Andy Travel Club

Село ЛУКАВЦІ – батьківщина вже відомого нам українського політичного діяча кінця ХІХ – початку ХХ століття Миколи Василька (див. Берегомет-над-Серетом).

По дорозі з Вижниці до Сторожинця за селом Лукавці є поворот на ґрунтову дорогу, яка приведе нас до незвичайного села з незвичайною назвою ЛИПОВАНИ.

Відразу за Берегометом починається велике село Лукавці, на початку якого повертаємо праворуч на МИГОВЕ. За останні декілька років нікому раніше невідоме буковинське село отримало славу найвідомішого гірськолижного курорту Буковини, «другого Буковелю».

Містечко БЕРЕГОМЕТ (до 1946 року – Бергомет-над-Серетом) відомо з 1696 року, але ймовірно, що поселення тут виникло це у XV столітті. За однією версією назва містечка походить від німецького “berg” (гора), а за другою – від слова «берегомет», що означає берег, що омивається водою.

Перетнувши на виїзді з Вижниці невеличкий перевал висотою 471 метр над рівнем моря на північ від гори Яворів, попадаємо в Багненську долину, утворену річкою Міхидра.

Наступне село за Усть-Путилою – ДИХТИНЕЦЬ, розташоване у вузькій долині Путилки. На початку села праворуч від дороги розташована скеля Острива, яка також має назву «Скеля Трьох чекістів».

Cело УСТЬ-ПУТИЛА знаходиться при впадінні річки Путилка у Черемош. Відоме з XVIII століття, як Межибрідки, а пізніше, як Устє-Путилів. Село в першу чергу знайоме завдяки пам’ятці природи – скелі Закам’яніла Багачка. Скеля розташована ліворуч від дороги і являє собою геологічне утворення пірамідальної форми висотою 30 метрів, шириною в основі 12 метрів, і справді нагадує постать людини.

Cело з назвою ПЛОСКА, що знаходиться між Путилою і Селятиним, відомо з 1707 року. Невелике поселення витягнулося однією вулицею, що серпантином піднімається на перевал Плосківський (970 метрів).

Раніше я ніколи не був на жодному етнографічному фестивалі. Не кажучі вже про гуцульські. І ось, проведення у цьому році 46-го гуцульського фестивалю «Полонинська ватра», присвяченого проводам на полонину, на щастя, співпало із моєю мандрівкою Буковиною.

Районний центр ПУТИЛА розкинувся на багато кілометрів уздовж вузької долини однойменної річки, вбираючись на гірські схили дерев’яними гуцульськими хатками та сучасними корпусами нових будинків. Поселення вперше згадується у 1501 році, як Сторонець-Путилів, поряд з іншим населеними пунктами, які польський король передав Іону Теулулу за укладання мирного договору між Польщею та Молдовою. Сучасну назву містечко отримало у 1949 році.

МАРИНИЧІ – звичайне гуцульське село на березі Черемошу, що розташоване за Розтоками. Знамените, передусім, каменем «Жаба» - цікавим геологічний об’єктом, розташований на березі річки. Пам’ятку ви не пропустите. Відповідний дорожній вказівник підкаже вам місце її розташування.

ПІДЗАХАРИЧІ - маленьке, але відоме на всю Буковинську Гуцульщину село.