Andy Travel Club

Після пригод на дорозі у Сарах я все ж таки добрався до Гадяча. Поселився в невеликий готель, залишив речі та вирушив досліджувати місто. Було цікаво побачити на власні очі це колишнє козацьке місто зі славетною історією, яке колись було однією зі столиць Гетьманщини. Я йшов його вулицями з особливим відчуттям - адже крокував там, де колись вирішувалася доля України.

Ця подорож почалася абсолютно неочікувано - без чіткого маршруту, броней і навіть впевненості, що вона взагалі відбудеться. Я до останнього не знав, чи зможу скористатися давно запланованою відпусткою, першою з початку війни. Тому нічого не планував заздалегідь - ні квитків, ні житла, ні ідей щодо напрямку. Усе було відкритим. І лише коли опинився за межами України, в Румунії, почав інтуїтивно вибудовувати маршрут - без чітких цілей, без гугл-таблиць і надмірної логістики. Хотілося просто охопити якнайбільше нового, ще не баченого, і побачити куди заведуть ноги.

З Любомля я попрямував на Шацькі озера - не до знаного Світязя, а у найвіддаленіший їхній північний куток - на берег озера Пісочне. Тут, у самому серці волинського Полісся, стоїть санаторій із поетичною назвою «Лісова пісня». Його територія розкинулася між соснами та березами, а з алеї, викладеної бруківкою, відкривається спокійний краєвид на воду, яку обіймають стіни очеретів. Уздовж доріжки стоять лавки - вони мовчазно запрошують сісти, вдихнути хвою і тишу, подивитись на гладь озера, де одиноко стоїть лише один човен.

Мій шлях з Великих Сорочинців до Гадяча пролягав через Велику Обухівку, і саме тут мене зупинив пейзаж, від якого перехопило подих. Перед очима розкинулося безкрає море золотих соняшників, що тяглися аж до горизонту. Їхні яскраві голівки, звернені до сонця, ніби всміхалися, даруючи відчуття щедрості й тепла Полтавщини. Це був один із тих моментів, коли хочеться зупинити час і просто вдихати красу, яка розливається навколо.

Любомль зустрів мене зранку, коли я ще не встиг остаточно прокинутись після нічного потяга з Києва. З Ковеля я дістався сюди маршруткою - і відразу опинився у місті, яке довго залишалося для мене «білою плямою» Волині. Любомль - княже місто, затиснуте між кордонами і лісами, яке зберегло в собі неймовірну кількість історії.

Я був у Великих Сорочинцях тричі у своєму житті. Вперше - ще у роки перебудови наприкінці 80-х, коли відпочивав з бабусею у Миргороді. Вдруге - на Сорочинському ярмарку у 2014 році і, нарешті влітку 2025 року під час подорожі Полтавщиною. Тоді, з Опішні я мав вирушати до Гадяча, цього разу маршрут несподівано змінився.

Ці вихідні стали для мене особливими: три дні мандрів Полтавщиною перевернули моє уявлення про цей край. Здавалося б, я вже добре його знав - адже не раз бував у Полтаві, Диканьці, Миргороді та Опішні. Але цього разу подорож повела мене зовсім іншими стежками, подарувавши знайомство з унікальними місцями, про які я раніше й не здогадувався.

Опішня (Опішне) - одне з тих знакових місць, ідентифікують українську націю та її унікальне мистецтво. Тут, на півночі від Диканьки, знаходиться найбільший осередок гончарства в Україні. Історичне козацьке містечко знаходиться на півночі Полтавщини, на високому березі річки Ворскла. Як не дивно, це - найвища точка Полтавщини над рівнем моря, яка складає 208 метрів! Не мало, як для рівнинного українського Лівобережжя.

Село Великі Будища біля Диканьки - історично важливе поселення в межах нинішньої Полтавської області, знаний як центр Великобудищанської сотні Полтавського полку з 1660 року. Назва села походить від слова «буда» - ремісничого виробництва поташу, дьогтю, вугілля чи селітри, що активно існувало тут ще в XVI–XVII століттях.

Часто доводиться чути, що Полтавщина - клондайк українства, а Диканька - квінтесенція всього пасторального на Лівобережжі. Мені вдалося побувати тут двічі: під час пандемії у 2020 році, та під час війни у липні 2025 року.

Комфорт – поняття багатогранне. Хтось шукає тишу і приватність, комусь важлива смачна кава зранку, а інші не можуть уявити готель без якісного Wi-Fi. Хороший готельний сервіс враховує потреби різних гостей, навіть якщо мова йде про прості речі: праска на поверсі, можливість залишити багаж, наявність інформаційного буклета з картою міста, чи порада адміністратора, де найсмачніша локальна страв

Під час подорожі Національним парком "Прип'ять-Стохід" вечір несподівано застав мене у маленькому селі Люб'язь між Любешовим і білоруським кордоном. Люб'язь — одне з тих сіл, де час сповільнюється, а тиша звучить голосніше, ніж цивілізація. Тут, на самому заході Волинського Полісся, на березі великого озера Люб'язь, заховано давнє поселення з історією, що веде свій початок щонайменше з 1366 року. Тоді воно вже згадувалося в документах як важливий осередок на поліських шляхах.