Andy Travel Club

Перша письмова згадка про КІЦМАНЬ (7,6 тис. мешканців) датується 1413 роком. Цей населений пункт згадується у грамоті молдавського господаря Олександра Доброго від 6 червня 1413 року, згідно якої він дарить «великий Коцман з усіма його присілками» своїй тещі Анастасії. З цієї грамоти стає зрозумілим, що Кіцмань вже тоді був значним поселенням. Його розвитку сприяло розташування на перехресті доріг, які з’єднували долини Дністра і Прута. 

ВАЛЯВА (1,6 тис. мешканців), як і сусіднє місто Кіцмань, вперше згадується у 1413 році у грамоті Олександра Доброго. В селі – дві архітектурних пам’ятки, і одна – гламурно-сучасна. Дерев’яна Успенська церква (1778 рік) у центрі Валяви – симбіоз двох вже знайомих нам типів – «хатнього» та гуцульського. У своєму первісному вигляді церква до наших часів не дійшла. Те, що ми маємо сьогодні: кам’яний фундамент, обшиті тесом стіни – результат її перебудови у ХІХ столітті.

В БОРІВЦЯХ (перша згадка – 1588 рік, 1,5 тис. мешканців) варто оглянути дерев’яну церкву Покрови 1846 року побудови. Храм – однокупольний, хрещатий в плані. Стіні – дерев’яні (це вже прогрес!). Церква і дзвіниця:

ХЛІВИЩЕ (0,7 тис. мешканців) – село цікаве, але нормальної дороги до нього немає. Ґрунтовка до Хлівища починається в селі Іванківці і пролягає через Гаврилівці. На початку села на невисокому пагорбі побачимо двоповерховий особняк, що нагадує невеличкий палац. Зараз тут розташована сільська рада, клуб і бібліотека, а в дорадянський період це дійсно був палац – родовий маєток австрійців Отто і Лізи Гольднер.

Cело з незвичайною назвою ОШИХЛІБИ (2,1 тис. мешканців) відоме з 1490 року, а його назва означає «шматочки хліба», або «недоїдки». В центрі села поруч з нещодавно зведеним мурованим храмом розташована дерев’яна церква Святих Костянтина та Олени 1779 року побудови. Як і подібні до неї церкви в Дубівцях і Оршівцях, Костянтинівська церква в Ошихлібах відноситься до типових культових споруд гуцульської школи. Вона тризрубна, одноверха з квадратними в плані навою і бабинцем та п’ятигранним вівтарем.

ІВАНКІВЦІ (1,4 тис. мешканців) розташовані у Кіцманському районі на березі Совиці. Перша письмова згадка про них датується 1452 роком. У 1473 році Молдавський воєвода Штефан Воде своєю грамотою дав дозвіл на купівлю села Дрогошу Дворецькому у боярина Кирсте. В селі збереглася дерев’яна церква буковинського «хатнього» типу – пам’ятка архітектури національного значення. Щоб побачити її, треба на перехресті в центрі села (якщо їхати з Ошихлібів) повернути ліворуч: храм-хата покажеться через декількасот метрів.

Село ОРШІВЦІ (2,4 тис. мешканців) знаходиться на кордоні із Снятинським районом Івано-Франківщини. Перше поселення на цьому місці датується 1580 роком, а сучасну назву село отримало у 1638 році від прізвища Молдавського господаря Ореша. Територіальна близькість до Гуцульщини визначила й тип місцевої архітектурної пам’ятки національного значення – дерев’яної гуцульської церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Офіційна дата її створення – 1850 рік, ймовірно є датою її перебудови. Деякі джерела стверджують, що церква була побудована у 1758 році.

Менш ніж за кілометр від Дубівців, якщо їхати на Коломию, розпочинається село БЕРЕГОМЕТ (0,8 тис. мешканців), яке вперше згадується у XVII столітті (Не плутати з Берегометом тим, що на Сереті!). Миколаївська церква в Берегометі є найціннішим зразком серед церков «хатнього» типу на Кіцманщині. Щоб побачити її, треба в центрі села біла автобусної зупинки звернути ліворуч, проїхавши один квартал.

ГЛИНИЦЯ (1,5 тис. мешканців) сміливо може претендувати на звання найромантичнішого й наймузичнішого селом Буковини. Стільки легенд, як Глиниця, не має жодне село краю. Перша розповідає, що на вершині гори, яка височить над селом, турки під час окупації побудували замок, де постійно влаштовували бенкети та звозили награбоване у місцевих мешканців добро. В той час у Глиниці жила вродлива дівчина-відьма на ім’я Флоріка, яка добре зналася у травах і, навіть, вміла спілкуватися з деревами та квітами.

ДУБІВЦІ (1,3 тис. мешканців) знаходяться біля повороту на Вижницю з траси «Чернівці – Івано-Франківськ. Перша письмова згадка про них датується 2-и листопада 1464 року. В цьому маленькому селі є на що подивитися любителю архітектури. Майже на початку села праворуч від дороги приверне увагу двоповерховий салатового кольору будиночок австрійських часів, схожий на невеличкий палац. Цей будинок, побудований у 1914 році бароном Шимоновичем, декілька років слугував йому родовим маєтком. У наші часи тут розташувалася сільська рада.

За Лужанами на північ від дороги лежить один з найстаріших населених пунктів Буковини – село ШИПИНЦІ (3,1 тис. мешканців). Чернівецький краєзнавець Іван Снігур у своїй книжці «Мої мандрівки по Буковині» розповідає легенду про виникнення назви села. Шипинці оточені мочарами та невеликими озерцями, які утворилися внаслідок танення снігів та сильних дощів. Ці водойми не висихали навіть у літню спеку, а вода нагрівалася так, що озерця аж шипіли. Одним з таких мочар має назву Кругле болото.

За Мамаївцями відразу починається містечко ЛУЖАНИ (4,9 тис. мешканців) - ,без перебільшення, одне з найцікавіших місць Буковини. Про дату заснування населеного пункту вчені ведуть суперечки і в наші дні. Офіційною датою вважається 7 жовтня 1453 року. Саме в цей день боярин Федір Вітольд придбав Лужани у Костя Вранича – сина Драгомира Вранича, боярина воєводи Олександра Доброго за 400 турецьких золотих, про що свідчить господарська грамота.