Осіння Румунія: Буковина та Марамуреш

Після відвідування середньовічної Трансільванії я закохався в Румунію назавжди. Стиль її історичних будинків, замків, храмів дуже відрізняється від решти Європи. А відношення до українців, мабуть, найкраще у світі. Здається лише тут можна відчути дух справжнього середньовіччя. А враховуючи мою любов до Чернівців та дерев'яної готики, мандрівка північчю Румунії просилася давно. Купивши квиток на потяг до Чернівців та забронювавши авто в Сучаві, я поїхав досліджувати Південну Буковину в Марамуреш.

Маршрут: Київ - Кам'янець - Чернівці - Путна - Чумирна - Молдовиця - Сучевиця - Радівці - Сучава - Воронець - Гурагумора - Драгомиринці - Богдан-Воде - Бірсана - Сепинца - Сигіт-Мармароський - Крайникове - Сокирниця - Четфалва - Бене - Берегове - Мукачеве - Соколівка - Свірж - Золочів - Новоград-Волинський - Київ

Друзі, запрошую підписуватися на мій телеграм-канал. Так ви будете оперативно дізнаватися про нові пости на сайті: https://t.me/andytravelclub 

Ось тільки радість після тго, як сів у поїзд, продовжувалася недовго. Вже під'їжджаємо до Вінниці, і згадую, що не взяв водійські права. А туди, куди їхав, робити без орендного авто немає що. Громадського транспорту там майже немає. Чесно кажучи, я і забув, що вони в мене є. Не бачив їх в очі вже пару років. Бо є ж Дія!!! Тут зрозумів, що подорож накрилася. Якщо навіть знайшов би, з ким передати права, на наступні рейси вже не встигав. Бронювання заздалегідь проплаченого житла також пропали... Не було іншого виходу, як вийти у Вінниці і повернутися додому в Київ першим інтерсіті.

Вночі повернувся до Києва, взяв права, авто і поїхав досліджувати Південну Буковину! По дорозі заїхав в улюблені Кам'янець і Чернівці. У Кам'янці осінь якраз була у самому розпалі.

Новопланіський міст і Старе місто:

Гончарська вежа над каньйоном Смотрича:

В Чернівцях заїхав на свій улюблений оглядовий майданчик - Винну гірку:

Дуже переживав, що не пустять до Румунії з вакцинацією Короноваком. Але все добре, просканували і пропустили!

Як тільки я перетнув українсько-румунський кордон у Сереті? то відразу ж поїхав у Путну. Це - невелике село, що лежить у передгіррях Буковинських Карпат неподалік від кордону. З українського боку знаходиться Красноїльськ, знаменитий своїми яскравими маланками. А Путна з румунського боку - це найбільш культове місце для усім румунів. Оскільки тут похований молдавський господар Штефан Великий та його родина.

Поховання Штефана Великого:

В 2 кілометрах від монастиря знаходиться печера Відлюдника Даниїла - духовного наставника Штефана Великого.

У центрі села при дорозі на цвинтарі стоїть стара дерев'яна Введенська церква. Є дані про те, що вона була заснована ще у 14 столітті, тобто до заснування самого монастиря. Деякі джерела називають її "старою монастирською церквою". Церкви "хатнього типу" - типові для Буковини. Зовні вони нагадують звичайні дерев'яні хати. Так буковинці ховали свої церкви від турків. На Буковині багато таких дерев'яних храмів. "Хатніх церков" лише у Чернівцях п'ять: в самому центрі на вул. Сагайдачного, у передмістях Каличанка, Гореча, Долішні Шерівці, а також у музеї-скансені.

Я зупинився на homestay у садибі гуцула на ім'я Іван у селі Чумирна у Карпатах. На початку 19 століття більшу частину населення тут складали українці. І зараз тут багато гуцулів-українців. І одяг, і інтер'єр хати - повністю гуцульський:

Головною метою подорожі Південною Буковиною було подивитися на надзвичайне диво: молдавські церкви, розписані з ніг до голови розписами на біблійні теми. При чому, розписані вони і зовні, і зсередини. Рано з ранку наступного дня я поїхав в селу Руська Молдавиця (або Молдовиця), щоб подивитися першу таку церкву. Я потрапив до церкви зі світанком, коли село ще спало. А крім мене, на церковному подвір'ї нікого не було.

Монастир у Руській Молдовиці звів у 1532 році Петру Рареш - син господаря Молдови Штефана Великого. Щоб розписи не псувалися, довелося звести потужний дах, який захищає від дощів і снігів.  

Церква у Молдовиці - не просто церква, а ціла фортеця, оточена з усіх боків мурами та замковими баштами.

Роздивляємося розписи детальніше. Вони нагадують комікси. Так неписьменним людям було простіше читати біблійні сюжети.

Вхід до церкви оформлений порталом, з усіх сторін розписаним картинами на біблійні теми. Всередині церкви - також розписи. 

Панорама Молдовиці з церквою та Карпатами:

Поснідавши, я поїхав на північ у бік Сучевиці через Буковинські Карпати. Не пам'ятаю такої яскравої осені у своїх подорожах, як ця! Наскільки вже ж таки важливо вибрати правильний напрямок і правильний час!

На перевалі між селами Сучевиця і Чумирна:

Незважаючи на жовтень, зранку був справжній мороз. Все було вкрито інієм.

Традиційні Карпатські снопи сіна:

Оборонний монастир в Сучевиці спорудив у 1582 році митрополит Георгій Могила - дядько Петра Могили. Він має квадратну форму та оточений високими стінами, які сягають 6 метрів заввишки. На кожному розі розташовуються по одній оборонній вежі.

Найцінніше в монастирі - це його розписи. Ними монастирська церква покрита повністю і всередині і зовні. Такі розписані храми - унікальне явище. Вони є лише тут, на Буковині.

Монастирська церква Хрещення Господнього збудована у 1581 році братами Могила:

Авторами розпису є брати Іон та Софроній, вони зроблені у 1595 - 96 роках. Вони зроблені у стилі мініатюрного живопису і іконопису. 

Всередині переважають зелений та червоний віттінки розписів. Серед сюжетів - Пристрасті святого Іоанна Нового Сучавського, Олександр Добрий доставляє мощі святого Іоанна Нового в Сучаву. 

Розписи головної нави:

Вся велич твердині відкривається, якщо залізти на пагорб над монастирем.

На цвинтарі біля монастиря є маленька кам'яна церква Хрещення Господнього, також побудована братами Могила у 1581 році.

Спускаємося з Карпати в долину і робимо невелику зупинку у Радівцях. Радівці - це повноцінне місто на території Румунії, якщо в'їжджаєш через КПП "Порубне - Серет". Місто, насправді, крихітне - всього 3 центральні вулиці. Всі три вулиці називаються однаково - Piața Unirii. Зате з якою забудовою і купою історичних пам'яток! Суміш австрійської та румунської історичної архітектури вкупі з українською назвою створюють чудовий коктейль.

Монастир Богдана - найстаріший комплекс будівель Радівців. Це - найстаріший монастир Буковини і всієї історичної Молдавії. Заснував його у 1365 році воєвода Богдан І. Згодом монастир став усипальницею молдавських князів. Монастирська церква вважається найстарішим мурованим храмом Молдавії. Вона будувалася з 1359 по 1365 роки.

Найкрасивіша будівля Радівців - колишня префектура на вул. Штефана Великого. Вона має декілька різних фасадів. Портал будівлі префектури з боку Piața Unirii:

Центральна алея посеред Piața Unirii:

Ратуша (примарія):

Синагога Темпель у неоготичному стилі:

Старий балкончик і старі двері:

Наступна велика зупинка - у Сучаві. Сучава - колишня столиця Молдавського князівства, а сьогодні - головне і найбільше місто Південної Буковини. Південна Буковина зараз знаходиться на території Румунії, а Північна Буковина - це Чернівецька області з центром у Чернівцях. До Другої світової війни обидві Буковини були єдиним цілим: до Першої світової війни - у складі Австро-Угорської імперії, а у міжвоєнний період - у складі Румунії. 

І якщо Чернівці зберегли весь шарм Австрійської імперії, то про Сучаву такого не скажеш. Сьогодні місто - це конгломерат хрущовок з невеликими вкрапленнями старовинної архітектури. На сьогодні в місті збереглися тронний замок господарів Молдови, ратуша, важливий релігійний центр Буковини - монастир Івана (Нового) Сучавського та декілька старовинних молдавських храмів. Але навколо Сучави - рай для мандрівника: мальовничі Буковинські Карпати та багато монастирів-фортець з унікальними розписами всередині і зовні церков.

Тронна фортеця - головна пам'ятка Сучави. Вона вперше постала у 1374 році за часів Молдавського господаря Петра Мушата І. Саме у цей час Сучава стала столицею Молдавського князівства, а новозбудована фортеця стала тронним замком господарів Молдови.

Фортеця знаходиться на східній околиці Сучави на пагорбі. До неї через глибокий рів веде замковий міст:

Вид з фортеці на монастир Івана Сучавського - головну релігійну святиню Сучави:

Монастирська церква св. Георгія була побудована у 1514 - 1522 роках у типово молдавському стилі. Саме тут поховали мученика Івана Нового (Сучавського), убитого у 1332 році турками у Акермані (Білгороді-Дністровському). Іван Сучавський став небесним патроном не лише Сучави, а й усієї Буковини. Георгіївська церква монастиря Івана Сучавського була головним катедральним храмом митрополитів Молдови. Як і більшість молдавських церков, вона була уся вкрита розписами на біблійні теми.

На зовнішніх стінах храму розписи збереглися значно гірше, ніж, наприклад, у Молдовиці, Сучевиці чи Воронці поруч із Сучавою.

А ось в інтер'єрі храму розписи добре збережені. Розписи у церкві св. Георгія виконані у 1534 році за часів митрополита Петра Рареша:

До речі, стоянка біля монастиря - чи не єдине місце поблизу центра Сучави, де можна без проблем залишити автомобіль. І вже звідси оглядати середмістя.

Прогуляємося середмістям Сучави. В центрі є пішохідні вулиця. На ній - ратуша і костел - все що зберіглося зі старої громадської архітектури центру Сучави. 

Центральна площа Сучави - з досить гарним благоустроєм. Але архітектура - радянська:

Сучавська осінь:

З Сучави поїхав 40 кілометрів на захід у Воронець. Серед розписних монастирів Південної Буковини монастир у Воронці (Voroneț Monastery) з'явився найпершим. Його збудував сам Господар Молдови Штефан Великий у 1487 році на знак перемоги над турками. Знаходиться він в 3 кілометрах на південь від містечка Гура-Гумора (Gura Humorului), де народилася Ольга Кобилянська.

За легендою, коли Штефан йшов на бій з турками під Васлуй, він завітав до свого духовного наставника Даніїла-Пустельника, що жив у гроті в Путні. Даніїл обіцяв Штефану Великому Перемогу. Так і сталося - господар Молдови переміг османів, а на знак вдячності збудував у Воронці монастир. Розписи тут - найвражаючі, якщо порівнювати з сусідніми монастирями.

Сюжети тут реально інопланетні: містичні тварини, оригінальні уявлення пекла і раю майстрами з розпису. Годинами можна роздивлятися ці релігійні комікси і дивуватися: невже їх створили люди? Найвражаюча фреска на стінах монастирської церкви - це "Страшний суд", яка описує пекло і шлях до нього:

А ще, розписи церкви у Воронці збереглися найкраще за інші монастирі. Все завдяки масивному даху, який захищав їх він дощу і снігу. Розписи зовні мають блакитні відтінки - це також особливість монастиря у Воронці. Навіть існує таке поняття у мистецтві розписів, як "воронецька синь".

Всередині розписи не менш крутіші за зовнішні. Портретами святих та сцен з біблійних сюжетів описані усі стіни і стелі.

Стеля також розписана фресками:

Монастир обнесений стінами з баштами. Адже у давні часи він ще й був фортецею.

Воронецький монастир знаходиться біля міста Гура-Гумора. Для українців воно цікаво тим, що у 1863 році тут народилася українська письменниця і громадська діячка Ольга Кобилянська.

В самій Гура-Гуморі є ратуша, старовинна синагога та дві гарних церкви. Цікаво, що до Першої світової війни 45 відсотків населення містечка складали німці і євреї (приблизно порівну). І лише решту - румуни, поляки і українці.

Церква Костянтина і Олени з гарними розписами на фасаді:

Ратуша (примарія):

Стара синагога:

Катедральний собор Різдва Богородиці:

Електричні проводи у Гура-Гуморі - як в Індії чи Бразилії:

Ввечері в будинку пана Івана мене чекала неймовірна карпатська наливочка і чудова вечеря:

Вирішив спробувати місцеве пиво. Смачно!

І закінчилося все маленькою фотосесією:

Рано з ранку виїхав на захід у бік Марамурешу. Ось так фантастичні краєвиди біла села Кирлібаба:

Будиночки десь між Буковиною та Марамурешем:

По дорозі починає поступово з'являтися дерев'яні церкви у стилі мармароської готики. Церква св. Іллі у моанстирі Драгомиринці:

Апсида дерев'яної церкві у селі Богдан-Воде:

І ось уявіть собі таке: їду крізь Карпати, і тут бачу таке!

Гострі і стрункі шпилі церков і дзвіниць висотою з готичні собори Франції і Німеччини. Монастир Бирсана заснували ще наприкінці 14 століття. Ліквідувала його австрійська імперська влада наприкінці 18 століття. А відродили його вже після падіння режиму Чаушеску на початку 90-х років минулого століття.

Головний храм монастиря, церкву 12 апостолів, звели протягом 1993 - 95 років. Її висота - 57 метрів. Це - одна з найвищих дерев'яних церков Європи. Але в сусідньому селі є ще вища, я вам її пізніше покажу.

Нові, але симпатичні розписи монастирської церкви:

Монастирський комплекс був побудований з дерева, згідно з місцевою традицією, під керівництвом архітектора Кордоша Дорела. Він складається з брами, дзвіниці, церкви, літнього вівтаря, келій для ченців, каплиці (збудованої на кількох рівнях), та майстерень. Нещодавно на території монастиря був створений музей.

До кордону з Україною - близько 10 кілометрів. Але є яка різниця! У Румунії монастирі і храми відновлюють за історичними традиціями, з дотриманням архітектурних канонів старих часів. Різницю між старими і новими храмами неозброєним оком навіть не видно.

В селі Бирсана знаходиться найстаріша дерев'яна церква такого стилю на румунський території. Введенська церква була збудована у 1711 році на території монастиря Бирсана. Але коли після скасування монастиря Австрійською владою у 1791 році церква почала занепадати, її перенесли в саме село на цвинтар. Там вона стоїть з 1806 року.

У Введенській церкві зберіглося багато розписів авторства художника Теодора Ходора. В наві домінують сцени з книги Буття, а в пронаосі - Страшний суд.

Фрески виконанні у візантійській традиції. Але на склепінні вівтаря зображено коронування Богородиці (ритуал, який має західне походження).

Румунський повіт Марамуреш візразу ж звертає увагу незвичайними дерев'яними різьбленими брамами привітних обійсть:

Ось, наприклад, брама будинку у селі Ваду-Ізей, де я зупинявся на ніч:

The must всього Марамурешу - село Сепинца (рум. Săpânța) на березі річки Тиса. На протилежному березі - українське закарпатське містечко Тересва. Це - надзвичайно цікаве село з двох причин. По-перше, тут знаходиться "Веселий цвинтар" (Cimitirul Vesel) з надгробками у яскравих кольорах із зображенням в алегоричній манері людини та її роду занять. По-друге, біля села є монастир з найвищою у Європі (а може, і світі) храмовою дзвіницею.

Придумав ідею з "веселим цвинтарем" місцевий майстер Іван Петраш. Він вирішив перетворити смерть на щось позитивне. І йому це вдалося!

Замість сумних хрестів і пам'ятників померлим у Сепинці почали ставити пам'ятні знаки. Замість фотографій - веселі картинки, які зображують основне заняття при житті людини, яка відійшла у інший світ. Крім зображення людини та її професії на надгробку викладено коротку історію людини.

Я відчував справжнє розчулення і прилив позитивної енергії, коли прогулювався цвинтарем. Всередині мене було настільки тепло і позитивно, що я годину не хотів покидати це місце.

Подивіться на надгробки і спробуйте самі здогадатися, чим займалася людина у житті.

 

Якою була професія цієї жінки, я так і не здогадався:

Посеред цвинтаря стоїть дуже незвичайна церква Різдва Пресвятої Богородиці. Як і всі церкви в регіоні, вона побудована в стилі мармароської готики. Але її яскравий декор орієнтовано під надгробки цвинтаря:

Всередині церква гарно розписана:

На північ від села майже на кордоні з Україною знаходиться монастир Пері-Сепинца (Peri-Săpânţa Monastery). Незвичайним він тим, що тут знаходиться дерев'яна церква з найвищою в Європі (а може і світі_ дзвіницею.

Найвища у світі дерев'яна церква виконана у стилі мармароської готики. Висота її дзвіниці складає 78 метрів. Церква сучасна. Але румунська школа дерев'яної мармароської готики настільки ідеально, що важко відрізнити храм початку 21 століття від стародавнього.

Дерев'яний вхідний портал

Келії:

Останнэ місе зупинки - у румунському Сигіті (рум. - Sighetu Marmaţiei). Він лежить на протилежному від нашого Солотвина берез Тиси. Контраст разючий: яскраві кольорові відреставровані історичні будинки, з десяток історичних храмів, ідеальна чистота, добрі дороги. Навколо - села з красивими дерев'яними храмами у стилі мармароської готики. При чому нові церкви не відрізнити від старих 17-18 століття.

Переїжджаєш на український берег Тиси і бачиш або сірі обшарпані будинки, або жлобські "палаци". Дорога нормальна лише одна: та, що веде з Мукачева до Рахова. Але найбільше кидаються в очі блискучі золоті та срібні цибулеподібні бані нових храмів і монастирів УПЦ МП. Монастирів - 42, храмів - мабуть більше сотні. Поки не побував у румунській частині Закарпаття, думав, що Мукачево і Берегово - верх високої європейської архітектури. Зараз вже так не думаю. Бо їхні шедеври - це лише окремі вкраплення в загальному совковому архітектурному безладі. А Сигіт-Мармароський - це все ж таки цілісний архітектурний ансамбль.

Та чому ж така різниця? Адже це ж один етнографічний регіон! Лише маленька Тиса розділяє ці 2 світи. Як думаєте, чому? До речі, румунський Сигіт мені показався більш українським, ніж українське Закарпаття. На площі посеред центрального бульвару Богдана Воде - українська греко-католицька церква та пам'ятник Тарасу Шевченку.

Історична ратуша - нереально симпатична!

Будинки на головній вулиці міста - бульварі Богдана Воде:

На південь від муніципалітету йде пішохідна вуличка Strada Andrei Mureșan. Розпочинається вона досить незвичайною інсталяцією:

Реформаторська церква, найстаріша в Сигіті:

Стара синагога на вулиці Strada Gheorghe Doja:

На східній околиці Сигіту є скансен - Музей просто неба, присвячений мармароському селу. В ньому представлені дерев'яні будинки історичного регіону Марамуреш (Мармарош), а також сусідніх Закарпатської та Івано-Франківської областей України.

Хати належали різним етнічним групам: румунам, українцям, угорцям, євреям, полякам. Будинки, переважно, походять з 17 - 18 століть. 

Справжні шедеври Марамуреша - це різьблені брами сільських подвірь:

І, звичайно, в скансені представлена традиційна дерев'яна церква в стилі мармароської готики.

Осінь і Марамуреш:

Румунсько-український кордон перетнув рано з ранку. Крім моєї машини не було жодної. У густому тумані поїхав досліджувати дерев'яну мармароську готику, але вже з боку України. 

