Andy Travel Club

Село Кізлівка, розташоване неподалік Чорнух на Полтавщині, зберегло унікальну пам’ятку архітектури - земську школу, яка є зразком українського архітектурного модерну. Ця школа була збудована у 1912 році за проєктом видатного українського архітектора Опанаса Сластіона. Її споруджено у двокомплектному варіанті - це означає, що будівля вміщувала одночасно два навчальні класи для різних вікових груп.

Дорогою назад з Василева до Чернівців ми не могли оминути нагоди зупинитися біля Малого Кучурова і Васловівців - саме тут відкривається одна з найкрасивіших панорам Хотинської височини. Ці зелені хвилясті пагорби нагадують справжні Карпати, хоч насправді це ще не Карпати, а окремий висотний масив, що простягається на північному заході Буковини. Найвищою точкою є гора Берда - 515 метрів над рівнем моря. Вона виділяється м’яким контуром і широким зеленим полем на вершині.

На завершення моєї Нордичної подорожі ми з родиною вирушили в бік Буковинських Карпат - у село Молдовиця, розташоване серед гір, лісів і пологих хребтів. Це місце стало початком однієї з найатмосферніших пригод у моїй подорожі - катання на вузькоколійній залізниці "Huțulca Moldovița", або як її ще називають - Гуцулка. 

Давно я мріяв побувати в селищі Чорнухи на Полтавщині – рідному краї Григорія Сковороди. І ось нарешті здійснив цю поїздку. Це невелике, але історично значуще селище розкинулося на мальовничих пагорбах Лівобережної України, на берегах тихоплинної річки Удай. Вперше Чорнухи згадуються в історичних джерелах ще в XVII столітті як сотенне містечко Лубенського полку. Згодом вони стали волосним центром Лохвицького повіту, а з початку ХХ століття – місцем активного культурного і освітнього розвитку.

У Василеві я побував двічі: у 2009 році під час Буковинської експедиції, та у 2025 році під час подорозі Поліссям, Галичиною та Буковиною. Ми вирішили вирватися з Чернівців на день і поїхали родиною до Василіва - одного з найцікавіших і маловідомих місць нашого Придністров’я. Тут, серед крейдяних урвищ і зелених круч над меандрами Дністра, зберігаються сліди одного з найзахідніших літописних міст Київської Русі.

У Лохвицю я приїхав уперше влітку 2025 року під час подорожі Полтавщиною. Це невелике місто, про яке я раніше чув лише побіжно, але з першої ж хвилини воно мене зацікавило. Лохвиця розташована в західній частині Полтавської області, на правому березі річки Сула, там, де в неї впадає права притока - Суха Лохвиця. Сьогодні це адміністративний центр Лохвицької міської громади в Миргородському районі. Населення міста становить близько 11 тисяч осіб, і хоча воно невелике за розміром, має свою особливу атмосферу та значну історичну глибину.

Ще однією важливою зупинкою в нашій подорожі Буковинськими Карпатами влітку 2025 року став перевал Чумирна - найвища точка мальовничої дороги між Кімпулунгом і Радівцями. Перевал розташований на висоті приблизно 1109 метрів над рівнем моря, і він одразу задає тон атмосфері Карпат: коли ти піднімаєшся сюди - відчуваєш глибину простору, висоту, і те, що світ навколо ніби стає більшим.

Львівщина, майже на самому кордоні з Польщею - Яворів - це не просто місто, а палімпсест історії, де шари минулого читаються на кожному камені, на кожній вулиці. Це такий собі малий культурний вузол із глибоким історичним корінням, що бере початок ще з 1436 року, а за деякими джерелами - навіть з XIV століття. Тут повітря просякнуте подіями минулого, а кожна вуличка здається фрагментом великої європейської історії.

Влітку цього року, коли я гостив у своєї родини в Сучаві, ми вирушили на одноденну мандрівку Буковинськими Карпатами - до місць, де гори стикаються з небом, а кожен вигин дороги відкриває нову, ще прекраснішу панораму. Першою зупинкою став новий оглядовий майданчик Panorama Bucovinei, розташований неподалік від міста Кімполунг-Молдовенеск і села Садова.

Їдучи з Бобрика до Плішивця, я звернув з основної траси на вузьку бетонну дорогу, викладену квадратними плитами ще з радянських часів. Вона вела крізь безмежні сільськогосподарські ландшафти - поля, балки, зелені пагорби, де кожен поворот відкривав новий ракурс долини Псла. Саме в такій просторовій тиші, коли горизонт дихає спокоєм, на відстані переді мною з’явився силует, що немов виринув із самої історії. Це була Покровська церква - кам’яна, велична, мов символ часу, що застиг над кручами.

Я буваю в Сучаві досить часто - з початку війни тут живе частина моєї родини. Знайоме місто, яке стало для них новим домом, з часом стало і для мене особливим: рідним, але водночас відкритим до пізнання. Тож маю не лише емоційний зв’язок із цим місцем, а й достатньо нагоди, щоб побачити Сучаву в різні пори року, відчути її ритм і розповісти вам про неї трохи більше, ніж просто туристичний маршрут.

Після Веприка я вирушив до сусіднього села Бобрик, яке також перебувало під окупацією російських військ у 2022 році. Це невелике, але мальовниче село лежить за кілька кілометрів на схід від Гадяча, на лівому березі Псла, і входить до Великобудищанської громади Миргородського району. Тут панує тиша і спокій, розірвані лише спогадами про недавню війну. Село має давню історію, ще з часів Гетьманщини: в XVII столітті воно входило до складу Веприцької сотні Гадяцького полку.