Танзанія, що змінила уяву про Африку

Попередня стаття
Чек-лист: Як підготуватися до подорожі у Танзанію і на Занзібар

Перші 2 тижні Нового 2021 року ми з групою з 8 українських мандрівників 13 днів активно подорожували Танзнією. До цього я вже був в 8 країнах Африки. Але групу в африканську країну і повіз вперше. Тому дуже переживав, щоб все пройшло вдало і щоб усі були задоволенні.

Подорож вийшла не з дешевих. В першу чергу, завдяки моєму авторському маршруту, який я спробував зробити не схожим на інші. І це в мене вийшло: сафарі в національних парках, Велика міграція тварин, племена, до яких не возять туристів, Кіліманджаро на джипах, насичена програма у Занзібарі.

Перед тим, як почну розповідати про подорожі, гляньте, як її висвітлювали деякі учасники: Олена Пархоменко (Instagram, Facebook), Олександр Павлюк, Олена Павлюк (Instagram, Facebook). А поки ми подорожували, телеканал Перший Подільський вже підготував репортаж про нашу подорож.

Без перебільшення, це була найяскравіша подорож мого життя. За враженнями і емоціями її можна поєднати хіба що із моментом, коли я побачив виверження вулкану в 20 метрах від себе на Вануату.

 

Отже, ТОП-10 яскравих моментів цієї подорожі, які залишаться на все життя:

1. Велика міграція тварин. З обох сторін дороги - десятки і сотні тисяч антилоп гну і зебр. Мігруючи в рятуючись від хижаків, вони перебігають дорогу перед джипами.

2. Кіліманджаро. Побачити гору - велика вдача, бо більшу частину часу вона схована за хмарами чи димкою. Ми не лише часто бачили Кіліманджаро, а й заїхали на одне з його плат на висоті 3600 м.

3. Леви, що сплять на деревах. Леви, що лежать біля дороги. Слони і буйволи, що переходять дорогу.

4. Племя Хадзабе, що живе у кам'яному віці. Їх мова складається зі специфічних звуків. Вони не працюють, а лише збирають корнеплоди та полюють.

5. Сніг по дорозі з Кіліманджаро. Такого не бачили навіть місцеві гіди і водії!

6. Тисячі диких тварин в кратері Нгоронгоро: слони, леви, носороги, жирафи, буйволи, зебри, антилопи.

7. Острови з білосніжним піском і бірюзовою водою архіпелагу Занзібар.

8. Десятки тисяч фламінго на озері Ндуту.

9. Магічна архітектура Стоунтауна, його різьблені двері

10. Лоджі посеред савани, де вночі біля наметів леви і гієни полюють на буйволів.

Усю нашу подорож можна відслідкувати у хайлайтах "Танзанія" і "Занзібар" в моєму профілі в інстаграмі

А тепер про це все - детальніше.

 

Підготовка і початок

Хвилювання були щохвилини, аж поки ми не сіли в літак. З самого початку була проблема з квитками. Це зараз можна полетіти прямим рейсом Sky Up з Києва на Занзібар і повернутися за 10 днів. А тоді, на Новий Рік, не було нормальних варіантів перельоту. Ми мали летіти Катарськими авіалініями з пересадкою в Найробі, а назад - з Дар-ес-Саламу.

В Найробі мали пересідати на рейс до Кіліманджаро місцевої авіакомпанії Precision Air. Але за тиждень по подорожі рейс Найробі - Кіліманджаро відмінили, і нам довелося шукати варіанти, як дістатися з столиці Кенії до танзанійської Аруші, це в нас мало початися сафарі. А транзит через Кенію - це заздалегідь отримана онлайн-віза, негативний ПЛР-тест і сертифікат щеплення від жовтої лихоманки, вакцини від якої в Україні взагалі немає. Але ми подолали усі складності і в підсумку вийшло все набагато краще, ніж ми планували.

 

День 1: Найробі і дорога в Танзанію. Випадкова зустріч з Кіліманджаро!

Якби не відмінили нашого рейсу з Найробі в Кіліманджаро, в нас би не було цього прекрасного дня! Ми заздалегідь замовили трансфер з аеропорту Найробі до Аруші з заїздом в Найробі.

Ніхто крім мене з групи до цього в Африці не був. Тому зустріч з Найробі була для багатьох хвилюючою. Про Найробі пишуть багато різної маячні на кшталт того, що це ледь не кримінальна столиця Африки. Для мене ж Найробі - одне з найприємніших міст, яке і люблю. Тому, коли ми заїхали в центр міста, я провів невелику пішохідну екскурсію містом для своїх мандрівників. Про Африку тут мало що нагадує: ратуша, хмарочоси, чистота на вулицях, дисципліна з масками. Хіба що красиво одягнуті доброзичливі африканці, які в неділю з ранку йшли до церкви, нагадували про те, що ми таки в Африці!

Ми поснідали у закладі із символічною назвою "Кіліманджаро". Комплексний сніданок зі стейком, фрешами і смачною кавою обійшовся в 8$ з людини. Ми сіли по макроавтобусам і поїхали на кордон з Танзанією в Намангу. По дорозі спостерігали, якими темпами розвивається Кенія: масово будуються дороги, якісь нові підприємства. І взагалі, все навколо будується! А в придорожніх селах йде жвава торгівля всім що заманеться. На диво, узбіччя доріг - чисті.

Кордон Кенії і Танзанії пройшли за годину. КПП - один на дві країни. Віза на кордоні - 50$. Вимагають заповнити якісь міграційні карти. Від тих, хто в'їжджає з Кенії і Танзанії, просять сертифікат про щеплення від жовтої лихоманки. Хто не має, щеплення роблять на місці. У нас не вимагали нічого і щеплення не робили) А ще, Танзанія - країна, "вільна від Covid-19". Жодних масок, жодних обмежень, навіть на кордонах і в аеропортах!

За 10 хвилин після того, як перетнули кордон з Танзанією, почались приємні несподіванки. Ми побачили Кіліманджаро! Не просто побачили, гора супроводжувала вас всю дорогу до Аруші! Хто не в курсі, побачити Кіліманджаро - це велика вдача. Його, як правило, видно на світанку або на заході сонця. І то, далеко не кожний день. Позаминулого року ми з моїм напарником Андрієм 2 доби сиділи в найближчому до Кіліманджаро селі Олоїтокіток. Але побачили лише частину гори, і то, буквально на хвилину. А тут - 2 години спостерігання за Кіліманджаро. Його було видно чітко, яскраво! Кожні 15 хвилин ми зупинялися, виходили з машин і як діти пищали від радості від побаченого! А далі дорога була ще цікавіша: ми побачили сусідній вулкан Меру і зелені пагорби Великої рифтової долини з буйною рослинністю і мальовничими селами. Наприкінці дня мандрівники сказали мені, що вже цей перший день був вартий того, щоб поїхати в Африку.

Ввечері дісталися Аруші і поселилися з шикарному готелі в африканському стилі The African Tulip. Сходили на базар, купили місцевих фруктів і познайомилися один з одним поближче в ресторані готелю за стейками і південноафриканським вином.

 

День 2: Сафарі-розминка серед слонів і баобабів

Зранку нас зустрів шикарний вид з готелю на вулкан Меру. А у дворі готелю на нас вже чекали 2 джипи. Найближчі 7 днів вони будуть нашим основним транспортом під час сафарі та інших африканських пригод.

На наше перше сафарі ми поїхали в національний парк Тарангіре неподалік від озера Маньяра. Звичайно, в Танзанії є парки крутіші, з більшою кількістю тварин. Але у сафарі в Тарангіре є свою плюси: воно відбувається серед величезних баобабів!

Спочатку нам траплялися лише імпали і бабуїни. Потім стали з`являтися жирафи. Але найбільше в перший день нас вразив слон, який переходив дорогу. До кінця для ми бачили ще не одне стадо слонів, але ой перший слон посеред дороги запам'ятався завжди. Потім ще було багато антилоп, слонів, жирафів, бородавників, мангустів і навіть лев. Але це, насправді, була лише розминка перед справжніми сафарі.

По дорозі в лодж в Карату зупинилися на оглядовому майданчику на горі, з якого добре видно озеро Маньяра і пейзаж Великої рифтової долини.

Заночували в лоджі Farm of Dreams Lodge біля містечка Карату з чудовим басейном і будиночками в африканському стилі з усіма зручностями. Завтрашній день обіцяє буде ще крутішим!

 

День 3: Велика міграції тварин, леви на деревах, масаї і кратер Нгоронгоро

Зранку заїхали на територію національного парку Нгоронгоро. Піднялися по серпантину на гору до оглядового майданчика, з якого видно весь кратер. Для мене це був дуже хвилюючий момент. Побачити кратер Нгоронгого було моєю мрією ще 20 років тому, коли я читав розповіді перших автостопщиків 90-х, які побували в Африці. Нгоронгоро тоді здавався мені таким недоступним, що я не міг повірити, що ця мрія колись стане реальністю. І ось ми, 8 щасливих мандрівників, на кромці того самого кратеру з видами, які перевертаюсь все всередині!

Але затримуватися біла кратера ми довго не стали. Бо за 2 дні на нас чекає сафарі в тому самому кратері Нгоронгоро. Ми ж поїхали на північ в бік рівнин Серенгеті.

Незабаром пейзажі почали нагадувати швейцарські - гірські озера на тлі зелений гір. Вперше побачили невелике стадо зебр, зупинилися, щоб пофотогрувати. Ми ще не знали, що через пару годин з обох боків дороги будуть десятки тисяч цих смугастих створінь.

Згодом почали з'являтися масайські села зі скромними хатками та круглими сарайчиками під стріхою. А уздовж дороги стрибали із палицями масайські діти. Я хотів, щоб ми потрапили в поселення масаїв. Але не в ті, що біля Аруші чи Карату, куди возять туристів по дорозі в Нгоронгоро. Ми вибрали поселення за задвірках парку Нгоронгоро ближче до кордону з Серенгеті.

Масаї зустріли нас і станцювали для нас. Танці - де досить голосно. Вони просто високо стрибають зі своїми списами в руках. Наші дівчата трохи пострибали з ними. Потім нам показали, як вони видобувають вогонь за допомогою кізяків. А після цього - повели в свої житла, збудовані буквально "з гівна і палок". В кінці завели до сільської школи. Це - маленька будка з гілок, де стоїть декілька парт і дошка. Діти влаштували маленьку театралізовану виставу проте, як вони вчать табличку множення. Завершилося відвідання села умовлянням купити якісь сувеніри ручної роботи. Як з'ясувалося, вони у масаїв в 5 разів дорожче, ніж в сувенірних магазинах.

Далі ми поїхали на північ у віддалений сектор парку Нгоронгоро - резерв Ндуту. Саме у цьому районі у січні-лютому відбувається Велика міграція тварин. Сотні тисяч антилоп гну, зебр і газелей Томсона мігрують з пагорбів в Масаї Мара (Кенія) на рівнини Серенгеті (Танзанія). Спочатку ми стали помічати, що біля дороги все більше і більше зебр і гну. Пізніше з обох сторін дороги їх вже були тисячі! Але справжнє диво почалося, коли цілі табуни цих тварин почали перебігати дорогу!

Навколо зебр і антилоп ошивалися гієни, грифи і шакали. Очевидно, в надії отримати якісь ласощі у вигляді парнокопитних, які відстали від стада.

На рівнині біля озера Ндуту біля дороги мирно спали три леви в оточенні зебр і фламінго.

Коли ми занурилися у зарості, то побачили 2 левів, які спали на деревах. Фантастика!

Ввечері прибули в національний парк Серенгеті, а по дорозі до нашого табору спостерігали багато слонів, жирафів і бегемотів.

Наш табір Embalakai Camps знаходився на березі річки посеред савани. Ми провели там 2 ночі у великих наметах з усіма зручностями. Пересуватися по території без охорони заборонялося. Не можна було навіть прогулятися самому від ресторану до намету. З настанням темряви по табору гуляли дикі звірі. Це були не жарти, ми в цьому переконалися у наступну ніч.

 

День 4: Сафарі в Серенгеті, фламінго і Різдво посеред савани

Цей день повністю присвятили сафарі в найкращому і найбільшому парку Танзанії - Серенгеті. Щоб об'їхати весь парк, не вистачить і двох тижнів. Для розуміння - на території Серенгеті в його різних кінцях розташовані аж 4 аеропорти. Сафарі тут найкращі!

День почався з того, що ми приїхали у до річки, яка кішіла бегемотами. Бегемоти, до речі, найнебезпечніші тварини в Африці. Він їхніх травм гине найбільша кількість людей. А ще він бегемота неможливо втекти: настільки швидко вони бігають незважаючи на їхній зовнішній вигляд і вагу.

Протягом дня на сафарі ми бачили безліч буйволів, слонів, крокодилів, дік-діків, газелей, бородавників, жирафів, угандійських журавлів, гієн.

Але у найбільший захват на привели безліч фламінго на невеликому озері. Люди спеціально їздять у Кенію на озера Найваша чи Богорія, щоб побачити фламінго. Часто вони їх не бачать, а часто - бачать здалеку. А тут - тисячі, а може й десятки тисяч рожевих фламінго буквально в 5 метрах від нас!

Ввечері після сафарі на нас чекало святкування Різдва. Ще з ранку ми попросили поварів нашого табору, щоб вони приготували для нас на вечір якоїсь дічі. Майже усі наші мандрівники взяли з собою вишиванки. До святкування Різдва ми долучили нашого нового кенійського друга Джессі та гідів-водіїв, які на той момент вже стали нам як рідні. Але щойно ми сіли за стіл, в таборі вирубило генератор і зникло світло. До найближчого населеного пункту - кілометрів 200. Тому сподіватися, що хтось щось зможе відремонтували, не доводилося. Тому свято пройшло під світло ліхтарика, який я завжди воджу з собою в усі подорожі.

Ніч була - як справжня Африки. Навколо наших наметів відбувалося щось неймовірне: виття, ричання, бігання невідомих істот по даху намету. Хотілося, щоб ця ніч швидко закінчилася. А з іншого боку ми розуміли, наскільки крути моменти життя ми переживаємо!

 

День 5: Сафарі в кратері Нгоронгоро і свято кави

Зранку ми виявили біля нашого намету рештки буйвола. Такі лев разом з гієнами мали цієї ночі шикарну вечерю. А нам треба було повертатися назад, в бік Нгоронгоро.

Проїжджаючи зранку рівнини Серенгеті, ми зустріли цілий прайд левиць, які грілися на сонечку разом зі своїми кошенятками прямо біля дороги. Потім зустріли левів на вершині високої скелі. Шкода, це було далеко і камера не змогла передати сцену "Короля Лева". Потім знову було багато буйволів і слонів. А в районі Ндуту ми снову спостерігали за міграцією тисяч зебр і антилоп гну.

Майже в обід ми дісталися до кратеру Нгоронгоро. Спуск туди - це складний серпантин грунтової дороги. В кратері, діаметр якого складає від 21 до 25 кілометрів, живе безмежна кількість диких тварин. В них немає можливості вийти за межами кратера, тому їх тут можна побачити в будь-яку пору року.

На той момент дикими звірами нас вже було не здивувати. Ми вже майже не реагували за зебр, буйволів, фламінго, антилоп, слонів і навіть левів. Тому в Нгоронгоро ми шукали чогось надзвичайного. Тому ми шукали зустрічі з 3 видами тварин: - левами з великими гривами (бо левиць ми бачили багато) - чорними носорогами (це велика рідкість навіть для національних парків Африки) - найбільшими за розмірами слонами, які водяться тут, в Нгоронгоро. Оскільки з першого дня подорожі нас щастило завжди і в усьому, ми ризикнули припустити, що ми досягнемо нашої мети побачити усіх, кого хотіли.

Так і відбулося! Двічі ми бачили великих левів-самців з гривами, які буквально позували нам біля дороги. Ми побачили слонів-гігантів в 10 метрах від себе. А фінальним акордом всіх наших сафарі стали чорні носороги, яких знайшов для нас наш водій Валера на березі озера в кратері Нгоронгоро.

Ближче до вечора ми поїхали на кавові плантації біля містечка Карату. Нам показали все процес вирощування і виробництва кави зі початку і до кінця. А потім у старому колоніальному будинку пригостили кавою з плантації. Яка ж смачна і ароматна була ця кава!

Ввечері вирішили трохи погуляти по Карату і сходити на місцевий ринок. Для мене прогулянки африканськими містечками і селами - це найяскравіші моменти подорожі. Ще в перший свій візит в Африку я зауважив, наскільки позитивними і відкритими є африканці, наскільки вони вміють стильно і яскраво одягатися, наскільки вміють радіти життю. Накупивши на ринку багатоекзотичних фруктів, ми поїхали ночувати в черговий лодж. Цього разу це був лодж Eileen's Trees Inn з будиночками серед лісочку.

 

День 6: Племена не для туристів

Про масаїв знають всі, хто відвідає Кенію і Танзанію. З ними стикаються навіть ті, хто просто відпочиває на пляжах Занзібару. Але ми з самого початку поставили собі завдання побачити трохи справжньої Африки, а не тої, по показують туристам.

Готуючись до мандрівки, я відшукав декілька племен в околицях озера Ейясі, про яких мало пишуть туристичні джерела. Мене зацікавило 2 племені - Хадзабе і Датога. В я вирішив організувати поїздку до них в гості.

Близько 40 кілометрів від Карату до озера Ейясі їхали 2 години. Інфраструктура по ареалу проживання племен ще не дійшла. Напевно і добре. Бо як зроблять дорогу, будуть возити до них туристів щодня, як до масаїв.

До села племені Хадзабе йшли від джипів через лісочок. І ось нас зустрічає вождь племені. На диво - молодий, веселий і без бороди) Виявляється, Хаздабе обирають собі вождя не за віком, а за навичками полювання. Так, Хадзабе не працюють, лише полюють і займаються збором коренеплодів і фруктів.

Хадзабе одягаються в шкіри вбитих ними тварин. Живуть в невеликих печерах в скелях. Але найдивовижнішим явищем у Хадзабе є їхня мова. Вона складаються з клікаючих і клацаючих звуків, які дуже важко відтворити іншим. Як ми не намагалися повторяти за ними, в нас нічого не виходило. Зате молодий вождь Хадзабе з першого разу зміг повторити "Слава Україні".

Хідзабе дистанцьовані від цивілізації. Вони ніколи не виїжджали за ареал проживання свого племені. Вони контактують з сусіднім племенем Датога, обмінюючи здобичу і мед на залізні предмети для полювання. Представники Хадзабе ніколи не ходили до школи. І ось лише вперше за всю історію племені молодий хлопець пішов навчатися в школу у селі неподалік. Він вивчає англійський, добре полює і, напевно, стане наступний вождем Хадзабе.

Нам пощастило піти на полювання з Хадзабе. За 20 хвилин невимушеного полювання хлопці збили стрілами 3 птахи, схожих на голубів. Збитому птаху відразу відкушують голову, розпалюють вогнище і без потрошіння смажать на відкритому вогні, насадивши на палку. Не солять і спеції не додають. Насмажили - і тут же навколо вогнища їдять. Нам запропонували з'їсти шматочок засмаженого птаха. Погодився лише я. Було дуже смачно!

Хадзабе показали нам, як живуть, як добувають коренеплоди, станцювали для нас пару танців, і ми мило попрощалися. Грошей ні за що не просили, сувеніри не пропонували. Надзвичайно добрі і позитивні люди!

Друге плем'я - Датога. Вони більш цивілізовані і володіють мистецтвом виготовлення виробів з металу. Прямо при нас вони виготовили на вогні металеві прикраси.

Датога зберегли не лише традиції своїх предків, а й вірування в африканських духів. Це саме миролюбне плем'я півночі Танзанії. З місця їх постійного проживання біля кратера Нгоронгоро в район озера Ейясі їх витіснили войовничі Масаї.

Жінки Датога прикрашають своє обличчя шрамами та великою кількістю бусів. Виглядає досить гармонійно.

Їх представники - нереально добрі, позитивні і відкриті люди, не розбещені увагою туристів. Помітно, що вони отримували задоволення від спілкування з нами, як і ми від спілкування з ними.

Ближче до вечора заїхали закупитися сувенірами біля озера Маньяра і переїхали ближче до Кіліманджаро. Наш лодж African View Lodge заховався в лісочку між вулканами Меру і Кіліманджаро.

 

День 7: Зустріч з Кіліманджаро

З самого початку вирішили, що не будемо мучити себе, піднімаючись 6 днів на вершину Кіліманджаро, ночуючи в наметах і не миючись більше тижня. І як підтвердив досвід цього дня - правильно зробили. Натомість ми вибрали інший спосіб дослідити найвищу гору Африки: заїхати на джипах на плато Широ висотою 3600 метрів і звідти зробити невеликій трекінг у бік вершини, щоб побачити пік Ухуру (головну вершину Кіліманджаро) та навколишні красоти.

Дорога до плато Широ була досить різноманітною. Спочатку були звичайні африканські села зі жвавою торгівлею і жінками з кошиками та відрами на головах. На в'їзді в національний парк Кіліманджаро сфоткались, зважилися і отримали невеликий інструктаж. Обидва боки дороги, що пролягала західним схилом Кіліманджаро, були усіяні кущами картоплі. А згодом, вже на висоті понад 2600 метрів, краєвиди стали майже карпатськими з соснами і щось схожим на ялиці.

І коли ми вже майже завершили підйом на плато, в капоті одного з наших джипів пролунав вибух. Це лопнув радіатор. Але як добре, що це відбулося вже тоді, коли ми заїхали на плато.

Поки водій намагався щось ремонтувати, ми пішли на трекінг. Він починався від невеликого табору, який складався з декількох маленьких дерев'яних будиночків, в яких ночували бажаючі підкорити Кіліманджаро. Було достатньо холодно, довелося одягнути светри і куртки. Наш трек пролягав серед кам'янистої місцевості, вкритої досить убогою рослинністю. Ми пройшли буквально півтора кілометри і розпочалася злива. Більшість групи вирішила повернутися до табору. І лише нас троє, я і Сашко з дружиною Оленою вирішили продовжити трек.

Чим далі ми віддалялися від табору, тим дощ посилювався. Ще за пару кілометрів наш шлях перегородив красивий глибокий каньйон. В нормальну погоду його б можна було без проблем подолати. Але зараз він перетворився на гірське водосховище. Ми прийняли рішення повернутися назад. На той момент ми замерзли і промокли наскрізь. Та й ще і повертатися довелося по коліна в воді, так як наша стежка перетворилася на гірську річку.

Ми повернулися до табору і застрибнули в свій джип з пробитим радіатором. Водій сказав, що є можливість спуститися з гори на цьому джипі, а далі внизу нам його замінять. Так і відбулося.

Коли ми спускалися з Кіліманджаро, то на висоті близько 3000 метрів відбулося щось неймовірне. Ми побачили сніг, який лежав на дорозі і з обох боків дороги! Водій і гід сказали, що вперше бачать таке тут! Ми вистрибнули з машини і швидко сфотографувалися на фоні снігу, бо було дуже холодно. Ось такі дива трапляються в Африці майже на екваторі!

Після обіду нас відвезли в аеропорт Кіліманджаро, звідки ми мали летіти на Занзібар. По дорозі нам знову пощастило: хмари над Кіліманджаро розвіялися і гора знову показалася нам в усій красі!

 

День 8: Тимчасовий релакс на пляжі Джамбіані на Занзібарі

Я не очікував багато від Занзібару. І знав, що швидше за все буду не в захваті від нього. Але мої мандрівники мріяли про Занзібар і про відпочинок на березі океану. Тому на наступні 6 днів нас чекала насичена програма активного відпочинку на популярному острові.

Занзібар зустрів нас найгіршим аеропортом, який я бачив за всю історію своїх подорожей. Дорога на схід острова в Джамбіані, не в нас був заброньований готель, місцями була добре розбита. Але готель виявився непоганим: номера виходили на шикарний басейн, за яким відразу знаходився океан з пляжем з білосніжним пісочком. Обійшовши готелі навколо, зрозуміли, що наш Fun Beach Resort все ж таки найкращий в околиці.

 

День був присвячений релаксу, пляжу, басейнам, коктейлям і морепродуктам. Такий відпочинок був просто необхідним після тижня катання на джипах по національним паркам.

Маленькі мінуси відпочинку на східному березі острова в Джамбіані - це відливи і трохи водоростей на пляжі. А плюси - тут мало курортників, нав'язливих продавців. А океан тут дійсно бірюзового кольору, а пісочок - дійсно білосніжний!

 

День 9: Рибний ринок і дельфіни

Рано з ранку ми поїхали у найстарше поселення на острові - Кізімказі, щоб звідти здійснити плавання з дельфінами у відкритому океані. Коли приїхали в село на беріг океану, то побачили, як рибалки витягують зі шхун величезну рибу і тут же продають її. Торгівля організована досить дивним чином. Люди стоять колом навколо цілого звалища щойно привезеною риби. Відбувається своєрідний аукціон - люди кидають на рибу гроші, і хто кинув більше, той її і забирає.

Ми вирішили теж купити велику рибу, яка місцевою мовою називається King-Fish. Сторгувалися за 40$. Тут же нам її розробили і порізали на шматки. Ми забрали її із собою в готель, не нам її приготував шеф-повар.

До речі, в Кізімказі ще знаходиться найстаріша мечеть Східної Африки. Щоправда, виглядає вона, як сільський хлів.

Плавання з дельфінами виявилося вдалим. Вони щохвилини вистрибували з обох боків човна. Щоправда, поплавати з ними наважилася лише Олена. Каже, що було неймовірно: під водою було видно цілі зграї дельфінів!

Другу половину для продовжили насолоджуватися коктейлями і екзотичними фруктами на березі басейну і океану.

 

День 10: Джунглі, червоні колобуси, мангрові зарості і плантації спецій

Наша подорож не була ідеально. Після щоденних waw-ефектів, чудової інфраструктури, ідеальних готелів та чистоти континентальної частини Танзанії важко звикати до Занзібару. Африка прекрасна, різноманітна і надихаюча. Але Занзібар сюди не вписується. Раздолбайство, необов'язковість, запущеність, притягнуті за вуха активності, розбити дороги і сміття - це про Занзібар. Це всі є і в інших африканських країнах, але від Занзібару чекаєш більше. Сюди варто їхати лише, якщо ви любите цілими днями лежати на березі океану і пити коктейлі біля басейну. Бо океан і пляжі тут дійсно гарні. І дуже смачні фрукти.

Першу половину дня ми провели в заповіднику Джозані. Полазили по джунглям, подивитися на червоних колобусів - унікальних мавпочок з дивною зачіскою та червоно-коричневою шерстю на спині.

Потім походили місточками серед мангрових заростей затоки Чвака та побродили занзібарськими селами. А після обіду гуляли плантаціями спецій та дурачилися з місцевими хлопчиками-гідами, які виготовляли для нас різноманітні прикраси з пальмового листя і місцевих рослин.

Зізнаюсь, це був скучний день. А ще ввечері відбувся конфуз з готелем. Він хоч і був на березі океану, але зовсім не відповідав рівню, до якого ми звикли. Але ситуацію було виправлено!

 

День 11: Safari Blue, або день, який реабілітував Занзібар в наших очах

Весь день ми присвятили так званому "Морському сафарі"у затоці Мінай. Весь день ми плавали між островами, снорклили, купалися, насолоджувалися місцевою кухнею і танцями.

Маленькі піщані острівці, де ми зупинялися, створювали відчуття чогось нереального. А прозора бірюзова водичка заставила навіть мене полюбити пляжний відпочинок.

Ввечері ми переселилися в новий 5-зірковий готель в самому центрі історичного Стоунтауна. Там були неймовірні номери в колоніальному стилі і шикарний пляж прямо біля готелю, де можна було спостерігати чудові заходи сонця.

