Ошихліби

  • 21.06.2010

Cело з незвичайною назвою ОШИХЛІБИ (2,1 тис. мешканців) відоме з 1490 року, а його назва означає «шматочки хліба», або «недоїдки». В центрі села поруч з нещодавно зведеним мурованим храмом розташована дерев’яна церква Святих Костянтина та Олени 1779 року побудови. Як і подібні до неї церкви в Дубівцях і Оршівцях, Костянтинівська церква в Ошихлібах відноситься до типових культових споруд гуцульської школи. Вона тризрубна, одноверха з квадратними в плані навою і бабинцем та п’ятигранним вівтарем. Верх, що розташований над навою, як і в попередніх подібних церквах, являє собою восьмерик та четверику, увінчаний невисоким шатровим завершенням з маківкою. Такі ж самі маківки розташовуються і на бокових зрубах. Дахи покрити бляхою, а дерев’яні стіни фарбовані у зелений колір. Нижня частина стін захищена опасанням з широким виносом.

Дзвіниця, що розташована на північний захід від церкви, побудована одночасно з храмом. Вона дерев’яна, двоярусна, каркасного типу. Другий ярус накритий шатровим дахом, є меншим за нижній та відділений від нього широким заломом. В радянські часи були неодноразові спроби закрити церкву, але зусилля совітів виявилися марними. У липні 2008 року в будівлі церкви виникла пожежа. Вогнем було пошкоджено боковий зруб та частково знищено церковне майно. Але пам’ятку вдалося зберегти: пожежу було погашено місцевими мешканцями. Проте для неї існує інша загроза: останніми роками в селі не припиняються справжня боротьба за церкву між віруючими двох православних конфесій. Невідомо, чи була пожежа випадковою, чи вона – результат цього протистояння. Навіть поговорюють про знесення цієї пам’ятки загальнодержавного значення, адже в селі нещодавно побудовано новий великий храм. Залишається лише сподіватися, що національна й культурна свідомість, поважне ставлення мешканців до своєї архітектурної спадщини та, в решті решт, здоровий глузд переможуть тягу до руйнування. Приїхавши до Ошихлібів, я вже приготувався оборонятися від бабусь Московського Патріархату із косами і вилами, що охоронять храми. Побачивши мене, бабусі дійсно побігли назустріч мені із запитаннями хто я такий. Після моїх пояснень охоронці подобріли і наступні 20 хвилин ми провели у дружній та цікавій бесіді. На сьогоднішній день ситуація майже фактично не змінилася: обидва храми, і старий, і нових, знаходяться під контролем УПЦ МП. Бабульки цілодобово чергують біля них, охороняючи, за їх словами, від віруючих УПЦ КП, які «то паркан поламають, то ще щось нашкодять». Віруючи ж Київського Патріархату поставили собі вагончик біля нової церкви і правлять службу там. За словами бабулек-охоронців, громада МП значно більша, а громада КП – голова сільради і це пару людей. І ще цікавий факт: саме вони, віруючи МП вважають себе справжніми українськими патріотами, а громаду КП – колишніми перефарбованими комуняками. Серед інших архітектурних пам’ятників у селі збереглася одноповерхова будівля школи, споруджена у 1903 році. IMG_0148 «Фігури» совєтських часів в центрі Ошихлібів: Розлив річки Совиця: IMG_0140

Коментарі

значить, скоро згорить
Не дай Боже!
та він тут не при ділах вобще
Але на все Його воля!
ну, не знаю... якось не схоже.
не схоже, бо світом цим діявол править
ну, а я про шо? сенс дзвонити в ЖЕК, коли у Вас температура?
немає сенсу, бо ЖЕК не створював світ... Та й всі Жеки помруть разом з цим світом :)
і Вам, на фоні загибелі світу, так жаль цієї нещасної невзрачної церкви?
Мені шкода кожну пісчінку цього світу, особливо дерев'яну :)
дерев"яна пісчинка... да, це круто.
пофарбована дерев"яна пісчинка у блясі - це набагато крутіше!