21.09.2022 Потрапити у країну, яка овіяна стереотипами про наркотрафік та бандитизм, було давньою мрією. Вона збулася у липні 2021 року. В нас зібралася чудова дружня компанія з 6 українських мандрівників.
Крім Колумбії, ми відвідали Амазонію в Перу і трохи Бразилії. Наша велика мандрівка джунглями Амазонії, саванами басейну Оріноко та кавовим регіоном в Андах розпочалася зі столиці Колумбії Боготи.
Усі стереотипи розвіялися у перші години перебування в Боготі: спальні районі нагадують Швецію чи Німеччину, відносна чистота на вулицях, привітні люди. Якщо не брати до уваги архітектуру, то в Боготі мені найбільше сподобалися дві речі:
1. Комфортна температура повітря. Вона тут майже постійна весь рік - в середньому 18 градусів. Це тому, що Богота знаходиться на висоті 2600 метрів. Вдень буває максимум 23-24 градуси, рано з ранку може бути 10 градусів.
2. Їжа: безліч різноманітних фруктів і безліч видів м'яса. Фрукти екзотичні і коштують недорого. А м'ясо - наймачніше в усій Південній Америці. Для любителя healthy food Богота - це рай!
Ми поселилися в 5-зірковому готелі в найсучаснішому і найбезпечнішому району Санта-Барбара на півночі від історичного центру.
Коротке відео про перші хвилини і часи в Колумбії
Гора Монсеррат: найкращі види на Боготу
Переночувавши в готелі, рано з ранку ми поїхали на гору Монсеррат. Саме звідти відкривається найкраща панорама Боготи. Гора має висоту 3150 метрів.
На гору веде канатна дорога і фунікулер. Вартість в обидва кінця - 22000 песо. З гори видно Боготу повністю. Столиця Колумбії затиснута у долині між двома хребтами Анд:
На задньому плані - кольорові фавели, які ми відвідаємо ввечері.
Відео про види Боготи з гори Монстеррат
Неймовірне задоволення вже від перших годин у Колумбії!
Крім чудового виду на Боготу на горі варто відвідати ринок з сувенірами і виробами к з коки. Наш гід Тетяна пригостила нас чаєм з коки. А я прикупив собі бальзам з коки та футболку з Паблом Ексобаром.
Окремий матеріалі про гору Монсеррат
Колоніальний район Ля Канделарія
Спустившись з гори, пішли досліджувати історичний колоніальний район Ла Канделарія. По дорозі роздивляємося графіті.
Центральна площа Боготи носить ім'я Болівара. На ній розташований головний катедральний собор столиці. Храм у стилі неокласицизму з елементами бароко будували з 1807 по 1823 роки.
Вулиці Ла Канделарії сповнені старовинних особняків в іспанському стилі з важкими дверима, великими залами, просторими кімнатами, патіо, товстими стінами і різними стилями балконів.
Незважаючи на деякі невдалі архітектурні впливи 20-го століття, залишається в значній мірі просоченим колоніальним духом і стилем життя.
Велика фотогалерея кольорової Ла Канделарії
Золото доколумбівської епохи в Боготі
Я не люблю музеї і ніколи їх не відвідаю під час закордонних подорожей. Але Музей золота в Боготі варто відвідати обов'язково. Бо тут зібрана найбільша у світі колекція золота доколумбівського періоду
Місцеві індіанці та іспанці-загарбники 16 ст. мали різні шкали цінностей. Іспанці шукали золота та швидких засобів власного збагачення, культура чужинців здавалась їм породженням язичників і диявола, гідна повного викорінення. На перших місцях у індіанців, навпаки, були не золоті витвори, а кольорові тканини та особливі плащі із пера тропічних птахів. В музеї - експозиції золотих виробів індіанців від 2 тисячоліття до н. е. до початку 16 століття. На кінець 20 століття кількість експонатів музею (археологічних і ювелірних) досягла 30000. Вона вважається найбільшою в Колумбії і в світі.
Серед унікальних виробів ювелірства індіанців належить Попоро Кімбайя, золотий флакон для збереження вапна. Вапно було важливим додатком для жування листя коки від час священницьких церемоній. Сакральний зміст церемонії був перенесений і на флакони для збереження вапна. Зазвичай їх виконували з інших некоштовних матеріалів, серед яких деревина і висушені рослинні плоди. Також можна побачити корони вождів, золоті дзвоники для посохів вождів, прикраси для носа, товсті браслети, важкі сережки для розтягування мочки у індіанських аристократів, золочені шоломи вояків. Мені найбільше сподобався золотий пліт - дуже складна композиція, якій понад 1,5 тис. років.
Відео про Музей золота в Боготі
Сучасна Богота з хмарочосами
На північ від площі Болівара веде довга пішохідна вулиця Carrera 7:
Церква св. Франциска, 1593 - 1611 рр.:
Придбав гаманець, повністю зроблений із купюр венесуельських грошей:
Бульвар Ліма на північ від Канделарії - це сучасний діловий центр Боготи. Тут розташовано декілька хмарочосів.
Bogotá Downtown Bacatá - найвища будівля Боготи. Вона має 196 метрів висоти та 67 поверхів.
Пара хмарочосів City U:
Скрізь можна помітити цікаві графіті:
Багато про Боготу - в окремій статті на сайті
Кольорові фавели Боготи
Найбільше у Боготі мені хотілося подивитися район кольорових фавел. Щоб потрапити сюди самостійно, треба доїхати до кінцевої зупинки автобусів Portal del Tunal. Звідси на гору через кольорові райони везе фунікулер.
