Вірменія: Новий Рік під Араратом

Ніколи в житті не мріяв про Вірменію. Попадання туди, та ще й на Новий Рік - це лише збіг обставин. Шукаючи за декілька дні до Н.Р. де його зустріти, особливого вибору не було. Дешеві авіаквитки з Києва були лише в одне місто - в Єреван. Скептично, без ентузіазму, взяв їх. Якби я тоді знав, що на мене чекає! Що Вірменія могла би стати справжньою мрією життя, якби я раніше знав про її красоти! А так довелося оперативно за 3 дні спланувати непросту подорож в зовсім невідому країну. Вірменія - це країна Арарату, Севану, високих гір і давніх монастирів. Країна складна для пізнання, бо в більшість цікавих місць ви не дістанетесь громадським транспортом. Єдиний спосіб - це орендувати машину. Саме так і довелось зробити: моя улюблена Renault Logan пройшла за 3 дні майже 2500 км складних не розчищених вірменських доріг з запаморочливими перевалами і серпантинами.

Маршрут вийшов такий: Єреван - монастир Хор-Вірап - Арені - монастир Нораванк - Воротанський перевал - Алідзор - монастир Татев - Горіс - Лачінський перевал - озеро Севан - монастир Севанаванк - Діліжан - Айраванк - Норатус - Гарні - каньйон Азат - монастир Гегард - Ечміадзин

Політ МАУ пролягав над Чорним морем і Туреччиною. При підльоті до Вірменії добре були видні гірські хребти в турецькій провінції Карс:

Дуже переживав, що при відвідуванні Вірменії в мене виникнуть проблеми у зв'язку з тим, що пару місяців тому я відвідував Азербайджан. Побоювання виявилися марними: вірменські прикордонники взагалі не відреагували на азербайджанські штампи і з посмішкою впустили до Вірменії. Погода в день прильоту була чудова, і прямо біля аеропорту можна було побачити символи Вірменії - Малий та Великий Арарати, які, щоправда, територіально знаходяться на території Туреччини:

Базою для ночівель вибрав Єреван. Тут великий вибір готелів на будь-який гаманець. Діставшись до міста, поки не стемніло, поспішив на єреванський каскад, щоб побачити місто на тлі Арарату. В наступні дні Арарат практично не показувався із-за поганої погоди.

Єреван - це тотальний совок. Старе місто було зруйновано у 20-х роках минулого століття і вдібудовано на проектом архітектора Таманяна у радянсько-національному стилі з будівельного матеріалу - рожевого туфу. Робити в місті практично немає що (якщо, звичайно, не знати цікаві секретні місця, про які я пізніше розповім). Центральна площа міста - величезна площа Республіки, на який розташовані 5 будівель, збудований у 1924 році, найяскравіша з яких - будинок уряду Вірменії:

Площа по-святкового оформлена. На ній стоїть головна ялинка країни:

Площа Республіки вдень:

Єдина пішохідна вулиця Єревану - Північний проспект, який з'єднює площу Республіки з Оперним театром. Роботи по забудові Північного проспекту Єревана почалися восени 2001 року і продовжується досі.

Північний проспект вночі:

Завершує центральний архітектурний ансамбль "Каскад" - грандіозний комплекс з музеями, мозаїками і штучними водоспадами, якій розпочали будувати у 1971 році і досі не завершили.

Площа Республіки, Північний проспект і Каскад - це практично все в Єревані, де є життя і "двіжуха". Відійшов на 20 метрів вбік - совок і глухомань без ознак цивілізації. Робити в столиці більше немає чого, крім деяких інших цікавинок для гурманів, з якими ми познайомимося трохи пізніше. А поки беремо прокатне авто і їдемо на південь, в Араратську долину.

Монастир Хор Вірап знаходиться в Араратській долині на кордоні з Туреччиною під самим Араратом. Хор Вірап на фоні Арарату - найвідоміший вид з Вірменії. В добру погоду це виглядає так:

В нашому ж випадку було видно лише монастир і вірменсько-турецький кордон:

Оглядова вишка - це вже Туреччина:

Монастир Хор Вірап побудований на території давньої вірменської столиці Арташат у VII столітті на місці 13-річного ув'язнення у підземеллі Григорія Просвітителя, який пізніше став першим католикосом Вірменської церкви.

