Рівне - чарівна несподіванка

Рівне приємно здивувало атмосферою, окремими архітектурними перлинами і несподіваною затишністю. Це місто, зустріч з яким я довго відкладав. До цього я жодного разу не бував тут і уявляв його як безлике, забудоване типовими «хрущівками», без власного обличчя чи виразного характеру. У моїй уяві це було одне з тих обласних центрів, що здебільшого живе буденним життям без особливого інтересу для мандрівника. Але цей вечір повністю змінив мої уявлення.

Уже з перших кроків у центрі стало ясно - місто має свою ауру. Тут дивно поєднується стара архітектура з модерними деталями, дух провінційної стриманості з несподіваними культурними акцентами. Звісно, Рівне - це не Львів, не Чернівці і навіть не Тернопіль, але те, що побачив, справді зачепило. Це неочевидна, але щира привабливість, яку помічаєш лише тоді, коли придивишся уважніше.

Одним із перших об’єктів, що привернув мою увагу в Рівному, була дерев’яна Свято-Успенська церква XVIII століття - справжня пам’ятка волинського дерев’яного зодчества. Її яскраво-синій фасад із білими лиштвами, золотий купол і чіткі пропорції одразу впадають в око. Вона виглядає святково і тепло навіть у похмурий день, ніби випромінює внутрішнє світло. Ця церква є однією з найстаріших споруд міста і досі залишається діючим храмом.

Архітектурно храм має класичну для Волині тризрубну структуру з восьмигранним верхом на середхресті. Внутрішній простір доволі скромний, але зберігає відчуття камерності і духовного затишку. Вікна маленькі, розташовані високо, як це типово для старих дерев’яних церков. Деякі елементи оздоблення, зокрема наличники, мають барокові риси, що нагадують про добу, коли храм був зведений.

На подвір’ї розташована також окрема дерев’яна дзвіниця - невисока, квадратна в плані, вкрита пірамідальним дахом. Її синій фасад поєднується з кольорами основного храму, утворюючи з ним єдиний архітектурний ансамбль. Незважаючи на скромні розміри, дзвіниця справляє враження монументальної завдяки своїй приземленій формі та щільності зрубу. Вона зберігає дух автентичної волинської архітектури XVIII століття.

Далі я натрапив на величний Воскресенський собор - одну з найпомітніших архітектурних домінант Рівного. Це яскравий приклад неовізантійського стилю, характерного для православного церковного будівництва кінця XIX - початку XX століття. Його симетричні об'єми, арочні вікна, круглі розетки, барвисті фрески та мозаїки гармонійно поєднуються з білосніжними стінами та золотими банями. Центральний фасад прикрашений великою іконою Воскресіння Христового, що підкреслює символізм храму.

Собор має складну композицію з кількох об’ємів і п’ятьма банями, серед яких домінує центральна, що здіймається над містом. Його архітектурна мова стримана, але монументальна - кожен елемент ніби підкреслює урочистість і спокій. Сквер довкола з лавками, підстриженими кущами та квітниками перетворює територію на справжню зону відпочинку. Увечері, коли підсвітка підкреслює фасадні лінії, собор справляє особливо сильне враження.

Особливо несподівано було побачити у Рівному справжній шедевр стилю модерн - двоповерховий особняк початку ХХ століття, в якому нині розмістився Музей бурштину. Ця невелика, але вишукана будівля на вузькій міській вулиці вражає з першого погляду: її ніжно-блакитний фасад, прикрашений білою ліпниною, виділяється на тлі доволі стриманої забудови.

Архітектура особняка зберегла головні риси пізнього модерну: округлі форми, багатий рослинний декор і декоративну асиметрію. Центральним акцентом фасаду є велике овальне вікно з пишною гірляндою квітів - типовий мотив для стилю. Над вікнами і дверима - масивні лиштви з флоральними орнаментами, а над входом - ажурний кований козирок. Все це створює враження елегантності і водночас камерності, яке так цінувалося в епоху модерну.

Функціональне призначення будівлі теж не менш цікаве. Розміщення в ній Музею бурштину є дуже символічним для Рівного та всього Полісся, адже саме цей регіон здавна був відомий покладами "сонячного каменю". У приміщенні зберігається дух минулого, а сама архітектура будівлі додає музею особливої атмосфери, роблячи його не просто виставковим простором, а культурною пам’яткою міста.

Поряд із музеєм бурштину розташована ще одна приваблива споруда, зведена в еклектичному стилі з елементами неоренесансу. Вона вирізняється виразним рустом на фасаді, ліпниною, складною лінією даху та гармонійним поєднанням сірих і білих кольорів. Центральна частина будівлі увінчана декоративним аттиком із круглим вікном, фланкованим пілястрами, що додає композиції урочистості. Сьогодні тут розмістився заклад громадського харчування, який вдало інтегрується в міське середовище, не втрачаючи історичного обличчя.

На тій же вулиці стоїть компактна, але виразна будівля у стилі раннього конструктивізму з елементами модерну. Заокруглені кути, великі вікна, лаконічні форми і відсутність зайвого декору характерні для міжвоєнної архітектури. Ця будівля має стриманий і водночас впізнаваний вигляд завдяки вертикальним лініям, які підкреслюють висоту кутової частини фасаду.

Завершує ансамбль колишня будівля єврейської громади, зведена у формах неороманського стилю. Вона побудована з білої цегли, з характерними напівциркульними вікнами, арковими порталами та цегляною пластикою. Симетричний фасад із центральним фронтоном і круглим вікном надає будівлі монументального вигляду. Зараз тут розміщується офіційна установа, але зовнішній вигляд залишився майже незмінним.

А найбільше мене зачарувала будівля старого костелу святого Антонія. Її неоготичні риси - червона цегла, високі стрілчасті вікна, декоративні башточки і аркатура - одразу викликають асоціації з католицькими храмами Центральної Європи. Фасад вирізняється симетричністю і виразною вертикальністю - типовими рисами неоготики. Центральне місце займає круглий годинник із розкішним циферблатом і стилізованими цифрами, оточений білим орнаментом, що контрастує з червоним муром.

Сьогодні у стінах колишнього костелу діє органна зала - культурний центр міста, де проходять концерти академічної музики. Простір довкола впорядкований: перед входом розташована невелика площа з лавками, клумбами та скульптурною композицією - бронзовим ангелом, що грає на арфі. Ця деталь додає камерності і емоційної теплоти суворій готичній архітектурі. Це не просто будівля - це місце сили і тиші, що поєднує в собі історію, духовність і мистецтво.

У самому центрі Рівного встановлено пам’ятник княгині Марії Несвицькій - засновниці міста, яка надала йому магдебурзьке право ще у 1492 році. Скульптура втілена у класичній манері і розміщена у невеликій ротонді, яка створює камерний простір навколо. Це місце одночасно вшановує історичну постать і дарує затінок для відпочинку, а барельєфи з сюжетами минулого Рівного підсилюють освітній і меморіальний ефект.

Поряд із пам’ятником розташована одна з найбільш несподіваних сучасних будівель Рівного - оздоблена пишним ліпленням, мозаїками, кованими решітками та яскравими кольорами, вона виглядає як архітектурна фантазія в стилістиці бароко, що перетинається з ар-нуво. Попри свою еклектичність, ця будівля гармонійно вписується у ландшафт завдяки квітникам і доглянутим газонам. Крім історичних споруд, у Рівному я помітив чимало цікавих сучасних деталей: доглянуті сквери, квітники, інсталяції. Місто виглядає компактним і зеленим, а місцями - напрочуд затишним.

Рівне залишає неоднозначне враження. Поруч із гарно відреставрованими історичними особняками і зеленими набережними тут можна побачити яскраві вивіски, що контрастують з фасадами старих будівель, і радянську забудову біля самої річки.

Проте навіть у такому строкатому поєднанні місто не втрачає привабливості. Воно має свій ритм, живе повнокровним життям, і вміє дивувати - несподіваними архітектурними деталями, музикою в костелі чи буйством кольорів у міському сквері.