Open the world and Ukraine Блог Андрія Бондаренка
про подорожі Україною і світом

Черговий фотозвіт про дивовижний водоспад Вікторія. На цей раз - з боку Зімбабве. Саме з Зімбабве видно найбільшу частину водоспаду: приблизно 3/4 його частини. Але навіть звідси ви його повністю не побачите, бо водоспад дуже довгий - 1,8 км довжиною. Роздивитися його цілком можна лише з повітря, і в один з найближчих днів ми все ж таки віртуально політаємо над Вікторією. Цього разу не буду описувати водоспад і історію його відкриття, все це вже є на сторінці, присвяченій водоспаду Вікторія з боку Замбії. А тут будуть виключно фото.

Назва найбільш туристичного міста Зімбабве Вікторія Фоллз говорить саме за себе. Тут знаходиться водоспад Вікторія - головне природне диво Південної Африки. З водоспадом зі сторони Зімбабве ми познайомимося трохи пізніше (про водоспад Вікторія з боку Замбії можна подивитися тут), а сьогодні оглянемо саме містечко. Вікторія Фоллз був заснований у 1901 році, коли англійські колонізатори вивчали можливість створення електростанції на Замбезі. У 1905 році через містечко проклали залізницю з Північної Родезії (зараз - Замбія) до міста Булавайо, що поклало початок розвитку поселення. Економічний бум Вікторія Фоллз зазнали з популяризацією водоспаду Вікторія у 30 - 50-х роках та у 80-х -початку 90-х років минулого століття. Сьогодні Вікторія Фоллз - це не Зімбабве у звичайному сенсі слова. Тут багато готелів на будь-який гаманець, ресторани, супермаркети і всі блага цивілізації. 

Рано з ранку, ще до світанку, ми прокинулися в нашому готелі в Лівінгстоні (Замбія), доїхали до кордону з Зімбабве і перейшли його. Нашою ціллю було оглянути водоспад Вікторія з зімбабвійського боку, адже саме звідти відкриваються найкращі види на водоспад. Перед тим, як заселитися в кемпінг в містечку Вікторія Фоллз, ми вирішили трохи погуляти його околицями. Ще перед мандрівкою я побачив цікаву дорогу з назвою Zambezi road, яка йшла уздовж річки Замбезі. Уздовж дороги мало бути багато великих баобабів. Ми навіть не уявляли, що крім баобабів ми побачимо ще й диких тварин, щоправда з великим ризиком для життя. Попри все, це був найвражаючий досвід знайомства з дикою природою і чи не найкращий ранок в Африці.

Безумовною перевагою відвідання водоспаду Вікторія з боку Замбії є те, що лише тут можна побачити дивовижний захід сонця над водоспадом і річкою Замбезі. З боку Зімбабве ви цього не побачити, та із замбійського берега це не завжди просто. Парк закривається о 18:00, якраз коли починається захід сонця. Тому для цього краще обирати зимовий період (коли в нас літо, в них – зима), коли сонце сідає трохи раніше. Десь о 17:00 треба вибрати один з двох оглядових майданчиків в східній частині парку. Щоб отримати гарні знимки, доведеться побігати між майданчиками.

Головна туристична перлина Південної Африки розташована на річці Замбезі на кордоні Замбії і Зімбабве. Водоспад Вікторія має ширину понад 1800 метрів і висоту - 128 метрів. Водоспад занесений до переліку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і лежить на межі двох національних парків - «Гримлячий Дим» («Mosi-oa-tunya») у Замбії і «Водоспад Вікторія» в Зімбабве. Водоспад краще видно з території Зімбабве, оскільки з боку Замбії видно лише 1/4 частину водоспаду. Проте відвідання водоспаду Вікторія з замбійського берега має свої переваги: лише з території Замбії можна спостерігати дивовижний захід сонця над водоспадом

Я з дитинства дуже люблю залізниці, поїзди і вокзали. Тому коли я приїжджаю в будь-яку країну, завжди йду на залізничний вокзал, щоб побачити, як функціонує місцева залізниця. Особливо це цікаво робити в країнах Африки і Азії, бо в них зовсім все не так як в Європі. Коли ми йшли на вокзал в Лівінгстон, то дуже переживали за те, що нам не дадуть фотографувати, адже в більшості африканських країн поліція арештовує вже за намагання сфоткати щось, пов’язане з залізницею. Наші побоювання виявилися марними: в Замбії на вокзалі можна фотографувати все і всіх. Лівінгстон у цьому плані ще й цікавий тим, що неподалік від вокзалу знаходиться залізничний музей просто неба, де можна побачити цікаві зразки залізничної техніки понад столітньої давнини.  