Після Хор Вірапу поїхав через азербайджанський анклав Тіґранашен до гірського монастиря Нораванк. По дорозі є декілька цікавих поселень з давніми церквами. Церква в селі Арені:

До монастиря Нораванк веде складна гірська дорога з містечка Арені:

Після 9 кілометрів важкого серпантину на горизонті з'явиться монастир:

Монастир Нораванк розташований в ущелині річки Арпа на тлі мальовничих червоних скель. Нораванк був заснований в 1205 році єпископом Ованнесом, колишнім настоятелем монастиря в Ваганаванку. Монастирський комплекс включає церкву Сурб Карапет (Святого Івана Хрестителя), каплицю Сурб Григор (Святого Григорія) зі склепінним залом і церкву Сурб Аствацацін (Святої Богоматері).

В середині церков - максимально аскетично:

Друга церква монастиря Нораванк на тлі червоних скель:

Далі почалася найскадніша ділянка дороги на схід у напрямку Нагорного Карабаху. Всю дорогу до Воротанського перевалу супроводжував густий туман. Дороги у Вірменії особливо ніхто не розчищає, видимість в туман обмежується декількома метрами, а вся дорога - суцільний серпантин. Треба бути обережний кожну хвилину, бо дрібна помилка коштуватиме життя. Лише на перевалом закінчився туман і нарешті пощастило побачити всю красу кавказьких гір:

Гори у Вірменії - нереально красиві і мальовничі. На жаль, жодні фото не передадуть цієї краси. Приголомшливі гірські хребти оточують тебе з усіх боків:

Найвіддаленійший від Єревану монастир Татев знаходиться у вірменському апендиксі між Карабахом і азербайджанським анклавом Нахчеван. Щоб попасти туди від траси, доведеться цілу годину спускатися, а потім підніматися найскладнішим серпантином без твердого покриття:

По дорозі зустрінемо застиглий водоспад:

Примітно, що в цій частині Вірменії майже немає снігу:

Монастир Татев - один з найбільш фотогенічних у Вірменії:

Монастир був заснований у IX столітті і був політичним центр Сюнікського царства. До монастиря веде найдовша у Вірменії канатна дорога, яка чомусь не працювала 31 грудня.

Головний храм монастиря Татев - церква св. Погосов і Петроса, побудована в 895—906 роках:

З траси на Нагорний Карабах добре видно місто Горіс - найбільше в цьому регіоні Вірменії:

Наблизимо камеру і подивимося, як виглядає місто з висоти пташиного польоту:

Після Горіса був вибір: повернутися в Єреван і зустріти там Новий Рік, або поїхати в Нагорний Карабах і робити невідомо що. Вибрав другий варіант.

Експеримент вдався: перетнув вірменсько-азербайджанський кордон (неконтрольовану ділянку), проїхався територією Азербайджану, заїхав на Лачинський перевал на КПП з Нагорним Карабахом. На той момент вже вечеріло.

З Карабахом виявилося все непросто. В Степанакерті треба обов'язково зареєструватися, інакше не випустять. Якщо б чекав поки мене зареєструють, не встиг би завтра заплановані Севан і Діліжан. Отже їхати в Степанакерт не було сенсу, тим більш, що дивитися там немає на що. Постав вибір: або зустрічати Н.Р. на псевдоКПП на псевдокордоні з хлопцями-псевдоприкордонниками (вже встиг з ними подружитися:)), або... повертатися і Єреван. Мало собі уявляв, як вночі їхати по їхнім дорогам, по них і вдень страшно їхати...

Але вибір був зроблений і вирішив повертатися в напрямку Єревану. Ці 6 годин дороги в темряві були справжнім пеклом, але воно дуже додавало драйву. Гірські перевал, серпантин, снігопад, туман, нульова видимість на дорозі - ось така в мене була новорічна ніч. Що може бути краще? :) На серпантинах заокруглення дороги доводилося розпізнавати за допомогою навігатора. Ніц не було видно! В 23:55 такі дістався центральної площі Єревану.

Тут, на площі Республіки, і зустрів Новий Рік.

Засиджуватися довго в новорічну ніч не став, випив половину чекушки "Арарату", поспав і рано вранці пішов обстежувати старий єреванський квартал Конд, який знаходився прямо біля мого готелю. Виявляється, що Єреван такі має Старе місто, про яке майже ніхто не знає. І подивіться, яке воно колоритне!

