Туристичними шляхами Українського Поділля: роад-тур Південною Вінничиною

На вікенд 3 - 5 листопада побував у промо-турі «Туристичними шляхами Українського Поділля» півднем Вінниччини. Подорожі організувала Агенція регіонального розвитку Таврійського об'єднання територіальних громад та її керівник Павло Ярмій. Для мене було дуже цінним запрошення у цей тур, оскільки південна частина Вінницької області була чи не єдиним регіоном області, який я ще не досліджував. І було важливо побачити на власні очі, який потенціал він має. І як його можна використати для розвитку як місцевого туризму, так і можливості робити туди тури пригодницькі тури вихідного дня.

Маршрут подорожі був таким: Тульчин - Комаргород - Гнатків - Стіна - Ямпіль - Буша - Бронниця - Могилів-Подільський - Лядова - Печера

Тур почався з Міжнародного форуму «Туристичними шляхами Українського Поділля» у палаці Потоцьких у Тульчині. У заході взяли учать керівники територіальних громад, народні депутати, представники Вінницької обласної військової адміністрації, депутати місцевих рад. До привітань долучилася Голова Держтуризму Мар'яна Олеськів. Крім того, були гості з Молдови - представники "Центру Управління і Реформ Публічних і Приватних Підприємств", які підписали меморандуми з організаторами туру. А ще були журналісти, блогери, представники туристичного бізнесу. Усі побачили великий туристичний потенціал регіону Південного Поділля.

На жаль, я не зміг бути присутнім на форумі із-за складного дня на роботі у Києві. А прибув у Тульчин лише у п'ятницю ввечері.

Тульчин: нічний і ранковий палац Потоцьких та багато інших пам'яток

Ми поселилися в готелі "Добряна" у центрі міста, познайомилися з організаторами та учасниками, і пішли на прогулянку нічним містом. Зміни, які зазнав Тульчин в останні 7 років, поки я тут не був, очевидні. Палацовий комплекс Потоцьких реставрується, основні дороги у доброму стані, ідеальні тротуари в центрі, нові фото-зони та арт-об'єкти.

У суботній ранок ми прокинулися рано і вже у 6:30 пішли досліджувати пам'ятки Тульчина. По дорозі до палацу Потоцьких знайшли житловий будинок 2 половини 18 століття. Очевидно, він був частиною комплексу резиденції Потоцьких, і швидше за все тут мешкав обслуговуючий персонал.

Дійшли до правого флігеля палацового комплексу, щоб побачити його зворотній фасад. Його реставрація ще попереду.

Оскільки в 7 ранку все ще було зачинено, ми увійшли до комплексу Потоцьких з бокового входу. 

Палац почався будуватися у 1782 році за проектом французького архітектора Лакруа на замовлення представників родини Потоцьких. Після Другого Поділу Речі Посполитої у 1793 році Станіслав Щенсний Потоцький, тодішній власник маєтку, перейшов на службу до російської імператриці Катерини ІІ і отримав чин генерал-аншефа. Перехід на бік російської імператриці, можливо, був зрадою відносно Польщі, але дозволяв зберегти всі маєтки магната в Україні.

Зараз триває реставрація палацового комплексу у рамках програми "Велика реставрація". Відреставровано фасад правого флігеля і перехід між ним та головним палацом. У самому палаці завершується реставрація фасаду (він зараз знаходиться у риштуваннях). Вдало відновлено величезну площу перед палацом, здійснено її благоустрій, посередині викладено герб Потоцьких "Пилява".

Оглянувши зовні палацовий комплекс Потоцьких, пішли досліджувати пам'ятки ранкового міста. Вулицю Соборну, що веде від палацу Потоцьких до монастиря домініканців, останнім часом зробили суцільним арт-простором. Уздовж короткої вулиці встановлено з десяток металевих скульптур, які символізують мистецтво. 

У 2018 році на вулиці створили "Леонтович Арт-квартал". Адже Тульчин пов'язаний із творчістю видатного українського композитора, класика Миколи Леонтовича з його відомим «Щедриком». Паркани та фасади будинків отримали тематичні розписи. Найбільший з них символізує фасад міланського театру "La Scala". 

Цій вулиці та її арт-об'єктам можна було б присвятити окремий матеріал, і я це обов'язково зроблю в статті про Тульчин на своєму сайті.

Один з традиційних єврейських будинків на Соборній:

На протилежному від палацу Потоцьких кінці вулиці Соборній розташований колишній костел св. Станіслава ордену домініканців. Він почав будуватися у 1784 році, як усипальниця Потоцьких. Зараз у храмі - собор УПЦ МП:

На центральній вулиці Леонтовича та сусідніх вуличках є низка цікавих історичних будинків. У цьому напівдерев'яному будинку з різьбленими вікнами та люкарнами розташована стоматологічна поліклініка: 

В особняку з гербом на фасаді працює дитяча музична школа:

Костел Розарія Діви Марії початку ХХ ст. у стилі тюдорівської готики:

Одну з найцікавіших будівель міста займає місцевий РАГС. Особняк було побудовано в 1912 найбагатшим купцем Тульчина Розенфельдом для доньки Юлії:

Комаргород: палац у стилі швейцарського шале

Перша ранкова зупинка була у селі Комаргород. Знайти швейцарське шале чи німецький фахверк на українських теренах - задача не з простих. Є два приклади на Волині - Антоніни і Гоща. На Поділлі такий приклад також можна знайти. Йдеться про палац Четвертинських-Балашових у колишньому містечку, а тепер у селі з "міською" назвою Комаргород, що в Томашпільській тергромаді Вінницької області. Стильне архітектурне диво збудовано у ХІХ столітті в дусі швейцарських шале з архітектурні деталями в різьбленому дереві і декоративним фахверком.

В Комаргороді нас зустрів голова Томашпільської громади Валерій Немировський та Михайло Ковальчук - директор Комаргородського Вищого професійного училища, яке розташовано у маєтку Балашових. Тут же до нашого роад-тріпу доєднався голова сусідньої Ямпільської громади Сергій Гаджук. Взагалі, участь керівників місцевих громад дуже важлива у таких турах. Нам було цікаво послухати про громади з перших уст. А їм, впевнений, цікаво дізнатися погляд на громаду з боку турагентів, мандрівників, блогерів, підприємців. Адже саме вони мають незалежний погляд напрямки розвитку містечко чи селища і можуть зацікавити своїми ідеями міську владу.

Вихованці місцевого училища та мешканці Комаргородської громади пригостили нас нереально смачними солодощами. Вони були так професійно сервіровані, що, здавалося б, чекали на інстаграм-блогерів, що пишуть про заклади харчування. Дійно, і фото, і смак вийшли дуже інстаграмними. Думаю, що такі пригощання можуть стати елементом авторського туристичного маршруту, який прилягає через Комаргород.

Педагог Комаргородського вищого професійного училища Тетяна Пітік розповіла нам про історію поселення та маєток Четвертинських-Балашових. Палац у стилі швейцарських шале з елементами фахверку побудував у Комаргороді Петро Балашов - гвардійський гусар у відставці, який двічі обирався в Державну Думу від Подільської губернії та був головою дворянства Брацлавщини.

Цього разу мені вперше пощастило побувати всередині палацу. Зараз він використовуються, як гуртожиток, для студенів училища та поступово відновлюється і ремонтується. На стелях у кімнатах палацу збереглося трохи ліпнини та розетки для люстр:

За ті 7 років, які я не був у Комаргороді, територія маєтку зазнала суттєвих змін. Замість занепадаючого колись парку зараз - доглянуті алеї, альтанки, місточок через струмок, різноманітні фігурки на газонах, фонтан і ліхтарики. Обов'язково покажу вам більше деталей резиденції Балашових у окремому матеріалі про Комаргород.

