Україна

На сучасній карті Новомиргород одне місто. На місцевості ця простота швидко зникає. Північна частина лежить вище, тримається довкола старого Златополя і пам’ятає ярмарки, єврейські крамниці та престижну гімназію. Нижче, біля Великої Висі, починається Новомиргород із зовсім іншою біографією козацькою, новосербською і військово-поселенською. Між двома історичними центрами кілька кілометрів звичайної міської забудови, але в часі ця відстань значно більша. Саме тому сюди варто їхати не заради однієї «головної» пам’ятки. Маршрут тримають чотири великі споруди: Миколаївська та Іллінська церкви, Златопільська гімназія і лікарня Ганни Дмитрян. Проте...

Бобринець не намагається вразити розмахом. Його сила у щільності міської пам’яті. На кількох центральних вулицях збереглися собор Якова Паученка, ратуша, повітове училище, синагога, старі крамниці житлові будинки. А між ними раз у раз з’являється театр: меморіальна дошка Маркові Кропивницькому, будівлі, де навчалися або працювали майбутні корифеї, та невеликі вуличні скульптури, які перетворюють прогулянку на виставу просто неба. Окремий Бобринець починається біля річки. Кам’яний сад із гранітними виходами, травами тихою Бобринкою зовсім не схожий на впорядкований міський парк. Це степовий ландшафт у мініатюрі природне завершення маршруту,...

Канів дивно влаштований: його історія весь час змінює висоту. У нижній частині міста залишилися старі торгові квартали дорога до Дніпра, вище стоїть один із найдавніших храмів України, а далі південні схили піднімаються до Монастирка і Тарасової гори. Між ними кілька кілометрів, але в часі це шлях від Русі козацьких переказів до головного українського місця пам’яті XIX–XX століть. Тому Канів не варто зводити лише до могили Шевченка. Тарасова гора справді є кульмінацією маршруту, але без Успенського собору, василіанського училища, старої синагоги, Монастирка самого Дніпра місто втрачає половину свого сенсу. Найкраще рухатися послідовно: від...

У Богуславі не потрібно вибирати між старим містом і природою. Тут вони не просто сусідять, а буквально врізаються одне в одне. Вулиця зі старими купецькими фасадами раптом виводить до скелястого острова, за останніми будинками починаються гранітні урвища, а Рось просто в центрі міста розпадається на рукави, протискується між брилами збирається у невеликі пороги. Саме тому Богуслав краще не оглядати окремими «точками». Його варто пройти пішки від храмів і старої Поштової вулиці до Кам’яниці, пам’ятника Марусі Богуславці та гранітної «Ями». Тоді місто складається в цілісну історію: княже Поросся, козацький полковий центр, єврейський штетл,...

Зимовий Чортків довго залишався для мене мрією. Я знав його у різні пори року, але хотів побачити саме під снігом - з оголеними фасадами, виразними силуетами і мінімумом “зеленого шуму”. Нарешті це сталося. І виявилося, що взимку місто ще структурованіше і логічніше. Починаємо з Нової синагоги - однієї з найцікавіших споруд Чорткова. Це монументальна будівля у мавританському стилі з виразними арковими вікнами та східними мотивами в декорі. Зведена на початку ХХ століття, вона виглядає радше як палац, ніж як дім молитви. У місті, де домінує неоготика і австрійський модерн, цей силует працює як сильний контраст і нагадування про вагому...

Відвідати Кам’янець-Подільський узимку було моєю давньою мрією. У цьому місті я був десятки разів - у різні роки, в різні пори сезону, з різними настроями і планами. Кам’янець для мене давно не “точка на карті”, а місце, куди повертаєшся, бо воно щоразу показує новий бік. Але взимку - ніколи. І саме це “ніколи” сиділо десь глибоко: наче я бачив місто багато разів, але одну його важливу грань так і не відкрив. Цього разу мрія збулася. Кам’янець зустрів нас тим самим каменем, тією самою висотою каньйону, тією ж неймовірною логікою ландшафту - але все було іншим через сніг, холодне повітря і особливе зимове світло. Узимку Кам’янець не...

