Покуття, Опілля і трохи Тернопілля

На позаминулі вихідні мали цікаву і насичену подорож разом із Сергієм Криницею та Романом Бречком, якою охопили відразу три галицьких області: Львівщину, Франківщину і Тернопільщину. За один день вдалося подивитися аж 15 населених пунктів, що для мене є рекордом. В сьогоднійшній розповіді, крім вищезазначеної мандрівки, додам і попередні, про які раніше не писав, але вони є доречними, оскільки деякою мірою повторювали наш останній маршрут. Враження від останнього не змила навіть минулотижнева поїздка Литвою - настільки яскравими вони є. Шкода, заважали подорожі (не так заважали, як забирали час)лише наші жахливі дороги. Але хіба вони колись були поміхою для справжнього мандрівника.

Маршрут виглядав наступним чином: Старе Село - Бібрка - Свірж - Унів - Перемишляни - Вижняни - Соколівка - П'ятничани - Черче - Рогатин - Бурштин - Більшівці - Медуха - Маріямпіль - Устя-Зелене - Коропець - Золотий Потік - Порохова - Устечко - Чернелиця - Гвіздець - Городенка - Раковець

Першою зупинкою було Старе Село. Найбільший на Львівщині замок знаходиться в мене під носом. Менше з тим, я спромігся його побачити лише пару тижнів тому. П'ятикутний оборонний замок князів Острозьких побудований у 1584-1589 роках за участі Амброзія Прихильного. Був відновлений 1642 і 1654 у стилі східно-європейського пізнього ренесансу. Пізніше замок належав Радзівіллам, Стшалковським, Сенявським, Чорторийським і Потоцьким. Зараз замок передали в концесію на 49 років підприємцеві Михайлу Рибі, який планував вивести пам’ятку з аварійного стану, але так і не почав ніяких робіт. 

Автомобільна дорога Львів - Франківськ петляє між пагорбами. З одного з них з дороги добре видно містечко Бібрку

Головна пам'ятка Бібрки - старовинний оборонний костел св. Миколая, збудований Завішою Чорним в 1405 році.Про його оборонне значення нагадують збережені стрільниці.

Будинок Народного дому з вежею дуже нагадує ратушу: 

Проте справжня ратуша в Бібрці - без вежі, але за те - із справжнім годинником. 

Свірзький замок можна сміло вважати найфотогенічнішим замком Львівщини. Згадки про нього зустрічаються в архівних документах 1530 року, коли він належав шляхетському родові Свірзьких. Але сучасного вигляду він набрав з середини XVII столиття, з часу переходу його у власність графа О. Цетнера. Граф наказав перебудувати і значно зміцнити замок. Замок знайомий народу завдяки зйомкам в ному «Д’Артаньяна і трьох мушкетерів». Коли ми проїхали в Свірж, тут також знімали кіно - на території замку хазяйнував "Мосфільм". 

По дорозі в Унівський монастир заїхали в райцентр Перемишляни. Крім залишків австрійської забудови в містечку костел Святих апостолів Петра і Павла. Храм разом з монастирем належав домініканцям-обсервантам і був заснований приблизно у середині XVII ст. за фінансової підтримки родини Потоцьких

Свято-Успенська Унівська Лавра Студійського уставу поблизу Перемишлян - один із найдавніших монастирських комплексів України, головна духовна святиня Львівщини. Зведено монастир, ймовірно, в XV ст. Він оточений високими стінами з бійницями й оборонними вежами. 

Успенська церква XVII ст. на території виглядає витонченою та легкою, а при огляді його зсередини монастирських стін вражає міцними, справді фортечними мурами, бійницями та оригінальністю архітектури.

Нещодавно відновлена дерев'яна церква при Унівському монастирі: 

Першу частину мандрівки закінчили в селі Вижняни Золочівського району. Місцевий костел - справді один з найоригінальніших на Львівщині. Ще пару років тому можна було залізти в середину, щоб оглянути унікальні костьольні розписи. Сьогодні не так все просто: костел перейняла релігійна громада, яка потрохи його відновлює. Проте всі входи до храму зачинені.

А ми рухаємося у бік Франківщини. Минаємо Бібрку, зя якою незабаром з'явиться високий готичний шпиль старого костелу. Це - село Соколівка Жидачівського району. Помираючий на очах храм походить з 1600 року. В радянські часи тут був склад хімікатів: запахом цієї гидоти й досі пропитані костьольні стіни. Шкода, що таку пам'ятку не врятували та й, напевно, вже не врятують ніколи... 

Всього пара калометрів відділяє від Соколівки село П'ятничани. На вершині пагорба над селом височіє сторожова вежа замку, який охороняв старий шлях з Холма на Галич. Квадратну вежу висотою у 10 метрів було збудовано на межі XIV - XV століть. Вежу відреставровано, в ній працює філія Львівської галереї мистецтв. 

На під'їзді до Рогатина стоїть село Черче, колишній бальнеологічний і грязьовий курорт. Без перебільшення довершена дерев'яна церква св. Василя "офіційно" збудована у 1733 році. Але доводилося читати, що церкву 1733 року сюди перенесли з іншого місця. Повністю можливо, адже храм нагадує бойківські церкви. 

