Путила

Попередня стаття
Мариничі і Петраші
Наступна стаття
Осінні Карпати: Ворохта і Буковель

Районний центр ПУТИЛА розкинувся на багато кілометрів уздовж вузької долини однойменної річки, вбираючись на гірські схили дерев’яними гуцульськими хатками та сучасними корпусами нових будинків.

Поселення вперше згадується у 1501 році, як Сторонець-Путилів, поряд з іншим населеними пунктами, які польський король передав Іону Теулулу за укладання мирного договору між Польщею та Молдовою. Сучасну назву містечко отримало у 1949 році.


1040524_600.jpg

1040306_600.jpg

Всі визначні пам’ятки Путили компактно розташовані у її центрі. Більшість з них пов’язана з життям та творчою діяльність «буковинського кобзаря», видатного українського письменника Юрія Федьковича. Тут письменник народився, тут він створив одні з найкращих своїх творів. Про свій рідний край він писав так: «Немає й немає світу прекрасніше, ніж гуцульські гори». Захоплюючись його історією, Федькович оспівував у свої творах мужність і хоробрість Лук’яна Кобилиці, Олекси Довбуша і його опришків.
1040853_600.jpg

Садиба родини Федьковичів знаходиться у самому центрі села ліворуч від головної дороги. Первісний дерев’яний будинок садиби, в якому народився й виховувався майбутній великий письменник, був збудований ще наприкінці ХVІІІ століття. У післявоєнні роки на місце садиби Федьковичів, що згоріла, побудована нова, де розмістився літературний музей письменника, а у 1974 році відтворена і сама садиба.
1041020_600.jpg

Родинна хата Федьковичів є типовою гуцульською дерев’яною хатою, трохи подовженою за звичайні, без додаткових прибудов. Є тризрубною в плані, побудована з ялинових зрубів, і складається з сіней та двох кімнат: маленької житлової та великої світлиці.
1039483_600.jpg

Сьогодні садиба Федьковичів є справжнім етнографічним музеєм Гуцульщини. Його експонати, однотипні з оригіналами, пронизані гуцульським народним духом. Тут можна ознайомитися з національними костюмами, побутом, основними видами гуцульського мистецтва від дерев’яного різьбленого начиння до архітектури житлового будинку.
1041305_600.jpg

Біля садиби залишилася криниця, воду з якої пив сам Федькович, напроти входу до музею – його бюст.
1041632_600.jpg

А у 2004 році біля будинку міської ради встановлено пам’ятник величезний пам’ятник письменникові, сидячому на лаві.
1042073_600.jpg

1041680_600.jpg

Поруч з садибою на відкритому рівному місці підвищується дерев’яна Миколаївська церква, яка є домінантою центру Путили. Церква зведена у 1885 році частково за кошти все того ж Юрія Федьковича, який до того ж виділив земельну ділянку для її побудови.
1039843_600.jpg

Церква є типово буковинським триверхим храмом. Ще пару років тому вона виглядала симпатичніше за своїх сусідів з довколишніх сіл: стіни її справді були дерев’яними, не пофарбованими, і дерево виглядала приємно і свіжо. Нещодавно стіни пофарбували у блідно-жовтий колір.
IMG_3486.jpg

Церква має прямокутний у плані бабинець, квадратну наву та гранчастий вівтар, перекритими трьома майже однаковими верхами, середній з яких трощи вищий і стрункіший за інші. До нави з обох боків прибудовані притвори гранчастої форми, що придає храму майже хрещатий вигляд.
IMG_3485.jpg

Двоярусна дзвіниця, стіни якої також вкриті свіжим деревом, а шатровий верх – бляхою, гармонійно доповнює церкву і складає разом з нею цілісний храмовий архітектурний ансамбль.
IMG_3514.jpg

Біля церкви:
IMG_3516.jpg

У центрі Путили збереглися декілька старих віл початку ХХ століття – помешкань багатих жителів містечка.
1043467_600.jpg

В найгарнішій з них, одноповерховому будиночку з башточкою у стилі модерн, розташувалося приміщення районного відділення Державного казначейства України:
1043936_600.jpg

1039903_600.jpg

Значно скромніший будинок праворуч зайняв районний суд:
1044119_600.jpg

Одна з найкращих дерев’яних віл дісталася Пенсійному фонду:
1045523_600.jpg

Районний відділ земельних ресурсів «відхапав» дерев’яний будиночок поскромніше:
1044547_600.jpg

Виявляється, що у бляху одягають не лише церкви. Вілли теж. Ця побудована вже за совітів. 1951 рік:
1045316_600.jpg

Це одна вілла в самому центрі, окупована «Ощадбанком»:
1044339_600.jpg

Взагалі, прогулятися по центру Путили дуже приємно. Зачаровує охайна набережна – явище незвичне для райцентру.
1045074_600.jpg

1044879_600.jpg

З місточків можна годинами дивитися на бурхливі води Путилки:
1047975_600.jpg

1046091_600.jpg

В самому центрі Путили – дитячі атракції. Проте, вид центральної частини містечка псують зведені в совковому стилі будинки райдержадміністрації та Укртелекому:
1045866_600.jpg

Хто хоче побачити шматочки справжньої Гуцульщини, варто прогулятися до околиць Путили, забратися на навколишні пагорби. Тут багато як деревяних, так і сучасних гуцульських хаток. Ну і, звичайно, види містечка і довколишніх гір не залишать вас байдужим.
1047787_600.jpg

1047345_600.jpg

1047257_600.jpg

1046784_600.jpg

1046715_600.jpg

1046374_600.jpg

При в’їзді до Путили з боку Вижниці знаходиться памятка природи Тораківська стінка – геологічне відслонення на схилі берегу річки Путила:
1048572_600.jpg

1048236_600.jpg

На виїзді з Путили у бік Вижниці. На задньому плані – дерев’яна церква в селі Тораки:
1048665_600.jpg

До всього написаного слід додати, що кожного року, починаючи з 1967 року, в останню неділю травня на місцевому стадіоні «Карпати» проходить яскравий гуцульський фестиваль під назвою «Полонинська варта», присвячених проводам на полонину. Про цьогорічний фестиваль – наступний репортаж.

Попередня стаття
Мариничі і Петраші
Наступна стаття
Осінні Карпати: Ворохта і Буковель

Коментарі

гарне гуцульське містечко в Буковині. Лиш, як і всі малі містечка, потребує уваги, фінансів, мудрих голів і чесних рук. При мудрому використанні тур. потенціалу могло б стати ще одним доволі потужним центром туризму в ряду з Яремчою, Ворохтою, Раховом.. Дякую, Андрію, за репортаж.. дуже симпотні вілла казначейства і відновлена хатка в садибі Федьковича
Дякую і Вам, пане Володимире, за увагу! :) Мені, звичайно, дуже хочеться, щоб мешканці Путильщини були багатше, нвід вони є зараз. Але, ось перетворини Путилу на чергову Яремчу чи Ворохту - дуже не хочеться...
пишучи про Яремче і Ворохту, я не мав на увазі теперішній їх спотворений імідж, бо ж пам'ятаю їх іншими і завжди ідеалізую їх в своїй уяві,.. тому й в уяві бачу їх розвій і розбудову дещо інше від теперішнього.. а за приклад беру містечка польської закопанщини чи й деякі містечка в Словаччині ))
Те, що в даний час твориться в Яремчі і околицях, вражає.. на превеликий жаль, не позитивними емоціями.. коли під'їзджаєш до Яремчі і їдеш далі автострадою, виникає подвійне бажання - хочеться дивитися й дивитися, насолоджуючись ландшафтом яремчанської кітлини. І, водночас, при згадці про сучасні новації рук людських, хочеться натягти шори, подібні тим, що надягали норовливим коням - щоб не бачити тієї бридоти, зведеної останнім часом.. та й за совка теж дісталося Яремчі - чого лише вартує ота 5-поверхова ширма похмурих житлових будинків при в'їзді з боку Дори.. а в центрі - пошта і ще декілька бридких будівель.. Та ж там і централю КНП (карпатського національного парку) звели свого часу у 80-ті таку, що виникає бажання її негайно розібрати
Так, і говорити не хочеться навіть про це...
Ось, доречі, мій репортаж про Яремче: http://andy-babubudu.livejournal.com/26307.html
я мрійник, Андрію, невиправний, романтичний й трішечки дурний ( з причин моєї романтичності й мрійливості) наївний мрійник
тому й тримаю в голові ті старожитні містечка і вірю... таки вірю й досі, що прийде час і все направиться.. на щастя, для мене такою надією є приклад Хорватії.. наших найближчих молодших братів
Дай-то Бог, щоб вона так було. Але, перспектив для цього на найближчи 100 рокі не бачу...
гадаєте? мені ж здається, що так за років 20-ть все докорінно зміниться.. ми ще й церковний календар переведем до світського коректного ))
Дай-то Бог, щоб вона так було. Але, перспектив для цього на ці найближчі 20 років не бачу :)
а які перспективи України Ви бачили в 1985 чи 1987 роках?
мій маленький син у 1989 році сказав був (було це ще тоді, коли над будівлею обкому висів один радянський прапор) „- що так сумуєш? (а було безвітряно й прапор таки висів) - недовго вже тобі залишилось висіти!” Й саме тоді я повірив, що „вустами дитини промовляє Бог” Я зовсім не ота „дитина”, але вірю (можливо, віру цю мені дає ота дитина, що й досі живе у мені)
В 1985 чи 1987 роках ще не бачив не яких, бо був вірним октябрьонком, а потім - піонером-лєнінцем! :)
що цікаво - в той час ми при синах старались не акцентувати уваги на націоналістичних ідеях - здавали собі справу в яких умовах і часах живемо..
тому те одкровення семирічного сина було для нас прорізом блискавиці.. й як скоро його слова ті підтвердилися - не пройшло й півроку..
От що значить справжня українська кров!!! :)
ага.. таки справжня :)) я ж здуру з ним посварився три роки тому (вірніще, він зі мною, а я не пішов назустріч)... й було би зза чого...
час все поправить, маю таку надію
а вілла казначейства - супер..
я закохався в цю будівлю..
Ну якщо так, то ось, тримайте: :)
wow...
дякую
як лиш розбагатію, обовзково викуплю.. які ж багаті наші міста й містечка на такі перлини - починаючи від Львова до Яремчі, Татарова, Ворохти.. й оця перлинка у Путилі.. її, навіть, не псує ця металочерепиця..
Прошу! :)
Ага! на Буковині багато різноманітних палациків на кшталт цього. Дивіться далі мої розповіді, там усе буде :)
Путила - не таке гамірне містечко, як інші.. тому й приваблює мене..в порівнянні з іншими що дивно - Жаб'є (вірніще - Верховина), ніби й центр Гуцульщини, а не люблю я цього містечка.. якась відраза є до нього після отих шкарадних совкових будівль, що підточили в ньому шарм давнього гуцульського поселення..
дивно, правда ж? ))
Ось я теж не люблю Верховину (хоча і не був там:))
А ось Путилу полюбив навіть по розповідях і фотографіях
ну, я любив і люблю те старе Жиб'є.. а світлини й давні оповідання старих гуцулів..
мені відразу від цього справжнього гуцульського центру дали совкові будівлі.
А Коломию я люблю.. хоч й теж добряче попсована совком.. але, ще не був в ній по приїзді з сша.. цілком можливо, що буду ошарашений, як і Франеком..
прикро усвіомлювати, як ділки твоє рідне місто спотворюють, вбивають його Душу..
коли ж з ними розмовляєш - такі милі, рожевощокі й цілком нормальні.. ніби й люди..
Так, Коломия мене теж вразила в цьому році! Навіть, не очикував. Це - краще місто Прикарпаття! А з Франківськом вона не йде ні в яке зрівняння.
Пробачте, але при всій своєй любові до Західної України, Франківськ мені подобається не більше, ніж яка-небудть там Полтава...
в Франеку тре побродити - теж є місця чудові, до яких ще не добралася загребуща рука новітніх геростратів.. центр вони потроху вже нищать.. деякі в захоплені від благоустрою центральної частини, але ж потрібно придивитися до того, що будується в старому місті, всі оті вставки, які, як чорт з табакерки, вириваються з навколишньої старої забудови
й нема на нікого управи (
Я ж три рази у Франківську був! Спеціально, щоб полазити. Звичайно, дещо вразило. Місто симпатичне, ухожене, чисте. Але це не моє... Треба, якось, зробити про Франек репортаж...
варто у місті знайти такі закапелки, які ще не були „ухожені” )) колись давніще зробив підбірочку знимок.. вірніще - тематичні підбірочки - по вітражах, ковальських виробах.. фасадів по стилям.. та й інтер'єрів, які були доступними.. бо те, що в центрі й зараз останнім часом „уходили”, вражає.. але не з тим знаком
Угу! Дуло б добре, якщо Ви виклади це де-небудь
вся біда в тому, що ці фотопідбірки я залишив був для користування в місцевій філії, навіть не так, - в місцевому відділі львівської філії Укрпректреставрації.. де зараз цей відділ знаходиться - по приїзду з сша не знаю.. постійний його керівник в даний час мешкає десь в Хорватії.. ((
А палац в Чорториї бачили?
бачив.. лиш на нього треба грошей багато... не потягну )))