Andy Travel Club

Острів Ефате — найбільш населений та найвідвідуваніший у Вануату, і саме з нього зазвичай починається знайомство з цією екзотичною країною в Океанії. Тут розташована столиця держави Порт-Віла та єдиний міжнародний аеропорт країни — Bauerfield. Але не варто думати, що головний острів Вануату — це лише пересадковий пункт на шляху до більш диких і колоритних місць, як-от острів Танна. Ефате має власну атмосферу, свої унікальні природні пам’ятки, пляжі, лагуни й доброзичливих людей, що робить його гідним окремої подорожі.

Моє знайомство з Волинським Поліссям влітку 2024 року розпочалося з Любешова - невеликого, але глибоко автентичного містечка, розташованого лише за кілька кілометрів від українсько-білоруського кордону. Як і в багатьох подорожах провінційною Україною, сюди я добирався звичним способом - міжміським автобусом із Ковеля. Але того ранку, у базарний день, транспорт був забитий вщерть, і про комфорт у дорозі довелося забути.

Монастирок – маленьке село в Борщівському районі (0,6 тис. мешканців) на березі Серету в 6 кілометрах від Більче-Золотого. За радянських часів воно носило назву Міжгір’я. Сюди немає нормальної дороги. Немає, напевне, і автобусного сполучення. Але попасти сюди хоча б раз в житті обов’язково треба. Це – одне з наймальовничіших місць Тернопілля наряду з Червоногрудом і збручанським каньйоном. Монастирок приваблює не лише печерним храмом, а й неймовірно красивими видами на долину Серету.  

Перебуваючи в будь-якому місті України, я завжди прагну зафіксувати на фотографіях місцеву синагогу для своєї колекції. Це не дивно, адже Україна є домом для найбільшої кількості єврейських божниць в Європі — більше, ніж в будь-якій іншій країні цього континенту. Багато століть наша земля була притулком для єврейських громад, особливо коли в інших частинах Європи ставали все більш небезпечними і неприязними для них умовами. З часів середньовіччя, коли євреї стикаються з численними переслідуваннями, Україна стала важливим культурним і релігійним центром для євреїв, де вони могли знайти безпеку та підтримку.

Костел-усипальниця Сапєгів та церква св. Михаїла

Лосяч – село з мальовничими краєвидами навколо на шляху з Кам’янця до Чорткова. Вперше згадується у 1785 році. Відомо, що на місці сучасного Лосяча поселення існувало ще з XVI століття, але під іншою назвою – Рогізна. Залишки цього поселення і сьогодні простежуються в урочищі Глибока Долина. Назву поселення отримало від заростів лоз, в яких нібито ховались жителі Рогізни від турків і татар. У ХІХ століття Лосяч, як і інші поселення в околицях Скали, належав впливовій в Австро-Угорщині родині Голуховських. За останнім переписом в селі проживає близько 1250 мешканців.

Якщо їдете з Кам’янця до Чорткова через Борщів, Озеряни вам не проминути. А якщо вже занесло вас сюди, то в Озерянах обов’язково треба зробити зупинку. Вони того варті. Озеряни – найцікавіше село на цьому маршруті. Тут є майже повний набір туриста: невідома оборонна споруда, неоготичний костел, церква. Костел, до речі, один з найбільших і найшикарніших сільських римо-католицьких храмів. А ось замку провезло трохи менше. Але все по-порядку.

Між Кам'янцем і Бакотою знаходиться, мабуть, наймальовничіше місце на Дністрі - Субіч. Від траси на Стару Ушицю доведеться подолати 10 кілометрів поганої дороги. З цієї дороги буде правий поворот на Субіч перед селом Калачківці (біля нього є фіорд, що не поступається норвезьким!). Само село маленьке, меньше 300 мешканців. Відомо, насамперед, скельним монастирем. Він значно менший (всього 2 - 3 келії) у порівнянні з Бакотою, і старший - походить з 16 століття.

Дослідивши давню столицю Урарту та будинок Ванської кішки біля міста Ван на березі однойменного озера, ми поїхали дивитися найфотогенічнішу локацію на озері Ван - острів Ахтамар. Острів славиться середньовічним пам'ятником вірменської архітектури - кафедральною церквою Святого Хреста, яка дуже красиво виглядає на фоні озера та засніжених гір.

Вже понад 15 років маю добру традицію підсумовувати все добре, що було цього року, а також усі місця, які відвідав у році, що минає. Цього року це робити трохи сумно, бо це - перший рік з 2004 року, коли я ні разу не подорожував закордон. І, мабуть, так і буде далі, поки не закінчиться війна.  Але, як завжди, цього року багато подорожував по Україні. І, незважаючи на те, що об'їздив її уздовж і поперек, все одно знайшов купу нових цікавих місць.

Підбиваючи підсумки 2024 року виявив, що нічого не розповів про свою подорож до Львова влітку цього року. Вона була пов'язана із проведенням зустрічі мандрівників всесвітної спільноти мандрівників NomadMania, представником якої я є в Україні. І, звичайно, витратив декілька днів на пронгулянку улюбленими куточками Львова. Костел монастиря кармеліток у стилі бароко, 17 століття: