нього буде пізніше). 2. Через Хирів на добу проходить всього два поїзди. Обидва - приміські і складаються з двох вагонів. На жаль, з початку війни ці поїзди прининили курсування((
Тепер перенесемося до центру міста. Традиційно, центром є Ринкова площа, на якій раніше стояла ратуша.
Ще 12 років тому ратуші не було, але зараз її відновили:
В північно-східному куті площі розташовано костел Св. Лаврентія. Нещодавно костел відреставрували:
Замок Гербуртів та монастир св. Онуфрія біля Добромиля
Ми хотіли почати знайомство з Добромилем із замку Гербуртів, який знаходиться на Сліпій горі над містом. Але піднявшись близько 100 метрів угору ми зрозуміли, до вище піднятися не зможемо. А тим більш, не зможемо спуститися. Було дуже слизько після дощу, і наше взуття все було вологе і в глині вже через 3 хвилини після початку підйому.
Ось так виглядає Сліпа гора, на вершині якої знаходиться замок:
Засмучені невеликою невдачею із відвідуванням замку Гербуртів, ми поїхали на сусідню Чернечу гору, де розташований монастир св. Онуфрія. З гори відкривається чудовий вид на Добромиль:
Монастир св. Онуфрія стоїть на Чернечій горі поруч з одним з найкрасивіших міст Львівщини - Добромилем. Його заснував у 1613 році Ян Щенсний Гербурт - власник замку на сусідній Сліпій горі. Тоді це були дві дерев'яні церкви, які не збереглися до наших днів. Сучасний ансамбль з церквою та дзвіницею з'явився протягом 1705 - 1751 років. Монастир належить отцям василіанам.
З центру Добромиля до монастиря веде ґрунтова дорога. Хтось добирається сюди пішки. Я б не наважився: мені здалося, що ми їхали сюди з міста надто довго.
Якщо придивитися, то монастир зовні нагадує аналогічний василіанський монастир у Лаврові, що неподалік у Карпатах. І дійсно, коли у 1705 році розпочалося будівництво мурованих споруд монастиря, то за основу був взятий лаврівський монастир.
Дивіться, який декор на фасаді дзвіниці!
Мурована церква монастиря збудована у 1705 році за проектом архітектора Якова Марморця.
Розписи з сюжетами на біблійні теми:
Добромиль: ратуша, Гербурти, костел та вілли
Добромиль виправдав мої очікування: одна з найкрасивіших ратуш в Україні, передгір'я Карпат навколо, стара забудова площі Ринок, костел, монастир і замок на горі - виглядає все дуже гармонійно.
Знайомство з містом почали з площі Ринок. В Добромилі вона зберіглася відсотків на 80. В центрі площі - ратуша, а навколо по периметру - кам'яниці різного ступеню збереженості:
В центрі площі стоїть дуже імпозантна ратуша. Точний рік її побудови невідомий: деякі джерела називають 18 століття, деякі - 16 століття. Стиль - класицизм з елементами ренесансу. Перед ратушою - чудовий благоустрій, якій досить вдало гармонує з пам'яткою архітектури.
На фасаді - герб Добромиля, точніше роду Гербуртів:
Старі кам'яниці на площі Ринок:
Римо-католицький костел Преображення Господнього, первісно збудований у 1662 році:
Інтер'єр костелу:
По дорозі від центру у бік залізничної станції можна побачити декілька цікавих старих вілл:
Нове Місто: закопанська ратуша та готичний костел
Сучасна реальність вже не відповідає жодному з двох слів назви поселення. По-перше, воно не "Нове", бо має більш ніж 700-річну історію, а по-друге Нове Місто давно вже не "Місто", а село з населенням трохи більше 8 сотень осіб. Маленьке поселення на річці Вирві з великою історією тягнуло до себе, як магніт. Якщо в вас таке ж саме відчуття, то сюди тричі на день зі Львова ходить автобус (на Добромиль), і один раз на день - поїзд з двох вагонів, який курсував з Самбора до Нижанковичів до війни. Але зараз, на жаль, не курсує.
Роль міської фортеці у Новому Місті виконував мурований костел Св. Мартина. Будівництво цього готичного дива почалося у 1512 році. Костел оточував земляні вали, на яких у першій половині XVII ст. стояв частокіл. Готичну архітектуру храму підкреслювали контрфорси, цегельна кладка хрестової системи, стрілчасті вікна і портали.
Другою домінантою Нового Міста, яка проглядається ще за декілька кілометрів від села, є ратуша. Попередня ратуша була дерев'яною, а існуюча збудована у 1910 року у стилі модерн. В ратуші розміщувався міський магістрат і пожежники.
В наші дні в непогано збереженій ратуші діє Народний дім «Просвіта», крамниця, і бар. Проте є плани використовувати її за призначенням: для розміщення сільської ради. Але цьому має передувати реставрація споруди, яка нещодавно отримала статус архітектурної пам'ятки.
Ратуша до реставрації виглядала автентичнішою:
Все, що залишилося від старого Ринку:
Нижанковичі: ратуша з оленем, палац, костел, церква, міська забудова
Містечко Нижанковичі лежить на самому кордоні з Польщею. Треба мати при собі паспорт. Проте, наявність паспорта (чи, навіть крутого посвідчення, як у мене) не врятує вас від тимчасового затримання прикордонниками. Ситуація усугубилася з війною: зараз в містечко можна заїхати лише через блокпост, і то, не всім: треба мати або реєстрацію, або спеціальний дозвіл.
