Путила

Попередня
Мариничі і Петраші
Наступна
Terra inkognita Буковинських Карпат

Районний центр ПУТИЛА розкинувся на багато кілометрів уздовж вузької долини однойменної річки, вбираючись на гірські схили дерев’яними гуцульськими хатками та сучасними корпусами нових будинків.

Поселення вперше згадується у 1501 році, як Сторонець-Путилів, поряд з іншим населеними пунктами, які польський король передав Іону Теулулу за укладання мирного договору між Польщею та Молдовою. Сучасну назву містечко отримало у 1949 році.


1040524_600.jpg

1040306_600.jpg

Всі визначні пам’ятки Путили компактно розташовані у її центрі. Більшість з них пов’язана з життям та творчою діяльність «буковинського кобзаря», видатного українського письменника Юрія Федьковича. Тут письменник народився, тут він створив одні з найкращих своїх творів. Про свій рідний край він писав так: «Немає й немає світу прекрасніше, ніж гуцульські гори». Захоплюючись його історією, Федькович оспівував у свої творах мужність і хоробрість Лук’яна Кобилиці, Олекси Довбуша і його опришків.
1040853_600.jpg

Садиба родини Федьковичів знаходиться у самому центрі села ліворуч від головної дороги. Первісний дерев’яний будинок садиби, в якому народився й виховувався майбутній великий письменник, був збудований ще наприкінці ХVІІІ століття. У післявоєнні роки на місце садиби Федьковичів, що згоріла, побудована нова, де розмістився літературний музей письменника, а у 1974 році відтворена і сама садиба.
1041020_600.jpg

Родинна хата Федьковичів є типовою гуцульською дерев’яною хатою, трохи подовженою за звичайні, без додаткових прибудов. Є тризрубною в плані, побудована з ялинових зрубів, і складається з сіней та двох кімнат: маленької житлової та великої світлиці.
1039483_600.jpg

Сьогодні садиба Федьковичів є справжнім етнографічним музеєм Гуцульщини. Його експонати, однотипні з оригіналами, пронизані гуцульським народним духом. Тут можна ознайомитися з національними костюмами, побутом, основними видами гуцульського мистецтва від дерев’яного різьбленого начиння до архітектури житлового будинку.
1041305_600.jpg

Біля садиби залишилася криниця, воду з якої пив сам Федькович, напроти входу до музею – його бюст.
1041632_600.jpg

А у 2004 році біля будинку міської ради встановлено пам’ятник величезний пам’ятник письменникові, сидячому на лаві.
1042073_600.jpg

1041680_600.jpg

Поруч з садибою на відкритому рівному місці підвищується дерев’яна Миколаївська церква, яка є домінантою центру Путили. Церква зведена у 1885 році частково за кошти все того ж Юрія Федьковича, який до того ж виділив земельну ділянку для її побудови.
1039843_600.jpg

Церква є типово буковинським триверхим храмом. Ще пару років тому вона виглядала симпатичніше за своїх сусідів з довколишніх сіл: стіни її справді були дерев’яними, не пофарбованими, і дерево виглядала приємно і свіжо. Нещодавно стіни пофарбували у блідно-жовтий колір.
IMG_3486.jpg

Церква має прямокутний у плані бабинець, квадратну наву та гранчастий вівтар, перекритими трьома майже однаковими верхами, середній з яких трощи вищий і стрункіший за інші. До нави з обох боків прибудовані притвори гранчастої форми, що придає храму майже хрещатий вигляд.
IMG_3485.jpg

Двоярусна дзвіниця, стіни якої також вкриті свіжим деревом, а шатровий верх – бляхою, гармонійно доповнює церкву і складає разом з нею цілісний храмовий архітектурний ансамбль.
IMG_3514.jpg

Біля церкви:
IMG_3516.jpg

У центрі Путили збереглися декілька старих віл початку ХХ століття – помешкань багатих жителів містечка.
1043467_600.jpg

В найгарнішій з них, одноповерховому будиночку з башточкою у стилі модерн, розташувалося приміщення районного відділення Державного казначейства України:
1043936_600.jpg

1039903_600.jpg

Значно скромніший будинок праворуч зайняв районний суд:
1044119_600.jpg

Одна з найкращих дерев’яних віл дісталася Пенсійному фонду:
1045523_600.jpg

Районний відділ земельних ресурсів «відхапав» дерев’яний будиночок поскромніше:
1044547_600.jpg

Виявляється, що у бляху одягають не лише церкви. Вілли теж. Ця побудована вже за совітів. 1951 рік:
1045316_600.jpg

Це одна вілла в самому центрі, окупована «Ощадбанком»:
1044339_600.jpg

Взагалі, прогулятися по центру Путили дуже приємно. Зачаровує охайна набережна – явище незвичне для райцентру.
1045074_600.jpg

1044879_600.jpg

З місточків можна годинами дивитися на бурхливі води Путилки:
1047975_600.jpg

1046091_600.jpg

В самому центрі Путили – дитячі атракції. Проте, вид центральної частини містечка псують зведені в совковому стилі будинки райдержадміністрації та Укртелекому:
1045866_600.jpg

Хто хоче побачити шматочки справжньої Гуцульщини, варто прогулятися до околиць Путили, забратися на навколишні пагорби. Тут багато як деревяних, так і сучасних гуцульських хаток. Ну і, звичайно, види містечка і довколишніх гір не залишать вас байдужим.
1047787_600.jpg

1047345_600.jpg

1047257_600.jpg

1046784_600.jpg

1046715_600.jpg

1046374_600.jpg

При в’їзді до Путили з боку Вижниці знаходиться памятка природи Тораківська стінка – геологічне відслонення на схилі берегу річки Путила:
1048572_600.jpg

1048236_600.jpg

На виїзді з Путили у бік Вижниці. На задньому плані – дерев’яна церква в селі Тораки:
1048665_600.jpg

До всього написаного слід додати, що кожного року, починаючи з 1967 року, в останню неділю травня на місцевому стадіоні «Карпати» проходить яскравий гуцульський фестиваль під назвою «Полонинська варта», присвячених проводам на полонину. Про цьогорічний фестиваль – наступний репортаж.