Серед центральних кварталів Єревану можна відшукати куточок справжнього Ірану - Блакитну мечеть (1764-1768 рр.), відреставновану іранськими майстрами:

Знову сідаємо за кермо і їдемо на північ в напрямку озера Севан:

Такої краси від Севану я не очікував! Краєвиди тут виявилися не гірше швейцарських, австрійських, байкальських чи саянських!

На задньому плані - місто Севан:

Найвідомійший монастир, розташований на березі Севану, носить назву Севанаванк:

Монастир був створений наприкінці VIII століття. Ченці побудували три церкви, келії та господарські споруди. В кінці IX століття в монастирі деякий час жив цар Вірменії Ашот Залізний.

Вид від монастиря на протилежний беріг Севану:

Після монастиря поїхав в Діліжан. Діліжан схований від озера Севан гірським хребтом, який долається за допомогою новозбудованого тунелю і гірського серпантину.

Діліжан - одне з найбільш туристичних міст Вірменії, захований серед гірських хребтів в ущелині річки Агстев:

Від старого Діліжану збереглася фактично одна вуличка, нещодавно відреставрована:

Пам'ятник в колонада в Діліжані:

Після Діліжану знову поїхав на Севан, щоб подивитися ще декілька цікавих місць.

Пейзажі тут - поштівкові!

Фортеця Бердунк, залишки якої збереглися ще з часів держави Урарту:

Неподалік від неї - монастир Хайраванк:

Кінцева точка на маршруті Севаном - місто Норатус:

Норатус відомий, передусім, найбільшим у Вірменії середньовічним цвинтарем з давніми хачкарами - вірменськими різьбленими хрестами,найстаріші з яких збереглися тут з Х століття:

Пізня частина кладовища в Норатусі:

Панорама Норатуса з траси:

З траси можна побачити масштаби цвинтаря:

На третій день з ранку поїхав в містечко Гарні, де розташований один з найстаріший у світі язичницьких храмів:

Відомо, що храм існував ще за царя Урарту Аргішті I (781-760 рр. до н. е.) а території неприступної фортеці. Храм Гарні -єдиний збережений на території Вірменії пам'ятник, що відноситься до епохи язичництва і еллінізму.

Деталі архітектури храму:

Але найцікавіше в Гарні знаходиться в каньйоні річки Азат, куди можна спуститися стежкою від храму. Робити це взимку - важко і небезпечно. Проте я вирішив ризикнути, і отримав за це насподівану винагороду:

В каньйоні річки Азат є ущелина, яка має назву "Симфонія в камені". В ущелині природа утворила базальтові колони неперевершеної краси:

Річка Азат:

На схід від Гарні в дуже мальовничому місці знаходиться монастир Гегард. До нього веде досить складна, але красива дорога:

Монастир з'явиться несподівано у гірському амфітеатрі:

"Гегард" перекладається, як "спис". Назва монастирського комплексу походить від списа Лонгіна, яким прокололи тіло Ісуса Христоса на Хресті, і, як стверджується, привезеного до Вірменії апостолом Тадеєм в числі багатьох інших реліквій. Ця обставина зробила монастир популярним місцем для паломництва вірмен протягом багатьох століть.

Головний храм монастиря:

Стеля церкви нагадала мені склепіння іранських мечетей:

Деякі храми монастирського комплексу повністю видовбано у скелях, інші — подібні печерам. На території монастирського комплексу є численні гравірування та окремо розташовані хачкари, традиційні вірменські кам'яні різьблені хрести.

Останнім вірменським містом, яке я відвідав, був Ечміадзин (нова назва - Вагаршапат). Місто є одним з найбільш значимих у культурному та релігійному плані, оскільки саме в ньому розташована резиденція Вірменської апостольської церкви та найстаріший у країні монастирський комплекс, побудований у 302-303 рр.

На жаль, головний собор Вірменської апостольської церкви стояв в риштуваннях. Тому залишалося насолоджуватися його інтер'єром:

Головний вівтар:

Різдвяна шопка біля собору:

Архітектура Ечміадзина:

На зворотньому шляху до Єревану пощастило: ще раз показався Арарат!