Україна

Наступне село за Усть-Путилою – ДИХТИНЕЦЬ, розташоване у вузькій долині Путилки. На початку села праворуч від дороги розташована скеля Острива, яка також має назву «Скеля Трьох чекістів». Поруч з нею на честь загиблих у бою з повстанцями УПА трьох енкаведистів у 1967 році скульптором А.Скибою було встановлено пам’ятник у вигляді пілону з караючим мечем. Пам’ятник містив табличку з надписом «Тут 23 вересня 1944 року в боротьбі з бандами фашистських буржуазно-українських націоналістів загинули смертю хоробрих славні сини Вітчизни, три чекіста: Новожилов Михайло Сергійович, Меняшкін Олексій Іванович, Большаков Петро Федорович». В кінці...

Cело УСТЬ-ПУТИЛА знаходиться при впадінні річки Путилка у Черемош. Відоме з XVIII століття, як Межибрідки, а пізніше, як Устє-Путилів. Село в першу чергу знайоме завдяки пам’ятці природи – скелі Закам’яніла Багачка. Скеля розташована ліворуч від дороги і являє собою геологічне утворення пірамідальної форми висотою 30 метрів, шириною в основі 12 метрів, і справді нагадує постать людини. Закам’яніла Багачка - рідкісний випадок форми вивітрювання, проте у місцевих мешканців її поява овіяна легендою. За цією легендою, у давні часи жила на цьому місці зла і заможна жінка. І дізналася вона про те, що у сліпої старої бабусі є молода донька...

Cело з назвою ПЛОСКА, що знаходиться між Путилою і Селятиним, відомо з 1707 року. Невелике поселення витягнулося однією вулицею, що серпантином піднімається на перевал Плосківський (970 метрів). Над селом підвищується гора Говдя, про яку місцеві мешканці розповідають наступну легенду. Кажуть, що колись жив в Плоскій багатий, але дуже скупий чоловік на ім’я Говдя. Навіть собі на вечерю він наказував подавати лише грінку хліба і глечик з водою. Однієї ночі сталася сильна гроза, і два брата, що наскрізь промокли, постукали до воріт говдіної хати, щоб сховатися від дощу. Говдя, боячись можливих витрат, наказав нацькувати на братів собак....

Раніше я ніколи не був на жодному етнографічному фестивалі. Не кажучі вже про гуцульські. І ось, проведення у цьому році 46-го гуцульського фестивалю «Полонинська ватра», присвяченого проводам на полонину, на щастя, співпало із моєю мандрівкою Буковиною. Отже, свято виходу на полонину проходить у Путилі щороку починаючи з 1967 року в останню неділю травня. Місце проведення – місцевий стадіон «Карпати», єдиний майданчик району, що може вмістити велику кількість людей. А гостей, як місцевих, так і приїжджих, було багато. Так, автомобільні пробки почали з’являтися ще за 40 кілометрів від Путили – біля Сокільської скелі. В’їзд до Путили, як і...

Районний центр ПУТИЛА розкинувся на багато кілометрів уздовж вузької долини однойменної річки, вбираючись на гірські схили дерев’яними гуцульськими хатками та сучасними корпусами нових будинків. Поселення вперше згадується у 1501 році, як Сторонець-Путилів, поряд з іншим населеними пунктами, які польський король передав Іону Теулулу за укладання мирного договору між Польщею та Молдовою. Сучасну назву містечко отримало у 1949 році. Всі визначні пам’ятки Путили компактно розташовані у її центрі. Більшість з них пов’язана з життям та творчою діяльність «буковинського кобзаря», видатного українського письменника Юрія Федьковича. Тут...

МАРИНИЧІ – звичайне гуцульське село на березі Черемошу, що розташоване за Розтоками. Знамените, передусім, каменем «Жаба» - цікавим геологічний об’єктом, розташований на березі річки. Пам’ятку ви не пропустите. Відповідний дорожній вказівник підкаже вам місце її розташування. Камінь Жаба представляє собою велетенську каміну брилу, що утворює невеликий мис, який своєю формою нагадує величезну жабу з витягнутою головою, що ніби п’є воду з гірської річки. В залежності від погодних умов «Жаба» виглядає по-різному. Після сильних звивів її видно лише частково: Якщо ж дощів не було хоча б пару днів, то «Жабу» видно у повній красі: Я знову...

