Andy Travel Club

Війна ввела нас у стрес, в якому кожний з нас перебуває майже півтора роки. Багато хто з нас не планує майбутнє, бо не бачить його. Ми відкладаємо важливі рішення на час, коли закінчиться війна. Чекаємо її закінчення, а вона не закінчується. У той той же час є люди, які навпаки переусвідомили своє життя, змогли знайти себе в ньому, розпочали нові справи і стали більш успішними, ніж були до війни.  У цій статті я спробую на основі свого досвіду за час війни розібратися, яки мені вдалося виходити зі стресу, продовжувати жити, удосконалюватися и бути в ресурсі. І, звичайно, поділитися цим досвідом з вами.

Те, що здоров'я - це так само важливо в житті, як і кар'єра, фінанси, відносини, особисте зростання, родина, відпочинок, духовність, я зрозумів зовсім нещодавно, буквально 2 - 3 роки тому. Я просто ніколи над цим не задумувався. Вперше про "колесо життєвого балансу" я випадково дізнався у 2020 році. Коли вирішив проаналізувати своє "колесо", то виявив, що в мене є результати і системне зростання в усіх сферах. В усіх, крім здоров'я. Чому? Я про не ніколи не замислювався. Я щодня займався своїм розвитком, роботою, родиною, з головою поринав у своє хобі - подорожі, але ніколи не думав про здоров'я.

Це була найбільш довгоочікувана подорож Україною під час війни. Поділля я давно об'їздив уздовж і поперек. Але залишався один з недосліджених куточків: невеличка смуга півдня Хмельницької області між Кам'янцем-Подільським та Бакотою. Так сталося, що цей регіон виявився чи не найцікавішим на Поділлі. Дністер  неповторний на всьому своєму шляху. Але річки, які в нього впадають - Смотрич, Тернава, Ушиця, Студениця - утворюють просто неймовірні каньйони та меандри, які іноді надують норвезькі фіорди.

Одного літнього дня пощастило прокатитися корабликом по Дністру від Врублівців до гірла Студениці. Напевно, це - наймальовничіша ділянка Дністровського водосховища. Тут над берегами Дністра нависають дивовижні скельні останці і стінки, які переносять мандрівника кудись в Юту чи Аризону, і на декілька годин ти просто забуваєш, що знаходишся в рідній Україні, на межі Поділля і Бессарабії.

Поділля (особливо на півдні) заворожує своїми каньйонами, скелями, міні-фіордами і гірськими пейзажами. Хоча "гори" тут - не зовсім гори. До Карпат вони жодного відношення не мають. Насправді Товтри - це кораловий риф давнього Сарматського моря. Вони мають органічне походження, тобто складаються з колишніх живих організмів. Товтри починаються на 10-15 кілометрів на північ від Кам'янця-Подільського і тягнуться аж до району Сатанова. Але найвищі і найпривабливіші - зовсім поруч з Кам'янцем. І найфотогенічніша товтра - це Кармалюкова гора біля села Привороття Друге.

Це зовсім поруч з Кам’янцем: якихось 5 – 7 кілометрів. Якщо вже приїхали до столиці Поділля, то у Панівці треба з’їздити обов’язково! Можна бусіком, яких ходить сюди декілька раз на день, або пішки. Що дивитися? Руїни замку Потоцьких та залишки споруд кальвіністів, для яких Панівці були притулком у кінці XVI – на початку XVII століття: колегіуму і кірхи. А ще, недобудований залізничний міст-примару, пілони якого піднімається над каньйоном Смотрича. Ну і, звичайно, сам каньйон і навколишні сільські ландшафти. Особливо заворожуюче це все виглядає зранку і в осінньому тумані.

Сьогодні від колишнього головного міста Пониззя (пізніше - Поділля) майже нічого не залишилося. Крім неповторних краєвидів скель, Дністровського водосховища та скельного монастиря. Поселення Бакота більше немає. Його повністю поглинули води Дністра на початку 1980-х років, коли радянська влада збудувала Новодністровську ГЕС. Але попри це, Бакота сьогодні - одне з найвражаючих місць на Поділлі.

Буковина відома своїми Маланками. Найяскаравіші маланки відбувається у Красноїльську, що біля самого кордону з Румунією. Більше 10 років я мріяв потрапити на це театралізоване дійство. Але щороку щось зривалося. Лише у січні 2023 року вдалося вирватися у Красноїльськ у надії побачити справжню маланку.

Кути - маленьке містечко у Косівському районі Прикарпаття, розташоване на Черемоші. На протилежному березі - Буковина і колоритне містечко Вижниця. Обидва цікаві для мандрівника і багаті на архітектурні пам'ятки. В Кутах, як і у Вижниці, зберіглася площа Ринок з ратушою. А є ще є костел, вірменська церква, австрійська забудова центру, єврейський цвинтар і Карпати на горизонті.

Сігішоара, або Шессбург - моє найулюбленіше місто Трансільванії. Воно, насправді, мініатюрне. Але з яскравою архітектурою і насиченою історією. Чого лише варта історія Влада Цепеша, або графа Дракули, який народився у жовтому будиночку серед вузеньких вуличок Сігішоари!

На початку 2023 року вдруге побував у Коломиї. Коломия – відоме всім місто. Описувати тут його історію, сучасність та особистості тут є зайвим. Є Вікіпедія, є офіційний сайт міста. Там є все про місто. Все, крім найцікавішого: інформації про архітектуру одного з найцікавіших галицьких містечок України. Тому, сьогоднішня фотопрогулянка присвячена визначним пам’яткам Коломиї, передусім, архітектурним.

Недавно відкрив для себе, що київські під'їзди легко можуть конкурувати з чернівецькими чи львівськими. Більшість з них прихована від очей відвідувачів кодовими замками на під'їздах. Під'їзд на Саксаганського 112, що зовсім поруч з вокзалом, переважно відкритий. Зайшовши всередину, дивуєшся ліпнині і жіночим маскаронам. А піднявшись на останній поверх - сходиш з розуму від кольорового оформлення стелі.