Andy Travel Club

Острів Ефате у Вануату (Океанія) вражає своєю природною красою, і серед його найяскравіших прикрас — каскад водоспадів Меле. Розташовані всього за 10 кілометрів на північ від столиці Порт-Віла, водоспади є одним із найвідвідуваніших природних об'єктів країни. Вони поєднують дику екзотику з чудовою інфраструктурою для відпочинку, роблячи їх ідеальним місцем як для туристів, так і для місцевих мешканців.

Серед безкраїх боліт, старовинних сіл і тиші лісів Волинського Полісся розкинулася одна з найбільш автентичних і найменш порушених людиною природних територій України — Національний природний парк «Прип’ять–Стохід». Цей парк — справжнє відкриття для мандрівника, що прагне доторкнутися до дикої природи, відчути ритм повільного життя і побачити, яким було Полісся до появи цивілізації.

Від Лосяча мандруємо далі у напрямку Чорткова. Минаємо село Давидківці. За ними - Колиндяни (Чортківський р-н, 1,9 тис. мешканців), що розташувалися на правому підвищеному березі Нічлави на перетині автодоріг: позаду Скала з Кам'янцем, прямо – до Чорткова, направо – до Гусятина, наліво – до Озерян та Борщова. Путівник «Замки і фортеці Західної України» Ореста Мацюка пише, що поблизу Колиндян розташовувалися два давньоруські городища - "Вали Великі" і "Вали Малі". Інший путівник, "Земля Тернопільська" розповідає, що одно з них добре збереглося і «може слугувати за приклад типового феодального замку на рівнинній місцевості».

Острів Ефате — найбільш населений та найвідвідуваніший у Вануату, і саме з нього зазвичай починається знайомство з цією екзотичною країною в Океанії. Тут розташована столиця держави Порт-Віла та єдиний міжнародний аеропорт країни — Bauerfield. Але не варто думати, що головний острів Вануату — це лише пересадковий пункт на шляху до більш диких і колоритних місць, як-от острів Танна. Ефате має власну атмосферу, свої унікальні природні пам’ятки, пляжі, лагуни й доброзичливих людей, що робить його гідним окремої подорожі.

Моє знайомство з Волинським Поліссям влітку 2024 року розпочалося з Любешова - невеликого, але глибоко автентичного містечка, розташованого лише за кілька кілометрів від українсько-білоруського кордону. Як і в багатьох подорожах провінційною Україною, сюди я добирався звичним способом - міжміським автобусом із Ковеля. Але того ранку, у базарний день, транспорт був забитий вщерть, і про комфорт у дорозі довелося забути.

Монастирок – маленьке село в Борщівському районі (0,6 тис. мешканців) на березі Серету в 6 кілометрах від Більче-Золотого. За радянських часів воно носило назву Міжгір’я. Сюди немає нормальної дороги. Немає, напевне, і автобусного сполучення. Але попасти сюди хоча б раз в житті обов’язково треба. Це – одне з наймальовничіших місць Тернопілля наряду з Червоногрудом і збручанським каньйоном. Монастирок приваблює не лише печерним храмом, а й неймовірно красивими видами на долину Серету.  

Перебуваючи в будь-якому місті України, я завжди прагну зафіксувати на фотографіях місцеву синагогу для своєї колекції. Це не дивно, адже Україна є домом для найбільшої кількості єврейських божниць в Європі — більше, ніж в будь-якій іншій країні цього континенту. Багато століть наша земля була притулком для єврейських громад, особливо коли в інших частинах Європи ставали все більш небезпечними і неприязними для них умовами. З часів середньовіччя, коли євреї стикаються з численними переслідуваннями, Україна стала важливим культурним і релігійним центром для євреїв, де вони могли знайти безпеку та підтримку.

Костел-усипальниця Сапєгів та церква св. Михаїла

Лосяч – село з мальовничими краєвидами навколо на шляху з Кам’янця до Чорткова. Вперше згадується у 1785 році. Відомо, що на місці сучасного Лосяча поселення існувало ще з XVI століття, але під іншою назвою – Рогізна. Залишки цього поселення і сьогодні простежуються в урочищі Глибока Долина. Назву поселення отримало від заростів лоз, в яких нібито ховались жителі Рогізни від турків і татар. У ХІХ століття Лосяч, як і інші поселення в околицях Скали, належав впливовій в Австро-Угорщині родині Голуховських. За останнім переписом в селі проживає близько 1250 мешканців.

Якщо їдете з Кам’янця до Чорткова через Борщів, Озеряни вам не проминути. А якщо вже занесло вас сюди, то в Озерянах обов’язково треба зробити зупинку. Вони того варті. Озеряни – найцікавіше село на цьому маршруті. Тут є майже повний набір туриста: невідома оборонна споруда, неоготичний костел, церква. Костел, до речі, один з найбільших і найшикарніших сільських римо-католицьких храмів. А ось замку провезло трохи менше. Але все по-порядку.

Між Кам'янцем і Бакотою знаходиться, мабуть, наймальовничіше місце на Дністрі - Субіч. Від траси на Стару Ушицю доведеться подолати 10 кілометрів поганої дороги. З цієї дороги буде правий поворот на Субіч перед селом Калачківці (біля нього є фіорд, що не поступається норвезьким!). Само село маленьке, меньше 300 мешканців. Відомо, насамперед, скельним монастирем. Він значно менший (всього 2 - 3 келії) у порівнянні з Бакотою, і старший - походить з 16 століття.