У Турильче варто з’їхати з головної траси заради одного місця - костелу, який уміє здивувати навіть тоді, коли здається, що на Борщівщині уже “все бачив”. Навколо вистачає сіл зі старими римо-католицькими храмами, але саме тут він найбільш виразний - більший, ніж очікуєш від села на сім сотень душ, і величніший, ніж може передати будь-яке фото. Це той випадок, коли кадр показує камінь, а враження - масштаб і відчуття простору. Турильче - частина Маршруту 7 мого путівника Захіним Поділлям. Більше про путівник можна дізнатися тут: https://andy-travel.com.ua/book-podillya-12routes  Їхати сюди зручно з боку Скали. Село хоч і не на трасі, але...

У селі Грушка, що біля Бакоти, в родинному маєтку Токаржевських-Карашевичів відкрився виставковий простір і галерея подністровських скринь у межах проєкту «Бакота і культура. Скриня спадщини». Відкриття відбулося 21 жовтня і зібрало понад вісімдесят людей - добрий знак для села, де культура стає осередком спільноти. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду. Цей палац - частина історії роду, пов’язаного з Януарієм Токаржевським-Карашевичем, дипломатом і істориком. Будівля пережила націоналізацію і десятиліття утилітарного використання, але зберегла гідність і пропорції. Сьогодні вона поступово оживає - не лише через...

Щоби зрозуміти Чернівці, варто починати не з парадних фасадів навколо ратуші та вулиці Ольги Кобилянської, а з долішньої низини між пагорбами, ближче до залізничного вокзалу - там, де зійшлися дороги і води і народилися перші квартали. Між Фонтанною площею, Старим Ринком і Турецькою криницею, на перехресті сьогоднішніх Шолом-Алейхема, Сагайдачного, Гагаріна та вулиці Синагоги, постало єврейське серце міста - Юденштадт, або штетл. Не ґетто, а відкритий, щільний світ божниць і хедерів, крамничок-«склепів» і заїздів, де будні гешефту змінював святковий ритм шабату. Наш маршрут починається саме тут - з історії нижнього міста та його єврейського...

Я проїжджав Пирятин разів двісті, але заїхати сюди випало вперше. Це невелике місто на Полтавщині, розташоване на мальовничих берегах річки Удай, має давню історію, яка сягає ще часів Київської Русі. Перша письмова згадка про Пирятин датується 1154 роком у «Повісті минулих літ». У різні періоди він був важливим укріпленим пунктом, зокрема в козацькі часи - тут стояла Пирятинська фортеця, яка захищала край від нападів кочівників. Сьогодні Пирятин відомий багатьом мандрівникам завдяки трасі Київ–Харків: саме тут височіє знаменита водонапірна башта, яку можна побачити у фільмі «Королева бензоколонки». Але це місто приховує набагато більше...

З Кізлівки я поїхав до Національного природного парку «Пирятинський», що тягнеться вздовж річки Удай довкола Пирятина. Це територія широких заплав, тихих проток і очеретяних стін, де вода диктує ритм сезонів. Парк створений наприкінці 2000-х, сьогодні він охороняє великий масив природних комплексів і пропонує мандрівникові десятки кілометрів екостежок, які виводять до островів, луків і давніх поселень. Першою точкою на маршруті стало село Каплинці - місце, яке найчастіше згадують через його старий дерев’яний міст через Удай. Про цей міст говорять як про чи не найдовший дерев’яний у країні. Первісну переправу відносять до кінця ХІХ століття...

Ми з нетерпінням чекали зустріч з Лядовою під час нашого роад-туру Південною Вінниччиною, адже ще раніше бачити фото скель з печерами над високим берегом Дністра та панорами Дністровського каньйону. Щоб побачити монастир і панораму, доведеться піднятися сходами нагору на висоту 90 метрів над рівнем Дністра. Підйом забирає близько 15 хвилин. Застування монастиря у Лядові приписують Антонію Печерському, який той у 1013 році вертався з Афону та Константинополя до Києва. Тому монаху, який заснував Києво-Печерську Лавру, Троїцько-Іллінський монастир у Чернігові та Бакотський скельний монастир. Навряд чи це так, вважаючи на широку географію...