Бідні райончики Боготи, столиці Колумбії, закохують у себе з першого погляду і назавжди. Вони розташовані на південному заході столиці.
Щоб ви зрозуміли турботу влади про бідне населення: муніципалітет побудував для мешканців фавел сучасний швидкий фунікулер з сотнями кабинок. А для підвозу до станцій канатної дороги використовуються сучасні автобуси. А ще, влада міста пофарбувала десятки тисяч будинків місцевих мешканців в усі кольори веселки, чим створила цікавий об'єкт для майбутнього туризму.
Відео про нашу подорож до кольорових фавел:
До речі, зі слів нашого екскурсовода Тетяни середня зарплата мешканців колумбійських "трущоб" складає 700-800$ в місяць. Каже, що це мало, адже в середньому мешканці Боготи не отримують менше 1200-1500$. При тому, що ціни не відрізняються від наших, а за комунальні платити треба мало, бо тут цілий рік однакова температура.
Детальна розповідь про подорож до кольорових фавел
Ввечері ми мали вечерю-знайомство в одному з традиційних ресторанів у Санта-Барбарі.
Відео про першу вечерю в Боготі
Mundo Amazonico: перше знайомство з джунглями Амазонії
Зранку наступного дня ми полетіли у саме серце Амазонії - містечко Летісія. Щоб ви зрозуміли, яка це діра, скажу що найближча автомобільна дорога розташована в 800 кілометрах від Летісії. А на весь навколишній регіон крім Летісії з населенням 15 тис. є ще одне маленьке містечко Пуерто-Наваріно. У навпівденніший і найвідділеніший регіон Колумбії можна потрапити лише літаком. Містечко розташоване на березі Амазонки на кордоні 3 держав: Колумбії, Перу і Бразилії.
Щойно ми прилетіли з Боготи в аеропорт Летісії, відразу ж поїхали в джунглі. Вибрали ми цей регіон Амазонії не випадково: він розташований майже у центрі тропічного лісу розміром з території США. Щоб відразу не шокувати себе і вас, перед тим як поїхати у 3-денну подорож вглиб джунглів, ми почали знайомство з джунглями Амазонки з заповідника Mundo Amazonico, що знаходиться в 12 кілометрах від Летісії.
Це - Амазонія в мініатюрі: тут і джунглі, і ботанічний сад з усіма рослинами Амазонії, і акваріум з майже усіма рибами і рептиліями, і типове поселення індіанців.
Індіанське поселення в джунглях. Тут розповідають про побут індіанців, демонструють одяг та знаряддя праці.
Думаючи, що Mundo Amazonoco - це такий собі музей просто неба, наші дівчата замість трекінгових кросівок одягнути сандалії.
Те, що заповідник - це не іграшки, а справді джунглі, ми зрозуміли майже відразу, але було пізно. Ноги по коліно почали провалюватися у трясовину, яка була під гілками та листям.
Переміщатися лісом виявилося непросто навіть у кросівках. Кожну секунду думаєш, як би не провалилися у прірву і намагаєшся триматися за сусідні рослини. А вони майже усі небезпечні: або отруйні, або з колючками.
Тварини з тварин траплялися лише комахи, але трохи жахливого вигляду:
Але крім цього жаху в джунглях багато симпатичних рослин та квітів. Багато рослин - лікувальні. Мешканці джунглів використовують їх у якості медичних препаратів.
На території заповідника є акваріум. Тут можна ознайомитися з мешканцями Амазонки - рибами та зміями. Перед тим, як побачити їх у природному середовищі.
Заповідник Mundo Amazonico став лише невеликою розминкою перед справжніми джунглями, в які ми відправимося у далі.
Летісія в Амазонії: пригоди з топ-зірками на кордоні трьох країн
Летісія є столицею найвіддаленішого регіону Колумбії - Амазонас. Це є Африка майже у чистому вигляді. Всі африканські види транспорту тут присутні: бода-бода, дала-дала, тук-тук і матату. Архітектура теж типово африканська. Але замість темношкірих тут живуть як індіанці, так і переселенці з Боготи та Медельїна.
Тут не завжди було безпечно. В часи Пабла Ескобара через околиці містечка пролягав чи не основний наркотрафік через ліси Амазонії. Кордонів між країнами не було (та їх і зараз немає), а уряди майже не контролювали цей регіон. І лише пару десятиліть тому Летісія і джунглі навколо неї стали перетворюватися на туристичний регіон.
Коли ми прилетіли в Летісію, ми ще не знали, як нам пощастило. Ми випадково потрапили на фестиваль народів Амазонії, який проводиться тут щороку у липні.
Оселилися в готелі з символічною назвою Анаконда. Єдиному, який можна назвати готелем. Тут же, як з'ясувалося, зупинилися усі зірки, що приїхали на міжнародний фестиваль культур народів Амазонії.
Коли ми пішли на сніданок в ресторан готелю, то помітили, що за сусіднім столиком сиділа міс Перу. Коли закінчили їсти, підійшли познайомитися і поспілкуватися.
За пару хвилин до нас доєдналася міс Колумбія:
А ввечері наштовхнулися на міс Бразилія. Всі три дівчини - справжні красуні! Перша метиска, друга схожа на індіанку, третя має африканське походження. Всі дівчата - добрі, відкриті, з задоволенням спілкуються і фотографуються. Несподівано приємно було мати таких сусідок у готелі!
