10.12.2022 Ідея вдруге відвідати Йорданію народилась так же швидко, як і набралася команда на цю подорож. Вона відбулася на початку 2022 року, перед самою війною. Тоді ми ще не могли уявити, що це буде остання подорож у нашому мирному житті...
Наш джип-тур відбувався за маршрутом: Акаба - пустеля Ваді-Рам - Петра - каньйон Ваді-Нумейра - замок Карак - Мертве Море - місце Хрещення на Йордані - Гадара - Джераш - Ас-Салт - Мадаба - гора Небо
Рано з ранку другого дня Нового Року зустрічаємося в аеропорту Жуляни і летимо в Будапешт.
Прогулявшись пару годин столицєю Угорщини, летимо Віззейром в йорданську Акабу. Раніше усі рейси, що прямували до арабських країн, облітали території Ізраїлю. Зараз борт пролетів над Ізраїлем, залетів на територію Йорданії, зробив коло на кордоні 4 країн над Акабською затокою та успішно сів в аеропорту Акаби.
Друзі, запрошую підписуватися на мій телеграм-канал. Так ви будете оперативно дізнаватися про нові пости на сайті: https://t.me/andytravelclub
Акаба: місце, де сходяться 4 держави Близького Сходу
Ми почали з Акаби - міста на самому півдні Йорданії, де на березі Акабської (Ейлатської) затоки Червоного моря зустрічаються 4 країни - Йорданія, Ізраїль, Саудівська Аравія та Єгипет. Хоча Акаба і вважається курортом і сюди літають багаточисельні чартери і лоукости, це не найкраще місце для пляжного відпочинку. Море тут більш-менш гарне, тепле і чисте. Але берег – це жах! Він дуже брудний: скрізь шкарлупки від насіння, недопалки і кришки від пляшок. Кажуть, що є і нормальні пляжі, але вони на територіях дорогих готелів і за них треба платити.
Проте в Акабі є на що подивитися. Це, передусім, замок Мамлюків, панорамні види акваторії Акабської затоки, новостворене інстаграмне місто Айла на кордоні з Ізраїлем і смачна традиційна їжа. А ще, Акаба - місто, де зручно розпочинати подорож Йорданією. Сюди зручно прилітати, бо це - вільна економічна зона і не потрібно платити за візу. Тут зручно взяти в оренду авто, щоб потім здати його в Аммані.
Ми прилетіли в Акабу ввечері, здали болючі мазки з носу для ПЛР-тесту та отримали в прокатній конторі в аеропорту 2 джипи для подорожі Йорданією. Коли поселилися в готелі в центрі Акаби, була вже пізня ніч. Та незважаючи на це, ми пішли гуляти центром міста, поїли смачного кебабу у колоритному ресторанчику та подивитися на новорічні ялинки, яких у місті було декілька.
Зранку дозволили собі поспати довго. Прокинувшись, побачили такий вид з нашого готелю:
Поснідавши, пішли на прогулянку Акабою. Крім набережної, тут особливо немає де гуляти.
На центральній площі Акаби (автомобільному колі Ayla Circle) стояла примітивна новорічна ялинка:
Біля центрального кола знаходиться мечеть Аль-Хусейна-бен-Алі. Вона названа на честь лідера арабського повстання 1916 року і прадіда нинішнього короля Йорданії. Мечеть збудовано у 1975 році.
Городи місцевих мешканців в Акабі знаходяться прямо в центрі міста: між центральною набережною та центральним міським пляжем:
На пляж ведуть "інстраграмні" сходи, розфарбовані в різні кольори:
Міський пляж - не найкраще місце для купання. У 2005 році в мене тут відбулися неоднозначні пригоди, про які можна почитати тут.
По дорозі до замку знайшли цікавий будинок із дерев'яними різьбленими віконцями. Таких будинків багато в Джидді у сусідній Саудівській Аравії.
В південній частині набережної знаходиться замок, який у 16 столітті збудувала династія Мамлюків. Декілька століть, до завоювання османами, він слугував, як готель для мандрівників, які направлялися хаджем до Мекки. Під час Першої світової війни тут у 1916 році була важлива битва арабського повстання. Епізод про це був відзнятий у замку в Акабі у стрічці "Лоуренс Аравійський" у 1962 році.
Дівчата шукають класні ракурси для фото.
Вид на середмістя Акаби з набережної біля замку:
В пошуках кращого пляжу ми поїхали на південь до кордону з Саудівською Аравією. Але і там пляжі були з маленьким гострим камінням, без піску. Зате відкривалися класні види на Акабську затоку, Єгипет, Ізраїль і Саудівську Аравію.
Вид на ізраїльський Ейлат:
Вид у бік Саудівської Аравії:
Невелике відео про Акабу на моєму youtube-каналі:
Айла (Ayla) - нове інстаграмне містечко на кордоні Йорданії та Ізраїлю
Найкращі речі в подорожі - завжди незаплановані. І тому після обіду ми несподівано поїхали в Айлу. Містечко-резорт Айла (Ayla) почало будуватися декілька років тому на пустирі між йорданським містом Акаба та кордоном з Ізраїлем.
Айла - це історичне місто, яке розташовувалося на північний захід від сьогоднішнього середмістя Акаби. Це було одне з перших ісламських міст, засноване у 7 столітті. А ще Айла була першим містом ісламського світу, збудоване за межами Аравійського півострову. На згадку про давню Айлу, йорданці вирішили зробити містечко майбутнього з також ж самою назвою.
Нові будівлі, в яким переважно магазини, ресторани і салони, пофарбовані у синій і білий колір.
Виглядає гармонійно. Особливо ввечері, коли мільйонами вогнів світися Айла і сусідній Ейлат в Ізраїлі.
Вулички і будинки містечка:
Головна площа Айли з фонтаном:
Інсталяції на громадських просторах всередині торгового кварталу:
Оформлення стін:
Айла після заходу сонця:
Ялинка на центральній площі:
Відео про Айлу на моєму youtube-каналі:
Марсіанські пейзажі пустелі Ваді-Рам
На третій день нашої подорожі ми поїхали на північ у пустелю Ваді-Рам.
Пустеля Ваді-Рам на півдні Йорданії - це жовті та червоні піски, дюни, гори чудернацьких форм, природні арки і пейзажі, створені вивітрюванням. А ще - верблюди і бедуїнська гостинність. Відзначу, рівень сервісу за останні 10 років тут помітно виріс: нові джипи, мобільний зв'язок, місця для ночівлі. А приємним бонусом буде майже повна відсутність туристів!
Завдяки нереальним пейзажам тут знімалося багато культовий кінострічок. Серед них - "Лоуренс-Аравійський", "Зоряні війни", "Аладдін", "Трансформери", "Останні дні на Марсі". А світову відомість пустеля отримала завдяки Лоуренсу Аравійському, який воював тут у 1917 році в часи арабського повстання проти Османської імперії.
Прибуваємо до пустелі з ранку з Акаби. Купуємо куфії-арафатки, сідаємо по джипах і вирушаємо у подорож марсіанською пустелею!
