13 кроків, як подолати стрес у воєнний час та бути в ресурсі

Війна ввела нас у стрес, в якому кожний з нас перебуває майже півтора роки. Багато хто з нас не планує майбутнє, бо не бачить його. Ми відкладаємо важливі рішення на час, коли закінчиться війна. Чекаємо її закінчення, а вона не закінчується. У той той же час є люди, які навпаки переусвідомили своє життя, змогли знайти себе в ньому, розпочали нові справи і стали більш успішними, ніж були до війни. 

У цій статті я спробую на основі свого досвіду за час війни розібратися, яки мені вдалося виходити зі стресу, продовжувати жити, удосконалюватися и бути в ресурсі. І, звичайно, поділитися цим досвідом з вами.

Ми перебуваємо у стресі, бо не бачимо майбутнього. Здавалось би, що це в нас усіх почалося з війною. Але, насправді, ми і раніше його не бачили, просто не помічали і не уявляли цього. Правда ж, і до війни ми не уявляли, що буде за місяць, рік, п'ять років? 

Як і у більшості людей, війна розділила моє життя на до і після. В минулому житті були багато подорожей, чиновницька робота, бізнес авторських подорожей, щаслива родина, друзі, нетворкінги, навчання. 

24 лютого 2022 року в мене був довгоочікуваним днем. Я мав летіти з друзями в Сомалі. До того дня столиця цієї держави Могадішо було найнебезпечнішим містом у світі. Середня тривалість життя білої людини на вулицях міста без охорони там становить 15 - 17 хвилин. В нас були куплені квитки, передплачений готель на військовій базі та два броньованих джипи з 8 охоронцями-автоматчиками.

Ми мали зранку їхати у Бориспіль, летіти в Стамбул, звідти - в Аддіс-Абебу (на вечір в нас був вже замовлений ефіопський ресторан), а наступного ранку вже мали бути в Могадішо.

Але все від відбулося зовсім не так. Замість будильника 24 лютого зранку розбудили вибухи в Києві. Найнебезпечнішою країною у світі стала Україна…

Близько 11 ранку, коли висадився десант у Гостомелі, я зрозумів, що треба вивозити родину з Києва. Бо вже сьогодні ввечері москалі могли бути у столиці. 16 годин довгої дороги, і на наступний день рано зранку ми прибули до Хмельницького. Місто обрали не випадково, адже 5 років я присвятив йому, працюючи заступником міського голови. А цього разу Хмельницький, завдяки друзям, приютив мою родину.

Перші два дні не було жодних думок, що робити далі. Єдині дві речі, до яких додумався - це піти здати кров для бійців та назбирати і відвести скляні пляшки для коктейлів Молотова для тероборони.

Тоді ж я зрозумів, що війна вбила мій бізнес і кошти, вкладені в нього, залишив багатотисячні борги перед підрядниками і клієнтами. І хоча перед самою війною мені запропонували посаду директора державного підприємства, початок війни надовго залишив його без фінансування, а мене - без зарплати. Але ідей, що робити, і надалі не було. Здавалось би, що майбутнього немає і не може бути. 

На другий день написав повідомлення керівництву області і міста, що я тут, і готовий допомогти по всім питанням, які від мене залежать. Керівництво відгукнулися, і вже на наступний день ми з колегами почали облаштовувати склад гуманітарки. Робота закипіла, вантажі з Європи прибували один за одним, тут же обліковувалися і відправлялися у прифронтові регіони. Розумова діяльність у купі з фізичною повертала до життя.

Але питання: “Що робити далі? Чим займатися? Як заробляти?” залишилися без відповіді. Думки не приходили. Вони усі були лише про війну. Мозок працював лише на поглинання новин.

Врешті решт, безвихідність ситуації змусила мене прийняти те, що на сьогодні є. Навіть у якийсь момент я подумав, що нові реалії - це нові можливості. А ще у ті дні прочитав статтю якого психолога, що такі складні ситуації, як війна, роблять людину сильнішою, відкривають нові навички та дають нові поштовхи. За умови, якщо людина приймає ситуацію такою, як вона є. 

“Коли закінчиться війна, то всі кризи, які будуть після неї - це буде повна фігня у порівнянні з ним, що було під час війни” - думав я.

Я вирішив зосередився на тому, що можу контролювати у своєму житті і відкинути те, що контролювати не можу. Колись я робив та зване “колесо балансу”. Це такий інструмент, що дозволяє побачити поточний стан в усіх сферах життя. Тоді мої сфери виглядали наступний чином: фінанси, здоров’я, сім’я і відносини, подорожі, особисте зростання і навчання, кар’єра. 

З першого погляду я побачив, що із-а війни я не впливаю майже ні на що, крім сім’ї і можливості навчатися. З родиною ми і так були цілодобово разом. А навчання було чи не єдиною темою, за яку я зачепився тоді. Почав с удосконалення своєї англійської, яка була в мене на такому рівні, що я міг читати, але не розумів майже нічого, що мені казали інші. Навіть не уявляю, як мені вдалося відвідати 67 країн без знання англійської!

А ще для підняття ресурсу я відчував, що мені треба повернутися в Київ. Ще приїхавши до столиці всередині березня, коли вона була в напівоточенні, я зрозумів, що не можу жити без Києва. І як тільки москалів прогнали з Києва на початку квітня, я повернувся додому.

Щодня я прогулювався улюбленим містом, проходивши по 20 і більше кілометрів. Я помітив, що почав отримувати задоволення від дрібниць: від роздивляння деталей будинків, ходьби пішки, поїздок до родини на вихідні, поїздки в поїзді, зустрічей з друзями, від пляшки пива раз на тиждень. Речі, на які я раніше не звертав уваги, стали такими, що робили мене щасливим.

А ще я почав практикувати такий інструмент, як вдячність на те, що маю. Щодня я дякував Творцю за день, що прожив та за те, що вдалося досягти у житті до війни. Склавши список досягнень і щоранку перечитуючи його, я заряджав себе енергією на весь день.

Не минуло і тижня з дня мого повернення до Києва, в мене з’явилося розуміння, що і в інших сферах життя не все так погано, як здавалося. І багато чого залежить від мене, а не лише від обставин. 

Виявилося, що частину фінансових проблем можна вирішити. Я звернувся до авіакомпаній, квитки на рейси яких мали мої клієнти-мандрівники, пояснив їм ситуацію, що в Україні війна, і попросив хоча б частково повернути кошти. Звичайно, це протирічить умовам квитків. Але майже всі авіакомпанії пішли назустріч. LATAM, Air Europe, Ethiopian Airlines, Pegasus Airlines повернули кошти практично за всі рейси, навіть внутрішні в межах Болівії і Перу. Хтось повністю, а хтось більшу частину. Таким чином мені вдалося врятувати клієнтам більшу частину коштів, які вони витратили на подорожі, які не відбулися із-за війни.

З подорожами було складніше: все заплановане відмінилося, і перспектив відновлення не було. Але і тут я знайшов вихід. На вихідних, коли я приїжджав до родини, ми їздили у цікаві місця поруч. Пам’ятаю, яке задоволення було під прогулянки Старокостянтиновим, Хмільником, Бердичевим. Я і раніше там багато разів бував, але ці візити були особливими. Я досі радію, коли дивлюся на наше вдале родинне фото на фоні замку Острозьких!

Далі раз на місяць ми з друзями і з родиною їздили на вихідні по Україні. Які фантастичні враження були від дослідження нових для мене куточків Волині, хайкінгу Боржавським хребтом у Закарпатті, поїздкою на Овечу ферму у Васильківських Карпатах, осінньої подорожі наймальовничішими куточками Київщини, поїздкою Гайворонською вузькоколійкою, прогулянок Черніговим, Ніжином, Ужгородом, Луцьком, Чернівцями і Києвом!

Тоді ж мені прийшло розуміння, що для того, щоб займатися здоров’ям, не потрібно багато фінансів і надзусиль. Я почав пити більше води і вживати більше здорової їжі. Почував себе набагато ресурсніше. А ще, мені у зв'язку з війною продовжили абонемент в SportLife, куди я ходив пару разів на тиждень, поки офіс-центр на Льва Толстого, де знаходиться клуб, не розбомбили під час чергової ракетної атаки на Київ. 

Одночасно зайнявся і кар’єрою. Надій на те, що моєму новому підприємству дадуть фінансування під час війни, і на те, що я буду отримувати зарплату, не було. Проте я почав вивчати усе, що стосується галузі біотехнологій, яка була зовсім новою для мене. Я чи не щодня знайомився з людьми, які мали досвід в цій галузі: від академіків до фахівців, які успішно практикують в цій галузі. За декілька місяців я вивчив тему і створив стратегію розвитку підприємства. Завдяки чому під кінець року вдалося залучити кошти, сформувати колектив та запустити підприємство.

