Південне Поділля: каньйоні, фіорди, меандри, водоспади, товтри та Дністер

Попередня стаття
Каньйон Дністра (від Тернави до Студениці)
Наступна стаття
Осіннє Поділля 2024

Це була найбільш довгоочікувана подорож Україною під час війни. Поділля я давно об'їздив уздовж і поперек. Але залишався один з недосліджених куточків: невеличка смуга півдня Хмельницької області між Кам'янцем-Подільським та Бакотою. Так сталося, що цей регіон виявився чи не найцікавішим на Поділлі. Дністер  неповторний на всьому своєму шляху. Але річки, які в нього впадають - Смотрич, Тернава, Ушиця, Студениця - утворюють просто неймовірні каньйони та меандри, які іноді надують норвезькі фіорди.

Маршрут був такий: Кам'янець-Подільський - Китайгород - Бакота - Гораївка - Субіч - Калачківці - Панівці - Цвіклівці Другі - Кармалюкова гора - товтра Вербецька - водоспад Бурбун - Притулівка - Кружківці - Отроків - Меджибіж

 

Як ми потрапили під обстріл по дорозі на Поділля

В п'ятницю ввечері сіли на нічний поїзд Київ - Кам'янець-Подільський. В 6 ранку всі пасажири прокинулися від жахливого вибуху. Вагон аж підскочив над рейках, а подекуди вибило вікна. Потім - один вибух за іншим. Київ зараз бомблять кожну ніч, але таких сильних вибухів не пам'ятаю.

Подивився на карту - ми десь у 20 км від Гречан, куди прилетіло. Вийшов в тамбур подивитися, що відбувається. Величезний гриб було видно так, що він начебто поруч з нами. Колії були зруйновані, мобільного в телефонного зв'язку не було. Доріг і транспорту поруч - також не було. Довелося чекати.

За 4 години поїзд рушив у зворотному напрямку. Об'їжджали через Старарокостянтинів, Хмільник, Калинівку, Вінницю, Жмеринку, Хмельницький. В Кам'янець запізнилися на 9 годин.

Коли їжа у всіх закінчилася, у поїзді раптом з'явилася жіночка, яка ходила по вагонах і пригощала усіх... мацою (!) Ми, звичайно, не відмовилися. А я навіть наспівав їй "бе шана абаа бе Єрушалаїм", на що вона дуже здивувався.

Близько 6 вечора нам поїзд нарешті прибув до Кам'янця. Там я забрав авто після ремонту, щоб щоб досліджувати на ній Поділля. Нагадаю, що 2 місяці тому потрапив у жахливу аварію по дорозі з Румунії: машина - вщент, я - цілий.

 

Китайгород: каньйон Тернави, товтри, костел та загадкові стовпи

Ми тримали курс на омріяну Бакоту. І хоч вже був вечір, ми вирішили заїхати по дорозі до Китайгорода. Приблизно посередині між двома історичними містами - Кам'янцем і Бакотою, є поворот на поганеньку дорогу, яка через декілька кілометрів приведе до Китайгорода. Вказівника немає, під час війни всі вказівники на дорогах прибрали. Навіть тут, на Поділлі, далеко від бойових дій. Отже, користуйтесь навігатором. Але ж вказівник при в'їзді до Китайгорода є. І він унікальний. Назва поселення вказана двома мовами: українською і китайською. Хоча, насправді, назва поселення до Китаю немає жодного відношення. У давнину "китайгородами" називали укріплені міста.

Природні та архітектурні пам'ятки Китайгорода розташовані майже компактно в одному місці. Для цього треба перетнути все село та опинитися на високому березі Тернави. З одного боку старої ґрунтової дороги буде костел і церква, з другого - глибокий каньйон Тернави. Взагалі, Тарнава - маленька річка, яка протягом свого шляху у Хмельницькій області більше нагадує струмок. Але тут, в Китайгороді, вона розливається широко серед товтр, щоб за декілька кілометрів з'єднатися з могутнім Дністром

Погодьтесь, що у Китайгороді каньйон Тернави нагадує фіорди:

А поруч з оглядовим майданчиком - церква і старий костел. Костел на честь Відвідин Єлизавети Пресвятою Дівою Марією не відрізняється вишуканістю форм. Він виглядає доволі строго і аскетично. Мабуть, разом із замком він був частиною лінії оборони Китайгорода. Костел збудований у 1772 - 1776 роках Потоцькими. Стиль схожий на бароко, але дуже стриманий. Храм більше нагадує оборонну споруду, ніж дім молитви. На жаль, костел виявився зачиненим, хоча суботнім вечером майже перед заходом сонця на його фасаді і даху проводилися ремонтні роботи.

Від церкви і костелу мальовнича алея веде до руїн палацу. Палац був збудований у ХІХ столітті. Очевидно, Потоцькими, і очевидно на місці їхнього старого зруйнованого замку. Від палацу залишився лише скелет, який з кожним роком все більше руйнується і заростає деревами колись великого, але сьогодні дикого парку.

Ґрунтова дорога на захід від костелу приведе до мальовничого гребню, який з обох боків оточений каньйонами. На його стінках побачимо відслоєння. Це - Китайгородська стінка, природна пам'ятка світового значення.  Виходи різноманітних порід на стінах урвища - це один із найповніших у світі розрізів відкладень силуру і девону, міжнародний геологічний еталон відслонення третього і четвертого періодів палеозойської ери. А ще, Китайгородська стінка є єдиною подібною на всій Східно-Європейській платформі.

Сказати, що краєвиди навколо, мальовничі - не сказати нічого!

З обох боків стару дорогу над каньйонами прикрашають давні придорожні стовпи з дірками. Ця дорога - це давній шлях з Кам'янця на Бакоту через Китайгород. Скільки років цій дорозі та стовпам уздовж неї - невідомо. Так само невідомо, для чого всередині кам'яних стовпів такі величезні дірки.

Ще раз насолоджуємося краєвидом і рушаємо далі, на Бакоту! 

 

Гораївка - дім мандрівника

На Бакоту ми приїхали, коли почало темніти. Думали побачити захід сонця, але небо було похмурим. Нічого страшного, завтра ще буде вечір!

Вибір для ночівлі на Бакоті достатньо великий: від скромних садиб зеленого туризму до комфортних номері. Дивіться і обирайте: https://bakota.com.ua/hotels/. Ми зупинялися на садибі "Дім мандрівника" у селі Гораївка. Зупинилися не випадково. Ще коли я був заступником мера Хмельницького, то бачив, як Сергій Толстіхін, який сидів на поверх нижче у міській раді, починав втілювати свою мрію відкрити homestay на Бакоті.

Житло недороге (600 грн. за двох), але все доволі стильно: і кімнати, і територія, а особливо - туалет (фактично - міні-музей). Сергій варить чудове крафтове пиво декількох видів. Видно, що він з дружиною Юлією Мазур живуть цим. Мабуть, це більше хобі і життя, ніж просто бізнес. Незважаючи на війну, потрохи розширюються, відкривають нові нові номери. Минулого сезону у Домі мандрівника Сергій і Юлія приймали декілька родин біженців, за що їм великий респект.

 

Субіч: шикарні види на Дністер та мальовниче подільське село

Рано з ранку в неділю виїхали у Субіч. Від траси на Кам'янець доведеться подолати 10 кілометрів поганої дороги. З цієї дороги буде правий поворот на Субіч перед селом Калачківці (біля нього є фіорд, що не поступається норвезьким!). Та найжахливіша дорога буде чекати на вас у самому Субічі: легковушка з невисоким кліренсом може залишитися тут надовго! Само село маленьке, менше 300 мешканців. Відомо, насамперед, скельним монастирем. Він значно менший (всього 2 - 3 келії) у порівнянні з Бакотою, і старший - походить з 16 століття. До монастиря ми не спускалися, нам вистачило Бакоти.

Перед в'їздом в село праворуч від дороги - цвинтар з давніми надгробками з надписами:

Щоб побачити монастир та дністровські краєвиди, доведеться проїхати через усе село. В селі - дужа автентичні подільські хатки:

Спочатку ми потрапили заблукали і потрапили не на той самий майданчик, звідки більшість фото з Субіча. Проте місце, де ми опинилися, виявилося не менш мальовничим. Воно знаходиться у північній частині села над Дністром.

Поблукавши селом, ми нарешті дісталися того самого оглядового майданчику. Краєвиди Дністра тут просто неймовірні! Мабуть, найгарніші на всьому відрізку від Кам'янця до Бакоти. Незадовго до війни тут знимали кліп мого улюбленого гурту THE HARDKISS на пісню "Серце".

Високі скелі над Дністром - чудове місце для фото. Провели тут більше години, влаштовуючи один одному фотосесії. 

Ми приїхали в Субіч раніше 8 ранку у вихідний день, і крім нас тут нікого не було. Це пару годин - і треба буде стояти в черзі, щоб сфоткатися на скелі над Дністром!

Насолодившись краєвидами, ми трохи погуляли по селу. Хатки тут справді автентичні і нагадують музейні експонати.

У пошуках сніданку натрапили на маленький сільській магазин, де я зустрів Клаудію Шиффер)

 

Калачківці: меандри річки Студениця

У сусідньому з Субічем селі Калачківці є місце, що мабуть найбільше вражає своєю природою на півдні Хмельниччини. У цьому місці, неподалік від впадіння у Дністер, Студениця робить декілька крутих поворотів. Після будівництва Дністровської ГЕС та утворення Дністровського водосховища, Студениця розлилася. Та крім меандрів утворила мальовничі затоки. 

В центрі села на роздоріжжі - сільський магазин. Головна дорога трохи повертає праворуч на село Рогізна. На прямо, до старої розбитої бази (чи то складу), до неї від магазину метрів 200. Біля складу їдемо прямо ґрунтовою дорогою. Дорога поганенька, з кожним метром все гірше і гірше. Якщо нещодавно був дощ - не проїдете. Авто з низьким кліренсом також не впорається. Так що краще пройти 2,5 кілометри пішки. Дорога спускається ущелиною все нижче і нижче. Врешті решт потрапимо на беріг річки Студениця і опинимося на мисі, який в певних джерелах зазначений, як "мис Киплячка". Тут можна залишити авто. Поруч - пляж, де на вихідні приїжджають купатися з Кам'янця та навколишніх сіл. Але нам далі.

Щоб побачити усю красу, доведеться піднятися на гору. Якщо дивитися на мис у бік річки, то гора буде зліва. Підніматися не важко і не багато, максимум хвилин 20. Зате ви будете нагороджені краєвидами, які будете згадувати все життя! Кажуть, що каньйон Студениці біля Калачківців нагадує норвезькі фіорди. В Норвегії не був (!), хоча й об'їхав півсвіту, тому оцінити не можу.

Коли піднялися на гору, то побачили, що там стоять автівки. Виявляється, що є дорога з Калачківців прямо сюди, на оглядовий майданчик! Щоб потрапити на неї, треба біля складу в Калачківців їхати не прямо, а по "головній" дорозі, яка прямує трохи ліворуч.

 

Панівці: замок Потоцьких, кальвіністи та гігантські пілони віадуку

Це зовсім поруч з Кам’янцем: якихось 5 – 7 кілометрів. Якщо вже приїхали до столиці Поділля, то у Панівці треба з’їздити обов’язково! Що дивитися? Руїни замку Потоцьких та залишки споруд кальвіністів, для яких Панівці були притулком у кінці XVI – на початку XVII століття: колегіуму і кірхи. А ще, недобудований залізничний міст-примару, пілони якого піднімається над каньйоном Смотрича. Ну і, звичайно, сам каньйон і навколишні сільські ландшафти. 

Внизу - руїни Зубрівського віадуку. Це – недобудований залізничний міст, що зводився у 1916 році для залізниці, що мала з’єднати дві імперії – Австро-Угорську і російську. Та планам завадила перша світова війна. Так, вже майже століття над каньйоном стирчать могутні пілони примарної споруди…

Вид на замок Потоцьких з пагорбів над каньйоном Смотрича:

А так замок виглядає зблизу. До наших днів від нього збереглися руїни північно-західної кутової вежі і фрагменти двох оборонних мурів – північного і південного з надбрамною баштою. 

У другій половині XVII століття в Західній Європі почався анти реформаторська реакція, яка супроводжувалася гонінням протестантів з боку традиційного католицизму а, отже, і з боку держави. Переслідувані реформатори знаходили притулок у віддалених закутках Польщі. Одним з таких закутків були й Панівці, в яких з дозволу Яна Потоцького облаштувалися кальвіністи – представники однієї з течій протестантства.  У 1590 році кальвіністи збудували між двома південними баштами замку двоповерховий колегіум (вищу школу), нижчу школу і кірху. Двоповерховий будинок по обидва боки надбрамної башти і є колишнім кальвіністським колегіумом. На першому поверсі будинку працювала найстаріша по Поділлі друкарня, якою завідував Лаврентій Молахович. Протягом 1608 – 1611 років вона випускала антипапські видання. Сучасній бібліографії відомо 7 таких видань, випущений панівецькою друкарнею.

Власник замку Ян Потоцький, який опікувався кальвіністами, загинув у 1611 році під Смоленськом під час Московського походу. Кращі часи для кальвіністів закінчилися. Брати Потоцького, які були завзятими католиками, заставили вдову Яна Потоцького вигнати кальвіністів з Панівців. Кам’янецькі єзуїти закрили кірху, колегіум і друкарню, експропріювали все майно, а всі видання друкарні наказали спалити, як «єретичні». Спалення книг відбувалося урочисто у присутності ката на майдані Ринок в Кам’янці.

Залишки млину в каньйоні між замком та віадуком:

 

Цвіклівці Другі: панорама меандру Смотрича

Повертаємося на дорогу, що веде з Кам'янця до Устя. Незадовго до Устя є перехрестя 5 доріг. Нам - плавно направо. Ґрунтова дорога через декілька кілометрів приведе до місця неземної краси - оглядового майданчика. Оглядовий майданчик "Гирло" знаходиться не доїжджаючи Цвіклівців Других.

З майданчика "Гирло" добре видно меандр, який утворює річка Смотрич перед впадінням у Дністер. З обох боків меандру - стіни каньйону. Дуже нагадує Заліщики, але без містечка на півострові.

Цвіклівці Другі - дуже крихітне село на Поділлі. Всього - 12 мешканців. Але доволі старе: перша згадка - 1441 рік. Колись одне село разом із Цвіклівцями Першими, воно належало Конєцпольським і Жевуським. З будівництвом Новодністровської ГЕС не лише Дністер, а й Смотрич дуже розлився. Раніше його можна було перейти через місточок, щоб потрапити з одних перших Цвіклівців до других. Але зараз села розділило потужне водосховище. Власне, завдяки ньому і утворилася унікальна природна пам'ятка.

Якщо придивитися, по побачимо пілони залізничного мосту, якому так і не довелося бути побудованим.

 

Єврейський цвинтар у Кам'янці

Після Цвіклівців повернулися на обід до Кам'янця. Єдиний куточом міста, де ні разу не був, залишався кіркут. Кіркут (єврейський цвинтар) у Кам'янці знаходиться на на Підзамче (поворот у приватний сектор біля готелю "Ксенія"). Цвинтар розташований на окремій горі та південний захід від гори, де стоїть Новий Замок. На схід - гора Татариська з пам'ятником "7 культур".

Єврейський цвинтар у Кам'янці сформувався нещодавно: протягом 18 - 19 століть. Проте, надгробків (мацейв) тут зберіглося небагато. Але з цвинтаря відкривається чудовий вид на Кам'янець: добре видно і Стару фортецю, і Старе місто.

Робоча синагога в Кам'янці та Гончарська башта:

 

Кармалюкова гора і Подільські Товтри

Пообідавши в Кам'янці, поїхали на північ міста на напрямку Товтрів. Поділля (особливо на півдні) заворожує своїми каньйонами, скелями, міні-фіордамимеандрами і гірськими пейзажами. Хоча "гори" тут - не зовсім гори. До Карпат вони жодного відношення не мають. Насправді Товтри - це кораловий риф давнього Сарматського моря. Вони мають органічне походження, тобто складаються з колишніх живих організмів.

Товтри починаються на 10-15 кілометрів на північ від Кам'янця-Подільського і тягнуться аж до району Сатанова. Але найвищі і найпривабливіші - зовсім поруч з Кам'янцем. І найфотогенічніша товтра - це Кармалюкова гора біля села Привороття Друге.

У селі Гуменці починається "тещин язик" - небезпечний серпантин. Але до нього ми не доїжджаємо і повертаємо ліворуч. Включаємо навігатор на село Привороття Друге і крутимося між ґрунтовими напівгірськими дорогами. І поступово нас починають оточувати зелені Товтри. Зупиняємося у селі Привороття Друге у долині річки Мукша. Тут, у підніжжя Кармалюкової гори, Мукша утворює мальовничі озера. На вихідні тут приїжджають відпочивати і купатися місцеві мешканці. Село Привороття Друге крихітне. Здається, що усі будинки тут - це дачні садиби мешканців Кам'янця. На найцікавіше не в селі, а навколо.

Якщо на перехресті у селі дивитися на озеро, то справа побачимо Кармалюкову гору. Це, мабуть найвища і найфотогенічніша товтра з усіх. Щоб її побачити, треба піднятися на іншу товтру, що є з іншого боку дороги. Можна піднятися пішки, а можна об'їхати грунтівкою на авто. Тут, напроти Привороття Другого, вид на Кармелюкову гору не так вражає. Класичний вишуканий вид буде пізніше. У кінцевій точці жахливої ґрунтовки побачимо надзвичайно цікавий і величезний об'єкт - колишні штольні. Каміння тут добували не так давно - з середини минулого століття. Сюди за камінням навіть приїжджали вантажівки. Розміри триярусних штольнь вражають. Каміння тут давно не видобувають. Пишуть, що місцеві вирощують в штольнях гриби, але ми цього не помітили.

Щоб побачити Кармалюкову гору в усій красі, треба пройти біля кілометру від штольнь на схід уздовж кромки товтри, на якій ми перебуваємо. Висота товтри над місцевістю - всього 60 метрів. Вона повністю вкрита лісом. На легендою, у лісах на горі ховався народний месник Устим Кармалюк.

Не з'їжджаючи з товтри, на якій знаходяться штольні та їдучі грунтівкою у західному напрямку, незабаром виїдемо до села Вербка. Не спускаючись у село, побачимо панораму чотирьох товтр, як вишукалися в одну лінію уздовж залізниці, що з'єднує Хмельницький і Кам'янець. Ці товтри мають назву "Чотири кавалери".

Спустившись у село Вербка і проїхавшись через нього, на півдні села побачимо ще одну товтру. Це товтра Вербецька. На товтру доволі просто піднятися. 

З вершини товтри Вербецька також відкривається панорама товтр "Чотири кавалери":

 

Вечірня Бакота: квадроцикли, монастир та сансет

Під вечір ми знову повернулися до Бакоти - колишньої столиці Пониззя (Поділля), затопленої водами Дністровського водосховища.

Для дослідження Бакоти ми вибрали досить специфічний спосіб - квадроцикли. Таку чудову опцію нам надав туристичний інформаційний центр "Санта-Бакота". Тур на квадроциклах починався з села Грушка поблизу Бакоти і продовжувався 3 години. За цей час ми встигли об'їхати і облазити все навколо, відвідати скельний монастир і спостерігати незабутній захід сонця за Дністровськими скелями.

У селі Грушка, звідки ми стартували, зберігся палац Токаржевських-Карашевичів:

Бакота - це територія національного заповідника "Подільські Товтри". Вхід на територію біля стоянки коштує 90 грн. з людини. Хоча в інших місцях можна без проблем зайти безкоштовно. В Бакоті над Дністром височіє Біла гора.  Саме з неї відкриваються дивовижні краєвиди Дністровського водосховища та протилежного бессарабського берега сусідньої Чернівецької області:

До Бакотського скельного монастиря доведеться спуститися вузькою стежкою. Це - лише невелика частина монастиря і келій, які залишилися після обвалу Білої гори у 1996 році. 

Бакота була культовим місцем ще задовго до заснування православного скельного монастиря у 12 столітті. Вже у ІІ тисячолітті до нашої ери тут у вапнякових печерах були житлові і культові споруди. Заснував монастир у Бакоті Антоній Печерський - засновник Києво-Печерської Лаври. Чоловічий монастир існував тут до 15 століття. Саме тоді Бакота перестала бути місто і перетворилася на звичайне село. Храм на території монастиря періодично функціонував до 1960-х років. Зараз монастир не функціонує. Це - лише оглядові експозиції. Але дух давної святині тут присутній.

Після монастиря піднялися на Білу гору, щоб спостерігати захід сонця:

Завершили знайомство з Бакотою на квадроциклах біля села Гораївка:

 

Водоспад Бурбун

Прокинулися дуже рано, щоб протягом дня подивитися максимум цікавого по дорозі до Києва. Перша зупинка - водоспад Бурбун. Дуже мальовниче місце на Поділлі, яке лише декілька років тому набрало популярності у туристів. Знаходиться водоспад Бурбун на річці Бобрівка біля сели Лисець колишнього Дунаєвецького району Хмельницької області.

З перших хвилин озеро з водоспадом нагадало мені далеке Вануату в Океанії. Там, на островах часто зустрічаються подібні маленькі лагуни з водоспадиками.

На вихідних тут натовпи людей. Але ми рано з ранку тут були одні.

 

Млини в Притулії та Кружківцях - основа економіки Миньковецької держави

В районі водоспаду Бурбун починається територія Миньковецької держави - квазіутворення під керівництвом найбільшого дивака 18 - 19 століть Ігнація Сцібор-Мархоцького ("графа Редукса"). Переміщуючись забутими грунтовими дорогами, побачимо пам'ятник колгоспниці з 3 поросятами. Мабуть, десь на цьому місці стояв прикордонний стоп "Кордон російської імперії та Миньковецької держави".

У селі Притулівка (колишня Притулія) зберігся водяний млин господаря Миньковецької держави Сцібор-Мархоцького. Млин величезний, чотирьохповерховий. Мабуть, колись був основою економіки Миньковецької держави.

Млин стоїть на березі річки Ушиця.

Ще десяток років тому в млині розміщувався Музей архітектурної спадщини. Зараз нічого немає, а все всередині занедбано.

Ще один млин Сцібор-Мархоцького зберігся у селі Кружківці на річці Ушиця. Це - величезний водяний млин 1848 року побудови, в якому розташовано музей.

Пишуть, що в музеї зберіглося обладнання, виготовлене фірмою Антона Бессера з Відня. На жаль, він був зачинений.

 

Отроків: замок правителя Миньковецької держави

Маленьке село Отроків, що в Новоушицькому районі Хмельницької області, було другим за значимістю після Миньківців поселенням самопроголошеної Миньковецької держави. Саме тут знаходилася резиденція її правителя Ігнація Сцибор-Мархоцького - знаменитого дивака XVIII - XIX століть. Я раніше бував в Отрокові, але замок з такого ракурсу побачив вперше:

Замок Мархоцького разом з баштами, господарськими приміщеннями та форумом частково зберігся до наших днів. Крім нього, в Отрокові зберіглася Тріумфальна арка, через яку здійснювався в'їзд до резиденції, та природні романтичні гроти в долині річки Ушиці

На території замку знаходився панський будинок - резиденція "графа Редукса", в якому знаходилася бібліотека з великою кількістю стародруків та цінних рукописів.

До замку примикав форум, де Мархоцький влаштовував "свята". Найвідомійшим з них було свято на честь давньоримської богині землеробства Церери, хоча сам Мархоцький називав його святом жнив або обжинками.

 

Меджибіж єврейський

Остання зупинка на шляху повернення до Києва - Меджибіж. Величезну фортецю бачив багато разів. А ось єврейські місця Меджибожу ніколи не досліджував. Настав час це виправити.

А у Меджибожі, між іншим, знаходиться поховання Баал Шем Това - засновника всього хасидського руху. Всі інші хасидські гілки пішли від нього. Це - найзначущий єврейський цадик. Його могилу ми і відвідали.

Одна з синагог:

Ну як же без замку? Ось він!

 

Вам сподобалися місця, про які і розповідав у цій розповіді? Запрошую приєднатися до мандрівки "Бакота і найкращі краєвиди Поділля", яку організовує "Санта-Бакота", а я є турлідером. Під час цієї подорожі ми побачимо багато з описаних тут місць. Їдемо на вихідні 9-10 вересня. Подробиці - тут: https://andy-travel.com.ua/tour/bakota

Попередня стаття
Каньйон Дністра (від Тернави до Студениці)
Наступна стаття
Осіннє Поділля 2024