Фестиваль проводиться раз на рік в Летісії - самому епіцентрі джунглів Амазонки. Минулого року фестивалю не було із-за ковіду. На фестиваль з'їжджаються музичні колективи з трьох країн - Колумбії, Перу і Бразилії. А також різні зірки загальнодержавного масштабу. А ще приїжджають мешканці навколишніх містечок і сіл Амазонії. Також прилетіло купу людей з Боготи. Я здивувався, коли в 15-тисячну Летісію з Боготи летів повний літак. А ще дивно виглядало, коли ввечері в аеропорту сідав літак за літаком. Тому в Летісії ці дні - справжня двіжуха. Народ веселиться, але поводить себе чемно. Жодного п'яного не бачили. Скрізь смажиться м'ясо на вогні.
Танці і пісні народів Амазонії цікаві та екзотичні. Але досить примітивні. Я таке люблю. Тому сам факт опинитися на фесті був чудовим сюрпризом нашої експедиції. Концерти проходять щовечора, але організація так собі. Більшу частину часу займає підготовка сцени до нових номерів, або балачки ведучих.
На своєму youtube-каналі змонтував відео, присвячене фестивалю народів Амазонії:
Рано з ранку пішли з дівчатами досліджувати містечко. Воно розташовано на березі Амазонки. Це - набережна і пристань, з якої відправляються човни на протилежний беріг Амазонки - в Перу.
Ми - в Колумбії. Через річку - перуанське поселення Санта-Роза-де-Яварі. Зліва - бразильська Табатінга:
Летісія біля Амазонки - це, в основному, дерев'яні будинки на палях. Амазонка часто виходить з берегів та затоплює пойму.
Вулички між будинками дерев'яні, все дуже нагадує українське Вилкове:
В центрі містечка Америка і Африка поруч:
Серед автівок зустрічаються такі раритети. Щоправда, не зрозуміло, куди на них їздити. За містом доріг немає.
Забудова нагадує містечка Східної Африки і Океанії:
В Летісії є надзвичайно цікаве місце - парк Сантандер. Щоночі мільйони птахів повертаються з джунглів, щоб годуватись і відпочити в безпечному парку. Хмари птахів створюють неймовірний! Ось подивіться, як це виглядає на відео:
М'ясо в Колумбії - найсмачніше у світі!
Більше про Летісію - в окремій статті на сайті
Амазонія: яка вона?
Наступні 3 дні ми провели далеко від цивілізації в джунглях Амазонії. Майже наші амазонську пригоди відбувалися в Перу, оскільки саме там знаходився лодж, в якому ми жили. Загалом, подорож Амазонією зайняла 5 днів.
На 4й день подорожі регіоном Амазонос в мене нарешті сформувалася цілісна картина Амазонії, яка одночасно і приваблює, і лякає.
1. Джунглі. Вони насправді не такі страшні, як здаються. А зовні майже не відрізняються від наших листяних лісів. Вдень зустрічати тварин практично нереально. Ми бачили лише лінивця, мавп, різних птахів і маленьку зміючку.
2. Амазонка та їх притоки. Тут є небезпеки, про які варто знати:
- майже усі риби зубасті і страшні на вигляд;
- риба (у тому числі піраньї) самі застрибують у човен з періодичністю раз в 5 хвилин. Дістати її з човна може лише місцевий гід чи водій човна. Вони знають, як її брати в руки;
- купатися можна, але в місцях, де покажуть місцеві. Там, де немає піраній. Але приготуйтесь, що дрібна риба буде покусувати та пощипувати ваше тіло.
3. Активності в Амазонії:
- спостереження за сірими і рожевими дельфінами;
- полювання на піраній;
- нічне сафарі з кайманами;
- трекінг джунглями;
- плавання на човні серед джунглів;
- місцева кухня (багато видів риби);
- спостереження за сходом з заходом сонця.
4. Умови проживання - базові, але не критичні. Враховуйте наступне:
- wi-fi та мобільний інтернет (навіть у столиці провінції Летісії) працюють лише на прийняття і відправлення текстових повідомлень в месенджерах;
- гарячої води немає навіть у найдорожчому готелі Летісії, де жили ми разом з місс трьох країн;
- попрані речі не сохнуть взагалі.
А в цілому Амазонія залишає в нас лише позитивні враження.
Плавання Амазонкою з Колумбії в Перу через Бразилію
Зранку вирушаємо з причалу в колумбійській Летісії у 3-денне плавання Амазонкою та її притоками на моторному човні.
Відпливаємо з Летісії і за бортом відразу ж починається бразильська Табачінга, яка є фактично продовженням Летісії:
За 10 кілометрів Амазонка стає нереально широкою. Це - місто впадіння річки Яварі. В цьому місці зустрічається Колумбія, Перу і Бразилія.
Ми повертаємо в русло річки Яварі і пливемо серед джунглів уверх по течії. Ліворуч по ходу - Бразилія, праворуч - Перу.
Пропливаємо бразильське місто Бенджамін-Констант:
Сельва (джунглі):
Рибу спеціально ловити не треба. Вона сама застрибує в човен. Вся риба - зубаста.
Лодж "Закамбу" в Перуанській Амазонії
Опісля 3 годин плавання Амазонкою і Яварі ми прибули до місця, де нам належало ночувати 2 ночі. Лодж "Закамбу" знаходиться біля маленького індіанського села Закамбу (всього 3 - 4 хати) на березі однойменної річки - притоки Яварі.
Нас зустрічає перуанський прапор і ми вперше ступаємо на землю Перу.
Відео про лодж "Закамбу" замість слів.
В цілому було достатньо комфортно не зважаючи на жаб на стелях та комарів, які чомусь люблять кусати саме долоні. В деякі часи була навіть електрика і wi-fi, який, щоправда, дозволяв лише відправляти текстові повідомлення в месенджерах. Але найкраще в лоджі - це було харчування. Тричі в день - смачна амазонська риба різних видів!
Довгий дерев'яний місточок від лоджу вів на беріг лагуни:
Протилежний беріг лагуни Закамбу:
Трекінг сельвою - джунглями Амазонки під дощем
Залишивши речі в лоджі, ми відразу ж поїхали з нашим провідником в місце, звідки почали декількагодинний трекінг джунглями. По дорозі зустрічаються рибалки. Щоправда, не зрозуміло, не вони живуть: в радіусі 50 кілометрів на карті немає жодного поселення.
Як тільки приплили в пункт початку трекінг, почався традиційний тропічний амазонський дощ. Але це нормально, бо на то він і є rainforest. З цього відео можна зрозуміти, як пройшов наш перший трекінг джунглями Амазонії:
Зовні сельва (джунглі) Амазонії не відрізняються від нашого листяного лісу. Але є свої особливості, і ось вони:
1. Земна поверхня вкрита або старим листям з гілками, або це є просто слизька глина. Але все воно завжди мокре, тому ходити треба лише у високих гумових чоботах.
2. В будь-який момент можна або провалитися у прірву під гілками, або зав'язнути по коліно у глині.
3. Не можна хапатися за будь-які рослини. Більшість з них - колючі. Я мав необережність схопитися за маленький стовбур для підтримки рівноваги, і мені у долонь і пальці встромилося близько 50 колючок. Довелося витягати вручну. 4 колючки так і не зміг видалити з пальця.
4. Доводиться часто перетинати маленькі річки чи болота.
5. Комарі тут не жужжать, як в нас. А кусають непомітно. І усі репелент тут до одного місця. Комарі, переважно, кусають у долоні! Це вкрай неприємно, тому що ти постійно щось ними робиш і укуси щоразу запалюються. Треба постійно мати при собі бальзам після укусів і мастити ним долоні.
6. Тварин не варто боятися взагалі. Вдень їх в джунглях немає.
А в цілому похід джунглями Амазонки створив приємні враження. Начебто поставив жирну галочку, що виконав обов'язковий пункт в житті.
Найскладнішим було спуститися з джунглів на беріг річки під час дощу. Було так слизько, що довелося спускатися по стеблю ліани:
В пошуках дельфінів і риб-монстрів та небезпечне купання
Відмившись після бруду сельви, поїхали кататися на моторному човні по річці Яварі. По дорозі до дельфінів вирішили подивитися на улов місцевих рибалок. Один з рибалок радісно пустив нас на свій човен, щоб показати, що йому вдалося зловити цього вечора.
Як я вже писав, риба, як правило, сама застрибує з води в човен. Рибалці треба її лише "заспокоїти".
Ось такого монстра зловили при нас:
На найбільше здивували не риби-монстри, а дівчата і хлопці з нашої команди, які наважилися купатися у притоці Амазонки!
Ввечері ми заплили у заводь на території Бразилії в пошуках рожевих та сірих дельфінів. Але вони чомусь не з'являлися.
І лише по дорозі в лодж перед самим заходом сонця сірі дельфіни почали вистрибувати перед наших човном:
Захід сонця в сельві
Можливо, це був найвражаючий сансет цього року у житті. Щоб його побачити, ми виїхали на човні у місце, де зливаються річки Закамбу та Джаварі - притоки Амазонки. Що з цього вийшло - дивіться фото і відео!
Нічне сафарі з кайманами
Вдень знайти у джунглях Амазонки диких тварин важко. Хіба що дельфіни плескаються у річках і мавпочки сидять на деревах. Як тільки наступає ніч, всі починають вилізти у пошуках здобичі. Простіше за все побачити кайманів - маленьких крокодильчиків. Вони сидять серед хащів на берегах річок. Їхні очі світяться, тому їх добре видно.
Кайманів дуже легко спіймати. Вони безпечні, якщо їх правильно брати. Є правило: спіймав, сфотографувався чи відзняв сторіз і повернув у те ж саме місце, звідки взяв. Спочатку ми спіймали маленького кайманчика, а потім наш провідник Майко спіймав достатньо великого каймана, довжиною сантиметрів 80.
Крокодильчики поводили себе мирно і дружньо. Мабуть вони вже звикли до того, що туристи ловлять їх і відразу ж відпускають.
Полювання на піраній
Піранья - символ Амазонки, який наводить жах на багатьох. Мабуть ви дивилися фільми, як піранії з'їдають по шматочкам людину, яка стрибнула в Амазонку. Ми відправилися ловити піраній з місцевим гідом індіанцем Майко, який народився в цих краях. Ми полювати на піраній у заводях річки Закамбу, притоку Яварі.
По дорозі Майко зупинив човен, став показувати нам на одне з дерев і кричати "пилєсосо!" Ми не бачили пилососів, але саме слово викликало в нас сміх, який продовжувався ще декілька днів. Коли ми придивилися, то все ж таки побачили лінивця на дереві.
Піраній ловлять на звичайну вудочку, яка зроблена з гілки. На крючок насаджують приманку - маленький шматочок шкіри курки. Перед тим, як закинути вудку, треба постукати нею по воді. У такий спосіб кличуть рибу. Коли кидаєш вудку в річку, приманку моментально починають об'їдати десятки риб. Коли риба зачепилася за крючок, добре чутно.
Ми зловили кожний по декілька піраній. Особливо цікаво давати їй палочку: вона її перегризає так, що все аж хрустить.
Палець в рот піраньї класти не варто: Майко показав нам свій палець, шматок якого відкусила піранья.
Після того, як ми зробили фото, ми кожну рибу відпускали назад в річку.
Індіанське село Закамбу в Амазонії: бар і танці
Ввечері в лоджі в Закамбу немає що робити. Тому ми пішли досліджувати однойменне індіанське поселення. Закамбу - це лише декілька дерев'яних хат. Всі хати - на палях, тому що річка періодично виходить з берегів і затоплює навколишню територію.
Поблукавши між хатами, ми почули музику і нас покликали на 2 поверх однієї з хат. Виявилося, що там бар з дискотекою! Уявіть собі, в селі, де живе не більше 20 людей, де до найближчої дороги сотні кілометрів, є бар, де продається пиво і кашаса (бразильська горілка)!
Ми взяли пиво та пішли танцювати з місцевими мешканцями. Схоже, що ми були для них більшою екзотикою, ніж вони для нас.
Санрайз між Перу і Бразилією
Схід сонця в Амазонії показують рідко. Майже ніхто не хоче прокидатися в 4:30 ранку. Сонце тут встає дуже рано: в 5:40 цілий рік. А до місця, де можна спостерігати за санрайзом, треба ще доїхати.
Ми зустрічали світанок на місці повороту річки Яваріна кордоні Перу і Бразилії.
Відео, як сходить сонце (у прискореному режимі):
По дорозі назад до нас у човен застрибнула величезна зубаста риба. І лише водій човна врятував нас від неї.
Другий похід джунглями Амазонки:
На цей раз було майже зовсім без екстриму: дощу не було, грунт був не слизький. Зате активізувалася мошкара та повилазили усі жучки-червячки.
Повернулися чисті і щасливі. Якщо не рахувати, що комарі покусали усі долоні.
Джунглі Амазонії прекрасні! Їх варто побачити раз в житті. Це можливість з'єднатися з природою і забути про все, що чекає тебе у звичайному житті!
Після 3-денної подорожі Перуанською Амазонією ми повернулися на човні у колумбійську Летісію.
Кордон З країн та Tabatinga (Табачінга) - бразильський Бангладеш
Як я вже писав раніше, Летісія розташована на кордоні трьох країн. Саме місто знаходиться в Колумбії. Воно фактично зливається з бразильським містом Табачінга.
Кордону, насправді, фактично немає. Жодний контроль відсутній, пунктів пропуску також немає.
Якщо в Летісії все більш-менш цивільно, навіть проходять міжнародні фестивалі, то Табачінга - це бруд, треш і суцільний базар. Рівень забруднення портового района та берегу Амазонки може конкурувати з Індією чи навіть з Бангладеш! Не очікував побачити такий треш у Південній Америці. А особливо у "стерильному" регіоні Амазонії.
Відео про Табачінгу:
Йдемо з колумбійської Летісії досліджувати бразильську Табачінгу. Переходимо кордон. Кордон - це умовна біла лінія. Жодних КПП немає. Поліції, військових, прикордонників немає також.
Однією ногою - в Колумбії, другою - в Бразилії:
Ну, привіт, Бразилія! В Бразилії я вже втретє.
Центральна вулиця Avenida da Amizade, що веде від кордону до центру міста:
Забудова нагадує або африканську, або океанську:
Коли ми прийшли на портовий термінал, звідки там треба було плити в містечко Санта-Роза в Перу, ми просто ох...ли... Не зрозуміло, як можна було так засрати берег величної Амазонки, і чому це ніхто не прибирає.
До причалу довелося добиратися по щиколотку в бруді і органічному смітті.
Міжнародний термінал Табачінги, з якого ми відпливали в перуанську Санта-Розу:
Вид на Табачінгу з Амазонки:
Санта-Роза-де-Яварі - мила перуанська глибинка
Після брудної бразильської Табачінги перуанська Санта-Роза здавалася раєм. Містечко розташовано на острові посеред Амазонки. До колумбійської Летісії та бразильської Табачінги плити човном - 10-15 хвилин (близько 1,3$), то найближчого перуанського міста Ікітос - більше доби. КПП в Санта-Розі не знайшли, штамп про в'їзд в Перу швидше за все поставити не вдасться: кордони між країнами Південної Америки - умовні.
В Санта-Розі всього одна довга центральна вулиця і декілька бічних. Єдиний транспорт в містечку - тук-туки. Вони стоять довгою чергою в порту, щоб відвозити людей в центр. Хоча від порту до центру - 10 хвилин пішки.
Будинки в Санта-Розі переважно на палях. Це тому, що Амазонка часто виходить з берегів після дощів і затоплює пойму.
Вода в Санта-Розі стоїть біля будинків майже завжди. До речі, ми були тут в самий сухий місяць в Амазонії.
Виходимо на центральну вулицю Санта-Рози. Тут набагато весиліше і інстаграмніше:
Мабуть, це найкрутіший засіб пересування на всю Санта-Розу:
Люди в Санта-Розі дуже добрі і відкриті. Тут можна дешево купити перуанські сувеніри, поїсти смачне морозиво та попити фреші.
Ми ще заходили в місцеву школу пофоткатися з дітьми.
З Санта-Рози ми переплили на човні у Летісію (Колумбія), а звідти через Боготу перелетіли у кавовий регіон.
Саленто - ідеальне кольорове містечко в Колумбії
Кольорове містечко Саленто в Колумбії, яке несподівано стало моїм найулюбленішим. Сюди ми прилетіли через Боготу з амазонської Летісії. Я знав, що міста у кавовому регіоні Колумбії - яскраві та інстаграмні, але не міг уявити, що настільки!
Саленто стало раєм після амазонського трешу. Начебто потрапив у Швейцарію після центральної Африки. А ще, тут є гаряча вода, про яку ми вже забули за тиждень. А ще - немає вологої спеки, ідеальна чистота, і відсутність комарів.
Відео на моєму youtube-каналі про Саленто:
Якщо ви помітили, в Саленто немає двох однакових будинків. Але кожний з них зроблений по одних канонах: є певні вимоги до фасадів, вікон, дверей, даху.
Ці канони є непорушними вже протягом півтора століття. Ні в кого не з'являється навіть думках вліпили щось своє, сучасне.
Так, наприклад, в будинках заборонено вставляти скло у вікна! Так, це не помилка! Є красиво оформлені лиштви вікон, які вдень відкрити, а вночі закриваються.
Немає жодних проявів зовнішньої реклами, лише маленькі вивіски за строгими правилами. Кіоски - лише на центральній площі за єдиним архітипом.
Саленто прекрасне не тому, що воно кольорове. А тому що тут є непорушні правила, які роблять облік міста ідеальним.
Ми прилетіли у сусіднє місто Перейра, дісталися за допомогою трансферу до Саленто і поселилися в чудовому автентичному готелі Salento Plaza:
Залишивши речі в готелі, відразу ж пішли гуляти містом. З голови не виходили слова з пісні Глизіна "І над намі скланяєца поздній вєчєр в Саленто" :)
Зранку, прокинувшись ще до світанку, піднялися на пагорб на оглядовий майданчик Альто де ла Круз. Панорама Саленто з мірадора (оглядового майданчику):
Вид на Анди і долину Кокора. Завтра ми туди поїдемо.
Спускаючись, побачили коня. До речі, по околицям Саленто можна покататися на конях.
Спустившись з пагорба, погуляли порожніми вуличками Саленто. Була 6 ранку, і нікого крім нас на вулицях не було. Гуляли, і не вірили своїм очам! Ніколи не бачив такого гармонійно-яскравого міста!
Поснідавши, пішли гуляти яскравими вуличками Саленто. Почали з центральної площі Плаза де Болівар:
Будинки Плаза де Болівар:
Ратуша в Саленто:
Більше фото з Саленто - в окремій статті
Фінки - кавові ферми і плантації в Колумбії
Насправді ж ми з групою мандрівників їхали в Саленто зовсім не на будиночки дивитися. Навколо Саленто - кавовий регіон, де розташовані фінки - ферми-плантації, де вирощують каву. Саме на одну з таких фінок ми і їздили.
Великий район на захід від Боготи - це кавовий регіон Колумбії. Знаходиться навколо міст Перейра, Саленто, Арменія, Філандія. Каву вирощують на фінках - кавових фермах. Ми відвідали одну з них - Finca Ocaso в 5 кілометрах на південь від Саленто. На фінку можна доїхати на джипі з центральної площі Саленто. Тряска в джипі буде не дитячою, примайтесь міцніше!
Відео про відвідування кавових плантації на моєму youtube-каналі:
Наша екскурсія тривала аж 4 години. Саме стільки часу потрібно, щоб побачити весь процес вирощування та подальшого виробництва кави.
Спочатку ми прогулялися плантаціями, нам розповіли і показали різні види кавових дерев. Шукали стиглі кавові зерна і збирали їх. Догляд за кавовими деревами - лише за допомогою безпечних добрив: компостування та біотравлення.
Спостерігали за усім процесом обробки кави: промивання, подрібнення, видалення лушпиння, ферментації, сушки, обсмаження. Було дивно бачити, що кавові зерна досі відбирають вручну.
Далі нас чекав довгий воркшоп у кавовій лабораторії. Дізналися про способи дегустації, приготування і, звичайно ж спробували різні сорти кави.
І ось, нарешті, готова кава!
Територія фінки - дуже охайна. Як і весь кавовий регіон Колумбії. Навколо - Анди, а будиночки прикрашені у тірольському стилі.
Навколо фінки - Анди і долина Кокора з найвищими у світі пальмами:
Долина Кокора: найвищі у світі пальми
Долина Кокора лежить в Андах в 12 кілометрах на схід від Саленто. Вона є частиною національного парку Лос-Невадос. Добиратися сюди треба джипами з центральної площі Саленто. Тут ростуть воскові пальми - найвищі у світі. Їх висота досягає 60-80 метрів. Це - національне дерево Колумбії.
Коротке відео про долину Кокора:
Широка долина лежить серед вершин гір і вулканів. А незвичайні високі пальми серед високих зелених туманних пагорбів захоплюють дух!
В долині - багато оглядових майданчиків і фотозон. Але самих розваг вистачить на годину-дві.
Тому варто сходити в трек в гори навколо. Там будуть чудові види на гори, долину, водоспади, гірські річки та знайомство з колібрі.
Багато туристів приїжджають до долину Кокора, лише для того, щоб побачити воскові пальми та пофоткатитися у спеціально створених локаціях. А в трек не йдуть. Дуже дарма. Ми отримали неймовірне задоволення і були в кінці нагороджені чудовим обідом з фореллю в соусі з маракуйї.
Трек близько 15 кілометрів проходить через гірські стежки, річки, водоспади. Неодноразово доводилося перетинати річки у брід або ж по дерев'яних місточках, які не викликали довіри.
По стежках у парку бігають один за одним якісь скажені коні, які переносять дошки. Ними ніхто не управляє, вони самі знають дорогу. Треба бути обережними, оскільки кінь просто може несподівано з'явитися на дорозі і травмувати когось дошками, які він переносить (дивіться відео):
В кінці треку на горі є будиночок, біля якого живуть багато колібрі. Господарка садиби пригощає місцевим трав'яним чаєм та сиром.
Краєвиди навколо - то карпатські, то швейцарські. На гірських лугах серед високих пальм пасуться коні і корови.
Село і ферми серед воскових пальм Кокори:
Після цивілізованого і заможного кавового регіону Колумбії ми перелетіли (з ночівлею в Боготі) на край цивілізації (а точніше вглиб континенту) в басейн річки Оріноко в маленьке містечко Ля Макарена.
Ла Макарена, куди можна дістатися лише кукурузником
Про далеку Ля Макарену, в яку двічі на тиждень літає недоступний місцевому населенню кукурузник, ніхто б ніколи не дізнався. Якби поруч з нею декілька років тому не відкрили 5-кольорову річку Каньо-Кристалес. Заради неї ми і поперлися сюди.
Улітали приватним літаком з приватного терміналу аеропорту Боготи. Зал очікування - це якійсь клас учбовий клас.
На такому маленькому літачку лечу вдруге в житті. Раніше на щось подібному літав лише у Вануату. В самій Ля Макарені по суті аеропорту немає: просто злітно-посадкова смуга та якась будка. Регіон тут, кажуть, не спокійний. Ще нещодавно тут проходив (а може і проходить зараз) одни з основних маршрутів наркотрафіку. Ще декілька років тому тут були справжні бої з повстанцями. І зараз на вулицях Ля Макарени та навколишнього національного парку "Сьєрра-Макарена" багато військових з автоматами.
Містечко дуже миле, провінційне. Доїхати сюди по землі неможливо.
Бордово-інстаграмна вантажівка та мій бордово-інстаграмний рюкзак:
Єдиний храм в Ля Макарені - костел Пресвятої Діви Марії Макаренської:
Намальована у латиноамериканському стилі ікона Божої Матері Макаренської:
Нова статуя "Богиня Макарена", встановлена у 2021 році. Єдине, що підсвічується вночі в Ля Макарені.
Традиційно в селах Південної Америки купую нове взуття. Поки що все придбане взуття в селах Південної Америки є найякіснішим з усього придбаного мною взуття. На цей раз вибір пав на сланці.
Власник магазину, в якому ми зі Світланою купили сланці, з донькою. Він працює вчителем і добре спілкується англійською. Для Південної Америки - це велика рідкість.
Національний парк Сьєрра-Макарена
Ля Макарену оточує національний парк Сьєрра-Макарена. Він знаходиться на невисокому гірському плато, яке утворило виверження вулкану Аренал мільйони років тому. Висота невелика - близько 500 метрів. Плато огинає річка Гуаяберо - притока Оріноко.
Прилетівши в Ля Макарену, ми залишили речі в готелі і відразу ж пішли на беріг річки Гуаяберо, щоб на човні поїхати досліджувати національний парк Сьєрра-Макарена.
Уздовж річки і на схилах гір - джунглі. На плоскогір'ї і навколо - савана, яка тут називається Льянос.
Джунглі тут більше схожі на джунглі, ніж в Амазонії. Поки плили до місця початку трека, побачили крокодилів, ігуан, багато видів мавп
Допливши до одного місця, ми почали підйом на плоскогір'я. Трек до кольорової річки був непростим. Спочатку - підйом в гору через джангл (сельву), потім - перетин річок у брід, або ж стежки по руслу невеликих струмків.
По дорозі зустрілися декілька водоспадів.
А вид на меандр річки Гуаяберо з вершини плоскогір'я був приголомшливий!
Рухаємося до кольорової річки крізь справжні джунглі:
Кольоровий струмок Каньо-Кристалітос
Кольоровий струмок Каньо-Кристалітос був основною метою нашого сьогоднішнього треку. Він був розминкою перед 5-кольоровою річкою Каньо-Кристалес, яку ми маємо відвідати завтра.
Каньо-Кристалітос - це притока знаменитої Каньо-Кристалес, яку вважають найкрасивішою річкою у світі. Про неї буде у наступній розповіді.
Водорості фарбують річку у червоно-рожево-фіолетовий колір. Поруч - інші водорості, які надають річці жовтий і зелений кольори. В деяких місцях річка має яскраво синій колір
В річці можна купатися, водичка приємна та ідеально чиста.
Рухаємося назад крізь джунглі.
Зупинилися в кафешці у маленькому хуторі, щоб перекусити взятою зі собою їжею. І побачили поруч маленьких симпатичних черепашок.
Наші дівчата не змогли утриматися від селфі:
Хлопці також)
Ввечері в місцевому сільському кафе була традиційна вечірка в етнічно-макаренському стилі із музиками, співами та танцями. Конферансьє заходу був сам селищний голова Ля Макарени і по сумісництву керівник єдиної туристичної фірми у Національному парку "Сьєрра Макарена". А основним співаком був чоловік, який, як наступного ранку з'ясувалося, був нашим водієм.
Національне блюдо регіону Макарена:
Кольорова річка Каньо-Кристалес
Каньйон Каньо-Кристалес був чи не головною метою відвідування Колумбії. Там тече єдина у світі річка, яка має 5 кольорів.
Це пов'язано з унікальним біологічним явищем, яке відбувається протягом декількох місяців між липнем і листопадом, коли виверження водоростей утворює підводну ковдру яскраво-червоного кольору. Це перетворює кришталево чисту воду в річку каберне, яка чарівно контрастує з місячним пейзажом стародавньої, видовбаної руслової скелі та навколишнього ландшафту саван.
Річка розташована в Колумбії серед саван біля містечка Ля Макарена у басейні річки Оріноко. Вона входить в територію національного парку Сьєрра-де-ля-Макарена, де крім кольорової річки є багато, на що варто подивитися. Сюди 2 - 3 тижні на рік літає маленький приватний літак, на який можна взяти квитки лише через туристичну фірму, що організовує подорож національним парком.
Влітку сонце висушує водорість Macarenia clavijera, і річка набуває фантастично насичений переважно червоний колір. Жовтий, чорний, бірюзовий і зелений окрас також з'являється завдяки різним водоростям. Приміром, водорості Cavija macanince в холодну пору року мають зелений або жовто-зелений колір, а з приходом тепла набувають червоного кольору і його відтінків.
Протягом усього сезону річка виглядає дуже привабливо, але колір залежить від освітленості та рівня води, який не повинен бути занадто високим або занадто низьким. У сонячний день з ясним небом кольори річки виглядають кращими та інтенсивнішими. У похмурі дні колір темніший.
Червоний і жовтий кольори:
Зелений колір:
Каньо Кристалес являє собою низку стрімчаків, водоспадів, вирів і западин. Її води такі чисті, що можна бачити дно. Цікаво, що в результаті аналізу води було з'ясовано, що вона практично дистильована, тобто не має домішок мінералів і солей. Напевно, тому в річці і не водиться риба.
Особливо цікавими є карстові провалля, які утворилися внаслідок виверження вулкану Аренал.
На річці є декілька водоспадів. В них можна купатися.
Як не ризикнув. А дівчатам - запросто. Бо за тиждень до того вони купилися в Амазонці з піраньями.
Про екологію тут дуже дбають: в заповідник заборонено користуватися репелентами, сонцезахисним кремом і навіть брати воду у пластикових пляшках. Треба купити спеціальну пляшку з легкого металу.
Доводиться носити все закрите, бо користуватися репелентами та сонцезахисним кремом тут також заборонено:
Багато років тут було неспокійно, бо через Ля Макарену проходив важливий маршрут наркотрафіку. Ще декілька років тому тут були бої з повстанцями. Але багато озброєних автоматами людей і зараз патрулює Ля Макарену і національний парк.
Інстаграмний рюкзак та інстаграмна річка:
З нашим провідником Паблом Ескобаром:
На суботник до шефа Ля Макарени
Зранку наш місцевий провідник Пабло Ескобар підняв нас о 6 ранку. "Їдемо снідати до шефа в його новий заміський будинок". Їхали крізь сільську місцевість з сільськими хатками і коровами.
Шеф - це голова ОТГ, керівник місцевої турфірми і конферансьє на вечірках. Будинок шефа - 4 поверховий. Він знаходиться на пагорбі, звідки відкриваються чудові панорами саван.
Після смачного сніданку на терасі з видами на мальовничі пагорби савани, нам видали саджанці: "Кожний, хто приїздить в Ля Макарену, має посадити дерево" - переклав Пабло Ескобар слова шефа.
Нас відвезли на велику плантацію, де усі відвідувачі Макарени саджають дерева. Кожному показали де вирити ямку. Вирили, посадили і закопали. З обов'язковою фіксацією на відео.
Після суботника ми відвідали пару оглядових майданчиків з кольоровою річкою, покупалися в природному басейні, та заїхали на одну з сільських садиб. Там чекало багато живності: папуги ара, павичі, кури та індики. Справжнє занурення у місцевий сільський колорит!
Час улітати назад в Боготу. Останнє фото на прощання:
Наш кукурузник взлітає і пролітає над річкою Гуаяберо:
Свято сальси в нічному клубі Боготи
Останню ніч у Колумбії вирішили провести у нічному клубі. Але не в простому, а там де грають традиційну музику.
Сальса - один з символів Колумбії. Це суміш різних стилів латиноамериканської музики і танців з домішками джазу.
Ми вибрали традиційний клуб в історичному районі Боготи Ля Канделарія. Клуб називається Quiebra Canto. Це культовий заклад, який працює по вихідних. Інтер'єр тут дуже атмосферний і формувався роками.
Спочатку сальсу грає діджей. Вперше бачив, як діджей грає музику, яка зовсім не асоціюється з клубною.
Після 22:00 починається жива музика. Я не є великим прихильником латиноамериканських ритмів, але було так драйвово, що він танців ми не атримались!
Прощальна вечеря перед вилітом додому:
Сподобався пост? Поділись з друзями!
