Andy Travel Club

У вечорі виїхали з Відня у бік Львова. Ніч застала нас у маленькому чеському містечку Пшеров. Рано з ранку, поки всі спали, я пішов оглядати його. Пшеров виявився старовинним містечком, обнесеним замковими мурами. В центрі дитинця підвищується замок.

Хоча Сокирянщина своєю природою нагадує попередній Кельменецький район, вона значно багатше за Кельменеччину на архітектурні та історичні пам’ятки. Перше село на шляху до райцентру – ГРУБНА (1,8 тис. мешканців), є одним з поселень старообрядників, відомих нам з подорожей до Білої Криниці (Глибоцький район) та Липованів (Вижницький район).

В двох кілометрах від дороги на Комарів лежить придністровське село, назва якого цілком передбачена – ДНІСТРІВКА (Кельменецький р-н, 1,1 тис. мешканців). Землі навколо поселення з тодішньою назвою Рестео-Атаки у 1756 році придбав у турків молдавський господар Григорій Гіки, подарувавши їх своїй донці – княгині Марії. Тоді ж за допомогою Марії місцева громада побудувала першу в селі дерев’яну церкву, яка згоріла у 1883 році. Новий дерев’яний храм на кам’яному фундаменті відбудували вже наступного року у типово московському стилі і освітили, як Покровський.

Наддністрянське село КОМАРІВ (перша згадка – 1665 рік, 1,7 тис. мешканців) розташоване в 9 кілометрах від траси Хотин – Новодністровськ (повертати треба біля села Бузовиця). В селі знаходиться найстаріший дерев’яний храм району – Успенська церква, зведена у 1765 році. Храм є тризрубним одноверхим. Над навою підвищується восьмерик куполу, бабинець і вівтарна частина мають бічні прибудови. Пізніше до бабинця прибудували двоярусну муровану вежу-дзвіницю, яка явно домінує в ансамблі.

Невелике село НАГОРЯНИ (перша згадка – 1425 рік, 0,45 тис. мешканців) належить до Грушівської сільської ради Кельменецького району. Тут знаходиться найцікавіший природний об’єкт Кельменеччини. На схід від села сама природа створила унікальну геологічну пам’ятку – Шишкові горби. І справді, тригрядовий ланцюг конусоподібних горбів, що підвищуються над високим берегом Дністра на 15 – 20 метрів здалеку нагадують шишки. Виникло це диво мільйони років тому, коли природні сили зруйнували бар’єрний риф у теплому морі, води якого плескалися на цьому місці.

Наша віртуальна подорож Буковиною добігає свого кінця. На десерт залишилися лише два райони Чернівецької області – Кельменецький і Сокирянський. Два райони, про які путівники мовчать, а туристи обминають їх десятою дорогою. Бо чітко впевнені в тому, що «тут нічого цікавого немає». Цього року я вирішив перевірити обґрунтованість цього стереотипу. Висновки робити не буду: ви їх зробите самі. Відразу ж хочу зауважити: «Буковиною» цей регіон можна вважати лише умовно: разом з Хотинським та Новоселицьким районами Кельменеччина та Сокирянщина входять до складу історичного регіону «Північна Бесарабія».

У селі НИЖНІ ПЕТРІВЦІ (Сторожинецький район, 3,9 тис. мешканців) досі живуть нащадки чадецьких гуралів – польського аналогу гуцулів. Умови для їх переселення сюди створив австрійський уряд Габсбургів, якій проводив політику вимішування народів, що проживали на території імперії. Чадецькі гуралі є римо-католиками, але відрізняються від звичайних поляків мовою, одягом, побутом, традиціями, кухнею. Про їх існування нагадує костел Преображення Господнього (20-ті роки ХХ століття).

Село ВЕРХНІ ПЕТРІВЦІ (Сторожинецький р-н, 3,8 тис. мешканців) відомо ще з XIV століття. Саме з цього часу на території сучасного села у часи Галицько-Волинського князівства були збудовані оборонні укріплення. Кажуть, що їх залишки збереглися і до сьогодні. З початку ХІХ століття Верхні і Нижні Петрівці стали місцем компактного мешкання одного з польських етносів – чадецьких гуралів. На свою історичну батьківщину в Чадецький округ на Словаччині чадецькі гуралі масово переселилися після Другої світової війни, коли почалися гоніння на них з боку радянської влади.

Назва містечка ГЛИБОКА (9,2 тис. мешканців) – адміністративного центру Глибоцького району, походить від міста його розташування: поселення дійсно розташовано у глибокій долині. Назва вперше згадується у 1438 році у молдавській грамоті, згідно з якою молдавський господар Ілля І наділив місцевістю під назвою Глибока придворного суддю Петра Гудиму. В іншому історичному документі того ж року поселення згадується, як запустіла місцевість в урочищі Чорна Поляна. У 1490 році в Глибокій вже існувала церква, яка того ж року увійшла до Радівецької єпархії.

В селі ПЕТРИЧАНКА (Глибоцький р-н, 0,5 тис. мешканців) є старий панський маєток з парком – пам’яткою природи місцевого значення. Палац – одноповерховий і непримітний. В плані нагадує літеру «Г».

Село ЧЕРВОНА ДІБРОВА (0,6 тис. мешканців), розташоване на північ від Димки на берегах невеликої річки Дерелуй. Дорога від димки сюди дуже складна: вузький розбитий серпантин. Директор Димківського музею О.Кобилянської Іван Деметерович Дан, разом з яким ми їхали у напрямку Червоної Діброви, до останнього відмовляв мене їхати цією дорогою. Але я не скорився. Так, вона дійсно була складною, але ж які краєвиди!

ДИМКА (Глибоцький р-н 1,9 тис. мешканців), що знаходиться між трасою «Чернівці – Сучава» та Глибокою, відоме музеєм-садибою «буковинської орлиці» Ольги Кобилянської (1863 – 1942), який відкрито у 1973 році. У 1889 – 1891 роках письменниця проживала тут у батьківському маєтку, а в інші часи часто бувала в селі заїздами. У трьох кімнатах музею розміщена музейна експозиція, четверта кімната – меморіальна.