16.09.2025 Дорога з Гадяча до Веприка - лише вісім кілометрів - виявилася справжнім випробуванням. Я подолав її майже за сорок хвилин, і весь цей час почувався ніби на полігоні. Асфальт місцями повністю зникав, залишаючи натомість вирви і канави. Відверто кажучи, навіть у мирні часи проїхати сюди - це вже пригода, а під час російсько-української війни ця дорога, здається, сама стала природним захистом. Саме тут, у лютому–березні 2022 року, проходила лінія фронту: окупаційні війська дійшли до Веприка, але далі, на Гадяч, так і не просунулися. І справа була не лише в ЗСУ, а і у самій дорозі, що стала бар’єром між ворогом і мирним життям.
Та варто було лише в'їхати до села, як усі труднощі забулися. Веприк зустрів мене тишею, спокоєм і величчю. Перше, що кидається у вічі - це дві старовинні церкви, що немов змагаються одна з одною за увагу подорожнього. Обидві - монументальні, світлі, зразки класичного храмового зодчества, збудовані майже одночасно, у першій чверті XIX століття. І попри це, вони абсолютно різні за характером.
Миколаївська церква, що стоїть на в’їзді до села, була споруджена в 1823 році. Це храм, який буквально домінує у просторі: білосніжні фасади сяють під сонцем, а золоті бані ніби відбивають небо. Високий шпиль дзвіниці, що завершений хрестом, надає будівлі особливої вертикальної динаміки. У центрі головного фасаду - портик із колон, що додає споруді урочистості. Її архітектура поєднує класицизм із елементами провінційного ампіру, типового для тогочасної церковної архітектури Лівобережної України. Церква побудована за канонічною хрестово-купольною схемою, але з характерною увагою до симетрії, гармонії та чистоти ліній.
А ось Успенська церква - ще одна перлина Веприка - збудована в 1821 році, двома роками раніше за Миколаївську. Вона розташована в самому центрі села, і саме її купол небесно-блакитного кольору видно ще здалеку. Церква має величний вигляд, її об’єм створений чіткими пропорціями, а головний фасад прикрашений шестиколонним портиком з антаблементом. Тут відчувається вже чистий ампір: сувора геометрія, монументальність, мінімум декору, зате максимум сили в простоті.
Дзвіниця в Успенській церкві - окрема архітектурна домінанта. Її вертикальний об’єм з пірамідальним завершенням нагадує Петропавлівську фортецю в Санкт-Петербурзі - чи не свідомий жест наслідування імперського стилю?
Обидва храми були зведені в часи, коли Веприк мав більше значення, ніж сьогодні - це була волость, центр місцевого духовного життя. Церкви будувалися не просто для молитви, а як символи впевненості в майбутньому. Вони досі функціонують, незважаючи на випробування ХХ століття - революції, війни, закриття, зневагу. І навіть у 2022 році, коли лінія фронту знову пройшла повз ці святині, вони встояли.
Внутрішній простір Успенської церкви - світлий, високий, із чистим звуком. Тут хочеться мовчати. І це мовчання - не від порожнечі, а від величі. Іконостас - стриманий, без надмірного золота, але з глибокими кольорами. Під куполом - природне світло, що проникає крізь вікна, створюючи відчуття небесної присутності.
Сподобався пост? Поділись з друзями!
