На Балкани через Угорщину

Навіть не знаю, що таке відбувається останнім часом, що в подорожах проводжу чи те стільки часу, скільки у Львові. Начебто і зарплата більшою не стала, і часу не стало більше, а за ці півроку встиг побачити вже 10 країн. Більш-менш планованою була лише передостання поїздка в Італію і Бельгію. Все інше - раптові випадкові нагоди. Так само і було з поїздкою на минулому тижні у бік Балкан. Вчора ще і не підозрював, що мене колись в житті занесе у Сербію, а сьогодні вже пив сербське пиво та їв піццу на центральній вулиці столиці Воєводини.

Все відбулося завдяки колегам з роботи, яки їхали до Сербії по справах. Відмовлятися від пропозиції на халяву побачити Сергію і Угорщину було б абсурдом. Восьма ранку - виїзд зі Львова, у 9.15 - вже на кордоні в Шегинях, який швиденько без проблем проходимо. Прямуємо на південний захід через Сянок у напрямку словацького кордону.

За Перемишлем минаємо Красичін з його замком - головною цікавинкою Перемишльської землі. Про нього я вже писав докладно: 

За складними перевалами через Бескіди лежить місто Сянок. Тут також на пагорбі над містом є королівський замок, але непоказовий. Фіксуємо його для колекції замків: 

Ближче до словацького кордону є містечко Дукля. Саме звідси походить святий Ян з Дуклі, колона на честь якого стоїть у Львові перед бернардинським костелом. В місті є оборонний двір 17 століття:

Взагалі містечко дуже цікаве. Є красивий фарний костел у бароковому стилі на честь св. Марії Магдалени, якій зараз стоїть у риштуваннях. Є симпатичний Ринок з ратушею. Треба буде якось вибратися сюди окремо.

Дорога з Дуклі піднімається на Дуклінський перевал. За ним вже - Словаччина. Словаччина з перших кілометрів вражає своєю совковістю. Чи не в кожному селі - катюши, танки, літаки і, звичайно, воїни-освободітелі. На першому ж кілометрі бачимо отаке: 

Щоправда, є й позитиви. Чи в не кожному селі (а вони тут, переважно, лемківські) є монументальні дерев'яні церкви лемківського типу. Церква у селі Нижній Комарник: 

В наступному селі Ладомирова - знову радянський пам'ятник, але вже більш цікавий: 

З боку залишається Свидник, де центральна вулиця носить назву Совєцьких воїнів, і незабаром в'їжджаємо в долину з чудовими краєвидами. Типово словацький пейзаж: 

З дороги добре видно Капушанський замок, який знаходиться на пагорбі висотою близько 500 метрів: 

Минаємо Пряшів і Кошице, і після полудня в'їжджаємо в Угорщину: 

Угорські пейзажі уздовж всього автобану дуже нагадують закарпатські, тільки без чудових замків і Карпат. Наше Закарпаття, однозначно, гарніше! Щоправда, чистота за угорських дорогах на поступається німецькій:

Щоправда, замки тут рідко, але трапляються. Наприклад, з дороги можна розглядіти замок з невимовною назвою Boldogkőváralja: 

Угорську столицю Будапешт залишаємо на зворотній шлях, бо вже вечоріє, а нам ще треба дістатися до потрібного місця в Сербії. На угорсько-сербському кордоні витрачаємо близько півгодини, а в пункт нашого призначення - столицю Воєводини місто Нови Сад прибули вже об 11 вечора. Відразу ж прямуємо в центр міста: 

На головному майдані міста кипіло життя. Першим ділом завітали до однієї з кав'ярень, що окупували частину центральної площі, взяли пива і піццу. Відразу ж вразила сербська їжа: вона смачна, її багато, і вона коштує смішних грошей! У порівнянні з Хорватією, її скандінавськими цінами і повною відсутністю вуличної їжі, Сербія виглядає раєм для шлунка і гаманця. От лише сербська архітектура з хорватською - не до порівняння.

Прокинувшись в пансіоні в передмісті Сремська Камяниця, побачили поруч з нашим готельчиком такий ось гарний вид на місто Нови Сад: 

Після сніданку оглядаємо місто. Якихось особливих вражень воно не залишило. Відмінностей в архітектурі у порівнянні із східною Європою також не відчувається. Симпатичне місто із гарними кам'яницями, ратушею, катедральним костелом, багатьма церквами і синагогою. 

Взагалі, опинившись у Сербії, я зовсім не відчував себе за кордоном. Відмінності від України - мінімальні. Трохи брудно на вулицях, але більш охайно. Люди зовнішньо не відрізняються наших, але більш привітні і більше посміхаються. Здається, порядку в Сербії більше, ніж в нас. А ще, тут дуже люблять українців, вважають їх братами. Росіян люблять так само, і вважають, що між українцями і росіянами нема різниці і не розуміють, як ніж нами можуть бути якісь непорозуміння.

Ратуша в Новому Саді: 

Катедральний костел у готичному стилі і головний майдан міста: 

Православна церква і єпархіальне управління: 

Ще одна синагога до моєї колекції:

На протилежному від Нови Сад березі Дунаю - Петроварадинська фортеця - одне з маймасштабніших укріплень Європи: 

Фортеця у Петроварадині була закладена Габсбургами наприкінці XVII століття для оборони від турків. Її укріплення розкинулися на багато квадратних кілометрів. Ззовні фортеця вражає хіба що масштабами, але ніяк не гармонійністю. Але, прогулюючись замковим подвір'ям і бастіонами, відчуваєш її велич: 

Годинникова вежа на території фортеці:

Під замковими мурами лежить старовинне містечко Петроварадин з аутентичними будиночками під черепичним дахом і декількома старовинними храмами: 

Вид від фортеці на Дунай:

Наступного дня, користуючись першим (і, можливо, останнім) перебуванням у Сербії, вирішили поїхати подивитися столицю країни Београд. 

Як я і очікував, Београд виявився не дуже цікавим. Але втриматися від того, щоб подивитися, як виглядає одна з європейських столиць, не міг. 

Так виглядає сербський парламент (Скупщина). Далеко від австрійського, але краще за український: 

А це - головна пішохідна вулиця сербської столиці:

Трапляються цікаві приклади модерну і еклектики:

Але, в цілому, дивитися нема на що. З храмів міста вразила хіба що ця старовинна православна церква у візантійському стилі, яка, на жаль, стоїть у риштуванні: 

Заради чого дійсно варто приїхати до Београду, так це - заради београдської фортеці Калемегдан, яка нічим не поступається Петроварадинському замку: 

Одне з найстаровиннійших укріплень Сербії з'явилося тут ще в римські часи. Згодом належала візантійцям, угорцями і, нарешті, туркам. Твердиня настільки масштабна, що для того, щоб обійти її по периметру, піде ціла година. 

Місце злиття Дунаю і Сави та одна з оборонних башт Београда: 

Панорама фортеці і міста:

Цікаві надписи трапляються по дорозі між Београдом і Новим Садом: 

В цей день ми відвідали це одне містечко Сербії - Сремски Карловци. Маленьке місто виявилося найцікавішим, що я бачив у Сербії. Це була так сама Сербія, про яку я мріяв! Старовинні храми і будиночки, вузькі вулочки, червона черепиця - це все нагадувало маленькі містечка Чехії чи Німеччини. 

Настав час прощатися із Сербією і вирушати додому. Виїхали о 6.30 ранку, що встигнути ще трохи подивитися на Будапешт і в той же день повернутися додому.

Будапешт перевернув всі мої уявлення про європейські столиці і посів почесне друге місто в моєму рейтингу столиць після Таллінна. Чим не конкурент Резиденції буковинських митрополитів у Чернівцях?:

Вразила бездоганна чистота на вулицях і відсутність "гостей з півдня". 

Топ будапештських цікавинок - будівля угорського парламенту: 

На протилежному березі Дунаю - Будайський замок: 

Будапешт, як і Львів - місто левів:

Будапештський модерн і еклектика просто зводять з розуму!

І ще багато, багато і багато всього цікавого!

На жаль, на огляд Будапешту в нас було всього 2 години. Звичайно, за цей час нічого крім набережної подивитися було нереально. Але і цього було достатньо, щоб назавжди закохатися у Будапешт і поставити перед собою ціль, що приїхати сюди ще раз для того, що вже подивитися місто, як слід.

А наш шлях додому лежав у напрямку Чопа через місто Дебрецин з його багатьма цікавими храмами:

Взагалі їхати весь день по Угорщині - доволі нудно. Дуже рідко попадається щось цікаве. Лише при наближені до українського кордону дуже рідко з'являються якісь цікаві реформаторські храми:

Кажу ж, що наше Закарпаття - набагато гарніше Угорщини! :)