Любомль - княже місто на кордоні з найстарішими храмами Волині

Любомль зустрів мене зранку, коли я ще не встиг остаточно прокинутись після нічного потяга з Києва. З Ковеля я дістався сюди маршруткою - і відразу опинився у місті, яке довго залишалося для мене «білою плямою» Волині. Любомль - княже місто, затиснуте між кордонами і лісами, яке зберегло в собі неймовірну кількість історії.

Любомль – це невелике місто на крайньому заході Волині, яке наче заховалося серед поліських лісів та озер, зовсім поруч із сучасним українсько-польським кордоном. Сьогодні воно є адміністративним центром громади у Волинській області, а його вигідне розташування на перетині шляхів завжди мало особливе значення. Від Любомля рукою подати до Ягодина – головного пункту пропуску на кордоні з Польщею, тому ще з давніх-давен це місто було важливою зупинкою на торгових шляхах між Києвом, Брестом і Краковом. Поліський характер краю відчувається в усьому: у спокійних краєвидах, рясних лісах, старих хатинах та неспішному ритмі життя.

Історія Любомля сягає сивої давнини. У літописах він вперше згадується ще в 1287 році як укріплене місто, яке відігравало роль однієї з князівських резиденцій. Саме тут часто перебував князь Володимир Василькович – один із найвизначніших правителів Волині XIII століття, відомий своєю любов’ю до книг та будівництва храмів. Тоді Любомль був частиною Волинського князівства й слугував важливим оборонним та адміністративним центром на західних рубежах Русі. Замок, що стояв на високому пагорбі, захищав місто від набігів, а поруч розвивалося ремісниче та торгове життя.

Протягом століть Любомль переходив під владу різних держав – Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської імперії, а згодом Польщі та Радянського Союзу. Кожна епоха залишала свій відбиток у вигляді храмів, садиб, кам’яниць та навіть у плануванні міських вулиць. Місто пережило і занепад, і відродження, війни та зміни культур. У XIX–початку XX століття Любомль був жвавим містечком із розвиненою єврейською громадою, ринковою площею та тижневими ярмарками. Сьогодні ж воно виглядає скромним і тихим, проте кожен його куточок зберігає пам’ять про минулі століття.

Перше, що кидається у вічі, - це поєднання давніх мурів і простих полісських хат. Такі, як ця дерев’яна хата з синьою окантовкою в садку під старими яблунями. Здається, що тут нічого не змінилося за останні сто років - хіба що супутникова тарілка на стіні натякає, що XXI століття дісталося і сюди. Такі хатки - мов живі свідки того, як виглядало Полісся ще за часів Ягайла.

Та найбільше Любомль дивує своїми храмами.  Костел Святої Трійці у Любомлі - справжня архітектурна перлина й один із найдавніших католицьких храмів на Волині. Його історія починається у 1392 році, коли польський король Владислав II Ягайло заклав святиню на місці давнього княжого міста. Таким чином Любомль отримав не лише укріплений замок і православну церкву, але й величний католицький храм, який символізував нову епоху в житті міста та його зв’язок із Західною Європою.

Архітектура костелу поєднує риси готики та ренесансу, адже будівля неодноразово перебудовувалася. Первісно він був готичним храмом із масивними стінами, стрілчастими вікнами й арочними склепіннями. Згодом до нього додали барокові елементи, які надали споруді більшої пишності та гармонії.

Біля костелу стоїть окрема дзвіниця - стримана за формою, але велична у своїй простоті, що чудово доповнює силует храму. Сам костел, оточений зеленню, виглядає мов старий вартовий, який стежить за плином часу вже понад шість століть.

У різні періоди костел Святої Трійці зазнавав і занепаду, і відродження. У XVII–XVIII століттях він був важливим центром католицької громади Любомля. Тут діяли парафіяльна школа, зберігалися старовинні ікони та літургійні книги.

Поруч з костелом була встановлена колона з фігурою святого Яна Непомуцена - покровителя від повеней і бід, яка стала символом римо-католицької спадщини міста. У радянський час храм, як і багато інших, пережив період закриття та втрати частини своєї спадщини, але йому вдалося вистояти.

Сьогодні костел Святої Трійці - це не лише архітектурна пам’ятка національного значення, а й місце духовної сили. Його товсті стіни, старі вікна та дзвіниця мовчки розповідають про події, які відбувалися в Любомлі протягом семи століть. Для мандрівника цей храм - справжній портал у минуле, адже стоячи під його склепіннями, легко уявити себе в часи Ягайла, коли Волинь була мостом між Сходом і Заходом.