Перша зупинка - невеликий бедуїнський табір під горою біля джерела Лоуренса Аравійського.
Щоб побачити джерело, треба піднятися вище на гору. Але ми економили сили для подальших пригод, яких попереду було багато. Тому обмежилися видом на бедуїнський табір та навколишні пейзажі.
Рухаємося далі серед скель і рожевого піску. Пейзажі постійно змінюються, як і колір піску. Наша мета - найінстаграмніша піщана дюна пустелі Ваді-Рам, яку називають "Червоною дюною".
Піднімаємося на дюну. Це виявилася задача не з простих. Коли зняли з себе взуття, то підніматися стало набагато простіше.
З дюни відкриваються справді неземні пейзажі пустелі:
Іноді можна помітити табори, в яких на ніс можна залишитися туристам. У 2005 році я ночував в одному з таких таборів просто неба. Але зараз була зима і ночі були холодними.
Наступна зупинка - міст "Мала Арка". Це природне утворення, яке з'явилося внаслідок вивітрювання. На місток можна обережно піднятися і сфотографуватися.
Віка:
Наталка і я:
Далі ми поїхали у каньйон Хазалі. Це - вузька ущелина, по дні якої тече струмок. А стіни подекуди розписані древніми петрогліфами.
Наталія в ущелині Хазалі:
Ті самі петрогліфи:
Дивіться, які скелі біля ущелини Хазалі:
Наталка молиться і читає Шахаду:
На обід ми зупинилися в одному з бедуїнських таборів, облаштованих спеціально для туристів. Туристів, крім нас, не було.
Зустрічали нас лише верблюд і повар.
Вікторія і Наталія готується до чаювання:
Їжу чекали годину, а тому було достатньо часу зробити фотосесії. Добре, що намет був облаштований у бедуїнському стилі, та ще й можна було приміряти на себе бедуїнський одяг.
Віка і Діма:
Наталка, Олег і їхні діти Богуслава і Святослав:
Можна було навіть пограти на бедуїнських музичних інструментах:
Добре пообідавши бедуїнською їжею, поїхали дивитися на головну природну цікавинку Ваді-Рама - природній кам'яний міст Um Frouth Rock Bridge. На міст усі намагаються залізти. Але мені це здалося небезпечним.
Тому ми насолоджувалися співами і танцями місцевих мешканців:
Перед тим, як покинути пустелю, ми приїхали подивитися на захід сонця. Обрали одну зі скель, яка утворилася в результаті вивітрювання. Вона дуже нагадувала людську голову:
Захід сонця в пустелі вийшов, як завжди, неймовірним:
А далі була довга дорога у повній темряві на північ до поселення Ваді-Муса. Бо з самого ранку на нас чекала легендарна Петра.
Петра - одне з семи чудес світу
Емоції від Петри зашкалюють. Прийнято вважати, що місто в скелях в біблійному Єдомі (Ідумеї) зробили у 1 - 3 століттях семітські племена ідумеїв - народ, який пішов від Ісава (Єдома), який був старшим братом Якова. Або ж набатеї, в яких Петра була столицею. Коли розглядаєш фасади, а особливо деталі, розумієш, що це усе неможливо було зробити примітивними інструментами.
Та чи могли створити такі шедеври племена, які їздили на верблюдах і жили в наметах? Ми все одно не дізнаємося, чи правду кажуть історики і археологи про Петру чи ні. Нам залишається лише насолоджуватися красою, походження якої до кінця невідомо.
Вирушаємо рано з ранку, до світанку. Каси відкриваються у 6 годині ранку. Треба йти якомога раніше, щоб встигнути зробити фото у фасаду знаменитої Казни, поки там немає натовпів туристів.
До найвідомішої пам'ятки Петри від каси йти близько 3 кілометрів. Початку - долиною серед гробниць в обелісків, а потім - надзвичайно мальовничої ущелиною. Перша зупинка - цистерни джинів, тут зберігали воду:
Майже навпроти - могила обелісків, одна з давніх набатейських гробниць:
Хвилин 20 неспішної прогулянки і заходимо в ущелину Сік довжиною майже 2 кілометри, яка веде до головної площі перед фасадом Казни.
Людей немає, ми перші, тому досхочу робимо фото ущелини.
Скеля, яку називають "Слон". Правда ж схоже? Шкода, що хобот - в скороченому варіанті.
Дмитро фотографує Наталку. Фотосесію можна робити через кожні 5 метрів. Все навколо - неймовірно фотогенічне!
Ущелина стає все вужче і цікавіше:
А на горизонті вже видніється фасад Казни:
І ось він, найзворушливіший момент: вид на Казну з ущелини Сік:
Виявилося, що ми не перші, хтось прийшов раніше нас. Але нічого страшного, верблюди-моделі вже чекають, щоб їх сфотографували на тлі фасаду Казни. Вже за годину фото зробити буде майже неможливо.
Аль-Хазне або Казна - це одна з гробниць набатейської столиці, очевидно, усипальниця одного з царів Набатеї. Араби її називають "Скарбницею фараона", а слово "аль-хазне" перекладається, як "сховище". Фасад Казни повністю видовбаний у скелі.
Деталі фасаду Казни:
Верблюд - обов'язковий атрибут усіх туристичних локацій Петри:
На площі біля Казни є кафешка, де можна попити кави з видом на фасад.
Більшість туристів доходять до Казни, фоткаються і йдуть назад. А дарма: Казна - це лише початок Петри. Попереду - ще багато таємниць. Щоб роздивитися все найцікавіше - потрібно хоча б 2 дні.
Найгарніший вид на Казну відкривається зверху, з гори Кубта. Здавалося б, це зовсім поруч з площею, на якій розташована Казна. Але дістатися сюди не так просто. Зараз розповім як.
Від Казни йдемо головною стежкою Петри, яка називається "вулицею Фасадів". Минаємо декілька гробниць:
Незабаром зліва від дороги буде римський амфітеатр. Він міг вміщати до 7 тисяч глядачів. Збудували амфітеатр набатеї, а добудували вже римляни. Петра ще й була важливим центром Римської імперії.
Біля амфітеатру збереглося декілька римських колон:
За амфітеатром повертаємо направо і піднімаємося до Королівських гробниць.
Основна частина споруд Петри, яка дійшла до наших часів, це гробниці, видовбані у скелях. Найбільш симпатичними є так звані Королівські гробниці з фасадами з шедервалними різьбленнями. Всього їх чотири.
Урнова гробниця (Urn Tomb):
Шовкова гробниця (Silk Tomb):
Корінфська гробниця:
Палацова гробниця:
За королівськими гробницями піднімаємося на гору. Підйом досить тривалий і достатньо складний. Але види будуть неймовірні!
Вид на Великий храм Петри на вулицю Колонади:
Внизу - римський амфітеатр:
Піднявшись на вершину гори Кубта, доведеться спустити трохи вниз до оглядового майданчика. Весь шлях займе до 2 годин. Складно, але воно вартує того! Звідси видно Казну.
А на самому майданчику спритний йорданець влаштував собі міні-кафешку з майданчиком для фотографування. Не потрапивши всередину і не купивши якійсь напій, ви цього магічного виду не побачите.
Але вид дійсно інстаграмний і вартує 120 гривень за стакан чаю чи соку. Так, не дивуйтесь, Йорданія, мабуть, найдорожча з 67 країн, в яких побував. Але готовий їздити сюди ще і ще!
Деталі фасаду Казни:
Пити каву з видом на Казну - неймовірне щастя!
Повертаємося назад і вже з відомого нам оглядового майданчика роздивляємося більшу частину Петри:
Спускаємося і рухаємося вулицею Колонади у бік Великого храму Петри:
Входимо до давнього античного храму через ворота Адріана або ворота Теменос:
Вони прикрашені барельєфами:
Великий храм Петри був збудований на початку І століння нашої ери набатейським царем Аретою IV.
Храм Душари:
Від великого храму починається довгий підйом уверх до Монастиря. Після півдня насиченої прогулянки Петрою зробити це пішки досить важко. Тому можна піднятися на віслюку за 5 динарів. Ось як це виглядало у 2005 році (цього року фото чомусь не зробив):
По дорозі до монастиря побачимо ще одну цікаву гробницю. Це - Трикліній Лева. Вона також була збудована у 1 столітті нашої ери. Якщо придивитися, то на фасаді можна побачити двох левів по боках:
Віслиця Шакіра підняла нас не до самого Монастиря, а до місцевого туристичного базару по дорозі. Від нього до монастиря підніматися близько кілометра. А продавці на цьому базарі - найбільш нав'язливі.
Ер-Дейр - найвідоміша (після Казни) і одночасно найвіддаленіша гробниця Петри. Її хоч всі і називають "Монастирем", насправді це є звичайна гробниця з фасадом, шо нагадує Казну.
Деталі фасаду Монастиря:
В Петрі є гора Джебель Гарун: там помер і похований первосвященник Аарон, брат Мойсея. Цього разу туди не дійшов, тому фото - 2005 року з плівкового фотоапарату:
Нереально втомлені, але щасливі, повертаємося назад. Додому нам знову належить пройти близько 6 кілометрів пішки.
Знову проходимо крізь Казну і повертаємося в готель:
А ввечері на нас ще чекало нічне шоу Петри:
На площі перед фасадом запалюють сотні свічок під звуки східної музики:
На Мертве море через Содом і Гоморру
Оглянувши напередодні Петру, рано з ранку ми вирушили джипами на північ Королівською дорогою у бік Мертвого моря. При виїзді з Ваді-Муси завітали на джерело Мойсея. Під час Ісходу з Єгипту євреям не вистачало питної води. Мойсей вдарив посохом у скелю і з неї потекла вода.
Щойно встало сонце, як ми дісталися до біосферного заповідника Дана між Ваді-Мусою (Петрою) і Ель-Караком. Дана - це великі схили Великої рифтової долини, які спускаються до Мертвого моря. Різнокольорові скелясті гори піднімаються з долини Ваді-Арава, що знаходиться нижче рівня моря, на висоту 1500 метрів.
У заповіднику Дана прямо поруч з Королівською дорогою знаходиться оглядовий майданчик з навою "Край світу" ("The Edge of the World"). З нього відкривається потужна панорама гір заповідника. Крім того, вдалені можна розглядіти долину Ваді-Арава, по якій проходить кордон з Ізраїлем.
Дорога прямо уходить на Ель-Карак (туди ми обов'язково потрапимо пізніше), а ми повертаємо ліворуч і починаємо затяжний спуск в долину Ваді-Арава. Майже безлюдні, і здається, безжиттєві землі навколо - це території давньої держави Едом (Ідумеї), яка належала народу, який пішов від Ісава (Єдома) - старшого брата біблійного патріарха Якова - сина Ісаака і онука Авраама.
Проїхавши півшляху від Дани до Ваді-Арави, зупиняємося на оглядовому майданчику. Це - моторошне місце, де живусь сотні хворих собак і де страшно смердить. Але краєвиди заворожують.
Внизу за горами вже бачимо зелену землю. Це - північна частина долини Ваді-Арава, яка примикає з півдня до Мертвого моря. За нею добре видно пустелю Негев - це вже Ізраїль.
Спускаємося у долину, повертаємо праворуч на шосе Арава і рухаємося на північ уздовж кордону з Ізраїлем. Вже починають з'являтися села, які потопають у зелені. Але ненадовго. Оазис швидко закінчується і ми знову потрапляємо у місцевість, де лише гори і солі поблизу Мертвого моря.
Історична назва цієї держави - Моав. Її заселяв народ, який пішов від Моава - сина Лота, який був племінником Авраама і проживав поруч у Содомі. Моава Лоту народила його старша донька, яка напоїла батька і фактично зґвалтувала його. Це відбулося в печері Лота, не він поселився після того, як врятувався із спаленого Содома. Біля цієї печери - наша наступна зупинка.
Підйом до печери починається будівлі Музею найнижчого місця на Землі. Так, дійсно, ми знаходимося на 400 метрів нижче рівня моря.
До печери Лота ми не піднімалися. Нам показалося, що вона достатньо високо і далеко. А планів на сьогоднішній день було багато. Тому обмежилися видом на гору з печерою знизу від монастиря Лота:
Одне з місць, яке ідентифіковане, як біблійний Содом, знаходиться в районі древнього поселення Баб ед-Дхра, що біля перехрестя шосе Арава з дорогою, що веде в Ель-Карак. Зараз на цьому місці немає на що дивитися, тому робимо зупинку північніше на місці, що візуалізує подію, що трапилося в Содомі.
Отже, Бог вирішив знищити Содом і Гоморру за гріхи, в яких зав'язли їх мешканців. В Содомі жив Лот, племінник Авраама. Коли Бог вирішив спалити Содом і Гоморру, то через ангела попередив Лота, щоб він взяв дружину з дітьми і негайно покинув Содом. Але попередив, щоб тікаючи, вони не оберталися назад. Та жінка Лота обернулася на палаючий Содом і відразу ж перетворилася на соляний стовп. Скеля "Жінка Лота" і сьогодні височіє на горі над східним берегом Мертвого моря.
Ваді-Нумейра: самий фантастичний каньйон, який доводилося бачити
Кожний новий день в Йорданії приносив нові WOW-відкриття. Цього разу це був каньйон Ваді-Нумейра по дорозі з Петри до Мертвого моря. Він знаходиться у південній частині Мертвого моря в кілометрі від Dead Sea Highway. Дослідники припускають, що саме на тому місці, де каньйон "впадає" у долину Ваді-Арава, знаходилася легендарна біблійна Гоморра.
