Andy Travel Club

Каштел Штафіліч (Kaštel Štafilić) – найзахідніше містечко муніципалітету Каштела, поблизу якого розташований міжнародний аеропорт «Спліт». Відомо двома гарно збереженими замками, костелом Св. Юрія з граційною вежею-дзвіницею та оливковим деревом, якому понад 1500 років.  

В це невеличке село, яке територіально належить до Чортківського району, ми попали не по своїй волі. Заблукавши в Бурдяківцях і виїхавши на Дубівку, єдиним способом повернутися на трасу Скала-Чортків було їхати через Чорнокінецьку Волю. Які тут дороги, сподіваюсь, розповідати не варто.

Каштела – місто з населенням у 34 тис. мешканців, що витягнулося майже на пару десятків кілометрів уздовж Адріатичного узбережжя від Трогіра і майже до Спліта. По суті, воно складається з семи невеликих містечок: Kaštel Gomilica, Kaštel Kambelovac, Kaštel Lukšić, Kaštel Novi, Kaštel Stari, Kaštel Sućurac і Kaštel Štafilić.

Бурдяківці (Борщівський р-н) – перше село по дорозі зі Скали до Чорткова з населенням трохи більше 1 тис. мешканців. Назва походіть від маленької річки Бурди, що протікає скрізь село в впадає у Збруч.

Сегет – рибацьке поселення з населенням 4,6 тис мешканців, розташоване на березі Адріатичного моря на захід від Трогіра по дорозі на вже відому нам Марину. Сегет засновано у 1564 році венеціанським князем та капітаном Трогіра Августином Бемба. Він дозволив писарю трогірської міської скарбниці Якову Ротонду побудувати тут замок для захисту місцевих мешканців у разі можливого нападу турків.

Марина – село з населенням 4,7 тис мешканців в декількох кілометрах на захід від Трогіру. Розташоване з обох берегів мальовничої бухти, яку окупували маленькі та великі риболовецькі яхти. Поруч – рідкі для Далмації піщані пляжі, а вся набережна насичена запахами смаженої риби. Протягом 1495-1500 єпископи з Трогіру збудували на острівці в маленькій бухті свою літню резиденцію, яка являє собою чотирьохгранну замкову вежу з зубцями.

За традицією, кожного року у жовтні я відправляюся на Поділля у пошуках золотої осені. Прокинувшись зранку в потязі десь між Вінницею і Хмельницьким, я зрадів: верхівки більшості дерев вже або жовті, або червоні, тобто з часом я вгадав – побачу подільську осінь у всій її красі. Всього за дві години у Кам’янці мене чекав м’який облом: в столиці Поділля і досі скоріше літо ніж осінь. Хоча тротуари вулиць і були майже повність вкриті килимом з жовтого листя, більшість дерев і вся трава встояли зеленими.

Закінчую серію фото прогулянок по Трогіру. Сьогодні покажу архітектурні пам’ятки міста, про як не розповідав у попередніх матеріалах. Як вже писав, весь історичний центр міста з усіма його пам’ятками включений до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Почнемо з центральної площі міста, яка названа на честь папи Іоанна Павла ІІ. Домінанта площі – катедра Св Ловре, про яку вже розповідалося раніше.

В Турильче варто приїхати заради Петропавлівського костелу. Так, дійсно, в кожному селі навколо збереглися старі римо-католицькі храми, та костел в Турильчому – найгарніший. Щоправда, на фото ви цього не побачите: жодна фотографія не передасть вам відчуття його величі. Треба лише їхати і дивитися! Тим більш, умови дозволяють.

Якщо гори в Далмації трохи нагадують Кримські, то набережна в Трогірі – ялтинську набережну. Звісно, що тут набагато чистіше і приємніше, а пальми на трогірській набережній ефектніше. На у вже по кількості архітектурних пам’яток ялтинська просто відпочиває. А ще – тут дуже прозоре і чисте море, яке просто кишить рибою. Трогірці ласкаво називають свою набережною «Рівою». Особливо велелюдно тут по вечорах, а найбільш затишно – зранку.

Ви не оминете Глибочок, якщо будете прямувати до Більче-Золотого та Монастирку. Перша письмова згадка про село, що лежіть на березі Драпани, притоку річки Нічлави, відноситься до 1469 року. На території сільради відкриті археологічні пам’ятки палеоліту, поселення трипільської, черняхівської та давньоруської культур та поховання скіфськї доби на полі «Попові долини».

Найбільша і найвеличніша будівля Трогіру – катедра Св.Ловре (Лоренса). Дзвіницю висотою 47 метрів добре видно до декілька кілометрів від міста як з боку суші, так і з боку моря. Будували це диво упродовж століть – з XIII по XVI ст. Собор зведено на місце старого храму, зруйнованого сарацинами у 1123 році. Храм, виконаний переважно в романсько-готичному стилі, має три нави. Найбільша цінність храми – головний портал, виконаний майстром Радованом.