Дерев'яна готика Марамурешу - унікальний стиль церковної архітектури, який зустрічається лише на території Хустського району Закарпаття та одного району Румунії. Марамуреш (Мармарош - укр.) - колись був північною околицею Трансільванії. Коли кам'яна готика відійшла у минуле, тут народився ї новий вид - дерев'яна мармароська готика. Будувалися такі храми у 17-18 століттях.

В Хустському районі Закарпаття такі храми збереглися в селах Данилове, Крайникове, Сокірниця, Олександрівка і Стеблівка. В жудеці Марамуреш на півночі Румунії вони збереглися майже в кожному селі. Багато їх охороняється ЮНЕСКО.

Дерев'яна церква св. архангела Михаїла у селі Крайникове збудована у 1668 році. Її висота - 25 метрів, а довжина - лише 14 метрів. Збудовано храм з двох дубових зрубів. 

Вежа храму завершується аркадами голосниць та чотирьма маленькими шпилями довкого головного шпиля:

Вхідні двері з одвірком:

В сусідньому селі Сокирниця знаходиться церква Миколи Чудотворця. Побудована вона у 1704 році. Джерела вказують, що цей храм первісно було збудовано у селі Шарвар (сьогодні - село Тросник у Виноградівському районі) на початку XVII століття.

Висока вежа трохи звужується догори і завершується арками голосниць. З чотирисхилого шатра виростають чотири малі вежки і високий шпиль.

Наступна зупинка - село Четфалва у "угорському" Берегівському районі Закарпаття.

Готичний реформаторський храм у селі Четфалва походить з 15 століття. А у 18 столітті до нього прибудували дерев'яну вежу-дзвіницю за традиціями мармароської готики.

Зсередини церкви збереглися розписи. Але найцікавіше - це кесони, квадратні ніші на стелі, розписані живописом, який добре зберігся.

Наступний середньовічний реформаторський храм на Закарпатті знаходиться  в селі Бене між Четфалвою та Берегово неподалік від угорського кордону. Цей храм це більш старіший за ті, що я показував до цього. Він походить аж з кінця 14 століття! 

Костел Серця Ісуса (так називається храм) в Бене споруджений у стилі романської готики із завершенням дзвіниці у стилі мармароської готики і виконував роль оборонної споруди. Храм відреставрували на зламі 20 і 21 століть. Відновили оздоблення, вкрили гонтом. Приклад чудової реставрації!

Коротка зупинка в Береговому. Цього разу Берегове мені вже не здавалося таким надзвичайно європейським, які під час першого візиту на Закарпаття, особливо на тлі румунського Сигіту.

Жупний суд - найвідоміша будівля Берегова:

Будинок жупного казино, де розмістився ресторан "Золота пава":

По дорозі побачив Мукачівський замок-паланок в осінніх кольорах:

Заїхав на пару хвилин в центр Мукачева. Ратуша:

На перевалі біля Нижніх Воріт між Закарпатською та Львівською областами:

Оборонний костел у Соколівці:

Перед заходом сонця заїхав у Свірж, щоб вчергове подивитися на найфотогенічніший замок Львівщини:

Цього разу фотки вийшли просто надзвичайні!

А ще, вперше пощастило заглянути всередину замку:

Захід сонуя у Свіржі:

Ніч застала мене у Золочеві:

Переночувавши, поїхав додому у бік Києва. По дорозі завітав до Новоград-Волинського.

Місто виглядає зовсім радянським: навіть історичний забудованих хрущівками. Замок Звягель не справжній, нещодавно відновлений. Але добре, що так. Без нього було б зовсім сумно.

Рятує ситуацію каньйон річки Случ, який восени виглядає дуже привабливо.

На протилежному від замку березі видно палац полковника Мезенцева середини 19 століття. Потрапити туди не можна, сьогодні він належить Збройним Силам.

 

Друзі, щоб бути в курсі останніх матеріалів на сайті, підписуйтесь на мій телеграм-канал: https://t.me/andytravelclub