Коротке відео про каньйон Ваді-Нумейра:
У цій точці на шосе Dead Sea Highway повертаємо в бік каньйону. Якщо в вас не повнопривідне авто, краще залишити його на трасі і зайвий кілометр пройти пішки. Проїжджаємо табір сирійський біженців і незабаром буде імпровізована стоянка для джипів. Там буде багато сміття: не дивуйтеся, що у арабів немає відчуття чистоти при відпочинку на природі. Джип можна залишити тут, а можна проїхати ще пару кілометрів до місця, де каньйон буде звужуватися. Але врахуйте, що доведеться їхати по руслу гірської річки з гострим камінням. Ми відразу ж пробили колесо нашого Паджеро.
Дивно, але відвідування каньйоун Ваді-Нумейра досі є безкоштовним. І тут майже немає людей, крім місцевий, які іноді приїздять сюди на пікніки. Далі, на північ, знаходиться досить популярний каньйон Ваді-Муджиб. Там дорогий вхід (28 JD) і він досить небезпечний і зачинений у зимовий час. Та Ваді-Нумейра не поступається йому за красою.
Спочатку каньйон достатньо широкий. По його бокам бачимо різноманітні природні утворення, що іноді нагадують замкові башти.
Є місце, схоже на камінь-горошину в Норвегії, що так само "застряг" між двох скель:
Гуляти каньйоном непросто. По його дну тече річка. Доводиться спочатку її перестрибувати. А згодом і зовсім доведеться розутися. Але ж в нас джип-експедиція! Тому ближче до таємних куточків каньйону ми доїхали на своїх Паджеро. Результат - пробиті колеса. Але не шкодуємо, адже Ваді-Нумейра, мабуть, найкрасивіший каньйон, який доводилося бачити.
Згодом каньйон звужується. Далі - лише пішки. Але не просто пішки - доведеться зняти взуття, оскільки далі майже усе дно каньйону займає гірська річка. Врахуйте, що вона холодна, особливо взимку.
А далі починається найцікавіша частина канйьону Ваді-Нумейра.
Замок хрестоносців Ель-Карак
Ми заїхали в Карак під час нашої подорожі уздовж Мертвого моря, оскільки це було єдиним місцем на маршруті, де можна було поїсти. А це - подивитися один з декільких замків хрестоносців на території Йорданії. Замок і однойменне місто Ель-Карак височіють на горі на Сході від Мертвого моря у біблійній землі Моав. З дороги, що веде уздовж Мертвого моря (Dead Sea highway) до Карака - 28 кілометрів серпантину. Відгалудження дорого починається якраз у тому місці, де за оцінками дослідників стояв сумнозвісний Содом.
Ель-Карак колись був частиною Єрусалимського Королівства. Місто розвинулося навколо фортеці хрестоносців, що височіє на висоті близько 1000 метрів над рівнем моря, з якої можна легко побачити Мертве море.
Початок становлення Ель-Карака як неприступної фортеці припав на XII століття, коли на Близькому Сході з'явилися хрестоносці. Зведення фортеці хрестоносців почалося в 1142 під керівництвом Пайєна де Мільї, що був одночасно сеньйором Трансйорданії і дворецьким короля Фулька V Єрусалимського, більш відомого як Фульк Молодий. Хрестоносці назвали цей форт Крак Моавський або Крак де Моав, що в перекладі означає «фортеця в Моавській Землі». Будівництво її зайняло близько двадцяти років і закінчилося 1161 року. Тоді ж Ель-Карак стає столицею і резиденцією короля Трансйорданії (або Зайорданья), перейнявши столичні функції у ослабленої фортеці Крак-де-Монреаль, спорудженої ще в 1115-1116 роках в Ідумеї (трохи південніше за Ель-Карака).
Замок увійшов у ланцюг кріпосних укріплень, що простяглися від єгипетського кордону (біля затоки Акаба) до Туреччини. Ель-Карак, як і всі інші пункти в цьому ланцюзі кріпосних укріплень, повинен був забезпечувати передачу повідомлень на її протязі за допомогою нічного використання аналога геліографа або світлопередавача. Таким чином, повідомлення, відправлене з пункту, що знаходиться біля затоки Акаба, надходило у фортецю, розташовану трохи на північ. У свою чергу ця фортеця передавала те саме повідомлення в інший пункт, розташований також на північ від нього. І так одне послання менш ніж за 12 годин могло дійти з єгипетського кордону до турецького або у зворотному напрямку.
На початку 1170-х років Крак-де-Моаву вдалося успішно відобразити кілька облог. У 1176 році він переходить під управління сумно відомого Рено де Шатійона, який прославився своїми безрозсудними і варварськими витівками і вирізнявся надмірною жорстокістю. Є факти, що Рено де Шатіон, скидав з фортечної стіни мусульманських бранців, на голови яких були одягнені дерев'яні ящики, а на шиї — кайдани. Їх скидали з висоти 450 метрів живими та в свідомості, і смерть наступала лише з ударом об землю. Іншою формою прояву жорстокості Рено де Шатіона було те, що він наказував саджати бранців у дуже тісні ями. За таку варварську поведінку історики його прозвали «франкський бедуїн».
Восени 1183 і наприкінці літа 1184 року фортецю спробував захопити Салах ад-Дін, але обидві спроби виявилися безуспішними. З 1188 року замок так ніколи більше і не належав хрестоносцям на відміну від багатьох інших фортець на Близькому Сході, які змінювали господарів протягом усього XIII століття.
Вид на місто Карак:
Вид з замку у бік Мертвого моря:
Мертве море: сіль, бруд та бірюзова вода
На Мертвому морі я вже втретє. Вперше це було у 2005 році, коли побував на пляжі Amman Beach під час подорожі Близьким Сходом від Туреччини до Єгипту. Пам'ятаю, що тоді було дуже жарко, відразу захотілося роздягнутися і поринути в море. Яке ж було моє розчарування, коли виявилось, що вода в Мертвому Морі тепла, майже гаряча.
А вдруге - з боку Ізраїлю та Палестинських територій у 2015 році. Власне, на справжньому Мертвому морі можна побувати лише з боку Йорданії. Бо Ізраїль побудував резорти переважно на штучно створених водоймах на південь від Мертвого моря. Сам же беріг моря - це прикордонна воєнна зона. Йорданські ж пляжі і готелі збудовані безпосередньо на березі справжнього Мертвого моря.
На дорозі, що пролягає уздовж східного берега Мертвого моря, має декілька оглядових майданчиків, звідки відкриваються чудові краєвиди на найсолоніше озеро у світі. Скажу відверто, що дивитися за Мертве море з оглядових майданчиків набагато цікавіше, ніж купатися в ньому.
Тут немає ніякого життя: ні риби, ні рослин, ні бактерій. Навіть населених пунктів немає на узбережжі.
Проте колір води яскраво-бірюзовий, особливо ввечері в останніх промінцях сонця.
Зліва видно ізраїльський берег:
На останньому оглядовому майданчику ми запланували спостереження за заходом сонця. Але в останні хвилили набігли хмарки, і ми на жаль не побачили, як сідає сонце за Мертвим морем в горах Іудеї. Проте день і вечір виявилися чудовими.
