Борщівський район

В містечку залишилося багато архітектурних пам’яток австрійської доби. Тільки от виглядає більшість з них, м’яко кажучи, не презентабельно. Чомусь обожнюю Скалу, але ж розумію, що моє захоплення навряд чи розділять багато читачів. Друзі, запрошую підписуватися на мій телеграм-канал. Так ви будете оперативно дізнаватися про нові пости на сайті: https://t.me/andytravelclub  1. Замок Перші укріплення в Скалі виникли ще в ранньослов’янські часи і являли собою дерев’яно-земляне городище. Дерев’яний замок, скоріш за все, був спалений татаро-монголами. На його місці у 1370-х роках князі Коріатовичі, які володіли Поділлям з 1331 року, збудували...

Більче-Золоте знаходиться у Борщівському районі в декількох кілометрах на південь від траси Борщів – Тлусте. По дорозі до села можна оглянути симпатичні костелики в Верхняківцях і Глибочку, а в самому Більчі-Золотому варто зупинитися по дорозі до мальовничого Монастирку. Люди тут жили здавна. Поблизу села виявлено найстаріше на Тернопіллі поселення середнього палеоліту, що має вік близько 50 тисяч років. На території сільради знайдено два поселення трипільської культури (одно з них – в печері Вертеба), скіфські поховання, поселення черняхівської і голіградської культур і, нарешті, залишки давньоруського городища, яке було оточене валами і...

Лосяч – село з мальовничими краєвидами навколо на шляху з Кам’янця до Чорткова. Вперше згадується у 1785 році. Відомо, що на місці сучасного Лосяча поселення існувало ще з XVI століття, але під іншою назвою – Рогізна. Залишки цього поселення і сьогодні простежуються в урочищі Глибока Долина. Назву поселення отримало від заростів лоз, в яких нібито ховались жителі Рогізни від турків і татар. У ХІХ століття Лосяч, як і інші поселення в околицях Скали, належав впливовій в Австро-Угорщині родині Голуховських. За останнім переписом в селі проживає близько 1250 мешканців. Головна пам’ятка села, костел Св. Антонія Падуанського, з’являється на...

Якщо їдете з Кам’янця до Чорткова через Борщів, Озеряни вам не проминути. А якщо вже занесло вас сюди, то в Озерянах обов’язково треба зробити зупинку. Вони того варті. Озеряни – найцікавіше село на цьому маршруті. Тут є майже повний набір туриста: невідома оборонна споруда, неоготичний костел, церква. Костел, до речі, один з найбільших і найшикарніших сільських римо-католицьких храмів. А ось замку провезло трохи менше. Але все по-порядку. Замок в Озерянах (так називають невідому оборонну споруду в центрі села), та й історія самого містечка довгий час перебувала (і частково, перебуває, під завісою таємниці). Завдяки новій книжці Володимира...

Монастирок – маленьке село в Борщівському районі (0,6 тис. мешканців) на березі Серету в 6 кілометрах від Більче-Золотого. За радянських часів воно носило назву Міжгір’я. Сюди немає нормальної дороги. Немає, напевне, і автобусного сполучення. Але попасти сюди хоча б раз в житті обов’язково треба. Це – одне з наймальовничіших місць Тернопілля наряду з Червоногрудом і збручанським каньйоном. Монастирок приваблює не лише печерним храмом, а й неймовірно красивими видами на долину Серету. Охоронна табличка розповідає про печерний храм в монастирку, як давньоруський, заснований ще в IX століття нашої ери. Печера, в якій розташований храм, носить...

Борщів - районний центр найбагатшого на архітектурні і природні пам'ятки району Тернопілля. Цілком логічно, що майже усі, хто вперше чує про Борщів, асоціює його назву зі традиційним українським першим блюдом. І дійсно, одна з легенд розповідає про те, як мешканці міста в часи татарських набігів втопили татарина в казані з борщем. Та скоріш за все, назва поселення походить від трави «борщівник», листя і стеблі якої як приправу вживають до багатьох блюд: зелених борщів, юшок, щів, салатів тощо. За часів Київської Русі на місці Борщова існувало давньоруське укріплене городище. А перша писемна згадка про поселення відноситься до 1456 року....