Георгіївська церква у Любомлі - одна з найдавніших православних святинь Волині й унікальна пам’ятка українського середньовіччя. За переказами, її заснував у другій половині XIII століття князь Володимир Василькович, відомий як останній великий волинський князь. Він був не лише вправним правителем, а й меценатом: опікувався зодчими, переписувачами книг, зводив храми у різних містах Волині. Саме Любомль князь обрав своєю резиденцією, тож не дивно, що тут постала велична церква на честь святого Георгія Побідоносця - небесного покровителя воїнів та князів.

Архітектура храму поєднує риси давньоруського зодчества з впливами готики, що поступово проникала на Волинь із Заходу. Первісно Георгіївська церква була кам’яною, з трьома апсидами, товстими стінами та вузькими вікнами-бійницями. Такі риси свідчили про її оборонний характер: храм міг слугувати не лише місцем молитви, а й прихистком під час ворожих нападів. Із плином часу споруда неодноразово перебудовувалася, але в її формах усе ще можна впізнати риси давньої князівської святині.

Упродовж століть Георгіївська церква залишалася головним осередком православної громади Любомля. Тут відправляли богослужіння, зберігали святині та літописи. Вона пережила численні війни, пожежі та зміну державної належності міста. У польський період церква перебувала під опікою православних братств, у радянські часи - як і багато храмів, зазнала закриття й занепаду. Проте громада завжди боролася за її збереження, і завдяки цьому святиня дожила до наших днів.

Особливе враження справляє те, що храм стоїть поруч із залишками княжого замчища XIII століття. Ця близькість підкреслює його значення як духовного центру резиденції Володимира Васильковича. Стоячи біля Георгіївської церкви, можна відчути подих княжої доби: уявити, як тут проходили урочисті богослужіння за участі князя й його дружини, як у храмі молилися за перемогу в битвах та захист рідної землі.

Між Георгіївською церквою та залишками палацу Браницьких височіє давнє замчище - пагорб із земляними валами, які зберегли в собі тінь княжого минулого. Саме тут у XIII столітті стояв замок Володимира Васильковича, який обрав Любомль своєю резиденцією. Фортеця була зведена з дерева й укріплена потужними земляними насипами та ровами з водою. Вона виконувала не лише оборонну функцію, а й була адміністративним і культурним центром княжого двору. Звідси князь керував своїми володіннями, приймав послів і влаштовував урочистості.

Хоча сам замок давно зник із лиця землі, його залишки й досі промовляють до уяви. Стоячи на валах, можна відчути дух XIII століття - уявити, як колись тут дзвеніли зброєю дружинники, а навколо розташовувалися князівські господарські будівлі. Вали зберегли форму оборонних споруд, а їхнє розташування нагадує, наскільки продумано князі Волині підходили до захисту своїх резиденцій. Для сучасного мандрівника це місце - мов «машина часу», адже воно дозволяє побачити, як виглядала давньоруська фортеця, і відчути зв’язок між сакральною Георгіївською церквою та світською величчю княжого замку.

Не можна не згадати і про залишки палацу Браницьких. Палац Браницьких у Любомлі - це пам’ятка XVIII століття, яка колись була справжнім центром шляхетного життя. Родина Браницьких, одна з найвпливовіших польських магнатських династій, мала численні маєтності на Волині й обрала Любомль для зведення своєї резиденції. Будівля вирізнялася масштабом і архітектурною вишуканістю, поєднуючи риси класицизму з елементами бароко. Простора садиба з палацом, господарськими приміщеннями та парком створювала враження справжнього магнатського осередку, де вирішувалися економічні й політичні справи.

Архітектурно палац мав витягнутий прямокутний план із симетричними фасадами, прикрашеними пілястрами та ліпниною. Великі вікна, парадний вхід і внутрішні анфілади підкреслювали велич резиденції. Поруч був розбитий парк із алеями та декоративними насадженнями, а також господарські споруди, які забезпечували функціонування садиби. Палац служив не лише житлом, а й місцем прийомів та урочистостей, де збиралася місцева еліта.

Проте історія не була милосердною до палацу Браницьких. У XIX столітті він поступово занепадав, а після воєн та радянських часів залишився майже без догляду. Сьогодні будівля виглядає втомленою: облуплені стіни, порожні вікна й заросле дворище нагадують про втрачений блиск. Та навіть у такому стані палац зберігає тінь шляхетної величі, а його силует і досі впізнаваний серед поліських хат і садів.

