Andy Travel Club

Бояни – найбільше село на шляху з Хотина до Чернівців, населене переважно румунами, має прадавню історію. Відомо, що поселення з назвою Боян, що тоді належало власнику на ім’я Тебуч, існувало вже в наприкінці XIV століття. Його діти, Петрашка та Елена, отримали від молдавського господаря Олександра Доброго акт про підтвердження їхнього володіння частиною Боян.

Наступне село за Топорівцям – Рідківці. При австрійцях село носило назву Rarancze (або Rarańcza), при румунах – Rarancea. Село, як для Буковини, так відносно молоде: вперше Раранче згадується у XVIII столітті.

Перший населений пункт історичної Буковини, якщо їхати від Хотина до Чернівців старою дорогою, – Топорівці. Вперше село згадується в грамоті молдавського господаря Олександра Доброго в 1412 р. при передачі його в спадщину. Проте, місцеві вважають, що село Топорівці існує з ХІІ століття, а свою назву отримало від імені його першого власника – феодала Топора.

Так сталося, що бессарабські райони Чернівецької області – Хотинський, Кельменецький, Сокирянський обділені увагою як з боку туристів, так і з боку державних органів (ну, звичайно, якщо не брати до уваги музей-заповідник «Хотинська фортеця»). Останні, доречи, в особі певних міністерств відповідають за розвиток туризму та за збереження архітектурної спадщини країни.

Більшість туристів, що відвідують Буковину, попадають сюди саме через Атаки – невелике село Хотинського району Чернівецької області, що лежить на правому боці Дністра за автомобільним мостом, що сполучає Хмельницьку та Чернівецьку області. Хоча належність Хотинщини до Буковини – питання спірне, адже Хотинщина – історично це Північна Бессарабія, в останні роки назва «Буковина» (точніше – «Північна Буковина») застосовується до всієї Чернівецької області.

Старовинне подільське містечко з назвою Шаравка вперше згадується у 1433 році. Принаймні так стверджує стаття О.Пламеницької «Оборонні храми Поділля». Хоча відомо, що вже у XIV столітті тут постала оборонна споруда, яка пізніше була перероблена на дзвіницю Покровської церкви, яка й на сьогодні залишається перлиною оборонного зодчества Поділля.

Про найзагадковіший в Україні музей просто неба вже писав сайт «Дерев’яні храми України». Цікавість переймала і автора цих рядків, який вирішив на власні очі побачити майбутній чудо-експонат «Золотої підкови Черкащини».

Сьогодні пропоную вашій увазі, шановне товариство, останню частину віртуальної подорожі Стамбулом. Район, що знаходиться уздовж міських стін – це справжня клоака міста. І, напевне, ми б ніколи сюди не потрапили, якщо б не образа на відміну концерту Depeche Mode в цей день. Отже, ось що ми побачити увечері 14 травня замість Depeche Mode  

Минулих вихідних разом із своїми побратимами зробили виїзд до села Шаповалівка, що на Сумщині, щоб відмітити 350-річчя визначної події в історії української нації: перемоги війська Великого князівства Руського під командуванням Гетьмана Івана Виговського над Московським військом на чолі з О.Трубецьким.

Anadolu Kavağı (Анатолійський Тополь) – невеликий присілок, що розташований в Азійській частині на північ від Стамбулу у місці, де Босфор майже з’єднується з Чорним морем. Поселення знамените перед усім залишками генуезької фортеці Йорос, рибними ресторанами на березі Босфору, а також чудовими краєвидами, що відкриваються із замкової гори.

У найвужчому місці Босфору, перед другим босфорським мостом, підносяться башти фортеці Румелі-хисари (Rumeli Hisarı, Європейська фортеця). Замок побудував в 1452 році юний султан Мехмед II (майбутній Завойовник), готуючись до штурму Константинополя. Завдання його полягало в тому, щоб остаточно відрізувати місто від Чорного моря, звідки обложеним привозили хліб (фортеця Aнадолу-Хисары — Азіатську — звів на протилежному березі прадід Завойовника, Баязід Блискавичний).  

Фортеця Анадолу-хисари (Anadolu Hisarı, тобто «Азіатська», або «Анатолійська)) — перше із укріплень, побудованих турками на Босфорі (її звів в 1390 році султан Баязід Блискучий, який безуспішно намагався взяти Константинополь). Анатолійська фортеця була зведена як пункт спостереження, її висота складає 25 метрів. Пізніше фортеця була укріплена Султаном Мехмедом II, правнуком Баязіда. Мехмед Завойовник, відновивши цю фортецю, поставив навпроти ще значнішу споруду — Румелі-хисари, про яку розповім у наступному пості.