Україна

Давно я мріяв побувати в селищі Чорнухи на Полтавщині – рідному краї Григорія Сковороди. І ось нарешті здійснив цю поїздку. Це невелике, але історично значуще селище розкинулося на мальовничих пагорбах Лівобережної України, на берегах тихоплинної річки Удай. Вперше Чорнухи згадуються в історичних джерелах ще в XVII столітті як сотенне містечко Лубенського полку. Згодом вони стали волосним центром Лохвицького повіту, а з початку ХХ століття – місцем активного культурного і освітнього розвитку. Та головна гордість Чорнух – це, безумовно, постать Григорія Савича Сковороди, одного з найвизначніших українських філософів, поетів і просвітників....

У Василеві я побував двічі: у 2009 році під час Буковинської експедиції, та у 2025 році під час подорозі Поліссям, Галичиною та Буковиною. Ми вирішили вирватися з Чернівців на день і поїхали родиною до Василіва - одного з найцікавіших і маловідомих місць нашого Придністров’я. Тут, серед крейдяних урвищ і зелених круч над меандрами Дністра, зберігаються сліди одного з найзахідніших літописних міст Київської Русі. І коли стоїш біля пам’ятного знаку з кам’яним хрестом на Замчищі, розумієш - перед тобою земля, якою колись крокували князі Ростиславичі. ВАСИЛІВ (Заставнівський район) вперше згадується у 1230 році давньоруським літописцем під час...

У Лохвицю я приїхав уперше влітку 2025 року під час подорожі Полтавщиною. Це невелике місто, про яке я раніше чув лише побіжно, але з першої ж хвилини воно мене зацікавило. Лохвиця розташована в західній частині Полтавської області, на правому березі річки Сула, там, де в неї впадає права притока - Суха Лохвиця. Сьогодні це адміністративний центр Лохвицької міської громади в Миргородському районі. Населення міста становить близько 11 тисяч осіб, і хоча воно невелике за розміром, має свою особливу атмосферу та значну історичну глибину. Історія Лохвиці сягає глибокої давнини. Уперше вона згадується в письмових джерелах у 1320 році, але...

Львівщина, майже на самому кордоні з Польщею - Яворів - це не просто місто, а палімпсест історії, де шари минулого читаються на кожному камені, на кожній вулиці. Це такий собі малий культурний вузол із глибоким історичним корінням, що бере початок ще з 1436 року, а за деякими джерелами - навіть з XIV століття. Тут повітря просякнуте подіями минулого, а кожна вуличка здається фрагментом великої європейської історії. Ще в доісторичні часи ці землі були заселені людьми: археологи знайшли тут десятки стоянок періоду мезоліту. У пізніші століття Яворів став важливим торговим пунктом на шляху зі Львова до Ярослава. У 1569 році місто отримало...

Їдучи з Бобрика до Плішивця, я звернув з основної траси на вузьку бетонну дорогу, викладену квадратними плитами ще з радянських часів. Вона вела крізь безмежні сільськогосподарські ландшафти - поля, балки, зелені пагорби, де кожен поворот відкривав новий ракурс долини Псла. Саме в такій просторовій тиші, коли горизонт дихає спокоєм, на відстані переді мною з’явився силует, що немов виринув із самої історії. Це була Покровська церква - кам’яна, велична, мов символ часу, що застиг над кручами. Сам Плішивець - невелике село в Миргородському районі Полтавської області біля Гадяча, розташоване неподалік від гирла Ворсклиці, де вона впадає у Псел...

Після Веприка я вирушив до сусіднього села Бобрик, яке також перебувало під окупацією російських військ у 2022 році. Це невелике, але мальовниче село лежить за кілька кілометрів на схід від Гадяча, на лівому березі Псла, і входить до Великобудищанської громади Миргородського району. Тут панує тиша і спокій, розірвані лише спогадами про недавню війну. Село має давню історію, ще з часів Гетьманщини: в XVII столітті воно входило до складу Веприцької сотні Гадяцького полку. Природа навколо дивовижна - соснові гаї, розлогі поля і стара дорога, яка веде до головної місцевої пам’ятки. Там я побачив вражаючий палац у стилі класицизму - це садиба...

У Львові ми зустрілися з моєю подружкою-мандрівницею Олею і несподівано вирішили зірватися - поїхати до Трускавця - міста-курорту, яке давно манило своїм шармом старовинних вілл та запахом гірського повітря. Хоча я давно об’їздив майже всю Україну, - Трускавець наче знайомий кожному українцеві - хтось лікувався, хтось приїздив до родичів, хтось бував проїздом, - мені чомусь досі не довелося тут побувати. Цей візит я весь час відкладав, залишаючи «на потім», ніби він мав трапитися у свій особливий момент. І ось він настав. Влітку 2025 року я вперше в житті опинився у Трускавці - тепер розумію, чому він століттями приваблював тисячі...

Рівне приємно здивувало атмосферою, окремими архітектурними перлинами і несподіваною затишністю. Це місто, зустріч з яким я довго відкладав. До цього я жодного разу не бував тут і уявляв його як безлике, забудоване типовими «хрущівками», без власного обличчя чи виразного характеру. У моїй уяві це було одне з тих обласних центрів, що здебільшого живе буденним життям без особливого інтересу для мандрівника. Але цей вечір повністю змінив мої уявлення. Уже з перших кроків у центрі стало ясно - місто має свою ауру. Тут дивно поєднується стара архітектура з модерними деталями, дух провінційної стриманості з несподіваними культурними акцентами....

Дорога з Гадяча до Веприка - лише вісім кілометрів - виявилася справжнім випробуванням. Я подолав її майже за сорок хвилин, і весь цей час почувався ніби на полігоні. Асфальт місцями повністю зникав, залишаючи натомість вирви і канави. Відверто кажучи, навіть у мирні часи проїхати сюди - це вже пригода, а під час російсько-української війни ця дорога, здається, сама стала природним захистом. Саме тут, у лютому–березні 2022 року, проходила лінія фронту: окупаційні війська дійшли до Веприка, але далі, на Гадяч, так і не просунулися. І справа була не лише в ЗСУ, а і у самій дорозі, що стала бар’єром між ворогом і мирним життям. Та варто було...

Виспавшись після ранкового світанку на Пісочному, я вирушив у бік головної гордості Шацького національного парку - озера Світязь. Мені пощастило: дорогою мене підібрала місцева мешканка і підкинула до містечка Шацьк. Будинок в Шацьку: Звідти я пішов пішки до села Світязь, що розкинулося просто на березі однойменного озера. Типова хатка у селі Світязь: Світязь - найбільше і найглибше озеро України. Його глибина сягає понад 58 метрів, а вода тут настільки прозора й чиста, що можна бачити дно навіть на кілька метрів углиб. Піщані пляжі, соснові ліси і величезна гладь води, яка змінює колір від сріблястого до глибокого синього - саме за це...

Після пригод на дорозі у Сарах я все ж таки добрався до Гадяча. Поселився в невеликий готель, залишив речі та вирушив досліджувати місто. Було цікаво побачити на власні очі це колишнє козацьке місто зі славетною історією, яке колись було однією зі столиць Гетьманщини. Я йшов його вулицями з особливим відчуттям - адже крокував там, де колись вирішувалася доля України. Гадяч - місто з глибокою історією: заснований ще в скіфські часи, він ставав центром оборони Посульської лінії на межі XI–XIII століть. У 1648 році Гадяч уже став центром Гадяцького полку і одним із важливих полкових міст Гетьманщини. Найяскравішим періодом стали 1663–1668 роки...

З Любомля я попрямував на Шацькі озера - не до знаного Світязя, а у найвіддаленіший їхній північний куток - на берег озера Пісочне. Тут, у самому серці волинського Полісся, стоїть санаторій із поетичною назвою «Лісова пісня». Його територія розкинулася між соснами та березами, а з алеї, викладеної бруківкою, відкривається спокійний краєвид на воду, яку обіймають стіни очеретів. Уздовж доріжки стоять лавки - вони мовчазно запрошують сісти, вдихнути хвою і тишу, подивитись на гладь озера, де одиноко стоїть лише один човен. Тут усе дихає спокоєм і неквапністю. На березі, просто серед очерету, стоїть білосніжна скульптура жінки з хвилею - вона...