Для сучасного мандрівника палац Браницьких - це місце зустрічі з минулим, де велич і руїна переплітаються в єдиний образ. Він нагадує про той час, коли Любомль був не лише прикордонним містечком, а й важливим культурним осередком Волині. Стоячи біля стін цієї будівлі, легко уявити колишні бали, гомін шляхетних зборів і дзвін кінних карет, що колись оживляли це дворище.

Вид на палац з замчища:

Дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці, зведена у 1884 році, є однією з найзатишніших і найхарактерніших святинь Любомля. Вона належить до традиційного поліського храмового зодчества, яке вражає своєю простотою й гармонійністю. Побудована з дерева, вона зберегла автентичний дух краю: блакитні стіни, золоті бані та охайний силует, що виринає серед зелені садків і городів, створюють враження мальовничої листівки з минулого.

Архітектурно церква належить до типових тридільних храмів із бабинцем, основним об’ємом та вівтарною частиною. Її прикрашають різьблені віконні лиштви, невисока дзвіниця й акуратні декоративні деталі. Незважаючи на скромність, храм виглядає святково й урочисто. Його зовнішній вигляд поєднує функціональність із красою: дерев’яні стіни гармонійно вписані в поліський ландшафт, а золотаві бані сяють над довколишніми хатами й садами.

Особливий колорит створює довколишнє подвір’я. Тут усе дихає турботою: доглянута стежка веде до входу, квіти прикрашають простір довкола, а акуратна дзвіниця підкреслює гармонію ансамблю. Церква Різдва не має розкоші кам’яних соборів, але саме її простота й домашній затишок роблять її такою близькою для людей. Вона нагадує, що віра в Поліссі завжди була частиною щоденного життя: поруч із хатами, садами, криницями та городами.

Ринкова площа Любомля - серце міста, яке зберегло свій історичний каркас ще з XVIII століття. Саме тут завжди вирувало життя: відбувалися торги, збиралися ремісники, звучали мови та акценти різних громад. Площа формувалася поступово, і вже наприкінці XVIII - на початку XIX століття її оточували невеликі двоповерхові кам’яниці з крамницями на першому поверсі й житлом нагорі. Сьогодні ці будівлі все ще стоять, хоч і приховані за сучасними вивісками магазинів, аптек та салонів. У їхніх фасадах можна вгадати риси старовини - правильні пропорції, аркові двері, вікна з ліпними обрамленнями.

Фотографії, зроблені нині, добре показують цю контрастність: старі кам’яні будинки зберігають основу історичного вигляду площі, але на них нашарувалися десятиліття радянських та пострадянських перебудов. Тут можна побачити й облуплену зелену штукатурку, й модернізовані дахи з металочерепиці, і яскраві вивіски, що приховують автентичну архітектуру. Та попри це, площа продовжує дихати минулим. Вона зберегла саму структуру старого міського середмістя, де вузькі вулички виходять на відкритий простір.

Колись цю площу прикрашала одна з найкрасивіших синагог Західної України, зведена в XVII столітті. Вона була не лише молитовним домом, а й центром життя великої єврейської громади, яка становила значну частину населення Любомля. Проте у 1947 році радянська влада зруйнувала синагогу, остаточно стерши її з обличчя міста. На місці, де стояла святиня, залишився порожній простір - мов шрам у пам’яті міста. І навіть тепер, проходячи площею, можна відчути цю відсутність, тишу, яка нагадує про втрачену культуру.

Сьогодні Ринкова площа Любомля - це поєднання давнини й сучасності. Тут працюють магазини, аптеки, невеликі крамниці, та водночас у стінах цих будівель живе історія кількох століть. Площа зберегла свою функцію центру міського життя, але для уважного мандрівника вона відкривається як музей просто неба: у фасадах і плануванні будинків можна прочитати минуле, а в порожньому просторі - відчути втрату, яку зазнало місто в середині ХХ століття.

Любомль вразив мене саме тим: тихим співжиттям великих історій і щоденної сільської буденності. Тут біля храмів і мурів - городи, старі паркани, хатки із синіми вікнами. І коли стоїш серед цього поліського подвір’я, здається, що ти бачиш одразу і князівські часи, і шляхетські, і просте Полісся, яке стоїть, попри все.

Вокзал у Любомлі: