Інста-тур в Каппадокію

Попередня стаття
ISTANBUL

Вперше я побував у Каппадокії у 2006 році зі своєю майбутньою дружиною Світланкою. Тоді ми лише починали зустрічатися. Після концерту Depeche Mode у Стамбулі ми поїхали досліджувати центр Анатолії. Побували в Кайсері, Анкарі, на вулкані Ерджияс і погуляли пару днів по Каппадокії.

Тоді Каппадокія була зовсім інша. Людей майже не було. Повітряних куль не було тим більш. Пам'ятаю, як ми годинами гуляли по долинам і печерам. І за цей час відчайдушні туристи зустрічалися дуже рідко.

Але Каппадокія так засіла в душу, що всі ці 16 років дуже хотілось туди повернутися. Тим більш, що тоді, у 2006 році я не знав і про 10% всього цікавого, що тут є.

І ось у квітні 2021 року я зібрав чудову групу переважно із своїх друзів-мандрівників. Ми прилетіли в Анкару, орендували мінівен і поїхали досліджувати Каппадокію та її околиці.

Ковід-19 був у самому розпалі свого сезону. Всі кафе були зачинені. Пообідати чи повечеряти було справжньою проблемою. Але це ще не все. У квітні у Туреччині стояла справжня... зима!

Дорогою від Анкари до Каппадокії зупинилися поснідати біля озера Туз - найбільшого озера Туреччини. Холод і вітер там були просто неймовірні.

Приїхавши на місце, ми поселилися у туристичному центрі Каппадокії - містечку Гьореме. В нас був чудовий традиційний готель на вузькій вуличці. Номера, які і має бути, були видовбані у скелях.

На терасі готелю був оглядовий майданчик з фотозоною. З нього відкривався чудовий вид на Гьореме і скелі Каппадокії.

Закинувши речі в готелі і пообідавши у ресторані традиційної кухні, пішли досліджувати місцеві пам'ятки. На околиці містечка є музей Гьореме.

Музей під відкритим небом являє собою комплекс з двох десятків скельних церков, але тільки вісім з них доступні для відвідування. Церкви вирубані в м'якій скельній породі, яка називається туф. 

Найцінніше в храмах - це фрески 11 - 12 століть на біблійні сюжети.

З музею поїхали в містечко Ортахісар, про яке раніше не знав. Тут розташована одна з трьох скельних фортець Каппадокії - середня фортеця.

З'ясувалося, що Ортахісар - це батьківщина святої рівноапостольної Ніни - хрестильниця Грузії.

На відміну від сусідніх Гьореме та Ургюпа в Ортахісарі зовсім немає туристів. Але містечко - справжній рай для інстаграмерів: відповідних локацій тут багато: старий трамвайчик, замок, лампи Аладдіна, сувенірні крамнички, інсталяції зі старого мотлоху.

На південній околиці містечка є фантастичний оглядовий майданчик з видом на Ортахісар та фортецю:

Між Ортахісаром і Ургюпом біля дороги є, мабуть, одна з візитних карток Каппадокії - знамениті кам'яні гриби "Три красуні" (Üç güzeller)

Про це місце є сумна легенда: У царя була дочка, яка полюбила пастуха, вийшла за нього таємно заміж і народила дитину. Гнівний тато не пробачив. Довелося їм тікати, а батькові, як водиться в казках, споряджати погоню. Коли стали наздоганяти царівну з пастухом і їхньою дитиною, дівчина почала благати бога про допомогу – і всі троє обернулися в каміння.

Ввечері поїхали в дуже прикольне місце - Червону долину (Kizilçukur). Перед поїздкою прочитав, що тут - найкраще місце у Каппадокії, де можна спостерігати захід сонця з видом на рожеві скелі. Так воно і є!

Потрапити на оглядовий майданчик долини можна на автівці від перехрестя з дорогою на Ортохісар, якщо рухатися з Гьореме у бік Ургюпа. 

Над долиною розташувалися ресторанчики, східний базар та фотозони:

Захід сонця був неперевершеним!

Вечірній Гьореме також виглядав по-інстаграмному:

На другий день прокинулись дуже рано, щоб в п'ятій ранку вже зустрічати світанок на Пагорбі Закоханих (Asiklar Tepesi).

Пагорб закоханих - найкраще місце для зустрічі світанку та спостереження за повітряними кулями під час сходу сонця. Знаходиться на пагорбі, який розташований на південні околиці Гьореме. Звідси, як на долоні, видно Гьореме і Долину кохання-2 (Görkündere).

Але, на жаль, сонця цього ранку не було...

Після сніданку поїхали в Ургюп - історичне містечко в десятку километров на схід від Гьореме - туристичного центру Каппадокії. Туристи заїжджають не часто - хіба для того, щоб подивитися на кам'яні гриби "Три Красуні".

Але пару годин провести у місті варто, щоб:

- піднятися на пагорб Temenni Tepe, щоб подивитися гробниці сельджукського султана Кіліч Арслана IV, медресе та вид на місто

- погуляти по площі Джумхурийет, щоб подивитися мечеть на старовинні будинки з туфу

- сфотографуватися на інстаграмних сходах, що ведуть на замок

- піднятися на замкову гору, подивитися на замкові приміщення та панораму міста

- подивитися на старовинні грецькі будинки

З Ургюпа поїхали у напрямку міста Аванос через долину Дервент. Її ще називають Долиною Уяви:

Нам пощастило - ми побачили весільну фотосесію іранської пари:

В долині Зельве є 15 печерних церков 9 - 13 століть. А ще - чудернацькі скелі, що нагадують гігантських монахів:

Долина Пашабаг, мабуть, найбільш фотогенічна. Саме тут розташована більшість скель, що нагадують кам'яні гриби.

Їх тут так багато і вони такі різноманітні, що роздивляючись їх, можна застрягнути в долині на півдня.

Після обіду довго гуляли містом Аванос. Місто розташовано уздовж найдовшої річки у Туреччині - Кизилирмак. Пощастило, що потрапили на цвітіння:

Панорама Аваноса з пагорба:

Старе місто в Аваносі дуже автентичне і колоритне:

Місто знамените своїми гончарними і килимоткацька майстернями. Гончарним промислом тут займаються давно - ще з часів хеттів. Пов'язано це з тим, що червоні глини відмінної якості в Аваносі завжди під рукою: їх видобувають на берегах Червоної річки (Кизилирмак). Килимоткацькі майстерні Аваносі також відомі в окрузі і поступаються лише майстерним в Кайсері, найстарішим і найкращим в Туреччині.

Захід сонця планували дивитися в одному з кафе на даху у села Чавушин. Але вид не вразив, і ми знову поїхали на сансет у Червону Долину.

На горі бачимо скельну церкву Івана Хрестителя Х століття:

Село Чавушин:

Ранком третього дня пішли досліджувати найвідомішу долину Каппадокії - долину Кохання. Потрапити в долину можна з траси Гьореме - Аванос, повернувши за Гьореме ліворуч на асфальтовану дорогу, і потім ще раз повернувши ліворуч за вказівником.

Але перед тим варто заїхати на оглядовий майданчик, що знаходиться трохи далі по тій же дорозі

Кожний бачить у Долині Кохання у Каппадокії те, що хоче бачити. Я наполягав на тому, що це - гігантські пальці. Один з учасників нашої подорожі висловив думку, що це - ракети, а сама долина - космодром.

Але долина - дивовижне місце! Її спочатку варто побачити з оглядового майданчику, а потім спуститися і прогулятися 2-3 години.

Біла долина - продовження долин Кохання:

Коли в Каппадокії добра погода, майже завжди на горизонті видно вулкан Ерджияс. Ми на нього піднімалися зі Світланкою у 2006 році.

Поблизу міста Учхісар знаходиться ще одна фотогенічна долина - Голубина долина (Güvercinlik):

Названа так завдяки великій кількості голуб'ятень, видовбаних у скелях. Гладкі конусоподібні скелі мають білий колір. Долина тягнеться паралельно дорозі Гьореме - Учхісар, і далі на південь. Найкращий оглядовий майданчик знаходиться на південному виїзді з Учхісару.

На південь від Учхісару є чудовий оглядовий майданчик з видом на Голубину долину. На майданчику - декілька інстаграмних інсталяцій для фото:

Потім поїхали в Учхісар і піднялися на гору, на який знаходиться однойменна скельна фортеця. Звідси - нереально крутий вид майже на всю Каппадокію:

Вид на містечко Гьореме, в якому ми жили

Фортеця Учхісар і місто Учхісар:

На вершину пагорба-фортеці ми піднялися, щоб спостерігати за заходом сонця:

І захід сонця виявився просто фантастичним!

Панорама Учхісара:

Вид на Червону і Рожеву долини:

Вид на Медову долину:

Сонце сідало дуже зворушливо:

Спустившись з замкової гори, завітали у крамницю, що знаходиться у підвалі неподалік від підйому на фортецю. Крамниця - справжній музей гончарного мистецтва з десятками підземних кімнат:

В четвертий день на над чекала поїздка на південь від Каппадокії в долину Їхлара. По дорозі заїхали у місто Каймакли, щоб подивитися на одне з найвідоміших підземних міст.

Місто було притулком для ранніх християн, які рятувалися втечею від релігійних переслідувань і навал арабів. Каймакли складається з 8 поверхів. Перший рівень був побудований ще хетами. Надалі, у періоди Римського і Візантійського правління площа штучних печер тільки збільшувалася, що в підсумку привело до утворення підземного міста.

Коли доїхали до долині Їхлара, погода геть зіпсувалося. З оглядового майданчику долини не було видно практично нічого. Цю фотку довелося витягувати у фоторедакторах:

Прямо в стрімких стінах долини Їхлара багато років тому християни-пустельники побудували чудові храми, з'єднавши їх між собою за допомогою вирубаних проходів, які стали своєрідним підземним лабіринтом. На сьогоднішній день тут знайдено кілька десятків печерних храмів і монастирів, але лише деякі з них на даний момент перебувають в доброму стані. Найбільше число обителей розміщується на дні каньйону, куди ведуть сходи з 400 сходинок. При цьому деякі церкви розташовані на досить крутих виступах, потрапити на які можна, лише подолавши важкий шлях по вузьких саморобним драбинках, на пристойній висоті.

Долина Їхлара є довгим та глибоким каньйоном вулканічного походження протяжністю близько 14 км. У нижній частині каньйону тече річка Мелендіз, уздовж якої лежить широка звивиста стежка, що тягнеться по всій довжині ущелини.

В поселені Белісирма на березі річки є декілька ресторанчиків, в яких подають смачну форель.

Їдемо на північ. Панорама поселення Селіме. На горизонті під скелею - давній скельний монастир:

Скельний монастир Селіме:

Монастир Селіме – найбільша релігійна будівля в Каппадокії з церквою розміром із собор. Усередині церкви є два ряди кам'яних колон. Ці колони поділяють приміщення на три частини. Розмір церкви дивовижний. Колони та арки церкви, вирізані прямо з туфу в монастирі Селімі, досі несуть контрольні позначки різних поколінь, які колись займали його. 

Стародавні ікони перших днів можна побачити чіткіше, але детальні фрески, намальовані пізніше, ледь помітні під роками сажі, що покриває поверхні, коли турки використовували кімнату для приготування їжі.

Після обіду погода повністю зіпсувалася. А в нас ще по плану було відвідування давнього грецього міста Гюзельюрт.

Сніг та скелі по дорозі на Гюзельюрт:

На під'їзді до Гюзельюрту на пагорбі стоїть церква Дівочого монастиря (Yüksek Kilise). Вона була відбудована у ХІХ столітті на місці, де знаходилася візантійська каплиця:

В поселенні Гюзельюрт крім житлових кварталів із звичайними невисокими будинками, є старі грецькі будівлі з різьбленими фасадами і досі заселені печери, розміщені у туфових утвореннях.

Храм св. Георгія в Гюзельюрті називають "мечеттю Великої церкви". Вона вважається найстарішою церквою Каппадокії:

В останній, п'ятий день подорожі до Каппадокії, ми прокинулися і побачили, що Каппадокію завалило снігом:

Важко було повірити, що в середині квітня може бути мінусова температура з снігом і сильним вітром. Ледь не перетворившись на бурулькі, зробили останнє спільне фото в готелі в Гьореме:

По дорозі в Анкару почалося справжнє стихійне лихо. Із-за заметілі неможливо було їхати. А на узбіжжі автобану лежало багато перевернутих вантажівок і автобусів.

Коли приїхали в Анкару, сніг припинився, але жахливий холод нікуди не подівся.

Та вибору не було, бо дуже хотілося дослідити Старе місто Анкари

Цитадель в Анкарі (Ankara Kalesi):

Вид на Анкару з вершини замкової гори:

Але найбільше запам'яталася мечеть Коджатапе, де ми ховалися від шаленого холоду в середині квітня (!) Ми знайшли її випадково. Виявилося, що Kocatepe Camii - найбільша мечеть Анкари.

Мечеть не стара: будували її з 1967 по 1987 роки. Вона надзвичайно велика: лише півгодини ми шукали вхід до неї. Але коли увійшли, то відчули wow-ефект! Мозаїки, сході на іранські мечеті, вітражі, мармур, гігантська люстра! І це все в нереально великих масштабах!

Анкару несподівано відкрив для себе з кращої сторони.

Цього вечора мої супутники повернулися до Києва. А я переночував ніч і зранку полетів у Курдистан. Але про це буде вже інша розповідь.

Попередня стаття
ISTANBUL