Ми поселилися на дві ночі в готелі Ramada Resort, що на північному березі Мертвого моря неподалік від місця впадіння в нього річки Йордан. Готель знаходиться не на самому березі. Але до моря можна або спуститися пішки, або проїхатися на шатлів. Довгі січневі вечори ми проводили ресторанах готелю, смакуючи необмежену вечерю за 12 динарів або розпиваючи таємно пронесене в готель вино. До речі, споживання спиртного на резортах Мертвого моря категорично заборонено. На ресепшені готелю ретельно оглядають усі сумки, щоб ніхто не проніс алкоголь. Але було Різдво і ми зуміли пронести декілька пляшок вина.
Наступного дня пішли купатися на Мертве море. Купання в ньому – зайняття цікаве: коли заходиш десь до пояса, тебе починає виштовхувати з води. Виходить, що на воді можна тільки лежати і плавати. Встати на дно проблематично. Треба довго борсатися ногами. А це небезпечно, оскільки бризки води можуть потрапити в очі. Мені, слава Богу, вода в очі не потрапила. Але, говорять, що якщо потрапить, відпочинок буде сильно зіпсований.
Сама вода в озері на дотик масляниста. Коли виходиш з води, усе тіло ніби намастили маслом. Треба відразу ж йти по душ. Їх на березі предостатньо. Упаси вас Бог напередодні перед купанням в Мертвому морі що-небудь собі поголити!
На березі моря - контейнери з лікувальним брудом. Можна намаститися, походити так деякий час, і після цього спробувати змити бруд в морі. Але і це не просто. Доводилося відмивати кожний сантиметр тіла від бруду.
Коротке відео про Мертве Море:
Віфанія за Йорданом: місце Хрещення Ісуса Христа
"Віфанія за Йорданом" або Віфавара (інші назви - Каср Аль-Ягуд або Ваді-Харар) - місце, яке традиційно вважається місцем, де Ісус прийняв Хрещення від Івана Хрестителя. Воно вказано на мозаїчній карті Святої Землі 6 століття, яка зберіглася у церкві св. Георгія у Мадабі. Всі церкви і навіть влада Йорданії вважають також вважають Віфанію місцем Хрещення. Ще декілька років тому це місце можна було відвідати лише з боку Йорданії (Ваді-Харар), а у 2011 році оглядову площадку та вихід до Йордану обладнали і з ізраїльського (палестинського) берегу.
Цього року (2022 рік) я був вже втретє на місці Хрещення. Вперше це було тут, в Йорданії, у 2005 році під час моєї першої у житті вільної подорожі за маршрутом Туреччина - Сирія - Ліван - Йорданія - Єгипет. Вдруге я побував тут у 2015 році, але з ізраїльського берега. Втретє - з групою у 2022 році напередодні війни росії проти України.
Попри загальну думку, місце Хрещення - це не берег Йордану на кордоні Йорданії і Палестини (Ізраїлю), куди привозять туристів. Справа у тому, що 2000 років тому Йордан мав інше русло, яке змінилося. Тому справжнє місце Хрещення знаходиться приблизно в 200 метрах від теперішнього русла Йордану.
Відвідати місце Хрещення самостійно неможливо. Як і дістатися сюди громадським транспортом. Машину треба залишити на стоянці та купити квиток за 12 динарів. Після цього декілька кілометрів треба проїхати на автобусі, який організовано возить туристів кожні півгодини. Навколо - військові та бронетехніка. Автобус довезе до церковної крамнички:
Далі - лише пішки, організовано. Вся екскурсія триває рівно годину. Відставати і щось дивитися самостійно - не можна.
Перша зупинка - річка Йордан. Вона така вузенька, що мабуть не досягає і 5 метрів завширшки. Ось ці кущі - це вже Ізраїль (Палестинські території):
В церковній лавці можна придбати білосніжний одяг для хрещення, і в ньому скупатися в Йордані. Але вода тут дуже мутна, а дно - жахливе. Та і пам'ятаєте, що Іван Хреститель хрестив Ісуса не тут.
Ізраїльський (палестинський) берег. Жодної напруги не видно, військових також не помітно.
Навіть в самий розпал зими (ми були на Різдво 7 січня) тут спекотно і багато мух.
Фундаменти старої церкви 491-518 рр. н. е., що знаходиться між Йорданом та місцем Хрещення.
І ось воно, нарешті, справжнє місце Хрещення! Місце, де Іоанн Хреститель хрестив Ісуса, ідентифікується на місці, де притока Йордану Ваді-Харар утворює невеликий басейн. Ширина притоку - лише 30 см, а басейн, де відбувалося Хрещення - не більше 1,5 метри в діаметрі.
Вже у 2010-х роках поруч з Йорданом було відтворено грецьку православну церкву Івана Хрестителя. Храм, за переказами заснований на тому самому місці, де за переказами Ісус Христос залишив свій одяг, перш ніж зануритися у води біблійної річки.
На підлозі - відреставровані мозаїки перших століть після Різдва Христового.
Розписи сучасні, але у візантійській традиції:
Місцина в радіусі 500 метрів також дихає історією і біблійними подіями. Тому ми непомітно відєдналися від екскурсії, і пішли досліджувати безлюдні, але важливі біблійні місця.
Це - джерело Івана Хрестителя. За легендою, вода цього джерела використовувалася для пиття та хрещення.
А це - пагорб Іллі. За переказами, саме звідси вознісся на небо старозавітний пророк, який був прообразом Івана Хрестителя.
Сходи приведуть до печери, де жив Іван Хреститель:
З печери Іоанна добре видно палестинське місто Єрихон (найдавніше місто світу):
А за Єрихоном - Сорокаденна гора, місце спокуси Ісуса Христа після Хрещення:
Монастир на йорданському березі:
Грецька церква на йорданському березі та ізраїльські вогневі точки на протилежному західному березі річки Йордан:
Новорічна ялинка:
Порізана рука напередодні у Ваді-Рамі:
Коротке відео про місце Хрещення: https://youtube.com/shorts/slvo9GoI6LQ?feature=share
Біблійна Гадара на кордоні З країн: Йорданії, Ізраїля та Сирії
Це місце на Близькому Сході з видами на мільйон доларів! Самі уявіть, звідси видно:
1. Галілейське море, по якому ходив Ісус.
2. Скелю, з якої кинулося у прірву стадо свиней, в яке Ісус запустив бісів, яких вигнав з двох біснуватих.
3. Голанські висоти, які Ізраїль "позичив" у Сирії.
4. Засніжену гору Хермон, яку Ізраїль "позичив" у Лівана і Сирії і розташував там свій гірськолижний курорт.
5. Біблійну гору Тавор (Фавор) і трохи Назарет, в якому жив Ісус.
6. Ізраїльські біблійні міста Тверія, Капернаум та Кана-Галілейська, де Ісус зробив своє перше диво, перетворивши воду на вино.
7. І все це знаходиться в оточені давньоримського міста Гадара - одному з міст Римського Десятиграддя!
