Різдво на Гайворонській вузькоколійці

Попередня стаття
Пархомівка: модернова церква з мозаїками Реріха
Наступна стаття
Нова Чортория: палац з шикарними інтер'єрами та гігантський млин

Різдвяне свято з пригодами на Гайворонській вузькоколійці з історичним паровозом ГР-280 нам подарувала Укрзалізниця та її підрозділ, який відповідає за вузьколійні залізниці. Це була не просто поїздка за маршрутом Гайворон - Бершадь - Гайворон, а ціла програма з цікавими екскурсіями, пікніком на березі Південного Бугу, виступами народних колективів, насолодою краєвидами Східного Поділля та можливістю зробити фотосесію та відзняти чудові відосики. 

З дитинства цікавлюсь вузькоколійними залізницями. У 2012 році встиг проїхатися Боржавською вузькоколійкою, цього року вже був на вузькоколійці в Колочаві, а ще до того пощастило побувати на історичних залізницях в АргентиніНідерландах, Естонії, Кенії, Замбії і Зімбабве. Але Гайворонська вузькоколійка - найдовша і єдина в Україні, на якій ще залишилося пасажирське сполучення. Але зустріч з нею я відкладав до останнього. Мабуть, так було б і надалі, яким не війна і закриті кордони. Адже саме зараз хочеться пізнати нашу країну по-максимуму.

Доїзд з Києва у Гайворон було організовано двома причіпними вагонами. До Вінниці ми їхали з поїздом Київ - Трускавець, а вже з Вінниці наші ваготи тягнули тепловозом історичною залізницею Вінниця - Гайворон, що проходить через Гайсин та вузлову станцію Зятківці. Це - колишня вузькоколійка, що була перешита на широку колію. Вона дуже стара і вітіювата, тому відстань у 193 кілометри поїзд долає більше 5 годин.

Пригод додавала поїздка у плацкартному вагоні. Я хоч і постійно користуюся залізницею, востаннє у плацкарті їздив ще у 2014 році, будучи заступником Міністра інфраструктури (тоді в мене був такий прикол - добиратися на роботу у набитій міській електричці, їздити у плацкартних вагонах та ночувати на вокзалах). Нам пощастило їхати разом і "головним вузькоколійником" України Олегом Заблудовським та хлопцями і дівчатами, які є професійними фанатами вузькоколійок. Тому наше "купе" перетворилося на загальний вагон і ми далеко на північ вели цікаві розмови про вузькоколійні залізниці.

Зранку біля 8 години ми прибули до Гайворона.

Застали чудовий світанок на пішохідному мості з видом на залізницю та новозбудований костел-велетень:

Так виглядає станція Гайворон з пішохідного мосту. Ліворуч - будівля вокзалу та широкі колії. Праворуч - станція вузькоколійної залізниці:

Вузькоколійний залізничний вокзал та нещодавно відновлені старі вагони, призначені для поїздок вузькоколійними залізницями:

З мосту можна роздивитися господарські ділянки станції Гайворон з архаїчним рухомим складом:

Снігоприбиральна машина:

Будівля залізничного вокзалу станції Гайворон побудована у 1957 році і нещодавно відреставрована. З початком війни майже усі назви станцій з будинків вокзалів познімали, і Гайворон - не виключення.

Зараз колись потужна вузлова станція Гайворон приймає всього 2 пари поїздів, і то - приміських: Вінниця - Гайворон (широка колія) та Гайворон - Рудниця (вузька колія). Ближче до літа 2023 року обіцяють відновити вузькоколійний поїзд на ділянці Гайворон - Голованівськ.

Перед тим, як проїхатися поїздом, нам провели екскурсію станцією Гайворон.

Дрезина для прибирання снігу. Є дуже непрактичною, оскільки її має штовхати тепловоз (або навіть два тепловози, якщо багато снігу). І працює вона лише в одному напрямку. На кінцевому пункті її необхідно розвертати на поворотному колі, або тягнути назад на холостому ході.

Ручний перемикач стрілок:

Перетин вузької колії з широкою колією:

Згорілі вагони Гайворонської вузькоколійки на запасній колії, яка колись вела до цеху вагонного депо. На жаль, його зруйнували.

Перед поїздкою пасажирів розважали автомотрисою ЗиМ. Це - це - колишній автомобіль ГАЗ-12, перероблений на дрезину:

А ось так виглядає її двигун під капотом:

Біля дрезини зустрів Катю - професійного гіда у місті Вінниця. Домовились, що обов'язково приїдемо до неї на екскурсію.

Між тим, перон вузькоколійного вокзалу перетворився на ранковий ярмарок, де особисто я поїв смачних вареників за 20 грн. та купив додому домашнього сиру.

Паралельно мотриса ЗиМ катала пасажирів та викликала у всіх подив і посмішку:

До поїзду, яким ми мали їхати, причепили паровоз ГР-280. Це - паровоз німецького виробництва. Їх виробляли на початку 50-х років німці у якості репарацій для Радянського Союзу.

Нарешті, поїхали! Стеля вагонів прикрашена скромними блакитними лампочками гірлянд. Хоч в країні і війна, але Різдво ніхто не відміняв.

Перша зупинка вже за 3 кілометри на березі Південного Бугу на станції Передбужжя. Нас висаджують, а поїзд їде далі і зупиняється на мосту через річку.

На нас чекала культурна програма з виступом народного колективу і смачний куліш на березі річки.

А ще ми на березі Південного Бугу УХУ ЇЛИ))

Паровоз-красень - головний персонаж сьогоднішньої подорожі:

На березі Південного Бугу дуже мальовничо.

По річці плавають човни, з яких ловлять рибу:

База відпочинку на березі річки зроблена зі старих вагонів Гайворонської вузькоколійки:

На березі Південного Бугу:

З нашого боку мосту - Кіровоградська область, з іншого - Вінницька:

Павільйон зупиночного пункту Передбужжя:

Вид у бік мосту через Південний Буг і в бік Бершаді:

Вид у бік Гайворона:

Від Передбужжя їдемо до Бершаді без зупинок протягом 1 год. 15 хв.:

Прибуваємо на станцію Бершадь:

Тут збереглися два автентичних семафори початку ХХ століття:

Якійсь складний механізм невідомого призначення:

Наш поїзд за паровозом на станції Бершадь:

Будинок залізничного вокзалу станції Бершадь:

Біля вокзалу на нас чекав народний колектив з народними піснями і колядками:

 

Громада Бершаді влаштувала для пасажирів поїзда маленьке різдвяне свято:

Привокзальна площа у Бершаді:

На ній - досить приваблива водонапірна вежа, що нагадує замкову башту:

Товарний вузькоколійний вагон на станції Бершадь:

До речі, сама Бершадь - дуже цікаве містечко. Але до нього від вокзалу далеко - близько 3 кілометрів. В місті зберіглася єдина в Україні глинобитна синагога, костел та залишки штетлу - єврейського містечка. Про Бершадь ви можете почитати/подивитися в окремому матеріалі на моєму сайті.

Господарські споруди залізничної станції Бершадь походять з початку ХХ століття, дуже симпатичні і виглядають архаїчно:

Одна споруда - цікавіша за іншу:

Тут все пахне автентикою. А цей куточок мені навіть нагадав містечко Колонія-дель-Сакременто в Уругваї:

Старий амбар:

До входу в амбар веде вузькоколійна колія:

Ще трохи допоміжних будівель вузькоколійної станції Бершадь:

Вид у бік Рудниці. Вдалині можна помітити ще один семафор:

Їдемо назад з Бершаді у Гайворон зупиняємося на кожному зупинковому пункті.

Станція Кириївка:

Стара споруда на станції Кириївка під справжньою червоною черепицею:

Станція Устя. Тут зберіглася стара будівля вокзалу.

Зі станції Устя допоміжна колія вела на цукровий завод Ханенків.

Біля станції Лугова є глибока виїмка, в якій прокладено залізницю.

Якщо піднятися наверх, то відкривається просто фантастичний вид на проходящий внизу поїзд!

Коли ми повернулися до Гайворона, було вже стемніло. Місто погрузилося у повну темряву. Наш поїзд на Київ мав відправлятися після першої години ночі. Тому нам на вечір придумали програму у Гайвороні.

Спешу ми відвідали Гайворонський краєзнавчий музей.

Виявляється, що у музеї є ціла зала дерев'яних скульптур місцевого майстра Григорія Пилипишина.  Ось ця, наприклад, називається "Філософія життя":

А ця - не менш цікава, але її назву не запам'ятав:

Зала з прикладами народного одягу та рушників Гайворонщини:

Цій трипільській кераміці - близько 5 тис. років. Вона - старша за єгипетські піраміди!

У темряві на центральній вулиці Гайворона відшукали найстаріший в Україні вузькоколійний паровоз, виготовлений у Бельгії:

У східному напрямку від станції Гайворон є залізнична гілка на Голованівськ. Зверніть увагу, що тут паралельно є і широка, і вузька колії:

В самому кінці подорожі завітали до локомотивного вузькоколійного депо станції Гайворон. Нараз там знаходяться 3 тепловози. Але із-за темряви їх не дуже вдалося сфоткати.

Двигун вузькоколійного тепловозу:

У кабіні машиніста тепловозу:

Завершенням екскурсії була Різдвяна вечеря у місцевій кав'ярні "Рандеву". Ми ще трохи прогулялися нічним Гайвороном і завантажилися у причепні вагони, які мали доставити нас назад у Київ. Шлях старою залізницею від Гайворона до Вінниці знову тривав п'ять з половиною годин.

Оскільки зупинка на перечіпку у Вінниці складала 2,5 години, ми встигли прогулятися ранковим містом:

З нетерпінням чекатиму нові цікаві подорожі від Укрзалізниці!

Друзі, запрошую підписуватися на мій телеграм-канал. Так ви будете оперативно дізнаватися про нові пости на сайті: https://t.me/andytravelclub 

 

Попередня стаття
Пархомівка: модернова церква з мозаїками Реріха
Наступна стаття
Нова Чортория: палац з шикарними інтер'єрами та гігантський млин