Andy Travel Club

ЛУНКА (Герцаївський район, 0,6 тис. мешканців) знаходиться на березі Прута між райцентрами Герца і Новоселиця. Село – справжня знахідка для любителів сакральної архітектури: на території Лунківської сільської ради, яка включає в себе села Лунку, Великосілля та Могилівку, розташовані відразу 6 храмів.

Неймовірно популярним в останні роки стає село МОЛНИЦЯ (1,8 тис. мешканців), розташоване при дорозі на Герцу у долині Прута. Відомості село дістало завдяки розташованому тут чоловічому Свято-Вознесенському монастирю «Банчень». Монастир, розбудова якого почалася у 1994 році отцем Михаїлом Жаром, знаходиться в двох кілометрах від траси на високому пагорбі над Прутом. Знайти його можна завдяки новій височенній 50-метровій дзвіниці, яку видно навіть з автомагістралі Житомир – Чернівці.

Село КРУП’ЯНСЬКЕ (0,5 тис. мешканців), що знаходиться за Великою Будою, якщо їхати у бік Чернівців. Сюди їдуть, щоб побачити архаїчний дерев’яний храм «хатнього» типу. Благовіщенська церква у Круп’янському побудована у 1772 році Савою Волчинським за допомогою його брата Костянтина і є типовим для Герцаівського району храмом «хатнього типу». Пізніше до бабинця збоку був прибудований невеликий тамбур з чотирма віконцями, над входом до якого розміщено образ Богоматері, оформлений рушником.

Церква Всіх Святих у МАЛІЙ БУДІ (0,55 тис. мешканців) побудована у 1754 році Костянтином Холбаном та перебудована у 1818 році. Представляє собою пізній зразок мурованого безкупольного храму, який отримав розповсюдження на Буковині у першій половині ХІХ століття. В храмі проявилися типові риси україно-молдавської храмової архітектури: план у формі трилисника, відсутність куполу та включена у загальний об’єм невисока дзвіниця баштоподібної форми.

В селі ВЕЛИКА БУДА (1,2 тис. мешканців) продовжимо знайомство з мурованою храмовою архітектурою сіл Герцаївського району. Успенська церква в Великій Буді з’явилася значно пізніше за храм Різдва у сусідніх Байраках. Вона побудована у 1794 році з каміння братами Костянтином і Іллею Холбан і крім типових для Буковини елементів україно-румунської архітектури містить окремі риси візантійської та галицько-волинської шкіл храмового зодчества.

У невеликому селі ПІДВАЛЬНОМУ (Герцаївський район, 0,7 тис. мешканців) знаходиться найстаріший в Буковини зразок дерев’яного храму архаїчного безкупольного типу. Але сьогодні цього ви, нажаль, не побачите… Чотирьохтомник повідомляє, що Здвиженська церква побудована у 1561 році. Хоча пам’ятна табличка на храмі називає її «церквою Параскеви» і сповіщає про іншу дату – 1735 рік, називаючи ктиторів церкви – Костянтина Брагу та Ніколая Холбана.

БАЙРАКИ (Герцаївський район, 1,9 тис. мешканців) вперше згадуються в документах 1633 року під назвою Могашешти. А вже у 1646 році власником села Стефаном Холбаном побудовано церкву. І не просто церкву, а найбільший з сільських храмів на всій території південно-східної Буковини. Церква Різдва Богородиці збудована з цегли у характерному для Буковини і північної частини Молдови стилі і має форму трилисника з конхою вівтаря та двома бічними ризалітами. Стіни церкви позбавлені декору за виключенням підкарнизного фризу з дрібними нішами, заповненими розписом.

У селі ГОДИНІВКА (Герціївський район, 1,4 тис. мешканців) знаходяться відразу дві оригінальні храми. З Луковиці можна потрапити, перетнувши річку Вицю та проїхавши декілька кілометрів поганенькою ґрунтовкою. Старший з них, дерев’яна церква «хатнього» типу Святих Миколая та Христофора, побудована у 1800 році і в подальшому зазнала добудов.

Оглядаючи старовинні церкви у Глибоцькому та Герцаївському районах, цінителі храмової дерев’яної архітектури обов’язково відвідують село ЛУКОВИЦЯ (1,4 тис. мешканців). І дійсно, церква у Луковиці пару десятиліть тому вважалася однією з найкрасивіших дерев’яних церков Буковини, поки її незрозуміло для чого з ніг до голови не вкрили у сріблястий костюм з бляхи. Дмитріївська церква у Луковиці зведена у 1757 році. Від інших храмів цієї території Буковини її відрізняє невеликий об’єм будівлі та непропорційно великий високий дах. Якої красунею церква була раніше, можна дізнатися хіба що зі старих світлин.

В селі ЦУРЕНЬ (Герцаїівський район, 0,9 тис. мешканців). До 1918 року тут знаходилася митниця та пропускний пункт на кордоні Австрійської імперії та Румунії. Сьогодні це румунське поселення, відоме промисловим підприємством «Євро-Свинка». Раніше ж воно славилося не лише митницею, але й своєю архаїчною дерев’яною церквою «хатнього» типу. Сьогодні церква архангелів Михаїла та Гавриїла присутня в реєстрі архітектурних пам’яток України державного значення, але від її автентичності не залишилося й сліду.

Перша письмова згадка про КІЦМАНЬ (7,6 тис. мешканців) датується 1413 роком. Цей населений пункт згадується у грамоті молдавського господаря Олександра Доброго від 6 червня 1413 року, згідно якої він дарить «великий Коцман з усіма його присілками» своїй тещі Анастасії. З цієї грамоти стає зрозумілим, що Кіцмань вже тоді був значним поселенням. Його розвитку сприяло розташування на перехресті доріг, які з’єднували долини Дністра і Прута. 

ВАЛЯВА (1,6 тис. мешканців), як і сусіднє місто Кіцмань, вперше згадується у 1413 році у грамоті Олександра Доброго. В селі – дві архітектурних пам’ятки, і одна – гламурно-сучасна. Дерев’яна Успенська церква (1778 рік) у центрі Валяви – симбіоз двох вже знайомих нам типів – «хатнього» та гуцульського. У своєму первісному вигляді церква до наших часів не дійшла. Те, що ми маємо сьогодні: кам’яний фундамент, обшиті тесом стіни – результат її перебудови у ХІХ столітті.