Andy Travel Club

Про замок в Дубно і про саме місто написано багато, тому немає сенсу щось вигадувати і писати від себе. Обмежусь лише зимовими фотографіями та інформацією з офіційного сайту державного історико-культурного заповідника м.Дубно і «Пам'яток архітектури та містобудування України»

Будемо вважати, що моя нав’язлива ідея хоч раз в житті побачити засніжені замки збулася! З деяким запізненням, але викладаю невеликий фотозвіт з нещодавньої подорожі північним Тернопіллям та південною Волинню. Звичайно, що детальні звіти про кожний пункт подорожі будуть, але трохи пізніше. Хочу відмітити, що незважаючи на мороз та сніг по-коліно, зимові подорожі – це великий позитив. Я ніколи раніше не був в тих краях, але дуже задоволений, що вперше в житті побачив Волинь саме такою, у білосніжній красі.

  Поселення Поморяни над річкою Золота Липа існувало вже у XIV столітті. В ті часи тут стояв дерев’яний замок українських шляхтичів Свинків. Завдяки документу 1497 року нам відомо, що дідичем і власником Поморян був Микола Свинка, який і побудував перший замок, отримавши ділянку землі від короля Казимира. Тоді населення Поморян складалося з 32 українських родин і двох єврейських. Мурований замок замість дерев’яного збудували у першій половині XVI століття за наказом подільського воєводи Яна з Сієни.

Село Розгадів Зборівського району Тернопільщини знаходиться на самому кордоні із Золочівським районом Львівської області. Відразу за кордоном – Поморяни із своїм замком та рядом архітектурних пам’яток, а на південь – Бережанщина. Розгадів вперше згадується у 1494 році. Відомо, що в дорадянський період тут діяли товариства «Просвіта», «Луг», «Рідна школа», «Хліборобський вишкіл молоді». А ще, село – батьківщина поета, композитора та січового стрільця Романа Купчинського.

Якщо ви подорожуєте автотранспортом з Бережан до Поморян чи Золочева, обов’язково будете проїжджати мальовниче село Урмань, розташоване над річкою Золота Липа. Перша писемна згадка про село датується 1385 роком, а сама назва має татарські корені. «Дрімучий ліс» - так можна перекласти на українську назву цього опільського поселення.

Жодна з руїн так не вразила мене у минулому році, як костел у Біщі. Дивлячись на рештки старого оборонного костелу Успіння Діви Марії сьогодні уявляю, яким довершеним було це диво декілька століть тому, коли стояло у повній своїй красі. Та, навіть, зараз, у такому вигляді, храм у селі Біще для мене – найулюбленіша пам’ятка костельної архітектури після костелу Станіслава у Чорткові. Важко уявити, що колись Біще було містом у повному сенсі цього слова, яке мало три храми. А сьогодні це - звичайне маленьке село Бережанського району з населенням трохи більше 500 мешканців.

Подорожуючи з Бережан до Біща випадково помітили з Ніком вельми симпатичний костел-капличку у селі Надрічне. Будь-які пошуки інформацію про пам’ятки в Інтернеті і літературі не дали результатів. Костел-загадка відсутній навіть в переліку місцевих пам’яток.

У 1530 році Синявські отримали у власність Бережани і збудували замок. Пізніше, в двох кілометрах від міста магнати облаштували собі резиденцію. Місце вибрали по-справжньому райське: серед мальовничих опільських пагорбів в оточенні дрімучих лісів. І назва місцевості була і є відповідною – РАЙ.

Частина 1: трохи історії і вечір над ставом