Колишня столиця Замбії Лівінгстон розташована в живописному місці на півдні Замбії. Це найбільш туристичне місто країни, оскільки в 10 кілометрах на південь від Лівінгстона знаходиться чи не головна перлина Африки - водоспад Вікторія. Місто розташоване в 470 кілометрів на південний захід від столиці Лусаки. Добиратися краще автобусом компанії Shalom. Крім водоспаду Вікторія, Лівінгстон приваблює до себе досить симпатичною англійської колоніальною архітектурою, якої в місті дуже багато. В місті також є декілька музеїв, найцікавіший з яких, напевно, залізничний музей 

В минулій розповіді я показав Кігалі-сіті - сучасний африканський мегаполіс з офіс-центрами, широкими дорогами і охайними тротуарами. На відміну від Кігалі-сіті, Ньямірамбо - це старий район Кігалі, де життя майже зупинилося декілька десятків років тому. В Ньямірамбо - багато мечетей, адже це - мусульманський район Кігалі. Тут - переважно різнокольорові одноповерхові будинки, в яких крім житла розташовані магазини, продуктові лавки, майстерні. Мені Ньямірамбо сподобався значно більше за сучасні ділові райони Кігалі. Попри весь колорит старого мусульмансько-африканського району, тут, як і в усій Руанді, чисто і охайно.

Столиця Руанди Кігалі вразила з перших секунд неймовірної охайністю і чистотою. Після кривавого геноциду в середині 90-х руандійці змогли об'єднатися і побудувати найрозвинутішу країну в Африці. Кігалі - не типова африканська столиця. Тут немає нескінченних автомобільних корок, бруду, стихійної торгівлі. Тут все підпорядковано чітким правилам. Сьогодні Руанда більше схожа на розвинуті європейські країни, ніж на своїх сусідок. На вулицях – ідеальна чистота, один за одним будуються сучасні офіс-центри, дороги, тротуари, вело доріжки, вулицями Кігалі їздять великі автобуси, європейські та китайські інвестори не бояться вкладати кошти в руандійську економіку.

Остання частина розповіді про Велику Африканську експедицію буде не зовсім "африканською". Справа в тому, що західне узбережжя Індійського океану (беріг Кенії, Танзанії і Південного Сомалі) - не "африканський" регіон. Тут панує культура, архітектура і традиції Суахілі. Народ суахілі - це суміш африканців з арабами та індійцями, які колонізували східний беріг Африки у попередні століття, внаслідок чого тут створився окремий етнос. Шкіра місцевих людей тут набагато світліша, ніж в інших регіонах Африки, а дуже часто трапляються представники європеоїдної раси. Сповідують суахільці, як правило, іслам. Найцікавіша африканська архітектура саме тут - на узбережжі Індійського океану. Тут знаходяться одні з найстаріших середньовічних африканських міст - Ламу, Момбаса, Малінді. А Індійський океан - це взагалі окрема історія. Пальми, білий пісок, прозора тепла бірюзова вода - і повна відсутність туристів. Немає жодних сумнівів, що якщо сюди повернеться політична стабільність, кенійське узбережжя Індійського океану однозначно буде таким самий раєм для "гламурного" європейського туриста, як Мальдіви чи Сейшели.

Африка - це майже завжди неперевершені світанки і заходи сонця. Особливо гарно вони виглядають на тлі гір і озер. Одне з Великих Африканських озер - Ківу - ділить між собою Демократична республіка Конго (Заїр) та Руанда. На півночі озера - гори Вірунга і вулкан Ньїрагонго, на заході - гірський масив Мітумба. Щоб побачити захід сонця, ми прийшлися пішки декілька кілометрів на південний захід від Гісеньї і піднялися на невелику гору на півострові Рубона. Звідси чудово видно, як вечірнє сонце сідає за озером Ківу і горами Мітумба, а також відкривається вид на міста Гісеньї (Руанда) і Гома (Конго) та вулкан Ньїрагонго.

Ми планували подорож Кенією спеціально в сухий сезон, щоб побачити Кіліманджаро та дивовижні краєвиди Великої Рифтової долини. Але щось відбулося не так. Весь тиждень нашого перебування в Кенії замість сонця та тепла ми бачили чорне небо, відчували холод, а майже кожного ранку з роту йшов пар. Але попри все, ми отримали велике задоволення від кенійської столиці Найробі, від сафарі в Національному парку Найробі, традиційних кенійських сіл, насолоджувалися гарними світанками і заходами сонця, і навіть на декілька секунд побачили Кіліманджаро.