Гнатків: музей теслярства

Наступною зупинкою було село Гнатків. В'їжджаючи до села, наш організатор Павло Ярмій попередив, що зараз ми відвідаємо музей, який нас здивує. Наш автобус довго їхав старою бруківкою вниз до долини і зупинився на околиці села біля старої одноповерхової будівлі. Заходимо всередину та прямуємо довгим коридором, заставленим по боках великими дерев'яними глечиками.

Заходимо у простору кімнату, заставлену з усіх боків сотнями дивних інструментів. Ми - в єдиному в України музеї теслярства з величезною колекцією інструментів з різьби по дереву. Музей створив майстер Анатолій Лукіянчин, професійний тесля, який усе життя займається своїм улюбленим ремеслом. 

Пан Анатолій провів екскурсію музеєм, розповів про усі види теслярських інструментів. Показав, як вони працюють і провів коротеньки майстер-класи.

Кожний інструмент - це справжній витвір мистецтва – неповторний та оригінальний.

Якщо вирішите приїхати у Гнатків та відвідати цей унікальний музей, ось телефон його власника, пана Анатолія: +380965796007.

Хата у селі Гнатків:

Стіна: зворушливі краєвиди, Замкова гора, козацький цвинтар

Стіна була для мене найбільш очікуваною локацією цієї подорожі. Можна сказати, що її присутність у тріп-листі зіграло головну роль в тому, що я вирішив приєднатися до поїздки. Враження від Стіни перевершили очікування. Навіть при тому, що йшов дощ і не виходило гарних фото. І попри відсутність достатньо часу, щоб подивитися усе, чим цікаве село. Зрозумів те, що для того, щоб побачити всі цікавинки Стіни, треба мати принаймні цілий світловий день. А ще бажано, заночувати тут.

На під'їзді до села зустрічає великий арт-об'єкт над урвищем:

Нас зустрічає шикарним короваєм староста Стіни Іван Заяць. 

Ще один арт-об'єкт поруч - жива "картина" з краєвидом Стіни:

А краєвиди навколо - дійсно Карпатські! Ось така панорама відкривається з оглядового майданчика біля в'їзду до села:

Через долину річки Русава видно декілька пагорбів. Один з них - це Замкова гора, де у 17 столітті стояла фортеця тодішнього міста Янгород (стара назва Стіни). Зараз на місці замку можна побачити Миколаївську церкву та старовинний козацький цвинтар. 

На цьому фото добре видно цвинтар перед церквою. Ще за день до нашого приїзду це були суцільні хащі. У день, коли ми приїхали, місцеві мешканці за ініціативою засновника краєзнавчого порталу "Україна Інкогніта" Романа Маленкова та за підтримки влади Томашпільської громади розчищали цвинтар від чагарників. Незважаючи на дощ, за півдня активісти розчистили 2/3 цвинтаря.

Екскурсію Стіною провела нам активна мешканка села Валерія Маланська. Ця молода дівчинка, яка є студенткою Міжнародного гуманітарного університету в Одесі, розповіла нам про історію села та його пам'ятки, а також про зайняття, якими славляться мешканці Стіни. Так, вони виготовляють надзвичайно смачний хліб, олію та... найякісніший самогон, який мені доводилося куштувати. 

Ми довго спускаємося автобусом у долину річки Русава, а потім - ще довший підйом нагору до місця, з якого ми підемо на Замкову гору. З вікна автобуса я звернув увагу, наскільки багато у Стіні автентичних подільських хаток! Кожна з них вже сама по собі є музейним експонатом. Маю мрію спеціально приїхати у Стіну, щоб роздивитися кожну з них.

Дорога на Замкову гору йде високим гребнем. З обох його боків - каньйони річки Русава. Внизу - хатки, за ними - неповторні, майже карпатські краєвиди:

Нарешті, дійшли до Замкової гори. На місці замку 17 століття зараз стоїть Свято-Миколаївська церква. Церква збудована у ХІХ столітті. Поруч - дзвіниця і капличка.

Фасад церкви має неоготичне обрамлення:

Огорожа храму нагадує, що тут колись стояв замок. Церковний мур, очевидно, виготовлений із замкового каміння:

Я ж найбільше мріяв побачити козацький цвинтар за церквою на Замковій горі. Відразу ж зустрів Романа Маленкова з "Ukraina Incognita", який організовував процес розчистки цвинтаря.

Незважаючи на дощ, робота кипіла. І вже до полудня кладовище було майже розчищене і отримале привабливий вигляд.

Велика кількість хрестів - так звані "козацькі". Але і є поховання звичайних мешканців. Найстаріші хрести на цвинтарі походять, орієнтовно, з 17 століття.

Як би дивно це не звучало, але на наших очах став доступним для відвідування новий об'єкт, який вартий того, щоб приїхати до Стіни!

Ми ж поверталися до автобусу, насолоджувалися неповторними краєвидами і феноменально чистим повітрям. Як з'ясувалося з розповіді Валерії, ми сьогодні побачили лише частину з усього цікавого, що в у Стіні. Виявляється, що в селі ще є печери з давніми надписами на стінах, центр вишивки, печі для випалювання вапна, пасіка, олійна та безліч автентичних подільських хат. А ще тут розвинуті традиції вінкоплетіння та випікання смачних паляниць. 

Наприкінці мандрівки селом ми мали пригощання від місцевої громади. Спробували паляницю з кропом та яйцем, борщик, печеню з бабкою, шашлик з баранця та місцеву горілку. Для кожного з нас зробили пакетики, куди поклали пляшку місцевого вина, олії та шматочок паляниці.

Дуже раджу приїхати до Стіни хоча б на один повний день, щоб оглянути максимально цікавинок села. Залишаю тут контакти, які знадобляться вам, якщо вирішити відвідати Стіну:

Валерія Маланська, гід і краєзнавець:

- телефон: +380686457678

- інстаграм: https://www.instagram.com/_malanska

- youtube-канал про Стіну: https://www.youtube.com/@_malanska

Центр ткацтва у Стіні: https://www.facebook.com/ecovereta 

Youtube-канал Екоцентру у Стіні: https://www.youtube.com/@eco-centerstina 

Інстаграм, присвячений Стіні: https://www.instagram.com/stina_village/ 

Ямпіль: пісковик, вишиванки та цар Інісмей

Ввечері мали коротку зупинку в Ямполі. Місто не має великих архітектурних шедеврів, проте зберігає унікальні традиції і історії. Забудова міста та навіть деякі види мистецтва Ямпільської громади тісно пов'язані з місцевим природним камінням - пісковиком. Це створює певний стиль в архітектурі міста, центр якого приблизно виглядає так:

Із самого ранку нас супроводжував голова Ямпільської громади Сергій Гаджук. В Ямполі ми відвідали місцевий краєзнавчий музей, який розташований у старій будівлі, де до революції знаходився "будинок терпимості". Фахівець музею і митець Тетяна Поплінська розповіла нам про сарматського правителя Інісмея, родовий знак якого був знайдений на монетах поблизу Ямполя. Також пані Тетяна є майстринею подільської вишивки. Вона показала нам зразки вишиванок по-ямпольськи. Особливістю жіночої сорочки цього регіону є візерунки з квіток.

Митець Тетяна Поплінська та голова Ямпільської громади Сергій Гаджук показують нам місцевий краєзнавчий музей:

Весь вечір нас супроводжував керівник відділу культури Ямпольської громади Віктор Замишляєв. Це надзвичайно позитивна людина, яка у веселих алегоріях вміє розповісти історію і особливості Ямпільщини. А ще знає неймовірну кількість тостів і веселих історій. Він чудово доповнив собою цей вечір у Ямполі і Буші. Чесно кажучи, я давно так не сміявся, як від його жартів!

Якщо буде в Ямполі і захочите дізнатися про його культурні традиції, звертайтесь до Тетяни Поплінської: +380977660818

Вечірня Буша: вечір музеїв

До Буші ми прибули, коли вже стемніло. Основні пам'ятки села ми залишили на ранок. А вечір присвятили знайомству з місцевими музеями. Почали з відновленої "Подільської хати". 130-річну хату, яка належала звичайній родині у Буші, відновили, створивши в ній етнографічний музей. Саму хату акуратно побілили і розписали візерунками у подільському стилі. 

Всередині хати можна познайомитися з побутом селян кінця ХІХ - початку ХХ ст. Тут представлені знаряддя праці, посуд, одяг, рушники, скриня, дитяча колиска, картини, ікони та інші предмети сільського побуту:

Єдина збережена вежа Бушанської фортеці, яка залишилася після руйнування поляками всередині 17 століття:

Всередині вежі також міститься невеликий музей з картою середньовічної Буші та картинами на козацьку тематику:

Поруч із замкової вежею у павільйоні, стилізованому під трипільську хату, облаштовано Музей археології. Тут можна побачити залишки трипільського житла, виявлених під час розкопок у 2005 році:

І на останнє на нас чекав найцікавіший, на мою думку, музей Буші, присвячений ткацтву. Музей розташований у сільській хаті, потинькованій ямпольським пісковиком і пофарбованій розписом, що нагадує ткацькі візерунки.

В музей нам показали ткацькі верстати та сам процес ткацтва. Кожен бажаючий мав змогу долучитися до майстер-класу і взяти участь у процесі створення ткацького візерунку на верстаті, які провели майстрині Інна і Світлана Сопко.

Також ми побачили вже виткані майстрами старовинні килими («киліми»), доріжки/веретки, рушники.

Як будете в Буші, обов'язково відвідайте Музей ткацтва. За екскурсією і майстер-класами звертайтеся до пані Інни Сопко: +380965140950.

Місцем нашої ночівлі був еко-резорт "Стоун-парк" у самому центрі Буші:

Ранкова Буша - місце сили

У неділю ми прикинулися рано і вже у 7 годині ранку пішли досліджувати ранкову Бушу.

Кумедний арт-об'єкт на головній площі села:

Єдина збережена замкова вежа в осінніх кольорах:

Панорама Буші із Замкової гори:

Одна з найвідоміших пам'яток Буші - "Бушанський рельєф". Він знаходиться у скельному храмі у долині річки Бушанка. Храму приписують різні дати заснування: від 1 до 9 століття нашої ери і вважають його дохристиянським. Горельєф із зображенням оленя, людини, що молиться, курки та загадкового екрану знаходиться в ущелині скельного храму. 

Коли він був створений, також невідомо. Традиційна версія - дохристиянський період Київської Русі. Але зустрічав версію, що рельєф може відноситися до 17-18 століття і пов'язаний із християнським святим Онуфрієм. У підтвердження цієї версії наводиться приклад скульптурної групи "Св. Онуфрій і олень" біля скельного храму у Маліївцях та аналогічне зображення курки на хрестах цвинтаря у Дзигівці неподалік від Буші.

Поки наша група продовжувала роздивлятися скельний храм, я швиденько піднявся на гору поруч, де розташований старовинний цвинтар. 

Серед старих хрестів багато так званих "козацьких". Хрести мають ретельно оброблену поверхню і відносно складну, але вишукану форму, що нагадує мальтійський хрест.

На деяких похованнях і хрестах добре збереглися старовинні надписи:

Відновлена подільська хата, в який облаштовано етнографічний музей:

Осінь і туалет заповідника:

Одна з хат Буші, розписана на трипільську тему:

Ще одна неймовірно фотогенічна хатка, в який в нас був смачний сніданок із сирниками:

Відновлене трипільське житло:

Осіння ранкова Буша:

Бронниця: палац Вітгенштейна та панорама Дністра з Молдовою

Несподівано приємним сюрпризом була зупинка у селі Бронниця між Бушою та Могильовом-Подільським. Рельєф тут справді нагадує гірський, а серпантини - карпатські. На високому пагорбі над Дністром зберігся маєток фельдмаршала Петра Вітгенштейна.

Маєток зустрічає неготичною сторожкою:

Палац заховався всередині великого парку, в якому у радянські часи знаходився дитячий санаторій "Гірський". Сьогодні споруди санаторію занепадають, як і сам палац. Палац був збудований у першій половині ХІХ століття командуючим другою російською армією світлішим князем Петром Вітгенштейном. Справжнє його ім'я довге: Людвиг Адольф Петер Фюрст цу Зайн-Вітгенштейн-Берлебург-Людвигсбург. Він переїхав з Німеччини в росію, брав участь у війні з Наполеоном 1812 року та керував російською армією у російсько-турецькій війні у 1828-29 роках.

Альтанка у панку над Дністром:

Від альтанки веде стежка до урвища, з якого відкривається фантастична панорама Дністра з видом на Молдову та Могилів-Подільський:

Молдавське село Унгурі:

Міст через Дністер з української Бронниці до молдавського Унгурі та Могилів-Подільський на задньому плані:

Могилів-Подільський: традиція витинанки

Зупинка у Могилеві-Подільському була недовгою. Ми оглянули лише 2 музеї та встигли подивитися декілька симпатичних історичних особняків, церков і палаців з вікна автобуса. Хоча, місто надзвичайно багате на пам'ятки і потребує, принаймні, цілого дня. Екскурсію Могилевом нам провела екскурсовод Тетяна Мартинюк. Ось її телефон: +380678996103. Разом з краєзнавцем Олександром Богомольним вони є автором великої книги "Автор невідомий" про історію міста та його околиць. 

Спочатку ми завітали до Центру народної творчості міста. Там зібрана колекція творів мистецтва Могилів-Подільському регіону.

Колекція писанок:

Орнаменти вишиванок з Могилів-Подільського:

У найцікавішій будівлі Могилів-Подільського колись була вілла поштмейстера. А зараз тут, найцікавіший, як на мене, музей міста. Він присвячений витинанці - виду мистецтва, притаманного Могилів-Подільському регіону.

Ще декілька років тому вілла занепадала. А врятувало її те, що в будівлі влаштувався музей "Українська витинанка".

В її інтер'єрах вілли зберіглася ліпнина на стелі:

Витинанка - це вид декоративного мистецтва регіону Південного Поділля, який включає сюжетні та орнаментальні прикраси житла. Витинанки роблять за допомогою ножа або ножиць з паперу: білого або кольорового. Такі вироби на Поділлі здавна використовували для декорування різних куточків оселі, а саме стін, полиць, печі тощо.

У сучасному виконанні витинанки використовують як декор стін та вікон, як картини, як декоративні фігурки чи новорічні прикраси. Популярними сьогодні є витинанки на вікна та новорічні витинанки.

Ритми історичних будинків Могильова-Подільського:

Лядова: скельний монастир та меандр Дністра

Ми з нетерпінням чекали зустріч з Лядовою, адже ще раніше бачити фото скель з печерами над високим берегом Дністра та панорами Дністровського каньйону. Щоб побачити монастир і панораму, доведеться піднятися сходами нагору на висоту 90 метрів над рівнем Дністра. Підйом забирає близько 15 хвилин.

Застування монастиря у Лядові приписують Антонію Печерському, який той у 1013 році вертався з Афону та Константинополя до Києва. Тому монаху, який заснував Києво-Печерську Лавру, Троїцько-Іллінський монастир у Чернігові та Бакотський скельний монастир. Навряд чи це так, вважаючи на широку географію створених їм монастирів. Перша ж згадка про монастир належить до 1159 року (розповідь про похід князя Івана Берладника на Пониззя).;

Монастир проіснував до захоплення Поділля турками у 1672 році. А у 18 столітті відродився, як василіанський (греко-католицький). Із захопленням Поділля росіянами, на початку 19 століття його перетворили на православний. У 30-х роках минулого століття монастир спустошили більшовики, зруйнувавши церкви. У 1998 році його відновили ченці Києво-Печерської Лаври. 

Вхід до скельного храму та печери преподобного Антонія:

Епітафії на честь донаторів храму та відновлена дзвіниця:

Щоб побачити панораму меандру Дністра, треба піднятися сходами ще вище, до дзвіниці. Звідси Дністер і протилежний молдавський берег, як на долоні:

Вид на сусідній Нагорянський печерний комплекс:

Наша команда перед монастирською брамою:

Печера: костел-шедевр Городецького

Завершилася наша подорож у селі Печера, що лежить на бурхливому березі Південного Бугу неподалік від Немирова. Це неймовірно мальовниче місце, адже не дарма під час турецького володіння краєм молдавський воєвода обрав для своєї резиденції на Правобережній Україні саме Печеру, як найпривабливіше місце на Східному Поділлі. 

На території колишнього маєтку зберігся шедевр видатного київського архітектора Владислава Городецького - мавзолей-каплиця Потоцьких-Свейковських. Геніальний автор, який походив з родини польського шляхтича сусіднього села Шолудьки, збудував невеличкий костел у Печері у 1904 році на замовлення Костянтина і Янини Потоцьких. Усипальницю спроектовано у формі латинського хреста в стилі романського модерну.

Багате оздоблення костелу кам'яними деталями виконав скульптор Елія Саля - автор скульптур на "Будинку з химерами" та у Миколаївському костелі у Києві. Портал храму прикрашають колони зі стилізованими іонійськими капітелями. Над ними - щит з гербом Потоцьких і девізом латиною.

Історію костелу розповів нам Григір Іванович Шаталюк, прислужник костьолу та усипальниці Потоцьких у Печері (телефон +380975940575). Він же провів екскурсію костелом та криптою.

Гвинтові сходи на хори:

Позаду костелу вхід до крипти, де було поховано багатьох членів родини Потоцьких і Свейковських. Усі поховання за радянських часів були розбиті і пограбовані. Довгі епітафії розмістилися під двома гербами: Потоцьких ("Пілява" з латинським девізом "Щит протиставив щитам") і Свейковських ("Тжаска" - турецький напівмісяць, який пробивають зверху і знизу дві мечі).

Крізь старовинний парк ми спустилися на беріг Південного Бугу. Беріг викладений великими каменями-валунами.

У самому парку - скульптури, які виглядають дуже гармонійно з природними пам'ятками:

Південний Буг біля Печери затиснутий з обох боків скелями і утворює каскад порогів:

Цього разу ми встигли подивитися старовинну козацьку дерев'яну церкву Різдва Богородиці та величезний водяний млин Потоцьких на березі Південного Бугу лише з вікна автобуса, бо поспішали повернутися до Вінниці, щоб не запізнитися на поїзди. То ж про інші пам'ятки Печери ви можете почитати в мене на сайті. 

Екскурсію Печерою провела нам екскурсовод Віра Білієнко (телефон ⁨+380685953915).

Резюме

Я отримав величезне задоволення від подорожі. Побачені вперше туристичні об'єкти перевершили очікування від них. Кожне місце, яке ми відвідали, варте уваги туристів і має туристичний потенціаk. Кожне місце розвивається і стає привабливішим, незважаючи на війну. Кожне місто, містечко і село має активних представників громади, які пишаються своєю маленькою батьківщиною, її історією і пам'ятками та щодня роблять її кращою. Влади усіх громад, які ми відвідували, не лише зустрічали нас, але і проводили з нами весь час у подорожі. Це означає, що для них це не був формальний захід, а це частинка їхнього життя. 

Тому я впевнений в тому, що кожне відвідуване нами місце у недалекому майбутньому стане ще привабливішим, бо цим живуть активні мешканці громади і місцева влада. Особисто я вже запланував зробили пару турів вихідного дня півднем Вінниччини навесні і з нетерпінням чекаю нової зустрічі із Стіною, Могилів-Подільським, Ямпільщиною, Тульчином, Комаргородом та усіма локаціями, які ми відвідали на ці вихідні!

Величезна подяка Павлу Ярмію, його команді і Агенції за ідею, запрошення, чудову організацію подорожі та справи, які вони роблять для розвитку громад! І, звичайно, велика подяка воїнам Збройних Сил України, завдяки яким ми маємо можливість подорожувати рідною Україною і відкривати її найцікавіші куточки!