Andy Travel Club

Війна дала зрозуміти, що немає у світі нічого прекраснішого за Україну. І дійсно, за менше ніж 2 роки російської агресії, коли закордонні подорожі стали недоступними для чоловіків, я відкрив для себе стільки цікавих куточків України, скільки не бачив за 20 років моїх активних подорожей. У рейтинг потрапили лише 10 найулюблениших міст (локацій), в яких до початку війни я ніколи не був. Друзі, запрошую підписуватися на мій телеграм-канал. Так ви будете оперативно дізнаватися про нові пости на сайті: https://t.me/andytravelclub   

Стіна була для мене найбільш очікуваною локацією подорожі «Туристичними шляхами Українського Поділля». Можна сказати, що її присутність у тріп-листі зіграло головну роль в тому, що я вирішив приєднатися до поїздки організованої Агенції регіонального розвитку Таврійського об'єднання територіальних громад. Враження від Стіни перевершили очікування. Навіть при тому, що йшов дощ і не виходило гарних фото. І попри відсутність достатньо часу, щоб подивитися усе, чим цікаве село.

У Гнаткові знаходиться єдиний в Україні музеї теслярства з величезною колекцією інструментів з різьби по дереву. Музей створив майстер Анатолій Лукіянчин, професійний тесля, який усе життя займається своїм улюбленим ремеслом. 

Знайти швейцарське шале чи німецький фахверк на українських теренах - задача не з простих. Є два приклади на Волині - Антоніни і Гоща. На Поділлі такий приклад також можна знайти. Йдеться про палац Четвертинських-Балашових у колишньому містечку, а тепер у селі з "міською" назвою Комаргород, що в Томашпільському районі Вінницької області.

Завдяки найбільшому в Україні палацовому комплексу Тульчин може вважатися одним з найцікавіших міст Вінниччини. Зміни, які зазнав Тульчин в останні 7 років, поки я тут не був, очевидні. Палацовий комплекс Потоцьких реставрується, основні дороги у доброму стані, ідеальні тротуари в центрі, нові фото-зони та арт-об'єкти.

На вікенд 3 - 5 листопада побував у промо-турі «Туристичними шляхами Українського Поділля» півднем Вінниччини. Подорожі організувала Агенція регіонального розвитку Таврійського об'єднання територіальних громад та її керівник Павло Ярмій. Для мене було дуже цінним запрошення у цей тур, оскільки південна частина Вінницької області була чи не єдиним регіоном області, який я ще не досліджував. І було важливо побачити на власні очі, який потенціал він має.

Природні та історичні пам'ятки колишнього містечка на Поділлі унікальні. Здавалось би, костел, палац і церква є в кожному подільському селі. А ось стовпи з дірками уздовж старої дороги зустрінеш не скрізь. Але природа тут взагалі приголомшує: каньйон Тернави нагадує фіорди, а Китайгородька стінка - природне відслоєння силурського періоду - чи не єдине у Східній Європі. Все це оточено Товтрами - невисокими горами, що є рифами колишнього Сарматського моря.

У цьому місці, неподалік від впадіння у Дністер, Студениця робить декілька крутих поворотів. Після будівництва Дністровської ГЕС та утворення Дністровського водосховища, Студениця розлилася. Та кірм меандрів утворила мальовничі затоки. Щоб побачити усю красу, доведеться піднятися на гору. Якщо дивитися на мис у бік річки, то гора буде зліва. Підніматися не важко і не багато, максимум хвилин 20. Зате ви будете нагороджені краєвидами, які будете згадувати все життя!

Грушка - одне з найближчих сіл до Бакоти - затопленої колишньої столиці Пониззя (Поділля), а зараз, просто місця з шикарними краєвидами с високих берегів Дністровського водосховища. З Грушки стартував наш тур на квадрациклах по Бакоті на заході сонця у травні. Перебуваючи у Грушці, ми дізналися про місцевий палац, і вирішили відвідати його. Як з'ясувалося, власник палацу був цілий почесний лицар Мальтійського ордену і вельми цікава постать в українській історії!

Передостанні вихідні жовтня 2023 року виявилися магічними. Нам дуже пощастило з погодою: +27, сонечко і симпатичні хмарки. Подорожуючи осіннім Поділлям, ми орендували диво, яке називається "водний трамвайчик". Це паром, перероблений на човен з великою палубою із шкіряними сидіннями. І вирішили пройтися уверх по Дністру, щоб насолодитися фарбами осені на схилах Дністровського каньйону. Стартуючи від причалу парк-готелю "Теремки" біля Колодіївки, ми пройшли від Бакотської затоки аж до скель Бабинської стінки.

Між Кам'янцем і Бакотою знаходиться, мабуть, наймальовничіше місце на Дністрі - Субіч. Від траси на Стару Ушицю доведеться подолати 10 кілометрів поганої дороги. З цієї дороги буде правий поворот на Субіч перед селом Калачківці (біля нього є фіорд, що не поступається норвезьким!). Само село маленьке, меньше 300 мешканців. Відомо, насамперед, скельним монастирем. Він значно менший (всього 2 - 3 келії) у порівнянні з Бакотою, і старший - походить з 16 століття.

Для мене ця подорожі стала найдивовижнішою з усіх, які я колись організовував з компанією Санта-Бакота. Коли дивишся на каньйони і меандри в Субічі, Калачківцях, Китайгороді, Цвіклівцях, Панівцях, Бакоті, Колодіївці, Жванці з незвичних жовто-червоних кольорах, хочеться ущипнути себе і запитати: невже це все насправді? З погодою нереально пощастило: +27, сонечко і красиві хмарки. Не віриться, що таке може бути наприкінці жовтня!