Для туриста Рогатин – райське містечко: дві дерев’яних церкви (одна з них – просто еталон галицького дерев’яного храму), стара оборонна церква, готично-ренесансно-барочний костел, синагога, сецесійна забудова центру. А ось ратуша і замок не збереглися… А ще Рогатин – це батьківщина Роксолани

На східному боці площі Роксолани знаходиться Миколаївський костел – домінанта центральної площі і всього середмістя. Храм з елементами готики, бароко і ренесансу, споруджений орієнтовно у XV століття на місці більш старого храму. 

Найціннішою і найцікавішою спорудою Рогатина є церква Святого Духа – справжній шедевр дерев’яного зодчества, один найдовершеніших дерев’яних храмів України. Церква зведена у 1598 році на місці більш давнього дерев’яного храму. Пізніше, у XVII столітті до храму впритул добудували дзвіницю (рідкий випадок, таке ж саме бачив в Буківці). Вони сприймаються, як єдине ціле, а двозаломний наметовий верх із сигнатурною та триярусна дзвіниця – домінуючі елементи споруди. 

Наступне за Рогатином місто - Бурштин. У середині XVIII століття власник міста Павло Беное розпочав будівництво костьолу для чернечого ордену тринітаріїв. Будівництво храму супроводжувалися труднощами, і лише у 1774 році храм добудувала онучка Беное Юлія Жевуська. Тоді ж костел освятили під титулом Святої Трійці. Юдейська громада Бурштина також мала свій храм. Перша синагога була збудована тут у другій половині XVIII столітті першим і найвідомішим рабином бурштинського кагалу Гершком Носиновичем. Муровану синагогу, що дійшла на наших днів, звели на початку ХХ століття. DE2Qn.jpg

За Бурштином дорога ліворуч повертає на Більшівці. Я завжди оминав цей населений пункт незважаючи на те, що тут є багато всього цікавого. І ось, нарешті, знайомство відбулося!

Костел Благовіщення, одна з найвизначніших пам'яток пізньобарокової архітектури, був збудований у 1624 році ченцями ордену кармелітів босих. Запущений останніми десятиліттями храм зараз відбудовується на кошти Міністерства культури Польщі: 

Ратуша в Більшівцях була збудована у ХІХ ст. в стилі класицизму. Попри строгість пропорцій і «приземкуватість», уся споруда ратуші виглядає ошатно, а легкості їй надають «віялові» вікна на другому поверсі та вежі, а також руст на фасаді: 

Палац у Більшівцях, в якому зараз знаходиться лікарня, був зведений у 1929 році Корнелієм Кшечуновичем

В декількох кілометрах на схід від Галича є село Медуха, де помирає ще один костел. Не дуже старий (1913 рік), але величний і дуже гармонійний: 

Наш шлях лежить в придністрянське село Маріямпіль, яке туристи не дуже часто балують своєю увагою. Але місце дійсно варто відвідування. Тут є залишки замку, кляштор капуцинів, а головне - неповторні дністровські краєвиди. Рукав Дністра тут робить вигін, утворюючи мальовничий острів: 

Маловідомий туристам замок в Маріямполі звів наприкінці XVII ст. коронний гетьман Ян Яблоновський. Від замку залишилося дві брами, частина стін і бастіонів: 

На протилежному пагорбі - монастир капуцинів, збудований Яблоновським одночасно із замком. Сьогодні в колишньому костелі монастиря діє в'язниця: 

Рухаючись далі на схід лівим берегом Дністра, незабаром опинимося на Тернопіллі. Щоправда, це навряд чи буде помітно: ніяких знаків на забутій старій дорозі немає. Одним з першим мандрівника зустріне село Устя-Зелене Монастириського району. Костел Пресвятої Діви Марії із дзвіницею, що нагадує оборонну вежу, - справжній, як для села, шедевр бароко. Про вік храму точно не скажу: зустрічав дати "1614 рік" і "1741 рік". 

Палац Бадені у містечку Коропець - давня моя мрія. Бачив багато його фото. Але побачивши, жодне, навіть професійне фото, і поруч не стояло з тією величчю, що стоїть в парку неподалік від Дністра.

Палац в Коропці збудований у класично-синкретичному стилі з розкішними бароковими ліпними геральдичними атрибутами графом Станіславом Бадені. Обидва фасади - парадний і парковий - різні, але обидва неповторні. Шкода, що останні роки палац помирає на очах... 

Дністер поблизу Коропця:

Дорога в Коропець та із Коропця у будь-який бік - то просто біда. Навряд чи ваше авто вийде розігнати до швидкості більше 10 км за годину. Заплутана дорога до Золотого Потоку, якої навіть немає на навігаторі, веде через село Порохова, де зберігся костел 1930 року та сильно перебудовані залишки маєтку шляхтичів Цілецьких. 