Село Кривче (Борщівський р-н) лежить на крутих схилах річки Циганки на старовинному шляху з Борщова до Мельниці, і далі до Кам’янця. Деякі джерела повідомляють про стару назву Оплакана (О.Мацюк) і Красногора (В.Мороз), та назва поселення, певне, походить від крутих звивистих поворотів, які утворював старий гостинець (шлях). Такі звивини були обумовлені, перш за все, рельєфом місцевості. В околицях навіть існувала приказка про межі на городах: «В тебе така межа, як у Кривчому гостинець». Приєднуйтесь до моїх авторських подорожей найгарнішими куточками українського Поділля! Розклад турів на цей рік є за посиланням: https://andy-travel.com.ua/...

В черговий раз я відвідав Окопи під час своєї авторської подорожі ТОП-локаціями Тернопілля 2 вересня 2023 року. Зустрівшись на вокзалі у Кам'янці, ми відразу ж поїхали у бік печери Кришталевої у село Кривче. Але наш водій Андрій повіз нас довшою, але цікавішою дорогою через Жванець. Тож, перетнувши межу Тернопільської області, ми зупинилися біля загадкової фортеці з назвою "Окопи св. Трійці - блокада Кам'янця" у селі Окопи. Фортецю побудував коронний гетьман Станіслав Ян Яблоновський у 1692 році, щоб звідси здійснювати набіги на окупований турками Кам'янець. У 1672 році пав Кам’янець – східний форпост Речі Посполитої. За ганебним для...

Дзвинячка - село в Борщівському районі Тернопільщини неподалік від Мельниці-Подільської по дорозі на Окопи св. Трійці. Дорога, до речі, станом на літо 2015 року - одна з найжахливіших на Тернопіллі, незважаючи та те, що на ній розташована низка топових визначних пам'яток області. Дзвинічка відома з 2другої половини XVI ст. і стоїть на річці Дзвіна. В селі є нещодавно відновлена неоготична капличка родини Козебродських (Кеншицьких), закинутий костел та напівдерев'яна греко-католицька церква. У другій половині ХІХ століття Дзвинячка належала графам Козебродським. У 1871 році графиняОлена Козебродська побудувала на західній околиці села ...

Перший візит до Мельниці-Подільської у 2010 році був незапланованим. Сюди ми попали випадково, намагаючись знайти дорогу від Кудринців до Збручанського. Тому й не присвячували багато часу огляду місцевих пам’яток, обмежившись п’ятихвилинної зупинкою в центрі містечка. Вдруге, у 2015 році мені пощастило оглянути Мельницю більш детально. Мельниця-над-Дністром (саме так називалося містечко до 1940 року) розташоване на півдні Борщівського району на березі Дністра і вперше згадується у 1493 році. Хоча, ця дата спірна: в різних джерелах згадується і 1615 рік, і, навіть, XII століття. Якщо дійсно так, то цілком логічно, що всередині XIV століття...

Існують дані, що городище з невідомою назвою на місці сучасних Кудринців існувало ще за часів Київської Русі. Неподалік від села проходить Траянів вал 20 метрів завширшки і 2 – 2,5 метри заввишки. Поселення з назвою Кудринці відомо з кінця XV століття. У 1518 р. польський король Сигізмунд на прохання власника Миколая Гербурта та його дружини Єлизавети надав Кудринцям право на два щорічних ярмарки та щотижневі торги. Місце було доволі небезпечним: неподалік проходив Волоський шлях і кордон з Молдавією. Татарські і волоські набіги були систематичними. Тому на початку XVI століття власник Кудринців польський політичний діяч Ян Щенсний Гербурт...

Дорога від Борщова до Товстого (Тлустого) спускається серпантином в долину річки Нічлава, на березі якого лежить маленьке село Верхняківці (687 мешканців). В самому центрі села при дорозі попід горою стоїть маленький костел Святого Антонія, зведений у неготичному стилі протягом 1921 – 1922 років (за іншими даними – у 1902 році). Нещодавно храм пофарбовано в патріотичні українські блакитний і жовті кольори. Костел належить римо-католицькій громаді села. Довоєнне фото з польського сайту: