Andy Travel Club

Французький бульвар - незвіданий клондайк для мандрівника-гурмана. Бульвар більше трьох кілометрів тягнеться вздовж чорноморського узбережжя з півночі на південь і з'єднує історичний центр Одеси з Аркадією через Отраду і Малий Фонтан. З початку ХІХ століття він мав назву Хуторська дорога, згодом називався Малофонтанською дорогою, Малоаркадіївською дорогою.

Міфи формують уявлення про місто. Іноді спотворюючи об'єктивність. Так, Одеса приречена на те, що символом міста є вулиця Дерибасівська. Чому так і хто це придумав, вже не важливо. Хто любить і цікавиться Одесою, добре знає, що будь-яка вулиця навколо Дерибасівської дасть їй фори за цікавістю розташованій на ній історичних об'єктів. Одна з них - це Ланжеронівська, яка прокладена паралельно Дерибасівській ближче до моря. За кількістю архітектурних пам'яток з Ланжеронівською може конкурувати її сусідка Італійська вулиця (Пушкінська).

Колишнє місто Сокілець, розташоване в долині річки Ушиця Дунаєвецького району Хмельницької області, сьогодні є помираючим селом з населенням трохи більше 500 мешканців. Сокілець існував вже під час Галицького князівства у був зруйнований татарами у 1240 році. Місто поселення аж 2 фортеці і у 1395 році витримало облогу литовського князя Вітовта. У 15 столітті Сокілець отримає статус міста, а його найбільший розквіт припадає на 16 - 18 століття. З 1565 року власниками Сокільця були Закревські, з початку 17 століття - польський шляхтич Станіслав Ревера Потоцький.

Село Тимків поблизу Отрокова наприкінці 18 - початку 19 століття належало до Миньковецької держави графа Ігнація Сцибор Мархоцького. За легендою село виникло на місці поселення Райгород, яке існувало тут ще у 12 столітті і було знищено ордами хана Батия. Всіх мешканців Райгорода порубали і перерізали, але одному із людей, на ім'я Тимко, вдалось втекти. Тимко прорубав галявину і побудував собі хату.

На минулі вихідні випадково випала нагода в чергове відвідати Польщу. Не був там вже 4 роки. За цей час польські прикордонники стали ще більш злішими, а поїзди польських залізниць як запізнюватися, так і запізнюються. Але не будемо про погане. Попри все, Жеч Посполита залишається однією з моїх найулюбленіших країн. Завжди відчуваю себе там так, як вдома. А різноманітна архітектура країни дає фори будь-яким західноєвропейським шедеврам. На цей раз відвідав міста, в яких раніше не був: Варшаву і Торунь.

Цього року відкрив для себе Олександрію. Проїжджав її сотні або тисячі разів, але не міг уявити, що місто на Кіровоградщині таїть в собі безліч яскравих таємниць. Вдумайтесь - в місті близько 100 пам'яток архітектури! Ось лише деякі з них: пожежна каланча з курантами, яка не поступається західноєвропейським ратушам, синагога, театр, стильні модернові купецькі особняки, будівлі місцевих органів влади (управи), будівлі училищ, що нагадують палаци, багато старої одноповерхової дореволюційної забудови. І жодного туриста! З містом познайомився випадково: робив пересадку з поїзда на поїзд, їдучи з Дніпра до Хмельницького.

Городок на Львівщині (історичні назви - Городок Соляний, Городок Галицький, Городок під Львовом, Городок Ягеллонський) - одне з найстаріших міст на території сучасної України, який виник і сформувався в княжу добу. Вперше про Городок згадує Нестор Літописець ще у 1213 році як поселення Галицько-Волинського князівства. В Городку наприкінці XIV - початку XV століття любив проводити час польський король Владислав II Ягайло, тут же він і помер у 1434 році.

На одні з минулих вихідних катався історичним регіоном Брацлавщиною. Землі колишнього Брацлавського воєводства розташовані на території Східного Поділля (сучасна Вінницька область). До 1569 року Брацлавщина була адміністративно-територіальною одиницею Великого князівства Литовського, а у 1566–1793 роках Брацлавське воєводство існувало у складі Речі Посполитої.

У Вільнюсі я бував декілька разів, але чудовий неоготичний палац Тишкевичів у південно-західному передмісті литовської столиці вперше побачив лише в червні 2016 року.

Симпатичний палац в стилі ранньої англійської готики, відомий як "Шахський палац" розташований в кінці Приморського бульвару за "Тещиним" мостом на початку вулиці Гоголя. Палац збудував у 1851 - 1952 роках архітектор Фелікс Гонсіоровський для польського шляхтича Зенона Бжозовського. З родиною Бжозовських ми вже знайомилися раніше: їм належав палацовий комплекс з брамою в стилі замків Луари в забутому подільському селі Соколівка.

Готичний ганзейський Торунь, в який я так давно мріям потрапити, виявився фантастичним! Останній раз мене так вражав хіба що Гданськ.

Сьогодні реалізував свою давню мрію - побував в історичній Миньковецькій державі. Це самопроголошене державне утворення існувало після поділу Речі Посполитої наприкінці 18 - початку 19 століття на тогочасних землях Ушицького повіту Подільської губернії. Очолював державу подільський шляхтич Ігнацій Сцібор-Мархоцький ("граф Редукс") - один з найвідоміших диваків того часу. Одним з перших його рішень було було звільнення своїх селян від кріпосної залежності. В державі працювала повноцінна судова система, економіка (у т.ч.