Вилкове: "венеція" чи "амазонія"?

За Вилковим на Дунаї давно закріпилася назва "української Венеції". Не люблю ці всі спроби шукати відповідності українських локацій відомим закордонним місцям. Особливо, коли вони цьому зовсім не відповідають. Міст з каналами і човнами я бачив не один десяток і в Європі і Азії. І вони хоч якось було схожі на Венецію, на відміну від Вилкова. А чи це робить Вилкове менш цікавим? Зовсім ні! Навпаки, Вилкове - це набагато більше, ніж просто вулиці та канали. Увесь шарм міста в дельті Дунаю спробую розкрити у цьому пості.

Відео на моєму youtube-каналі, яке допоможе зрозуміти, що являє собою Вилкове:

Якщо вже казати про порівняння Вилкова зі світовими аналогами, то на мою думку це буде точно не Венеція. Зовсім нещодавно я побував у місці, яке найбільше нагадало мені Вилкове - це Амазонія у Південній Америці. Так, місто Летісія в Колумбії дуже нагадало мені Вилкове: будинки з обох боків каналів, дерев'яні стежки уздовж каналів один в один з вилківськими. Широка Амазонка - це майже Дунай, а її рукави такі ж самі, як і рукави у дельті Дунаю. А ще, так само як у Вилковому по Дунаю проходить кордон з Румунією, та у Летісії по Амазонці проходить кордон з Перу. Матеріал про Летісію - "колумбійське Вилкове" - тут.

Якщо з казати про українське Вилкове, то воно набагато цікавіше і глибше, ніж просто "українська Венеція" з каналами та човнами. То для чого ж їхати у Вилкове, окрім того, що кататися на моторному човні по каналам?

По-перше, Вилкове - це місто, населення якого на 75 відсотків складається зі старообрядців-ліпованів, які втекли в Бессарабію з московії після церковної реформи патріарха Никона 17 століття, коли православні віруючі, які її не прийняли, були віддані анафемі і на них почалися гоніння. В місті зберіглося дві старообрядницьких церкви 19 століття. Стиль життя липованів помітний в їх обійстях, одязі і розміреному ритмі життя.

Про інші цікаві липованські поселення на моєму сайті: Біла Криниця, Білоусівка, Липовани.

По-друге, просто необхідно пробувати липованську національну кухню: уху, страви з риби, вино. Це краще зробити на одній з садиб липованів. Наприклад, на садибі Квакенбург на одному з островів у дельті Дунаю неподалік від Вилкова. 

По-третє, поруч з Вилковим знаходиться дельта Дунаю і нульовий кілометр Дунаю. Це - найкраще місце в Україні для пташиного фотосафарі. Тут одночасно можна побачити тисячі пеліканів і чапель. Про сафарі дельтою Дунаю - в окремій розповіді.

По-четверте, це своєрідна житлова архітектура Вилкова - скромні, але милі, одноповерхові будинки під червоним черепичним дахом. Так, Вилкове - це не лише канали, тут, в основному, повноцінні вулиці.

По-п'яте, це заходи сонця за Дунаєм. Вони тут виглядають екзотично:

Як і більшість туристів, ми з дружиною і з дітьми зупинялися на садибі "Пелікан". У дерев'яних будиночках на березі Дунаю було дуже комфортно. "Пелікан" ще і є чи не єдиним туроператором, який здійснює пригодницькі екскурсії дельтою Дунаю і каналами у Вилкові. Навіть у під час війни тури проводяться: https://www.pelican-danube-tour.com.ua/

Ми брали дводенне сафарі, яке включало плавання каналами у Вилкові та у дельті Дунаю, пташине фотосафарі з пеліканами та чаплями, відвідання нульового кілометру Дунаю, рибацького поселення Солоний Порт, липованської садиби Квакенбург, обіди стравами липованської кухні. Наша 2-місячна донька чудово витримала два дні плавання на моторному човні.

Ну що, відправляємося у віртуальну подорож каналами на вуличками Вилкова!

Дунай у Вилкові широкий. На протилежному березі (ліворуч) - Румунія:

Вид з Дунаю на Вилкове:

Запливаємо в головний канал Вилкова - Білгородський:

Білгородський канал, одночасно, слугує однією з основних вулиць міста. Човни у місцевих мешканців - основним вид транспорту. Дерев'яний причал - біля кожного подвір'я:

Човни також є у кожного:

Більшість обійсть - дуже охайні:

Крім широких каналів є маленькі канальчики, по яким плавати на човні неможливо. В такому випадку уздовж канальчиків прокладені стежки:

А від стежок маленькі містки ведуть на подвір'я:

Комунальний транспорт:

У Вилковому - не лише канали. Є багато звичайних вулиць. Як правило, вони вкриті бетонними плитами. Будинки дуже симпатичні, деякі - під червоною черепицею:

Трапляються автентичні, але зруйновані хати:

В центрі є єдиний в місті автомобільний міст через Білгородський канал:

Вид на Білгородський канал з мосту:

Причал біля мосту:

В східній частині середмістя знаходиться один з двох старообрядницьких храмів міста - Нікольська церква. У1882 році старообрядці з Вилкова попросили дозвіл на будівництво церкви у керівництва російської імперії. Але не отримавши дозволу, збудували її на свій страх і ризик, без документів і дозволів. Освітили храм аж у 1913 році. 

Примітно, що церква не закривалася ні в часи радянської, ні в часи німецької окупації.

Зображення Миколая Чудотворця на церкві:

Навколо церкви - квартали одноповерхової старої забудови:

Друга старообрядницька церква знаходиться на західному березі Білгородського каналу. Від мосту до неї веде вулиця Нахімова:

Церква Різдва Пресвятої Богородиці - старша за попередню Нікольську церкву. Їх будували (точніше, відбудували) на місці старої липованської церкви з 1954 по 1857 роки. У 1962 році радянська влада закрила церкву і перетворила її на рибний склад.

Зберіглася стара кована решітка воріт церкви:

Центральна вулиця Вилкова названа на честь Різдва:

Фонтан у скверику на центральній вулиці:

Пам'ятник миру у міському сквері:

Ще одна кована решітка:

Третя, Свято-Миколаївська церква, належить УПЦ МП:

На набережній Дунаю біля морвокзалу встановлено пам'ятник святителю Миколаю - покровителю Вилкова. Мені пощастило потрапити на випускний, який проходив тут, на небережній. І подивитися, як випускники шкіл танцювали вальс.

Був вечір і я відправився уздовж берега Дунаю, щоб знайти місце, де подивитися захід сонця.

Традиційно, жодна моя подорож не обходиться без чарівних заходів сонця. І цього разу сансет також був фантастичним!

Продовження - у найближчих постах. Щоб не пропустити, підписуйтесь на мій телеграм-канал: https://t.me/andytravelclub