Золотого Потіку не було у наших планах. Сюди ми потрапили випадково страшною розбитою дорогою (бо всі інші були ще страшніше і розбитіше). На початку XVII століття за наказом короля Сигізмунда ІІІ брацлавський воєвода Стефан Потоцький (1568 – 1631) розпочав будівництво регулярного замку, зведення якого закінчено у 1608 році. Замок збудований на невисокому пагорбі з темно-червоного пісковику – типового матеріалу для цієї місцевості. Такого ж кольору замки і у сусідніх Бучачі та Підзамочку. Твердиня є квадратною в плані з чотирма п’ятигранними двоярусними баштами по кутах. Башти мають прямокутні стрільниці з лучковими перемичками. Одна з чотирьох башт до наших днів не дожила.

Найскладнішим був шлях від Золотого Потока до Устечка, який ми долали понад 3 години. Не хочу навіть згадувати ту жахливу поїздку через Жниброди, Берем'яни та інші наддністрянські села з красивими назвами. В Устечко ми приїхали, щоб побачити два мости через Дністер: один старий, зруйнований, а другий - новий, один з найвищих в Україні:

В селі на пагорбі знаходиться великий закинутий костел 1876 року із численними слідами від куль: 

Знову вертаємося на Франківський берег Дністра і тримаємо курс на давнє містечко Чернелиця. У Чернелиці збереглися залишки Чернелицького замку та костел домініканців з 1661 року. Костел з'єднано з замком підземним ходом. Замок був збудований брацлавським воєводою Міхалом Єжи Чарторийським 1659 року. 

Я був приємно здивований, коли обнаружив, що крім в'їзної брами з шикарним порталом, який прикрашає путівники, від замку збереглося досить значні фрагменти стін і бастіонів:

А від костелу вже майже нічого не збереглося, крім скелету і шикарного порталу

Перед тим, як заїхти в Городенку, ми вирішили поїхали у селище Гвіздець, що між Городенкою і Коломиєю. Тут розташований найгарніший на Прикарпатті костел. Комплекс костелу і монастиря бернардинів був побудований у 1721 - 1735 роках у стилі бароко. 

Потужні контрфорси у тильній частині храму:

Панорама Гвіздця:

В Городенку ми приїхали вже під вечір. Від міста я чекав значно більшого. Майже ніякої старої житлової забудови в Городенці не збереглося, крім декількох вілл на околицях. Але цей негатив сповна компенсує головна споруда міста - костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії та монастир театинців, збудований у 1743-1769 роках за проектом відомого Бернарда Меретина

Майже поруч - Вірменський костел 1686-1706 років - найстаріша збережена споруда міста: 

Збереглася в Городенці і синагога, досить велика: 

Остання зупинка було в Раковці. Було вже пізно, сонце давно сіло за горизонт. Але, користуючись близькістю села до траси та беруч до уваги, що ніхто з нас раніше тут не був, ми вирішили заїхати в Раковець, щоб побачити руїни замку, зведеного галицьким підчашим Домініком Войцехом Бієневським в середині 17 століття:  

Руїни другої вежі:

Додому повернулися піздно і з пробитим колесом :)

Коментарі

дуже-дуже гарні фото!!!!
особливо коропець!
дякую!
мене також коропець найбільше вразив!
Файно тоді покатались :)
І не кажі! :0)
треба буде якось ще щось таке цікаве придумати :)
насыщенно, ничего не скажешь, хотя в некоторых селах-городах не все достопримечательности зацепили.а с З.Потока в Устечко нужно было ехать через Бучач-Чортков получилось бы в два раза длинее, но наверное раза в четыре быстрее.я вообще когда проследил за маршрутом, подумал, что Вы на вертолете летели, в районе Тернопольщины, там же практически дорог нет))
Бучач - Чортків - там я десяток разів був. Якраз то, що ми проїхали (Устя-Зелене - Коропець - Устечко) і були моїми пробілами на Тернопілля. Все інше вже давно об'їздив :)
ти не так мене зрозумів,я мав на увазі відрізок від Золотого Потоку до Устечка, ті 40 км, які ви їхали 3 години
А, ну нас навігатор і вів через Бучач. Але ж ми умні, хотіли швидше, от і отримали вражень на свою голову :)
а я попереджав про тамтешні дороги :)
Ніхто б тобі тоді б не повірив! :)
Що ви, власне, і зробили :)
Тепер будете знати, що мене варто слухатись :)
Та то все із-за того Устечка...
Репортаж супер - з великим задоволенням переглянув !
Добре доповнює розповідь від Романа , або на опак ;) p.s. я чомусь завжди думав : що погані дороги не є перешкодою для справжнього мандрівника ;)
Дякую!
Може, й не є. Особливо у випадках, коли вони повністю знищують авто... :(
На жаль машини розбиваються конкретно:(
Черговий ремонт ? - співчуваю. В даному контексті я мав на увазі , що на дорозі є перешкоди а не "поміхи" - по нашому завади. Завади існують в ефірі. Пароніми "однако" ;)
Однако да! :)
Так, без ремонту не обійдеться...
Нє, ну я розумію, що у С.Селі, Свіржі і т.д. я вже був раніше. Але у Вижнянах могли і розбудити :))))
Приїзди ще, розбудимо! :)