Andy Travel Club

ГЛИНИЦЯ (1,5 тис. мешканців) сміливо може претендувати на звання найромантичнішого й наймузичнішого селом Буковини. Стільки легенд, як Глиниця, не має жодне село краю. Перша розповідає, що на вершині гори, яка височить над селом, турки під час окупації побудували замок, де постійно влаштовували бенкети та звозили награбоване у місцевих мешканців добро. В той час у Глиниці жила вродлива дівчина-відьма на ім’я Флоріка, яка добре зналася у травах і, навіть, вміла спілкуватися з деревами та квітами.

ДУБІВЦІ (1,3 тис. мешканців) знаходяться біля повороту на Вижницю з траси «Чернівці – Івано-Франківськ. Перша письмова згадка про них датується 2-и листопада 1464 року. В цьому маленькому селі є на що подивитися любителю архітектури. Майже на початку села праворуч від дороги приверне увагу двоповерховий салатового кольору будиночок австрійських часів, схожий на невеличкий палац. Цей будинок, побудований у 1914 році бароном Шимоновичем, декілька років слугував йому родовим маєтком. У наші часи тут розташувалася сільська рада.

За Лужанами на північ від дороги лежить один з найстаріших населених пунктів Буковини – село ШИПИНЦІ (3,1 тис. мешканців). Чернівецький краєзнавець Іван Снігур у своїй книжці «Мої мандрівки по Буковині» розповідає легенду про виникнення назви села. Шипинці оточені мочарами та невеликими озерцями, які утворилися внаслідок танення снігів та сильних дощів. Ці водойми не висихали навіть у літню спеку, а вода нагрівалася так, що озерця аж шипіли. Одним з таких мочар має назву Кругле болото.

За Мамаївцями відразу починається містечко ЛУЖАНИ (4,9 тис. мешканців) - ,без перебільшення, одне з найцікавіших місць Буковини. Про дату заснування населеного пункту вчені ведуть суперечки і в наші дні. Офіційною датою вважається 7 жовтня 1453 року. Саме в цей день боярин Федір Вітольд придбав Лужани у Костя Вранича – сина Драгомира Вранича, боярина воєводи Олександра Доброго за 400 турецьких золотих, про що свідчить господарська грамота.

Велике село МАМАЇВЦІ (Кіцманський р-н, 5,8 тис. мешканців), перша згадка про яке датується 1580 роком, починається відразу при виїзді з Чернівців у бік Коломиї. Легенди стверджують, що назва села пішла від знаменитого хана Мамая, який, начебто, зупинявся тут зі своєю ордою перед тим, як наважувався перетинати Карпатські гори. Але, оглядаючись на дату заснування села, більш ймовірно, що це могли бути лише його нащадки. А ось гетьман Пилип Орлик дійсно тут був проїздом у 1722 році. Мамаївці, як цілісний населений пункт, відродився в перший рік незалежності.

Новоселицький район розкинувся у лісостеповій зоні на лівому березі Прута в найбільш рівнинній місцині Пруто-Дністровського міжріччя. Адміністративний центр району – місто НОВОСЕЛИЦЯ (8,3 тис. мешканців), зобов’язане своєму виникненню сухопутному торговому шляху, який проходив у ХІІ – ХІV століттях з Галича до Берлада на Дунаї. Вперше Новоселиця згадується в документах у 1456 році, як «Шишківці, де був Юріїв двір», а в 1617 році село значиться як «Шишкеуць біля Пруту, що тепер називається Новоселиця». Вперше поселення виникло на заливній терасі Прута, на північній околиці якого стояла дерев’яна церква.

ЗВЕНЯЧИН (стара назва – Звиняче, 1,1 тис. мешканців) розташований на березі Дністра. Поруч – скельний Хрещатинський монастир, на протилежному березі – Заліщики. Головна дорога проходить через село по дну глибокого яру. Щоб оцінити всю красу місця варто піднятися від дороги на будь який уклін яру.

ВЕРЕНЧАНКА (3,8 тис. мешканців) – найбільше за чисельністю населення село Заставнівщини. Перша згадка про нього датується 1589 роком. Через село проходить збудована за часів австро-угорського панування залізниця Тернопіль – Чернівці. Веренчанка – вузлова станція: від основної гілки відходить додаткова гілка місцевого значення на Заставну та Вікна Буковини, про яку вже згадувалося у розповіді про Вікно.

Село ЧОРНИЙ ПОТІК (0,6 тис. мешканців), що лежить в долині каньйонних виступів, відомо з 1495 року. В період австрійського та румунського панування село було власністю панів Бзових, які залишили після себе гарні спогади місцевих мешканців та декілька архітектурних пам’яток. А в околицях села знаходиться ще й природнf пам'ятка – водоспад Чорнопотоцький.

Ох, як же складно мені далися ці наддністрянські села! Думаєте, я ось так, за власним бажанням перся розбитими ґрунтовками в Самушин чи Онут? Та щяс! Насправді, мені було достатньо одного Брідка, до якого з Вікна веде страшна дорога (хоча, що там «страшна», майже всі дороги на Буковині, крім міжобласних – суцільний жах).

САМУШИН (0,4 тис. мешканців) - маленьке село Заставнівського району, розташоване безпосередньо на березі Дністра. В документах Самушин вперше згадується у 1636 році, але є історичні підстави вважати, що поселення існує з 1621 року. З походженням назви села пов’язана легенда, яка близька до справжніх історичних подій. Під час Хотинської війни у 1621 році передовий загін козаків, прямуючи до Хотина, шукав переправу через Дністер i натрапив на турків, що їх переслідували. У сутичці з ворогами загинули всі, крім козака Самуся.

Cело БРІДОК (0,5 тис. мешканців) знаходиться у декількох кілометрах на північ від вже відомого нам села Вікно на березі Дністра. Засноване воно у 1651 році козаком Якимом Сулимою, якій належав до війська Богдана Хмельницького. Козаки, втікаючи від ворогів, вбрід перейшли річку Дністер і на правому березі заснували поселення, яке і отримало відповідну назву.