Виїхавши рано з ранку з Мадаби, ми поїхали на північ Йорданії уздовж східного берегу Йордану. За дві години доїхали до місця впадання в Йордан річки Ярмук. Місце відоме тим, що тут сходяться межі кордони держав: Сирії, Йорданії і Ізраїлю. Правда, ця частина Сирії (Голанскі Висоти) нині контролюються державою Ізраїль з метою запобігти обстрілу з них ізраїльської Галілеї.
Потім дорога повертає на схід і йде по лівому берегу річки Ярмук. Річка дуже тоненька - не більше метра шириною. Відразу ж за річкою проходить дорога. Але вже ізраїльська. По ній їздять машини з ізраїльськими номерами.
У дзеркалі заднього виду - йорданський прикордонний блок-пост:
Тут же, недалеко від межі на горі знаходиться місто Умм-Кайс (біблейська Гадара). Це місто описується в Євангеліє і пов'язане з життям Ісуса. Головні пам'ятки Умм-Кайса – стародавні вулиці з колонадами, руїни двох амфітеатрів, руїни візантійської церкви VI ст., підземний мавзолей та акведук (130 р. н. е.).
Вулиці античної Гадари:
Гадара - не звичайне римське місто. Його колони та амфітеатр збудовані з чорного базальту.
Поряд із театром є тераса з чорного базальту, де знаходиться двір, церква та базиліка.
Чорні базальтові римські колони:
Навпроти театру знаходиться головна вулиця з колонадами (кардо), яка була, ймовірно, комерційним центром міста:
А також руїни Німфея, банний комплекс і римський мавзолей, що добре зберігся.
Німфей і Галілейське море за ним:
Музей в Умм-Кайсі розташований у будівлі епохи оттоманського панування, зображеному на одній із банкнот сучасної Йорданії.
На території давньоримського міста на відкритій терасі є ресторан, з якого все це добре видно.
Гадара - це взагалі один з найулюбленіших оглядових майданчиків! Будете в Йорданії, обов'язково завітайте!
З вершини гори відкривається дивовижний вид. На півночі - окуповані Ізраїлем у Сирії Голанскі висоти.
На північному заході - ізраїльська Галілея і Тіверіадске озеро (воно ж Галилейске Море, воно ж озеро Кінерет). Саме по цьому озеру ходив ногами Ісус Христос.
Скеля, з якої кинулося у прірву стадо свиней, в яке Ісус запустив бісів, яких вигнав з двох біснуватих. В Євангеліє ця подія називається "Гадаринським дивом".
Зліва від озера - місце, де з нього витікає Йордан. Це - Ярденит, місце, яке в Ізраїлі декілька десятиліть позиціонували, як "місце Хрещення Ісуса Христа". Насправді, його ізраїльтяни придумали саме там, бо обидва беріга там контролює Ізраїль. А допуск до місця на Йордані, близького до справжнього місця Хрещення, відкрили лише близько 2010 року. Але, найбільше ймовірне Місце Хрешення (Віфанія, Віфавара, Ваді-Харар) знаходиться все ж таки на території Йорданії.
На березі озера добре видно ізраїльське місто Тверія. Там мені пощастило побувати у 2015 році:
Гора Хермон - найвища точка і Ізраїля (понад 2000 м). Єдине місце в Леванті, де сайже цілодобово лежить сніг.
На заході - біблійна гора Тавор (Фавор), а за горою - Назарет - місто, де до 30 років жил Ісус. Але місто, на жаль, не видно за горою.
Сучасна Гадара носить назву Умм-Кайс. Це - найпівнічніше місто Йорданії.
Коротке відео про Гадару: https://youtube.com/shorts/thEXNk6WC4k?feature=share
Римський Джераш в Йорданії в останніх промінцях сонця
Ми потрапили з групою в Джераш після Гадари. Потрапили прямісінько перед заходом сонця, у так звану "золоту годину". Сонце так освітлювало руїни римського міста, що освітлення було схоже на декорацію з фільмів. А особливого колориту додав захід сонця за римськими колонами.
Джераш - одне з міст Римського Десятиграддя. Це - найбільше місто Римської імперії за межами метрополії. І хоча вже 15 століть Джераш лежить в руїнах, залишки форуму, вулиці, амфітеатр, античні храми та капітелі римський колон створюють атмосферу присутності у золоті часи імперії. Дуже переймався, що після Петри чи Ваді-Раму Джераш не "зайде" нашим туристам. Але дарма так думав: витягнути їх з Джераша до наших джипів було важче, ніж відірвати від фасаду Казни у Петрі.
До руїн старого Джерашу треба пройти через півкілометри лавок з продукцією для туристів. Ціни відносно демократичні, особливо якщо порівнювати з Петрою. Прикупили собі трохи йорданського національного одягу, але вже на зворотному шляху.
Місто зустрічає аркою Адріана, споруджена у 130 році нашої ери. Названа на честь римського імператора Адріана:
Ніши арки мають просто фантастичне різьблення.
До перших воріт давнього міста та його оборонних мурів від арки Адріана йти близько півкілометра. Цей шлях пролягає через іподром:
Зі стін іподрому добре видно майже весь Джераш:
І ось перша брама римського міста - Південні ворота:
Біля воріт знаходиться Овальна площа. Очевидно, вона виконувала роль форуму - осередку суспільного життя, а також була базарною площею.
З Овальної площі сходи ведуть до храму Зевса:
Поруч з ним - Південний театр, який міг вмістити 3 тисячі глядачів:
Від Овальної площі (форуму) майже через усе місто веде пряма центральна вулиця - Кордо. Кордо на всьому своєму шляху з обох боків прикрашена колонадами:
Особливо гарно колони виглядають в останню годину перед заходом сонця:
Коринфські капітелі колон:
\
Колонада бічної вулиці:
Храм Артеміди:
Колони храму Артеміди:
Біля храму Артеміди нас застав захід сонця. Я пішов шукати найбільш оптимальне місце для спостереження за ним.
Здається, знайшов! Захід на тлі давньоримських руїн був неповторним!
Сонце зайшло, і Джераш пофарбувався у вечірні кольори.
Особливо ефектно виглядали знизу колони:
Колонадна вулиця древнього римського Джереша і сучасне арабське місто:
Овальна площі (форум):
Панорама вечірнього Джераша і арка Адріана позаду:
Коротке відео про Джераш: https://youtube.com/shorts/EYgnqtY6dZ8?feature=share
Вечірня Мадаба
Мадаба - йорданське місто, в якому ми провели останні 2 ночі нашої подорожі Йорданією у січні 2022 року. Це, взагалі, дуже зручне місто для вивчення центральної та північної частини країни. Міжнародний аеропорт ім. Королеви Алії знаходиться саме біля Мадаби. Сама Мадаба відома як "місто мозаїки". Тут, в церкві св. Георгія зберіглася детальна карта Святої Землі 6 століття. А в одній з церков, за легендою, зберігається голова Івана Хрестителя. Поруч - гора Небо (звідки Бог показав Мойсею Землю Обітовану), гарячі джерела Ма'їна, Мертве море, місце Хрещення Ісуса Христа, столиця Йорданії Амман та найкрасивіше місто країни - Ас-Салт.
Мадаба неодноразово згадується в Біблії під назвою Медева у землі Моав. Перша згадка пов'язана з Виходом євреїв з Єгипту. Медева разом з частиною Моаву були підкорені ізраїльтянами ще до того, як вони перейшли Йордан. Християнські святині почали будуватися в Мадабі ще у 4 столітті. Це були, переважно, візантійські церкви з мозаїками, завдяки яким Мадаба і отримала всесвітню відомість.
Невелике відео про Мадабу на моєму youtube-каналі:
Ми приїхали в Мадабу з Джерашу ввечері. Перед тим майже 2 години об'їжджали гігантський Амман. Часто зупинялися, щоб подивитися на панораму міста:
Оселилися в бутік-готелі Mount Nebo Hotel & Restoraunt. Мабуть, це був найкращий з усіх готелів за всю нашу подорож Йорданією. Він знаходиться в самому серці історичного центру:
Номери в готелі - бездоганні. Чистота також бездоганна, і це навіть трохи дивно для Близького Сходу. Але найкраще - це фантастичні сніданки з величезним вибором національної кухні.
Залишивши речі в готелі, пішли гуляти вечірнім містом. На центральному автомобільному колі стояла Різдвяна ялинка. Мабуть, найкрасивіша, яку ми бачили в Йорданії за останній тиждень:
З вивісками проблема. Не лише з москальською мовою, а й з англійською:
Знайшли чудовий ресторанчик (Ayola cafe), з'їли смачну йорданську шаурму. Тут же на наступний день ми влаштували підсумкову вечерю, присвячену закінченню нашого джип-туру Йорданією.
Повечерявши, продовжили гуляти вечірнім містом. Мадаба виглядала по-новорічному святково:
Церква св. Георгія, де знаходиться та сама мозаїка з картою Святої Землі. Ми сюди ще обов'язково завітаємо вдень.
В двориках також можна знайти мозаїки:
Церква Голови Івана Хрестителя, де начебто похована голова святого. Також ще повернемося сюди вдень.
Мечеть короля Хусейна - найголовніша мечеть Мадаби:
Ас-Салт - найкрасивіше місто Йорданії
З природою, краєвидами, історичними та біблійними місцями в Йорданії все ок. А ось з красивими містами не склалося. Але хто шукає, той завжди знаходить! Наводку на це місце дав Роман Маленков (Ukraina Incognita). І ось, під час подорожі Йорданією в нас несподівано з'являється новий день. Ми згадуємо про Салт і їдемо туди!
Це всього в 40 км від Амману. Але щоб потрапити сюди, треба мати неабиякі водійські навички. Дорога сюди - жорсткий серпантин. Але страшно не це. Щоб спуститися з траси в містечко, доведеться спускатися вуличками з нахилом під 40 градусів!
Салт дуже нагадує Мардін в Месопотамії. Замість вуличок тут майже суцільні сходи. А у двориках - інстаграмні локації. Особливо багато квітів у горщиках. Для кого ці локації - невідомо. Туристів в Салті немає від слова "зовсім".
Ціни в ресторанах в рази нижчі за решта регіонів країни. З'явилася дивовижна архітектура Салта відносно нещодавно: наприкінці ХІХ століття під час османського панування. А не так давно Салт занесений до культурної спадщини ЮНЕСКО.
Прибувши на центральну прошу і припарковавши авто, зрозуміли, що Салт - це те, що не вистачало нам в Йорданії за останній тиждень!
Щойно припакувавшись, побачили кольорові інстаграмні сходи:
Виявилося, що це - культовий ресторан Al Gherbal.. Їжа тут смачна і феноменально дешева у порівнянні з іншими містами Йорданії. Це і не дивно: туристів до нас тут мабуть бачили хіба що по телебаченню. Але їжа і коктейлі тут не головне: вхід до ресторану зроблений у вигляді фотозони з різнокольоровими сходами та дивними інсталяціями нагорі.
Кожна зала ресторанчику - це також окрема фотозона, прикрашена фотографіями, картинами, традиційними предметами вжитку.
Та найголовніше тут - це вид з балкончиків та даху ресторану на місто. Як я вже писав, Салт - найкрасивіше місто Йорданії. З ресторану його видно, як на долоні. Старовинні будиночки міста розташувалися на схилах гір, і це все нагадує великий мурашник.
Пити коктейль і насолоджувалися інстаграмним Салтом - ще той кайф.
Але і цього було мало. Я знайшов прохід на самий дах будівлі. А звідти види були ше кращими!
Коротке відео про Салт: https://youtube.com/shorts/8hNzkq5ys5M?feature=share
Ну що ж, спускаємося, щоб зануритися в атмосферу старого Салта, який так апетитно виглядав з даху ресторану!
Одна з центральний вулиць міста - Хасан-бін-Талал:
Але нам - на пералельну пішохідну вуличку Hammam Street market. Тут розташований великий східний базар.
Від Hammam Street на гору ведуть вузенькі пішохідні вулички у вигляді сходів:
І тут починається найцікавіше: майже усі вулички гарно прикрашені горщиками з квітами:
А далі - все цікавіше і цікавіше: гарно пофарбовані старі будинки із чудовими сучасними інстаграмними інсталяціями:
Часом трапляються гарні дворики:
І ось знайшли найцікавіший дворик у Салті!
Він також традиційно прикрашений горщиками з квітами:
А ще, старими фотографіями і скульптурами за національними мотивами:
До речі, на вулиці 8 січня - самий розпал зими. А на термометрі +30!
Поруч з двориком - церква св. Георгія 1682 року, найстаріший християнських храм Салта:
Гуляючи старим містом Салта, часто натрапляємо на старовинні двері з різьбленими порталами:
Багато занедбаних, але милих куточків старого Салта:
Повертаємося на центральну вулицю Хасан-бін-Талал. Будівля кінця ХІХ століття, в якій знаходиться музей Абу-Джабер:
Велика мечеть Салта, відбудована у 1816 році на місці старої мечеті часів Мамлюків:
Несподівано знайшли стіну ось з такими надписами на цеглинках:
По дорозі з Салта до гарячих джерел Ма'їн ми заблукали. Мало того, що ми виїхали на зустрічну полосу і рухалися нею, ця смуна вела в... Ізраїль. Поліцейські мені довго намагалися пояснити, що ми їдемо не туди, але я тикав їм у свій навігатор: "дивіться, ми їдемо правильно!". Але довелося здатися і їхати у бік Мертвого моря дорогами, яких не було в навігаторі.
Гарячі джерела Ма'їн
В 27 кілометрах на південний захід від Мадаби є гарячі джерела Ма'їн. Вони знаходяться неподалік від Мукавіра, де за легендою донька Ірода Соломія танцювала для царя, після чого якості подяки за танець Ірод наказав відрубати Івану голову. Джерела розташовані на 264 метрах нижче рівня моря. Дорога сюди - жорсткий і небезпечний серпантин.
Попри дорогу вартість відвідування з інфраструктурою тут все погано. Єдине місце, де можна перевдягнутися - це засраний туалет метрах в 300 від джерел. Але від нього до води треба ще дійти по гострому камінню і, іноді, по багнюці.
Але купатися у водоспаді з гарячою водою надзвичайно приємно! Але вилізати не дуже хочеться - на вулиці все ж таки зима. Погрітися і перевдягнутися немає де. Витертися також немає чим - рушники не видають.
Я і водоспад:
Дмитро і водоспад:
Мадаба: місто мозаїк
Ранок останнього дня в Йорлданії ми присвятили Мадабі. Почали із найголовнішої її пам'ятки - церкви св. Георгія. Саме тут, на підлозі, знаходиться та сама мозаїка з картою Святої Землі. Нинішня церква св. Георгія була побудована у 1884 році на над залишками старої візантійської церкви.
На подвір'ї церкви - Різдвяна шопка. Святкування Різдва у Йорданії було у самому розпалі.
Заходимо всередину церкви і бачимо підлогу з мозаїками. Мозаїчна карта Святої Землі була створена 560 - 565 роках за часів правління римських імператорів династії Юстиніана візантійськими майстрами.
Карта зображує територію від фінікійського міста Тір (Ліван) до дельти Нілу в Єгипті. Це - найдавніша з відомих історії географічна карта Палестини. Вона складається з двох мільйонів шматочків кольорового каменю! Її початкові розміри - 5 на 25 метрів. Мапа мала мозаїчне покриття по всій площі церкви. До сьогодні мозаїка дійшла не в повному обсязі. Карта була виявлена в 1895 після переселення християнських сімей з міста Ель-Карак.
На карті зображені пагорби та долини, села та міста аж до дельти Нілу. Вона служила путівником маршрутами Святої Землі. На сьогоднішній день на карті зафіксовано 157 об'єктів.
В самому центрі мапи - схематичне зображення Єрусалима («осереддя світу»), на якому можна роздивитися Храм Гробу Господнього і численні міські брами.
А на цій частині карти можна роздивитися Мертве море, Йордан та місце Хрещення Ісуса Христа напроти Єрихону:
У місті є ще цілий ряд добре збережених мозаїчних підлог і панно (частина з них зберігається в будинках місцевих жителів). Наступний храм, який ми відвідаємо - собор Голови Іоанна Хрестителя. Крім добре збережених мозаїк та чудового оглядового майданчику в церкві, згідно католицької традиції, зберігається голова Івана Хрестителя.
Ще перед великою війною в Сирії я побував у Дамаску. Найвідомішою його пам'яткою є мечеть Омеядів. Вона була цікава мені, передусім тим, що там зберігається голова Івана Хрестителя. Я був щасливим, що побачив крипту, де похована голова найбільшого Пророка у християнстві. Голову Івану відрубав цар Ірод за проханням дружини Іродіади та доньки Соломії. Але перед цією поїздкою до Йорданії я прочитав, що за католицькою традицією голова Івана Предтечі захована саме тут, у Мадабі.
І дійсно, ми спустилися в крипту храму, а там табличка: "Тут похована голова Івана Хрестителя"! Та за день перед тим ми побували на місці, де донька Ірода Соломія танцювала для царя, після чого якості подяки за красивий танець Ірод наказав відрубати Івану голову. Начебто все сходиться!
Повернувши додому і занурившись в тему ближче, я дізнався, що голова Івана Предтечі (або її частина), крім Дамаску і Мадаби зберіглася чи зберігається зараз: - на Оливковій горі біля Єрусалиму - у Константинополі (Стамбулі) - в Петрі (Йорданія) - в Антакьї (Туреччина) - в Ам'єні (Пікардія, Франція) - в Римі (Італія) - в Гандзарському монастирі в Нагорному Карабаху (!) - на горі Афон (Греція).
У крипті також збереглися мозаїки, а також залишки давнього житла:
На підлозі храму - ранньохристиянські мозаїки:
А на подвір'ї - давньоримські колони:
Традиційна Різдвяна шопка:
На дзвіниці церкви є оглядовий майданчик, де можна побачити панораму всієї Мадаби:
Попри те, що Мадаба переважно відома християнськими святинями і тут проживає багато християн, згори видно, що це типове східне арабське місто:
А звичайні провінційні вулиці Мадаби виглядають так:
Гора Небо, звідки Бог показав Мойсею Землю Ізраїльську
У цьому місці закінчилася історії 40-річного походу євреїв з Єгипту до Землі Обітованої під керівництвом Мойсея 3,5 тис. років тому. З цієї гори, що знаходить на території Йорданія в 8 км на захід він міста Мадаба, Бог показав Мойсею землю, яку обіцяв. Тут же, на горі Небо (або Нево) закінчилася наша 9-денна подорож Йорданією у січня 2022 року.
Сам Мойсей в Ізраїль не потрапив за те, що одного разу не послухав Бога під час походу з Єгипту. Тут, на горі, Мойсей помер і був похований. Його символічну могилу було відновлено в наші дні.
Гора Небо розташована на висоті 710 метрів. У той час, коли те, що ми бачимо внизу - Мертве море і долина Йордану - знаходяться на 400 метрів нижче рівня моря.
З оглядового майданчику добре видно Мертве море, долину Йордану, місто Єрихон, палестинські та ізраїльські території по той бік моря та Йордану.
Північна частина Мертвого моря та місце впадіння в нього Йордану. На задньому плані - гори Іудейської пустелі. На передньому плані внизу - готель Ramada Dead Sea, де ми зупинялися.
На задньому плані - місто Єрихон, найстаріше у світі, до речі:
Долина Йордану, а за нею - Іудея. Кажуть, що в ясну погоду видно Єрусалим. Ми не побачили.
З цим місцем також пов'язана біблійна історія про пророка Валаама, царя Валака та говорящу ослицю.
Перша візантійська церква була побудована тут у 4 столітті і була присвячена смерті Мойсея.
Як і давні церкви у Мадабі, підлога храму на горі Небо була викладена мозаїками, частина яких зберіглася до сьогодні.
Крім того, під мозаїчним покриттям підлоги церкви було знайдено шість гробниць, висічених із природної скелі.
Від ранньохристиянських храмів залишилися колони і мозаїчні підлоги:
Новорічна Ялинка та Різдвяна шопка:
Від монастиря францисканців, який був створений навколо церкви, залишився великий камінь у формі кола, яким прикривався вхід до святині:
Пам'ятник Змію, зроблений в пам'ять про аналогічний пам'ятник, який спорудив Мойсей. Дивлячись на нього, ізраїльтяни позбавлялися від смерті при укусі отруйних змій.
В цьому прекрасному історичному і біблійному місці ми завершили нашу подорож Йорданією і поїхали в аеропорт ім. Королеви Алії, щоб повернутися додому.
Друзі, щоб бути в курсі останніх матеріалів на сайті, підписуйтесь на мій телеграм-канал: https://t.me/andytravelclub
Сподобався пост? Поділись з друзями!
