Andy Travel Club

БАЙРАКИ (Герцаївський район, 1,9 тис. мешканців) вперше згадуються в документах 1633 року під назвою Могашешти. А вже у 1646 році власником села Стефаном Холбаном побудовано церкву. І не просто церкву, а найбільший з сільських храмів на всій території південно-східної Буковини. Церква Різдва Богородиці збудована з цегли у характерному для Буковини і північної частини Молдови стилі і має форму трилисника з конхою вівтаря та двома бічними ризалітами. Стіни церкви позбавлені декору за виключенням підкарнизного фризу з дрібними нішами, заповненими розписом.

У селі ГОДИНІВКА (Герціївський район, 1,4 тис. мешканців) знаходяться відразу дві оригінальні храми. З Луковиці можна потрапити, перетнувши річку Вицю та проїхавши декілька кілометрів поганенькою ґрунтовкою. Старший з них, дерев’яна церква «хатнього» типу Святих Миколая та Христофора, побудована у 1800 році і в подальшому зазнала добудов.

Оглядаючи старовинні церкви у Глибоцькому та Герцаївському районах, цінителі храмової дерев’яної архітектури обов’язково відвідують село ЛУКОВИЦЯ (1,4 тис. мешканців). І дійсно, церква у Луковиці пару десятиліть тому вважалася однією з найкрасивіших дерев’яних церков Буковини, поки її незрозуміло для чого з ніг до голови не вкрили у сріблястий костюм з бляхи. Дмитріївська церква у Луковиці зведена у 1757 році. Від інших храмів цієї території Буковини її відрізняє невеликий об’єм будівлі та непропорційно великий високий дах. Якої красунею церква була раніше, можна дізнатися хіба що зі старих світлин.

В селі ЦУРЕНЬ (Герцаїівський район, 0,9 тис. мешканців). До 1918 року тут знаходилася митниця та пропускний пункт на кордоні Австрійської імперії та Румунії. Сьогодні це румунське поселення, відоме промисловим підприємством «Євро-Свинка». Раніше ж воно славилося не лише митницею, але й своєю архаїчною дерев’яною церквою «хатнього» типу. Сьогодні церква архангелів Михаїла та Гавриїла присутня в реєстрі архітектурних пам’яток України державного значення, але від її автентичності не залишилося й сліду.

Перша письмова згадка про КІЦМАНЬ (7,6 тис. мешканців) датується 1413 роком. Цей населений пункт згадується у грамоті молдавського господаря Олександра Доброго від 6 червня 1413 року, згідно якої він дарить «великий Коцман з усіма його присілками» своїй тещі Анастасії. З цієї грамоти стає зрозумілим, що Кіцмань вже тоді був значним поселенням. Його розвитку сприяло розташування на перехресті доріг, які з’єднували долини Дністра і Прута. 

ВАЛЯВА (1,6 тис. мешканців), як і сусіднє місто Кіцмань, вперше згадується у 1413 році у грамоті Олександра Доброго. В селі – дві архітектурних пам’ятки, і одна – гламурно-сучасна. Дерев’яна Успенська церква (1778 рік) у центрі Валяви – симбіоз двох вже знайомих нам типів – «хатнього» та гуцульського. У своєму первісному вигляді церква до наших часів не дійшла. Те, що ми маємо сьогодні: кам’яний фундамент, обшиті тесом стіни – результат її перебудови у ХІХ столітті.

В БОРІВЦЯХ (перша згадка – 1588 рік, 1,5 тис. мешканців) варто оглянути дерев’яну церкву Покрови 1846 року побудови. Храм – однокупольний, хрещатий в плані. Стіні – дерев’яні (це вже прогрес!). Церква і дзвіниця:

ХЛІВИЩЕ (0,7 тис. мешканців) – село цікаве, але нормальної дороги до нього немає. Ґрунтовка до Хлівища починається в селі Іванківці і пролягає через Гаврилівці. На початку села на невисокому пагорбі побачимо двоповерховий особняк, що нагадує невеличкий палац. Зараз тут розташована сільська рада, клуб і бібліотека, а в дорадянський період це дійсно був палац – родовий маєток австрійців Отто і Лізи Гольднер.

Cело з незвичайною назвою ОШИХЛІБИ (2,1 тис. мешканців) відоме з 1490 року, а його назва означає «шматочки хліба», або «недоїдки». В центрі села поруч з нещодавно зведеним мурованим храмом розташована дерев’яна церква Святих Костянтина та Олени 1779 року побудови. Як і подібні до неї церкви в Дубівцях і Оршівцях, Костянтинівська церква в Ошихлібах відноситься до типових культових споруд гуцульської школи. Вона тризрубна, одноверха з квадратними в плані навою і бабинцем та п’ятигранним вівтарем.

ІВАНКІВЦІ (1,4 тис. мешканців) розташовані у Кіцманському районі на березі Совиці. Перша письмова згадка про них датується 1452 роком. У 1473 році Молдавський воєвода Штефан Воде своєю грамотою дав дозвіл на купівлю села Дрогошу Дворецькому у боярина Кирсте. В селі збереглася дерев’яна церква буковинського «хатнього» типу – пам’ятка архітектури національного значення. Щоб побачити її, треба на перехресті в центрі села (якщо їхати з Ошихлібів) повернути ліворуч: храм-хата покажеться через декількасот метрів.

Село ОРШІВЦІ (2,4 тис. мешканців) знаходиться на кордоні із Снятинським районом Івано-Франківщини. Перше поселення на цьому місці датується 1580 роком, а сучасну назву село отримало у 1638 році від прізвища Молдавського господаря Ореша. Територіальна близькість до Гуцульщини визначила й тип місцевої архітектурної пам’ятки національного значення – дерев’яної гуцульської церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Офіційна дата її створення – 1850 рік, ймовірно є датою її перебудови. Деякі джерела стверджують, що церква була побудована у 1758 році.

Менш ніж за кілометр від Дубівців, якщо їхати на Коломию, розпочинається село БЕРЕГОМЕТ (0,8 тис. мешканців), яке вперше згадується у XVII столітті (Не плутати з Берегометом тим, що на Сереті!). Миколаївська церква в Берегометі є найціннішим зразком серед церков «хатнього» типу на Кіцманщині. Щоб побачити її, треба в центрі села біла автобусної зупинки звернути ліворуч, проїхавши один квартал.