Паралельно, я дуже багато навчався, проходив курси англійської, управління підприємствами, управління проектами, особистої ефективності, підтримки життєвого балансу.

Влітку 2022 року дійшов до того, що треба щось планувати на майбутнє. Але що ж планувати, коли війна, не зрозуміло, що буде далі, а на горизонті найближчих місяців не переглядалося жодного варіанту отримання хоч якихось фінансових надходжень. 

Тому я почав з планування на один день. Щодня я планував прості речі: зробити зарядку, купити продукти, пройти урок англійської, вивчити урок по управлінню, прочитати 2 статті в галузі біотеху, зустрітися (зідзвонитися) з одним спеціалістом в моїй галузі, пройтися Києвом 15 кілометрів. В кінці кожного дня підводив підсумки, радів та дякував за день, що прожив.

Швидко зрозумів, що горизонт планування треба збільшити до тижня, і почав це робити. На тиждень плани були набагато грандіозніші. Але з кожним тижнем розумів, що 60% запланованого не виконую. Спочатку це дуже засмучувало. А потім згадав про “принцип Парето”, який стверджує, що 80% дій приносять 20% результату, а 20% дій - 80% результату. Виявилося, що навіть у таких гуру тайм-менеджменту, як Тоні Роббінс чи Іцхак Пинтосевич, до 80% планів не реалізується. І зрозумів, що мої 60% - це ще непоганий результат. 

Що того ж зрозумів, що планував речі, які від мене не залежали, або ті, на які мій вплив був обмежений. Та 80% результату я в якомусь вигляді досягав. Тоді ж я зрозумів, що в умовах війни планування більше потрібно для фокусу на результаті, який цілком залежить від тебе.

Головне, що я зрозумів за цей час, це те, що фраза “Буду діяти, коли закінчиться війна, коли буде все більш-менш зрозуміло” - це найбільш безглузда фраза. Бо війна не знаходиться у зоні нашого контролю. Кожен з нас може допомогти лише мінімально: допомагаючи Збройним Силам України. Останнє - не лише маленький вклад в Перемогу, це ще дає відчуття причетності до великої справи та піднімає ресурс.  

Потужний інструмент повернення ресурсу під час війни  - це задавання питань. Задаючи собі їх, ми спонукаємо наш мозок працювати, аналізувати, яскравіше формулювати, що ми хочемо, проясняти наші цілі, майбутні дії і навіть наше призначення у цьому світі.

Ось перелік питань, які я почав задавати собі раз на тиждень по вихідним:

• Який результат я маю сьогодні (у фінансах, у здоров'ї, у особистих відносинах, у моєму хобі, у самовдосконаленні, у інших сферах мого життя)?
• Який результат я хотів би мати?
• Які мої дії призвели до того результату, який я зараз маю?
• Які дії я маю робити для того, щоб досягти того результату, який я хотів би мати?
• Які знання і навички я вже маю для цього? 

Це, мабуть, найголовніше питання, бо саме воно в умовах війни і невизначеності допомагає витягнути з себе те, що могло б стати нашою новою справою і новим джерелом доходів. Навіть, якщо до цього ви про це ніколи не думали. Однією з таких речей може бути ваше хобі, яке ви раніше не розглядали, як джерело доходу.

Після довгого аналізу я з’ясував, що крім того, що я вмію бути чиновником і управляти процесами в державних органах і підприємствах, я ще вмію багато речей:

• як з нуля побудувати бізнес, не будучи в ньому жодного дня і можу навчити цьому інших;
• як управляти робочим та особистим часом та підтримувати баланс і гармонію в усіх сферах життя і можу навчити цьому інших. Я згадав, як будучи топ-чиновником, зумів протягом відпусток відвідати 67 країн, більше 2000 міст, організовувати подорожі іншим, щодня навчатися, займатися політикою, приділяти достатньо часу родині і друзям, займатися спортом, повноцінно спати і відпочивати;
• знаю фішки онлайн-маркетингу;
• організувати будь-кому подорож будь-якої складності: від вікенду в Україні до тримісячної навколосвітньої подорожі;
• навчити інших подорожувати, навчити бути організатором подорожей.

Впевнений, що саме таким чином ті, хто під час війни запустив новий успішний бізнес, або змінили свою сферу діяльності на більш вихідну, робили таку вправу.

І останнє, не менш важливе питання: Які навички і знання мені необхідно додатково отримати, щоб робити дії, які приведуть мені до результату, який я запланував?

Відповідь на такі питання надали мені впевненості в тому, що якщо в мене піде щось не так на основній роботі, я знаю, що буду робити завтра.

Крім вищенаведених щотижневих питань, я почав задавати собі щоденні питання. Ранкові питання від Тонні Робінса виглядають так:

1. Що в моєму нинішньому житті дає мені відчуття радості?
2. Чому я навчився, що зрозумів, що нового усвідомив?
3. Що в моєму житті дивує, захоплює мене? Що дає мені позитивні емоції?
4. Чим у моєму нинішньому житті я пишаюся? Чому це робить мене сильнішим/гнучкішим/стійкішим?
5. За що в моєму нинішньому житті я собі вдячний? Чому це робить мене сильнішим/гнучкішим/стійкішим?
6. Від чого в моєму нинішньому житті я отримую задоволення?
7. Кого я люблю? Хто любить мене?

А це, вечірні питання, які підводять підсумок кожного дня:

1. Що у сьогоднішньому дні було правильно, добре, приємно?
2. Що покращує мій настрій?
3. Як я можу використати уроки сьогодення в майбутньому?

Вечірні питання - це спосіб наповнити свій “Щоденник успіху”. Туди достатньо записати 3 дрібних речі, які ведуть тебе до мети і одну річ, яку ти вивчив сьогодні. Це - потужний ресурс для усвідомлення того, що цей день просунув тебе до твоїх мрій. 

Насправді, ми не є жертвами війни. Ми є переможцями, що змогли навчитися жити в таких умовах і взяти наше життя під контроль.  

Нарешті, коротко підсумуємо ті 13 кроків, які допоможуть знайти себе під час війни і бути у ресурсному стані:

1. Прийміть ситуацію з війною такою, як вона є. Усвідомте, що від вас не залежить її завершення.
2. Запитайте себе, які сфери життя ви зараз можете контролювати. Для цього випишіть їх усі (можна використати інструмент “Колесо балансу”).
3. Сфокусируйтесь на розвитку у тих галузях життя, які виключно під вашим контролем. Запитайте себе, як ви можете просунутися у цих сферах. І складіть план просування.
4. Навчиться радіти дрібним повсякденним речам: прогулянкам містом, роздивлянню будинків, придбаним фруктам, проведенню часу з рідними, прослуховуванню музики тощо.
5. Сплануйте собі наступний день. Наповніть його планами (легкими діями), які ви обов’язково виконаєте.
6. Винагородить себе за те, що виконали план на день (купіть щось смачне або якусь дрібну річ, яка вам приємна).
7. Щовечора (щоранку) дякуйте Богу (Всесвіту, долі) за те, що маєте сьогодні.
8. Плануйте тиждень. Не сумуйте, якщо 80% запланованих дій не буде виконано. Це нормально (згадайте про принцип Парето). Головне - результат, до якого ви йдете, і фокус на ньому.
9. Допомагайте ЗСУ чим можете, навіть якщо це 100 гривень на тиждень. Це не лише наближає Перемогу, а ви ще й відчуваєте свою участь у великій справі.
10. За допомогою щотижневих питань (див. статтю) проводьте аналіз свого стану, своїх дій, своїх знань і навичок, щоб визначитися із своєю новою справою та новим джерелом доходів.
11. Задавайте ранкові і вечірні питання (див. статтю).
12. Підводьте підсумки дня, ведіть “Щоденник успіху”.
13. Пам’ятайте, що ми вже переможці, бо зуміли навчитися жити в умовах війни. Усвідомте, що війна - це не лише смерть, кров, страждання, а й можливість знайти себе, свою справу, свою місію.

Якщо вам сподобався матеріал, напишіть для себе (або в коментарях):

1. Які 3 речі я усвідомив (усвідомила), прочитавши цю статтю?
2. Що я вже сьогодні впроваджу в життя?
3. З ким я поділюсь цим, щоб запам’яти і не забути?