Залишивши речі в готелі, ми пішли бродити вечірніми вуличками і закутками Стоунтауна. Скуштували різноманітну морську їжу, яку прямо при нас посмажити на березі океану в саду Фарадані. І щасливі пізно вночі повернулися в готель.

 

День 12: Магічна архітектура Стоунтауна

На першу половину для в нас була запланована пішохідна екскурсія Стоунтауном, а після обіду - поїздка на Тюремний острів до гігантських черепах. Але Стоунтаун так усім сподобався з першого погляду, що вся група одноголосно вирішила: на жодні острови не їдемо, в весь день насолоджуємося Стоунтауном!

Якщо хтось запитає, заради чого варто їхати на Занзібар, то моя відповідь точно буде не "відпочинок на березі океану". The must Занзібара - це архітектура стародавнього Стоунтауна, центрального району міста Занзібар.

А в першу чергу - дерев'яні двері з нереально крутими орнаментами. Багато дверей Занзібару вирізані з арабським та індійським впливом. Двох однакових дверей не існує. Найстаріші різьблені двері на Занзібарі датуються 1694 роком.

Ще ми побачили будинок, де народився Фреді Меркьюрі, старовиний форт, завітали до майстерень місцевих віртуозів різьби по дереву, автентичні кав'ярні, на місцевий політичний Майдан, полазили по задвіркам Стоунтауна, де не побачиш жодного туриста.

А ввечері в нас була підсумкова вечері з купою різноманітних морепродуктів прямо біля океану. Під дивовижний захід сонця ми підбивали підсумки нашої подорожі та обговорювали плани на майбутні експедиції.

 

День 13: Дар-ес-Салам - шалений мегаполіс, без якого подорож Африкою була б не справжньою

Зранку ми мали найкоротший рейс у житті, який тривав 19 хвилин, включаючи зліт і посадку. Ми приземлилися в Дар-ес-Саламі, закинули речі в готель, винайняли автобус і поїхали досліджувати найбільший мегаполіс Східної Африки.

Центр Дар-ес-Салама забудований сотнями висоток, деякі з яких навіть можна назвати хмарочосами. На найвищий з них ми вирішили забратися. Який чудовий вид чекав на нас! З одного боку - океан, з другого - кам'яні джунглі висоток і хмарочосів. Сучасні будинки сусідують з бідними кварталами. Весь контраст Африки - як на долоні!

Трохи прогулялися центральними кварталами. Білих людей, крім себе не зустріли. Подивитися на ратушу, пару неоготичних церков, сучасні і колоніальні будівлі, стрибнули в автобус і поїхали на північ міста.

Побували в Музеї просто неба на кшталт нашого Пирогова. Тут з усієї Танзанії зібрані хатки багатьох племен і відтворені садиби та їхній побут. Прямо на території скансена можна подивитися на танці народів Танзанії. А ще - тут найдешевші крафтові сувеніри в усій Танзанії і великий їх вибір. Беріть ціни Занзібару і Аруші і ділитьїх на три!)

Фінальним акордом нашої подорожі був обід в ефіопському ресторані. Після 2 тижнів щоденних waw-ефектів у Східній Африці важко було придумати щось таке, щоб здивувало моїх мандрівників. Тому цей козир тримався на останній день. І це було занурення у мистецтво ефіопської кухні.

Я знайшов цей ресторанчик в самих нетрях 5-мільйонного африканського мегаполіса. Ефіопська кухня не схожа на жодну іншу. Її основа - це инжера. Це - великий млинець з дрібними дірочками з кислого тіста з тефу. На инжеру кладуть декілька блюд: м'ясо, овочі, соуси. Жодних приборів! Їжу їдять за допомогою шматочків инжери.

Запивають все традиційним ефіопським вином, зробленим на меді з яблуками. А ефіопська кава - неповторна не лише завдяки фірмовому смаку, а й церемонії її приготування і вживання.

 

Попередня стаття
Чек-лист: Як підготуватися до подорожі у Танзанію і на Занзібар