І якщо все ж таки ви перебороли всі перешкоди на шляху до мрії, Нижанковичі подарують вам незабутні години щастя з великим "набором краєзнавця": ратуша, палац, костел, оборонна церква, цвинтар, каплички і стара міська забудова.
Оборонний храм Пресвятої Трійці у Нижанковичах збудовано у XVI столітті (за деякими даними - у XV столітті). Церква - дуже цікавий твір галицької архітектури: має кам'яну основу і дерев'яні наметові верхи. Верхи над навою і бабинцем мають по два заломи і завершуються цибулястими банями на низьких восьмериках. Здалеку видається, що бані вкриті дерев'яним ґонтом, але це ілюзія: під ґонт стилізувалася стара поржавіла бляха. Маленька баня вінчає і вівтарну частину.
Найцікавішою частиною храму є бабинець. З заходу від оточений дерев'яним опасанням на різьблених стовпчиках, а з півдня та півночі - вузькими оббудований мурованими добудовами до первісних наріжних контрфорсів нави. Другий ярус є дерев'яним і побудований у вигляді аркади-галереї, традиційної для народного дерев'яного зодчества Галичини.
Поруч з храмом - висока дерев'яна дзвіниця.
Серце містечка - побудована у 1759 році ратуша. Це, напевне, одна з найбільш неординарних ратуш в Україні. Її основа - це одноповерхова, майже квадратна в плані будівля. Вона майже не має декору. Серед маленький прикрас - тільки лтштви вікон і протягнутий на їх рівні вузенький фриз, що залишився лише частково.
А основна фішка ратуші - шпиль, увінчаний фігурою оленя в натуральну величину - елементом гербу Нижанковичів. Напевно, олень мав виконувати функцію флюгера. Та, на жаль, ні ратуша, ні олень своїх функцій вже давно не виконують. До Другої світової війни у ратуші дійсно містився магістрат і пожежна частина. Після війни тут встигли побувати і бригада швидкої допомоги, і аптека, і дизель-електростанція. З 1960-х років у колишньому магістраті розміщувався З початку 1960-х рр. приміщення ратуші переобладнали на гуртожиток Нижанковицького професійно-технічного училища.
Ратуша у 2011 році:
В куточку колишньої площі Ринок - будинок народного дому "Просвіта":
За старою оборонною церквою Св. Трійці - стара вілла, в якій зараз знаходиться дитячий садочок:
Стара будівля на колишній площі Ринок:
Шикарні двері:
Трохи Львова
Наступного дня я мав зустріти дружину Світланку з дітьми, які поверталися з концерту Depeche Mode у Кракові. Прокинувшись зранку, прогулявся найулюбленішими куточками Львова.
Вірменський дворик:
Дворик біля Домініканського костелу:
Вулиця Личаківська та монастир бернардинів:
Чернівці, які ніколи не набридають
Зустрівши Світланку з дітьми у Львові, ми поїхали у Чернівці. Щоправда, ледь доїхали, оскільки майже весь шлях нас супроводжувала така злива, яку я ще не бачив у житті.
Багато часу разом насолодитися Чернівцями не було. Був вечір, а Світланка ще мала встигнути доїхати додому в Сучаву.
Переночувавши у хостелі у центрі міста, я вчергове (мабуть, вдвадцяте) насолоджуватися Чернівцями. Почав з Rathausstrasse:
Кожного разу, коли буваю у Чернівцях, заходжу у бар "Мальва" на Rathausstrasse, щоб поїсти свої улюблені канапки:
Перспектива Rathausstrasse та костел св. Хреста на задньому плані:
Будинок з грушою майже напроти "Мальви":
Єзуїтський костел св. Серця Ісуса з незвичайного ракурсу:
Цього разу прогулявся районом старих австрійських вілл. Майже в центрі Чернівців є великий парк, який в австрійській період називався Volksgarten (Народний сад). Зараз це - парк ім. Т.Шевченка. За парком є декілька вулиць, які на початку ХХ століття сформували цілий район стильних заможних вілл. У румунській період до них додалося ще трохи.
Головна вулиця району вілл - Gartengasse, зараз - вул. Ю.Федьковича, що знаходиться відразу за парком. Найгарніша вілла у стилі модерн - за адресою Федьковича 27.
На сусідніх вулицях також багато яскравих вілл.
По дорозі до ще однієї яскравої пам'ятки Чернівців побачив ще одну віллу - на розі Головної і Буковинської:
На вул. Буковинській знаходиться незвичайна маловідома пам'ятка Чернівців - будинок дитячої лікарні. Шикарна будівля дитячої лікарні із назвою Фішерескіндершпиталь була збудована у 1908 році на честь святкування 500-річчя від дня першої згадки про Чернівці та на честь 60-річчя правління Його Величності Імператора Цісаря Франца Йосифа І.
Залишок дня вишукував будиночки з декором на вуличках нетуристичної частини старих Чернівців. Найгарніші знайшов на вул. Фучика та навколо її. Колись обов'язково зроблю цілий матеріал про це.
Один з особняків з декором на вул. Фучика:
Міський театр на Елізабетплатц - Театральній площі:
Будинок Палати торгівлі та ремесл на Елізабетплатц:
Херренгассе (вул. Ольги Кобилянської) - найгарніша пішохідна вулиця не лише України, але і всієї Європи.
Німецький народний дім на Herrengasse:
Колишня кав'ярня "Габсбург" на початку Herrengasse:
А це - найстаріший майдан Чернівців - Фонтанна площа (Шпрінбрунненплатц). Знаходиться вона неподалік від вокзалу:
Додому в Київ їхав у зручному вагоні-трансформері:
Сподобався пост? Поділись з друзями!