Andy Travel Club

Завершуємо нашу мандрівкою Буковиною в одному на наймолодших міст України – НОВОДНІСТРОВСЬКУ (10,4 тис мешканців). Початком його історії можна вважати 1973 рік, коли Міністерством енергетики СРСР було прийнято рішення про створення Дністровського гідровузла. Тут, на стику трьох західних областей України: Хмельницької, Вінницької, Чернівецької та Молдавської республіки розпочалося будівництво важливого для держави енергетичного об`єкту – каскаду з трьох гідроелектростанцій, загальна потужність яких має скласти 2,9 тис. МВт. Першу з них вже запущено.

Останнє село буковинське село, з яким вас познайомлю, називається ЛОМАЧИНЦІ (перша згадка – 1650 рік, 2,1 тис мешканців). У 1760 році молдавський господар дарує Ломачинці разом з навколишніми селам бояринові Іордані Крупенському. У володінні Крупенських село перебувало до Першої світової війни. З цією родиною пов’язано декілька пам’яток, що збереглися до наших днів. У ХІХ столітті поміщик Григорій Крупенський встановив на території свого маєтку в селі скульптури двох левів.

Змушений констатувати, що місто СОКИРЯНИ (9,9 тис. мешканців), нажаль, є найНЕцікавішим райцентром Чернівецької області. Перша згадка про поселення датується 1666 роком, а сама його назва овіяна легендами про «сокирян» чи «сокиринців» - людей, які рятуючись від турецького поневолення, прийшли у дністровські ліси. Втікачі почали розчищати хащі і ставити хати взруб. Робили це за допомогою сокири. Стук сокир було чутно задалеко, і ті, хто його чув, казали: «Це сокиринці поселення будують». Щоправда, до 1944 році поселення носило трохи іншу назву – Секуряни.

Назва села БІЛОУСІВКА (перша згадка – 1447 рік, 3 тис. мешканців), ймовірно, походить від першого власника села – феодала з українським прізвищем Білоус, який отримав поселення у власність відповідно до грамоти молдавського господаря. Але існує більш романтична легенда щодо назви села. Кажуть, що на місці сьогоднішнього центру села стояла гора, на якій росли високі ялини й сосни. Одного разу вітер заніс березове насіннячко, яке проросло в щілині однієї з кам’яних брил. Так, березки виростали одна за одною, поки не утворили великий лісовий масив, що простягався аж до сусіднього Коболчина.

Наступне за Романківцями село у напрямку до Новодністровська – СЕРБИЧАНИ (перша згадка – 1602 рік, 1,5 тис. мешканців). До Першої світової селом володіли поміщики Занги, які залишили після себе декілька пам’яток. Всі вони розташовані навколо сільських храмів, дорогу до яких вам із задоволенням покажуть мешканці села.

Найбільше село Сокирянщини – РОМАНКІВЦІ (перша згадка – 1565 рік, 5 тис. мешканців). Деякі пов’язують походження його назви з галицьким князем Романом Мстиславовичем, хоча, більш ймовірно, що своєю назвою Романківці зобов’язані засновникові села Роману, який переселився на задністрянські землі з Поділля. З 1834 році Романківці становляться волосним центром Хотинського повіту, зберігаючи цей статус до 1920 року. Наприкінці ХІХ століття в селі збудовано першу початкову школу, волосний будинок, лікарню.

На кордоні Чехії і Польщі зупинилися на годину в чеському містечку Старий Богумин:    Ратуша в Богуміні:

У вечорі виїхали з Відня у бік Львова. Ніч застала нас у маленькому чеському містечку Пшеров. Рано з ранку, поки всі спали, я пішов оглядати його. Пшеров виявився старовинним містечком, обнесеним замковими мурами. В центрі дитинця підвищується замок.

Хоча Сокирянщина своєю природою нагадує попередній Кельменецький район, вона значно багатше за Кельменеччину на архітектурні та історичні пам’ятки. Перше село на шляху до райцентру – ГРУБНА (1,8 тис. мешканців), є одним з поселень старообрядників, відомих нам з подорожей до Білої Криниці (Глибоцький район) та Липованів (Вижницький район).

В двох кілометрах від дороги на Комарів лежить придністровське село, назва якого цілком передбачена – ДНІСТРІВКА (Кельменецький р-н, 1,1 тис. мешканців). Землі навколо поселення з тодішньою назвою Рестео-Атаки у 1756 році придбав у турків молдавський господар Григорій Гіки, подарувавши їх своїй донці – княгині Марії. Тоді ж за допомогою Марії місцева громада побудувала першу в селі дерев’яну церкву, яка згоріла у 1883 році. Новий дерев’яний храм на кам’яному фундаменті відбудували вже наступного року у типово московському стилі і освітили, як Покровський.

Наддністрянське село КОМАРІВ (перша згадка – 1665 рік, 1,7 тис. мешканців) розташоване в 9 кілометрах від траси Хотин – Новодністровськ (повертати треба біля села Бузовиця). В селі знаходиться найстаріший дерев’яний храм району – Успенська церква, зведена у 1765 році. Храм є тризрубним одноверхим. Над навою підвищується восьмерик куполу, бабинець і вівтарна частина мають бічні прибудови. Пізніше до бабинця прибудували двоярусну муровану вежу-дзвіницю, яка явно домінує в ансамблі.