ПІДЗАХАРИЧІ - маленьке, але відоме на всю Буковинську Гуцульщину село. Про заснування села і про його назву існує цікава легенда. У час, коли на гуцульських землях по черзі панували то татари, то поляки, не даючи спокою місцевим мешканцям, на вершині гори, що підвищується над теперішнім селом, неподалеку від гірського озера оселився чоловік на ім’я Захарій. Тут же він розвив власне господарство, тримав коней, коней, биків, овець. Якось серед білого дня на дворі стало темно, нібито настала ніч та почалась злива з сильним вітром. Коли Захарій почав збирати у купу свою худобку, то виявилося, що найкращій бичок зник. Подібне повторювалося...

Сьогодні продовжу розповідати про Ростоки. Про ті ж самі Розтоки, що й вчора, але, водночас, зовсім інші. А ще розповім про природне диво Буковинських Карпат – каскад Смугарівських водоспадів. Розтоки, як і більшість гуцульських сіл, розкидані по довколишніх горах на багато кілометрів. Крім центральної вулиці – шосе, що веде з Вижниці до Путили, на якій розташовані основні цікавинки села, Розтоки складаються з декількох хуторів, до яких добратися не можна навіть трактором. Давайте спробуємо дістатися хутора Бедіїв, «дорога» на якого починається про в’їзді до Розтік з боку Підзахаричів. Щоб потрапити до Бедієва, треба звернути з шосе...

Село РОЗТОКИ Путильського району Буковини сміливо може претендувати на культурний та творчий центр Буковинських Карпат, адже причин для того більш, ніж достатньо. По-перше, це місце просвітницької діяльності Юрія Федьковича. В Розтоках поет працював вчителем, тут він написав ряд віршів, один з яких містить пророцькі слова про соборну Україну. По-друге, Розтоки були не без підстави оспівані Лесею Українкою. Направляючись на відпочинок до Буркуту у 1901 році в листі Ользі Кобилянській поетеса писала наступне: «Раз заїхали на високу гору Німчич і бачили звідси при заході сонця щось таке гарне і срібне як мрія, - кажуть, що то зветься Розтоки...

Сьогодні розпочинаємо мандрівку Буковинськими Карпатами (вона буде довгою), і перший пункт нашої зупинки - перевал Німчич. З Виженки лісом вгору йде дорога, яка з одного боку притискається до скель, а з іншого - відкриває для автомандрівника страхітливий вид на прірву, з порослими буком схилами. По дорозі на Німчич зустрінемо різб’яну скульптурку роботи талановитого дерев’яного скульптора, вихованця Вижницького училища прикладного мистецтва Юрія Паучека. Ще одну скульптуру цього майстра можна зустріти по дорозі з перевалу до Підзахаричей. Оригінальні твори дерев’яної пластики зображають лісових мешканців, які нібито зустрічають...

ВИЖЕНКА (колишня Верхня Вижниця), що знаходиться відразу за Вижницею – ворота справжніх Буковинських Карпат і Гуцульщини, відома з ХVIII століття. В австрійські часи вона була відомим курортом, куди багаті туристи із усіх куточків імперії приїжджали відпочити, оздоровитися, подихати свіжим повітрям та познайомитися з гуцульськими традиціями. Сьогодні до Виженки повертається колишня курортна слава: село вже отримало негласний статус центру зеленого туризму Буковинських Карпат.  Заблукати в Виженці майже неможливо. З Вижниці до перевалу Німчич через усе село йде асфальтована дорога, яка і є центральною і єдиною вулицею села. Вулиця, майже...

Зборів звичайно не такий цікавий, як його сусіди – Бережани, Поморяни, Золочів. Але якщо вже занесло сюди волею випадку, то напишу про його нечисленні архітектурні пам’ятки. Зборів перше згадується у 1624 році, як володіння Собеських. Хоча, попередником міста можна вважати поселення Верх остав, що було засновано у 1166 році на березі Стрипи, а у 1241 році зруйновано татарами. З 1740 року Зборовим володіють Радзівіли, з 1760 – Бєльські, а в 1772 році місто разом із Галичиною опиняється під Австрійською імперією аж по Першої світової. Як і більшість західноукраїнських міст, Зборів має свою ратушу. Скоріш за все, це будівля або міжвоєнних...