Індонезія - країна вогнедишних гір

9 вулканів, 10 перельотів, понад 20 тис. кілометрів, +5 країн в скарбничку, майже два тижні без нормального сну, але найяскравіші враження за все життя. Такий підсумок найдовшої, найскладнішої і, без перебільшення, найцікавішої подорожі з моменту початку мого захоплення мандрами. Індонезією і вулканами я цікавився з першого класу школи. Вже тоді я знав напам'ять назви понад сотні вулканів, більшість з яких, звичайно, знаходиться в Індонезії. Серед усіх вулканів був і улюблений - Мерапі, який височіє в центрі острова Ява. Він з дитинства вабив мене своїм струнким класичним силуетом і надмірною активністю (вулкан вважається одним з найнебезпечніших і найактивніших у світі). Я знав, що ця зустріч колись відбудеться попри все.

Маршрут вийшов такий: Київ - Дубай - Доха - Куала-Лумпур - Сурабая - Проболінгго - Цеморо Лаванг - Національний парк Бромо-Тенггер-Семеру - Джок'якарта - вулкан Мерапі - Боробудур - Прамбанан - вулкани Субінг і Сіндоро - плато Дієнг - Сингапур - Куала-Лумпур - Доха - Дубаї - Київ

Індонезія - нереально цікава і позитивна країна. Крім активних вулканів, Індонезія - це ще фантастична тропічна та екваторіальна природа з джунглями, це - світові шедеври буддистської та індуїстської культової архітектури, це - автентичні і охайні міста, містечка і села з різнокольоровими будиночками від черепичним дахом, це - східна їжа, яку ви спочатку не зможете їсти із-за її гостроти, а потім не зможете без неї жити. А ще - мегапозитивні, щирі і добрі люди, які немов діти будуть раді самому факту вашої появи в їхній країні.

Подорож до Індонезії - справа не проста. За місяць і навіть за півроку її не сплануєш. Підготовку до неї я здійснював довго і тримав це в таємниці від усіх. Боявся, що щось може зірватися. Розумів, що поїду сам. В місті, де я зараз живу і працюю (Хмельницький), на жаль, поки майже немає людей, готових до таких божевільних мандрівок, а в країні таких людей одиниці. Більшість  взагалі вважає, що подорожувати чиновнику - це якесь неподобство. Мені завжди така думка була байдужою і я ніколи не звертав на неї уваги. Більше того, коли я чую щось подібне, це навпаки надихає мене на популяризацію мого захоплення. Цього разу я дуже докладно висвітлював свою мандрівку в соціальних мережах facebook та instagram. Висвітлював кожний цікавий і значущий момент. Розумів, що буде і є багато критиканів такої моєї активності. Але для мене більш важлива думка тих активних людей, які не просто готові переживати те, що переживаю я, і думками подорожувати зі мною, але й прагнуть робити теж саме, руйнувати штампи про складність і дорожнечу подорожей, вчитися реалізовувати свої мрії. Саме для таких людей - моя докладна і практична розповідь подорож Азією.

1. Як дістатися.
Індонезія знаходиться дуже далеко. Отже, треба розуміти, що долетіти туди дешево не вийде. Тому, понад 50% витрат на подорожі - це будуть витрати на перельоти. Чіткої формули, як дешево долетіти туди, не існує. Може пройти декілька місяців перед тим, як ви виберете оптимальний для себе варіант перельоту. Єдине, що треба знати, що будь-який шлях в Південно-Східну Азію з України лежить через Дубаї. З Києва до Дубаї літає бюджетна авіакомпанія fludubai, квитки починаються від 100-110$.

Другий орієнтир - це Куала-Лумпур - найбільший аерохаб П.-С. Азії. Варіантів дешево дістатися туди з Еміратів - безліч. Як правило, всі ці варіанти - з пересадками ще десь. Звичайно, чим раніше ви будете планувати подорожі та купляти квитки - тим дешевше вони будуть. Я вибрав варіант авіакомпанії Qatar Airways через Доху. 4 перельоти: Дубай-Доха-КЛ-Доха-Дубай обійшлися близько 250$. Для найкращої авіакомпанії світу це, погодьтесь, дуже недорого. Але трапляються варіанти дешевше. Якщо ви вже дісталися до Куала-Лумпур, то перед вами відкривається необмежений вибір, куди і як летіти далі. КЛ - база бюджетної компанії AirAsia, рейси якої літають в понад 100 напрямків по ціні від 26$.

Підбираючи декілька місяців варіанти перельотів, я керувався двома принципами: як дешевше і як якомога більше подивитися. У підсумку, в процесі добирання до Індонезії відвідав ще 4 міста в 4 країнах: Дубаї (ОАЕ), Доха (Катар), Куала-Лумпур (Малайзія) та Сингапур (Сингапур).

Моя порада: купуйте квитки поступово, починаючи купувати їх за 4-5 місяців до подорожі. Наприклад, в перший місяць купіть квитки до Дубаї і назад. Навіть якщо ви в подальшому передумаєте чи вирішите різко змінити маршрут, ви нічого не втратите. В квитках flydubai можна легко змінити дату польоту, а з Дубаї в подальшому можна дешево улетіти чи не в кожну країну Азії та Африки. В третій місяць купіть квитки з Дубаї до Куала-Лумпур і назад. А вже за місяць до поїздки - декілька перельотів AirAsia між містами Південно-Східної Азії, які вас цікавлять. Отже, щомісячно протягом 5 місяців перед подорожжю ви будете в середньому витрачати 100-120$, що буде не так відчутно для гаманця, якби ви купували всі квитки разом. А на момент початку подорожі вам залишаться видатки на проживання, харчування, вхідні квитки та громадський транспорт. Таким чином, на вищеперераховані видатки мені з лихвою вистачило отриманих відпускних.

2. Де жити?
Оскільки я мав обмеження в часі, а подорож була дуже насиченою, далеко не кожну ніч мені вдавалося поспати. 2 ночі я провів в літаку, 2 - в аеропортах, 4 - у підйомах на вулкани і 1 - у прогулянці по місту. Фактично, відносно повноцінно спав лише 3 ночі (6-7 годин). Вибрати готель чи хостел - зараз не проблема: booking.com вам у допомогу. Я намагався користуватися дешевими хостелами (до 10$), оскільки все одно у більшості використовував їх для того, щоб помитися, переодягнутися та попрати білизну. Лише двічі взяв повноцінні готелі, щоб хоч трохи відпочити і нормально помитися: у Сингапурі (39$) та Куала-Лумпурі (24$).

3. Що їсти?
З цим проблем точно не буде. Їжа скрізь - стерильна і безпечна. Дуже гостра, але цікава і смачна. Вибір - великий. В Індонезії будь-який прийом їжі обійдеться вам від 0,8 до 1,2$. В Малайзії - трохи дорожче, в Сингапурі та ОАЕ - ще дорожче (від 5$) за обід. В середньому, ви не будете витрачати в Азії на їжу більше, ніж щодня витрачаєте в Україні. І головне: в Індонезії на кожному кутку - фреші з екзотичних фруктів (від 0,3 до 0,6$). Користуйтесь цим і насолоджуйтесь, такої халяви більше ніде не зустрінете. Харчуйтесь там, де їдять місцеві. В Індонезії я харчувався в самих пропалених вуличних забігайлівках і ні разу не отруївся.

4. Візи
Більшість країн Південно-Східної Азії (у т.ч. Індонезія, Малайзія і Сингапур) для українців безвізові. Візова є ОАЕ, і віза достатньо дорога - 110$. Тому якщо ви не хочете дивитися Дубаї (хоча дуууууже варто!) і витрачатися на візу, плануйте перельоти так, щоб стиковка в Дубаї була не більше 5 годин, а аеропорт прильоту і виліту співпадав. Катар є візовим для українців, але Ви маєте право зробити "стоповер" в столиці і вийти в місто, якщо час до наступного рейсу становить не менше 8 годин і в обрану дату польоту немає рейсів Qatar Airways з більш короткою стиковкою. Тут все залежить від вашого мистецтва обирати рейси.

5. Безпека і неприємності
Всі 5 країн - безпечні для подорожуючого. Можна спокійно лазити скрізь вдень і вночі. Люди в основному щирі і добрі, і як правило не намагаються надурити туриста. Лише в дуже туристичних місцях є ймовірність розведення білої людини на завищену вартість послуг, треба бути на чеку. Щодо комарів (малярійних і немалярійних), ядовитих змій та іншої тропічної живності, то вона ніде мені на разу не зустрічалася, навіть у джунглях. Так що на цей рахунок взагалі не переживайте.

Єдине, що трохи доставляє незручностей - це погода. Шалена спека тут поєднується з майже 100-ю вологістю. Через 5 хвилин після виходу на вулицю весь ваш одяг буде наскрізь мокрим, і так вибудете ходити до кінця дня. Але до цього швидко звикаєш: навколишні красоти навряд чи вам дадуть можливість думати про те, як вам жарко. Випрані речі сушити нема змісту: там нічого не сохне. Треба або надягати їх мокрими (все одно через 5 хвилин вони і так будуть мокрими від поту), або сушити за допомогою фену.

6. Що з собою взяти?
Мені було достатньо невеликого рюкзаку, в якому все легко помістилося. Треба розуміти, що ваш рюкзак не має створювати вам дискомфорт, коли ви носити його на собі, поєднуючи це з прогулянкою по місту і оглядом визначних пам'яток. Звичайно, якщо ви дівчина - то вам буде складніше. Вміст мого рюкзаку був наступним:
Одяг: футболки - 3 шт., труси - 3 пари, шкарпетки - 4 пари, 1 запасні штани, кепка, дуже легкий светр і дуже легка непромокальна куртка (моя важить менше 100 г).
Аптечка: побільше пластирю (на 2-й день подорожі в вас не буде живого місця на ступнях, лише день на 7-й все нормалізується), знеболювальне, йод, перекис водню, засоби від отруєння та розладу шлунку (не знадобилися).
Засоби гігієни: антиперспірант, туалетна вода, крем від загару (обов'язково!!! - тюбік до 100 г), зубна паста і щітка, засоби для гоління.
Додатково: налобний ліхтарик, mp3-плейр, портативний зарядний пристрій для телефону і фотоапарату.
Треба пам'ятати: обмеження на вагу ручної поклажі у бюджетних авіакомпаній - 7 кг!

Тепер від практичних порад перейдемо до самої подорожі.

Перша ніч без сну: переліт з Києва (Жуляни) в Дубаї. Швидкий паспортний контроль, автобус, потім метро до Даунтауну, фантастичні хмарочоси: сон і втома від такого щастя зникають вмить! Все продумано до дрібниць: ви майже не будете стикатися з шаленою спекою, оскільки все цікаве в місті розташовано уздовж авеню Шейха Зайєда, по якому проходить лінія метро. Найцікавіші хмарочоси можна розглядати під кондиціонером, не виходячи зі станцій метро.

Бурдж Халіфа - найвища будівля в світі:

Особливо гарно біля неї ввечері, коли тут працюють світломузичні фонтани:

Дубай Маріна - район на півночі міста з шаленими хмарочосами, від яких відбувається запаморочення в голові:

З боку Перської затоки все виглядає ще більш привабливіше:

Знаменитий Бурж аль-Араб - найдорожчий готель в світі:

Пів ночі - прогулянка по дубайському Даунтауну і Маріні, майже під ранок - виліт в Доху і посадка з фантастичними видами на нічну столицю Катару:

Міжнародний аеропорт Хамад в столиці Катару - найкрутіший з усіх, в яких доводилося бувати. Прогулявся декілька годин по терміналах, потім сон і втома взяли своє: заснув на декілька годин прямо на м'яких сидіннях в залі очікування.

Вже під вечір вирішив трохи подивитися місто. Катар - одна з найзаможніших країн, яка замає перше місце у світі по розміру ВВП на душу населення. Це породжує деякі негативи. Наприклад, від аеропорту до центру міста взагалі немає громадського транспорту. Таксі коштує шалені гроші. Тому вирішив йти пішки до Музею ісламського мистецтва, звідки відривається знаменита панорама Даунтауну Дохи. Шкодувати про подолані 10 км шляху не довелося: вечірня Доха виявилася просто неперевершеною!

Пізно вночі - виліт з Дохи в Куала-Лумпур. Довгий нічний переліт з Qatar Airways пройшов майже непомітно. Просторі сидіння дали можливість поспати, а смачна їжа (годували двічі!) дуже порадувала шлунок. Із-за різниці в часі прилетіли в КЛ вже під вечір. Куала-Лумпур і Малайзія в моєму уявленні були якимось азійським хайтековим дивом, що я і очікував побачити тут. Мої очікування виявилися невиправданими: з перших хвилин прильоту в Малайзію почалися трабли. Першим з ним стало проходження паспортного контролю. Країна хоч і безвізова, проте черги на паспортний контроль в аеропорту просто колосальні: між моментом прильоту і моментом виїзду з аеропорту пройшло півтори години, які б можна було витратити на огляд міста.

Щоправда, мегашвидкий поїзд-експрес менше ніж за півгодини подолав шлях з аеропорту до центру довжиною понад 60 км. Готельчик я вибрав поряд з центральним вокзалом, звідси зручно добиратися до центру то аеропорту. Вид з вікна порадував:

Але після цього почалися справжні трабли. Прийшовши на вокзал, щоб скористатися метро до центру і побачив, що в черзі за жетонами стоять сотні людей. Порахував, що якщо буду стояти в черзі (а це не менше півгодини), не встигну засвітла подивитися місто. Тому вирішив йти пішки, проклавши собі маршрут на навігаторі. Подолання невеликої відстані довжиною в пару кілометрів виявилося завданням не з легких. Тратуарів в КЛ фактично немає, а йти довелося про магістральним дорогам з багаторівневими розв'язками. Перейти дорогу - нереально: переходів і світлофорів немає. Пару разів заблукав так, що і навігатор не міг допомогти. В підсумку, до історичного центру все ж таки дійшов, але вже почало темнішати.

Парк біля вокзалу в КЛ

В центрі Куала-Лумпура збереглося небагато зразків колоніальної забудови. Головні архітектурні шедеври - це будівля старого вокзалу, національна мечеть, палац Бангунан-Султан-Абдул-Самад та невелика кількість кам'яниць в околицях площі Медан-Пасар.

Палац Бангунан-Султан-Абдул-Самад

Символ успіху Малайзії і Куала-Лумпуру, візитівка країни - це, безумовно, башти-близнюки Petronas Twin Towers висотою 452 метри кожна. На момент їх побудови (1998 рік) вони були найвищими хмарочосами у світі (зараз найвищим є Бурж-Халіфа в Дубаї). Проте вежі Петронас залишилися найвищими баштами-близнюками на планеті.

Башти-близнюки знаходяться в в декількох кілометрах від історичного центру, до них треба їхати декілька зупинок на метро. І тут почалися справжні проблеми. Автомати в метро приймають лише дрібні готівкові кошти, у касах жетони також продають за готівку. Виявилося, що обмінних пунктів в Куала-Лумпурі немає взагалі! Навіть на залізничному вокзалі. В аеропорту курс грабіжницькій, тому я не став там обмінювати гроші. Зараз вже був готовий поміняти за будь-яким курсом, але не було де... Мені порадили шукати банкомати, щоб зняти готівку з карточки. Але і тут проблема: банкомат жодного банку не працює з українськими картками. Моєму обуренню не було меж, мені хотілося проклясти це місто і це країну. Я пошкодував, що потрапив сюди. Не було іншого вибору, як йти пішки до башт-близнюків і залишатися голодним до ранку, коли я знову потраплю в аеропорт.

Навколо башт-близнюків купа поліції. Крок вправо чи вліво у намірах пошуку гарних ракурсів для фотографування - відразу свисток і попередження. Підходи до оглядових майданчиків, з яких відкриваються найкращі види - перекриті. Довелося обмежитися класичним видом з місточка в парку.

В готель повернувся запівніч голодним і стомленим, на ступнях ніг не було живого місця. А попереду, вже завтра вночі - підйом на перші вулкани. Поспавши декілька годин, рано з ранку поїхав до аеропорту, щоб вилетіти в Сурабаю. Цей і наступні 4 перельоти робив бюджетною авіакомпанією AirAsia, яка вже стала моїм улюбленим лоукостом.

Протягом польоту періодично трусило. Одного разу трухануло так, що ті, хто пересувалися по салону, попадали. Нічого не поробиш, це Південно-Східна Азія, тут погода ніколи не буває стабільною. По дорозі пролітали над Яванським морем, було видно острів Суматру.

Заходимо на посадку в Сурабаї. Зверніть увагу на червоні дахи - все майже в одному стилі:

Сурабая - друге за чисельністю місто в Індонезії, яке знаходиться на сході острова Ява. Контроль пройшов швидко і на таксі доїхав до залізничного вокзалу Gubeng, звідки мав їхати поїздом у Проболінгго. На прогулянку містом в мене було менше 2 годин, тому обмежився околицями вокзалу. Знаю, що в Сурабаї є добре збережена стара колоніальна частина міста з красивими будинками, але часу відвідати її не було. В Сурабаї, як і скрізь на Яві, все акуратно і охайно. Набережна:

З Сурабаї мені треба було доїхати поїздом до міста Поболінгго, щоб звідти доїхати маршруткою а Цеморо Лаванг - село, звідки зручно досліджувати національний парк Бромо-Тенггер-Семеру, на території якого знаходиться декілька активних вулканів. Квитки на поїзди в Індонезії треба брати заздалегідь. Поїзда переповнені (населення лише острова Ява - 140 млн.), на офіційному сайті індрнезійських залізниць квитки на українську кредитку купити неможливо, тому треба їх купляти на сайті tiket.com. Там є комісія, але невелика. Квитки на поїзди в Індонезії дешеві. Не скажу, що поїзди дуже вже комфортні, але їздити можна.

На вокзалі в Проболінгго треба сісти на маршрутку (по-їхньому - "бемо") і доїхати до автостанції "Terminal Banyuangga". Вартість проїзду для місцевих - 5000 рупій (близько 0,3$), але з туристів іноді намагаються злупити 10000. Сміливо наполягайте на своєму і платіть 5000. Водій "бемо" буде намагатися висадити вас за півкілометра до автостанції, щоб віддати в руки одній з туристичних агенцій, які організовують тури в національний парк на вулкани. Посилайте їх подалі, всі їхні тури - це розвід на гроші. Йдіть на автостанцію і питайте маршрутку на Цеморо Лаванг. Вона відправляються у міру заповненості, їде 1,5 години і коштує 35000 (3,5$). При в'їзді в національний парк вам доведеться заплатити 10000 рупій (0,7$).

Село Цеморо Лаванг знаходиться на висоті 2217 метрів над рівнем моря на краю великої кальдери - колишнього кратеру вулкану Тенггер. В самій кальдері згодом виросло ще декілька активних вулканів, найактивніший з яких - Бромо.

Як і будь-яке село на Яві, Цеморо Лаванг є дуже колоритним, охайним, складається з різнокольорових будинків, вкритих черепичним дахом.
IMG_4054.JPG

Нормальних готелів в Цеморо Лаванг немає, лише нічліжки в стилі "Homestay". Коли я побачив "готель", який забронював заздалегідь за 12$, я жахнувся. Найбільшим бажанням після спекотного дня і пройдених з рюкзаком кілометрів, було бажання прийняти душ. Але замість душа було відро з холодною водою, унітаз також був без зливу. Крім того, в "готелі" не було рушників, а ванна кімната з туалетом не зачинялися. Вся ця "ванна кімната", до речі, була спільною - єдиною на весь "готель".

В підсумку, помитися не вийшло, так і ліг спати. Тим більш, що до підйому залишалося три години. Не пізніше 3:00 ночі треба вирушити з готелю на гору Пенанджакан, щоб зустріти там світанок в компанії трьох вулканів. Більшості туристів, як прибувають до національного парку, нав'язують турпакети з джипами, які в під ранок забирають вас з готелю, везуть на вершину гори, чекають поки ви зустрічаєте світанок, а потім везуть назад в село або у підніжжя вулкану Бромо для подальшого підняття до його кратеру. При чому, ви ще й заплатите за дорогі квитки на Бромо. Пам'ятайте, що це все "розвід лохів", весь цей шлях можна зробити самому пішки і абсолютно безкоштовно. А на зекономлені гроші купити ще мінімум 2 перельоти AirAsia, наприклад в той же Сингапур.

На оглядовий майданчик на горі Пенанджакан, звідки відкривається запоморочлива панорама трьох вулканів, від села Цеморо Лаванг підніматися трохи більше години. Підйом не складний, на вершину веде нормальна ґрунтова дорога. Ближче до 5 години ранку на оглядовому майданчику вже збираються туристи для того, щоб зустріти світанок.

Як тільки починає вставати сонце (якщо звичайно, пощастить з погодою, як пощастило мені), ви побачити картину, яку неможливо описати словами. Внизу бачимо кальдеру Тенггер, заповнену туманом, над якою височіють силуети трьох вулканів: Бромо, Семеру і Баток.

Найактивніший з вулканів - Бромо (2329 м). Цього ранку він був надзвичайно активним. Клуби густого диму з ревінням виривалися з кратеру вулкану. Я вже трохи став перейматися, бо в моїх планах було піднятися до його кратера.

На задньому плані - найвищий вулкан острова Ява всієї Індонезії - Семеру (3676 м). Спочатку він не проявляв жодної активності, але через півгодини випустив хмару густого диму.

Третій вулкан - Баток. Зараз він тимчасово спить.

Зустрівши світанок і подивившись пару годин на активність вулканів, спустився в село, а звідти - в кальдеру, щоб пройти по так званому "морі піску" на дні кальдери до вулкану Бромо і піднятися до його кратеру. Відвідання Бромо є платним, вартість квитка, здається, 360000 рупій (майже 30$). Я знав "секретну" дорогу, тому уник цього марнотратства. Якщо не хочете платити таку суму, скачайте в телефон навігаційну програму MAPS.ME: "секретна" безкоштовна дорога до вулкану позначена на карті, як "Free way to Bromo".

Спочатку доведеться йти близько 3 км фактично по пустелі. На шляху до вулкана зустрінемо індуїстський монастир Касада.

За монастирем починається крутий підйом на Бромо. Останні пару сотень метрів до кратера долаються за допомогою  сходів.

Кратер діючого вулкана, звичайно, вражає. З його дня з ревінням на поверхню вириваються клуби диму з запахом сірководню. В кратері можна помітити багато сірки.

Щойно я спустився з вулкана, всю долину вмить накрили хмари і туман, і не стало видно не лише вулканів, а й взагалі нічого в радіусі декількох десятків метрів. Я поспішив на маршрутку, щоб повернутися в Проболінгго. Доїхав непомітно, так як всю дорогу проспав. До поїзда в Сурабаю залишалося ще півтори години і я вирішив прогулятися по місту. Від прогулянки Проболінггго отримав величезне задоволення. Попри 40-градусну спеку та 100% вологість, різнокольорові будинки з черепичними дахами залишили неймовірні враження. Проболінгго мені сильно нагадав Сігішоару в Трансільванії. В ще мене дуже вразили люди: добрі, щирі, відкриті. Видно, що більшість з них жодного разу не спілкувалися з іноземцями. Тож всі, хто зустрічав мене на вулиці, віталися, раділи, намагалися спілкуватися.

Коли повернувся поїздом в Сурабаю, поїхав в парк розваг Кенджеран, що розташований в східній частині міста на березі Яванського моря. На території величезного парку розташовано декілька цікавих храмів різних конфесій, а також багато розваг для дітей у вигляді казкових замків та атракціонів.
 
Культова композиція "Будда з 4 обличчями"

 
Індуїстський Храм Небес

Ввечері був виліт в Джок'якарту - місто в Центральній Яві, в якому я планував залишитися на декілька днів. Попереду була чергова ніч майже без сну. Довелося прокинутися в 3 ранку, щоб взяти таксі і доїхати до села Каліуранг, розташованого у підніжжя південного схилу вулкана Мерапі. В моїх планах було якомога ближче наблизитися до вулкану і зустріти там світанок.

Від того місця, де закінчується дорога, до міста, де відкривається вид на вулкан, треба було пройтися спочатку вбитою дорогою, якою зранку колесять джипи з заможними туристами, а потім ще трохи по лавовим полям. Дуже допоміг яскравий налобний ліхтарик. Я дуже хвилювався, що Мерапі буде захований під хмарами чи в тумані, як зазвичай буває. Мені дуже повезло: на світанку вулкан випірнув з під хмар хвилин на 20-30, і я встиг насолодитися видом на нього.

Мерапі цього ранку був дуже активним, з усіх його кратерів виривався густий дим з домішками сірки:

Кратер Мерапі:

Вже в 6:30 вулкан знову затягнули хмари, і в цей день він вже більше не з'являвся.

По дорозі назад відвідав поселення, зруйноване спустошливим виверженням Мерапі у 2010 році. В одній з зруйнованих садиб влаштовано музей, експонати якого нагадують про страшні дні, коли вулкан зтер поселення з лиця землі.

Поснідав в сільській забігалівці в Каліуранзі. Просто, але смачно: гострий курячий суп, рис зі шкварками та апельсинова вода. Всього - 0,8$.

Після сніданку сів в "бемо" і доїхав до центру Джок'якарти, щоб оглянути її пам'ятки. Пам'яток в місті багато. Джок'якарта, яка має понад 1000-річну історію, на зламі 1 і 2 тисячоліть була столицею явансько-індійського царства Матарам, знищеного виверженням Мерапі. Навіть сьогодні Джок'якарта має статус особливого адміністративного регіону, тим самим вона стала єдиною збереженою монархією на території Індонезії.

Водний палац Таман Сарі - це архітектурний комплекс, що складається з декількох павільйонів, рукотворних ставків і каналів, а також підземних ходів, побудованих під палацом султана. Комплекс був побудований султаном у 1758 р. для своїх наложниць.

Неподалік розташований палацовий комплекс Кратон, який є одним з найбільших у світі. Він був побудований у 1755 р., але і по цей день служить резиденцією султана.

Центральна вулиця Джок'якарти носить назву Маліоборо. Чогось помітно цікавого в архітектурному плані тут немає. Це - вулиця магазинів і сувенірів.

Якщо хочете побачити стару Джок'якарту, треба поглибитися на декілька кварталів вглиб від центральної вулиці. Можна побачити багато історичних будинків під черепичним дахом.

В другій половині дня відвідав міський зоопарк.

Наступна ніч - знову підйом у 2:30 ночі. На цей раз їду дивитися два найвідоміших культових шедеври Індонезії - храмові комплекси Борободур і Прамбанан. Але перед тим - зустріч світанку в джунглях. Цього разу вирішив взяти екскурсію: до Борободур громадським транспортом (а особливо, вночі) дістатися дуже проблематично. Та і тур вийшов відносно недорогий: за 10 годин подорожі мікроавтобусом з кондиціонером і сніданком віддав близько 13$.

Спочатку була зустріч світанку в джунглях на пагорбах Suroloyo. Побачити ранкові джунглі - видовище фантастичне. А ось з панорамними видами не пощастило: ранок був похмурим, не було видно а ні Боробудура, а ні вулкана Сумбінг, який зазвичай добро проглядається з цієї точки.

Але компенсацією за це було продовження зустрічі світанку в середині храмового комплексу Боробудур серед буддистських ступ:

Боробудур - це велика буддійська ступа і пов'язаний з нею храмовий комплекс традиції буддизму махаяни, розташований в 40 кілометрах на північний захід від Джок'якарти. Комплекс будувався між 750 і 850 роками правителями держави Матарам з династії Сайлендра. На ярусах розташовано 72 малі ступи навколо великої центральної. Кожна ступа - у формі дзвона. Всередині ступ знаходяться 504 статуї Будди і 1460 барельєфів на релігійні сюжети.

Не менш цікавим індуїстський храмовий комплекс Прамбанан, розташований в декількох кілометрах на схід від Джок'якарти. Храм був побудований на початку X століття правителем держави Матарам по імені Ракай Пікатан.

В парі кілометрів від нього - ще один храм Севу:

Цієї ночі вперше за 7 діб нормально поспав. Зранку прокинувся і був приємно здивований: Мерапі було видно прямо з центру Джок'якарти!

Далі сів на маршрутку, щоб поїхати в бік плато Дієнг. Поки їхав до міста Магеланг, двічі виходив, щоб подивитися на Мерапі з різних ракурсів.

Вулкани Мербабу (зліва) і Мерапі (праворуч). Мербабу насправді вище ніж Мерапі, але візуально здається, що навпаки:

Взагалі це був якійсь нереально вдалий день: була сонячна погода і вдалося побачити аж 6 вулканів: Мерапі, Мербабу, Субінг, Сіндоро, Сікіданг і Прау. Вулкан Субінг по дорозі з Магелангу до Вонособо:

До плато Дієнг легко (але довго) з Джок'якарти можна дістатися громадським транспортом з пересадками в Магеланзі і Вонособо. Комфортні мікроавтобуси з кондиціонерами курсують чи не кожні 5 хвилин. Враховуючи фантастичні краєвиди навколо, і те, що вам доведеться періодично виходити і фотографувати, поїздка довжиною у 130 км може зайняти чи не цілий день.

Вулкан Сіндоро:

Плато Дієнг - це величезна кальдера старого вулкана Прау діаметром у 14 кілометрів на висоті близько 2000 метрів. Враховуючи висоту місцевості, тут дуже приємно знаходитися: немає шаленої спеки, як внизу. На плато є декілька активних кратерів та вулканічні озера. Найцікавіше з них - кольорове озеро Telaga Warna, розташоване в кратері одного з вулканів. Озеро - кислотне, містить у великій кількості сірку. Знаходитися біля нього більше 15 хвилин дуже важко через різкий запах сірководню.

Вулкан Сіндоро з плата Дієнг:

Неподалік знаходиться кратер Сікіданг, в котлі якого буквально вариться кіп'яток в суміші з вулканічним брудом і сіркою. Сморід навколо кратеру - шалений, але заради краси можна витримати.

Де б ви не знаходитися на плато Дієнг, навколо - купа великих і дрібних кратерів, які димляться. Враження, що знаходишся на на пороховій бочці.

Наступного ранку я вилітав з Джок'якарти до Сингапуру. Плануючи маршрут Південно-Східною Азією, я не міг оминути це диво сходу, про яке, між іншим, також мріяв з дитинства. Мріяв так, що приблизно в 9 років я намалював на величезному листі ватману карту Сингапуру (не міста, а всього острову!) з вулицями і будинками. При чому, були дотримані всі географічні особливості острову, і карта була максимально наближена до реальності.

Тому стиковка на зворотньому шляху тривалістю в 30 годин була обрана в Сингапурі. Сингапур для українців - безвізовий за умови транзиту з однієї країни до іншої тривалість до 96 годин. Дослідження Сингапуру я почав зі старих етнічних кварталів. Сам я поселився в арабському кварталі. Поруч - Султанська мечеть і колоніальна архітектура з домішками арабської. Навколо - стійки запахи арабської кухні.

Little India - індійський квартал Сингапура. Не менш яскравий і цікавий, хоча і трохи брудніший, що абсолютно природно.

Крім різнокольорових колоніальних будинків тут зустрічаються індуїстські храми.

Але найцікавішим етнічним кварталом Сінгапура є китайський - Chinatown. Найяскравіші і найдовершеніші зразки колоніальної архітектури знаходяться саме тут. Вони навіть мають свій особливий стиль, який прийнято називати "китайським бароко".

Сингапурський Чайнатаун - це місце, до можна дешево і смачно поїсти та придбати сувеніри.

Китайський храм Buddha Tooth Relic Temple:

У центрі Сингапуру добре збереглося колоніальне старе місто. Воно дуже непогано гармонує з хмарочосами Даунтауна:

Сингапур - одне з небагатьох міст Азії, де збереглася стара ратуша (сьогодні - Холл королеви Вікторії):

Сінгапурський Даунтаун - символ успіху і процвітання країни:

Готель Marina Bay Sands - найдорожчий в Сінгапурі:

За готелем знаходиться велика паркова зона Gardens by the Bay:

Крім футуристичних штучних дерев (що, до речі, складаються з живих рослин) в парку є два павільйони. Перший - Cloudy Forest - відтворює флору тропічного лісу.

В другому Flower's Dome зібрані найкращі колекції квітів і рослин з екваторіального і тропічного поясів.

Вночі Сингапур особливо вражає:

В Куала-Лумпур прилетів вже пізно ввечері. Це була остання ніч подорожі, тому вирішив не спати, а прогулятися нічним містом. Подивився Petronas Twin Towers з іншого ракурсу:

Ще до світанку поїхав електричкою в район аеропорту, щоб зустріти останній світанок в джунглях:

З ранку - виліт з КЛ в Доху. Останні моменти в Малайзії:

Переліт з Qatar Airways, як завжди, прийшов легко. По дорозі можна було бачити Індію, шматочок Оману і Емірати. Історичний район Дейра в Дубаї і Дубайський міжнародний аеропорт:

Стиковка в місті Доха - столиці Катару:

Коли літак вилітав з Дохи в Дубаї, він зробив таке розворотне коло, що вдалося побачити Доху у всій красі:

Остання стиковка - в Дубаї. При підльоті до міста майже завжди видно Бурж-Халіфу. На жаль, такий смог стоїть над Дубаї завжди.

Вилітаємо з Дубаї в Київ:

Мені буде дуже сильно не вистачати Індонезії: її вулканів, гострої їжі, добрий людей, кольорових будиночків...
Таке враження, що забув тут частинку себе. Обов'язково повернусь!

Scroll to Top