Попередня
Мариничі і Петраші
Наступна
Terra inkognita Буковинських Карпат

Коментарі

гарне гуцульське містечко в Буковині. Лиш, як і всі малі містечка, потребує уваги, фінансів, мудрих голів і чесних рук. При мудрому використанні тур. потенціалу могло б стати ще одним доволі потужним центром туризму в ряду з Яремчою, Ворохтою, Раховом.. Дякую, Андрію, за репортаж.. дуже симпотні вілла казначейства і відновлена хатка в садибі Федьковича
Дякую і Вам, пане Володимире, за увагу! :) Мені, звичайно, дуже хочеться, щоб мешканці Путильщини були багатше, нвід вони є зараз. Але, ось перетворини Путилу на чергову Яремчу чи Ворохту - дуже не хочеться...
пишучи про Яремче і Ворохту, я не мав на увазі теперішній їх спотворений імідж, бо ж пам'ятаю їх іншими і завжди ідеалізую їх в своїй уяві,.. тому й в уяві бачу їх розвій і розбудову дещо інше від теперішнього.. а за приклад беру містечка польської закопанщини чи й деякі містечка в Словаччині ))
Те, що в даний час твориться в Яремчі і околицях, вражає.. на превеликий жаль, не позитивними емоціями.. коли під'їзджаєш до Яремчі і їдеш далі автострадою, виникає подвійне бажання - хочеться дивитися й дивитися, насолоджуючись ландшафтом яремчанської кітлини. І, водночас, при згадці про сучасні новації рук людських, хочеться натягти шори, подібні тим, що надягали норовливим коням - щоб не бачити тієї бридоти, зведеної останнім часом.. та й за совка теж дісталося Яремчі - чого лише вартує ота 5-поверхова ширма похмурих житлових будинків при в'їзді з боку Дори.. а в центрі - пошта і ще декілька бридких будівель.. Та ж там і централю КНП (карпатського національного парку) звели свого часу у 80-ті таку, що виникає бажання її негайно розібрати
Так, і говорити не хочеться навіть про це...
Ось, доречі, мій репортаж про Яремче: http://andy-babubudu.livejournal.com/26307.html
я мрійник, Андрію, невиправний, романтичний й трішечки дурний ( з причин моєї романтичності й мрійливості) наївний мрійник
тому й тримаю в голові ті старожитні містечка і вірю... таки вірю й досі, що прийде час і все направиться.. на щастя, для мене такою надією є приклад Хорватії.. наших найближчих молодших братів
Дай-то Бог, щоб вона так було. Але, перспектив для цього на найближчи 100 рокі не бачу...
гадаєте? мені ж здається, що так за років 20-ть все докорінно зміниться.. ми ще й церковний календар переведем до світського коректного ))
Дай-то Бог, щоб вона так було. Але, перспектив для цього на ці найближчі 20 років не бачу :)
а які перспективи України Ви бачили в 1985 чи 1987 роках?
мій маленький син у 1989 році сказав був (було це ще тоді, коли над будівлею обкому висів один радянський прапор) „- що так сумуєш? (а було безвітряно й прапор таки висів) - недовго вже тобі залишилось висіти!” Й саме тоді я повірив, що „вустами дитини промовляє Бог” Я зовсім не ота „дитина”, але вірю (можливо, віру цю мені дає ота дитина, що й досі живе у мені)
В 1985 чи 1987 роках ще не бачив не яких, бо був вірним октябрьонком, а потім - піонером-лєнінцем! :)
що цікаво - в той час ми при синах старались не акцентувати уваги на націоналістичних ідеях - здавали собі справу в яких умовах і часах живемо..
тому те одкровення семирічного сина було для нас прорізом блискавиці.. й як скоро його слова ті підтвердилися - не пройшло й півроку..
От що значить справжня українська кров!!! :)
ага.. таки справжня :)) я ж здуру з ним посварився три роки тому (вірніще, він зі мною, а я не пішов назустріч)... й було би зза чого...
час все поправить, маю таку надію
а вілла казначейства - супер..
я закохався в цю будівлю..
Ну якщо так, то ось, тримайте: :)
wow...
дякую
як лиш розбагатію, обовзково викуплю.. які ж багаті наші міста й містечка на такі перлини - починаючи від Львова до Яремчі, Татарова, Ворохти.. й оця перлинка у Путилі.. її, навіть, не псує ця металочерепиця..
Прошу! :)
Ага! на Буковині багато різноманітних палациків на кшталт цього. Дивіться далі мої розповіді, там усе буде :)
Путила - не таке гамірне містечко, як інші.. тому й приваблює мене..в порівнянні з іншими що дивно - Жаб'є (вірніще - Верховина), ніби й центр Гуцульщини, а не люблю я цього містечка.. якась відраза є до нього після отих шкарадних совкових будівль, що підточили в ньому шарм давнього гуцульського поселення..
дивно, правда ж? ))
Ось я теж не люблю Верховину (хоча і не був там:))
А ось Путилу полюбив навіть по розповідях і фотографіях
ну, я любив і люблю те старе Жиб'є.. а світлини й давні оповідання старих гуцулів..
мені відразу від цього справжнього гуцульського центру дали совкові будівлі.
А Коломию я люблю.. хоч й теж добряче попсована совком.. але, ще не був в ній по приїзді з сша.. цілком можливо, що буду ошарашений, як і Франеком..
прикро усвіомлювати, як ділки твоє рідне місто спотворюють, вбивають його Душу..
коли ж з ними розмовляєш - такі милі, рожевощокі й цілком нормальні.. ніби й люди..
Так, Коломия мене теж вразила в цьому році! Навіть, не очикував. Це - краще місто Прикарпаття! А з Франківськом вона не йде ні в яке зрівняння.
Пробачте, але при всій своєй любові до Західної України, Франківськ мені подобається не більше, ніж яка-небудть там Полтава...
в Франеку тре побродити - теж є місця чудові, до яких ще не добралася загребуща рука новітніх геростратів.. центр вони потроху вже нищать.. деякі в захоплені від благоустрою центральної частини, але ж потрібно придивитися до того, що будується в старому місті, всі оті вставки, які, як чорт з табакерки, вириваються з навколишньої старої забудови
й нема на нікого управи (
Я ж три рази у Франківську був! Спеціально, щоб полазити. Звичайно, дещо вразило. Місто симпатичне, ухожене, чисте. Але це не моє... Треба, якось, зробити про Франек репортаж...
варто у місті знайти такі закапелки, які ще не були „ухожені” )) колись давніще зробив підбірочку знимок.. вірніще - тематичні підбірочки - по вітражах, ковальських виробах.. фасадів по стилям.. та й інтер'єрів, які були доступними.. бо те, що в центрі й зараз останнім часом „уходили”, вражає.. але не з тим знаком
Угу! Дуло б добре, якщо Ви виклади це де-небудь
вся біда в тому, що ці фотопідбірки я залишив був для користування в місцевій філії, навіть не так, - в місцевому відділі львівської філії Укрпректреставрації.. де зараз цей відділ знаходиться - по приїзду з сша не знаю.. постійний його керівник в даний час мешкає десь в Хорватії.. ((
А палац в Чорториї бачили?
бачив.. лиш на нього треба грошей багато... не потягну )))