Andy Travel Club

Цей путівник - 12 продуманих маршрутів на 2–3 дні від автора з 15-річним польовим досвідом. Готові плани по днях: чіткі зупинки, найкращі оглядові місця, короткі пішохідні прогулянки, підказки, де розпочинати прогулянку і як переходити між локаціями. Замість хаосу окремих місць ви отримуєте послідовні маршрути від старту до фінішу. У кожному - зрозумілий порядок зупинок, перевірені точки доступу, короткі пішохідні кола біля ключових локацій, орієнтири для навігації та поради, де саме буде вау-панорама. Не витрачаючи тижні на збирання інформації по форумах і випадкових статтях, ви відкриваєте один файл – і маєте готовий маршрут.

Доступ одразу після оплати • відкривається на телефоні і ноутбуці Карти Західного Поділля до путівника Набір карт для подорожі без хаотичного пошуку: всі точки 12 маршрутів + заклади (їжа/кава/ночівля) по маршрутах. Відкрив - бачиш, що поруч - і рухаєшся логічно. 149 грн Набір карт (2 карти)

Ще один складний рік, який став роком переусвідомлення усього, що було в моєму житті до цього. Втрат було багато, але досягнень - не менше.  Якщо брати кількість подорожей цього року, то їх була мінімальна кількість. Проте нові міста і локації, які відкрив у році, що минає, були справді феєричними, незабутніми, які ще довго буду згадувати. 

У Турильче варто з’їхати з головної траси заради одного місця - костелу, який уміє здивувати навіть тоді, коли здається, що на Борщівщині уже “все бачив”. Навколо вистачає сіл зі старими римо-католицькими храмами, але саме тут він найбільш виразний - більший, ніж очікуєш від села на сім сотень душ, і величніший, ніж може передати будь-яке фото. Це той випадок, коли кадр показує камінь, а враження - масштаб і відчуття простору.

Як досліджувати нові міста: Секрети ефективного туриста!

У селі Грушка, що біля Бакоти, в родинному маєтку Токаржевських-Карашевичів відкрився виставковий простір і галерея подністровських скринь у межах проєкту «Бакота і культура. Скриня спадщини». Відкриття відбулося 21 жовтня і зібрало понад вісімдесят людей - добрий знак для села, де культура стає осередком спільноти. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.

Щоби зрозуміти Чернівці, варто починати не з парадних фасадів навколо ратуші та вулиці Ольги Кобилянської, а з долішньої низини між пагорбами, ближче до залізничного вокзалу - там, де зійшлися дороги і води і народилися перші квартали. Між Фонтанною площею, Старим Ринком і Турецькою криницею, на перехресті сьогоднішніх Шолом-Алейхема, Сагайдачного, Гагаріна та вулиці Синагоги, постало єврейське серце міста - Юденштадт, або штетл. Не ґетто, а відкритий, щільний світ божниць і хедерів, крамничок-«склепів» і заїздів, де будні гешефту змінював святковий ритм шабату.

Село Хогілаг у Трансільванії майже зливається з містечком Думбревень (Dumbrăveni). Я заїхав сюди радше з цікавості - і дуже швидко зрозумів, що зробив правильно: центр невеликий, але насичений архітектурою різних епох - від ренесансного замку до барокового храму та міських кам’яниць австро-угорського часу.

Після завершення свого знайомства з Бухарестом я вирушив до аеропорту. Для мене це був справжній момент радості - знову побачити літаки, як вони піднімаються в небо, відчути передзлітне хвилювання і згадати давно забуте відчуття, коли ти не просто мандруєш, а летиш. Мій переліт до Варшави був коротким, але подарував ту саму "авіаційну магію", за якою я так скучив за роки вимушеного приземлення. У польській столиці мене чекала нічна пересадка: наступного ранку мав виліт у Гельсінкі.

На наступний день перебуванння в Клужі мені захотілося ще глибше зануритися в Трансільванію - не просто гуляти її вулицями, а доторкнутись до її коренів. Я виїхав за місто, на західну околицю Клужа - до Парку етнографічного «Ромулус Вуя», першого в Румунії музею просто неба, заснованого 1929 року як відкрита секція Музею етнографії Трансільванії, що існує з 1922-го. Свою назву парк отримав на честь етнографа Ромулуса Вуї; сам скансен виріс на пагорбах біля лісу Хоя, на природній межі міста і давнього сільського світу. 

Рухаючись у бік Сібіу, на горизонті виринув знайомий для цих країв силует - стрімкий шпиль оборонної церкви. Зацікавлений, я звернув із дороги і опинився у селі з мелодійною назвою Хогілаг (Hoghilag). Виявилося, що це невелике, але багате на історію поселення, яке зберегло типову атмосферу саксонської Трансільванії.

Я проїжджав Пирятин разів двісті, але заїхати сюди випало вперше. Це невелике місто на Полтавщині, розташоване на мальовничих берегах річки Удай, має давню історію, яка сягає ще часів Київської Русі. Перша письмова згадка про Пирятин датується 1154 роком у «Повісті минулих літ». У різні періоди він був важливим укріпленим пунктом, зокрема в козацькі часи - тут стояла Пирятинська фортеця, яка захищала край від нападів кочівників.