
Опівночі рейс Ryanair доставив мене до Трансільванії - цього разу в її серце, в місто Клуж-Напока. Хоч я і бував у Трансільванії двічі (перший раз і другий раз), саме ця частина - північний захід, де розкинувся Клуж, - була для мене новою територією. Я обожнюю цей регіон: тут не лише красоти Семиграддя, а і особлива аура Старої Європи - справжня, глибока, не туристична.
Щойно вийшовши з аеропорту, я сів у таксі. Ціни приємно здивували - дешевше, ніж в Україні, і довезли мене просто в центр, до історичного серця Клужа. Моє житло розташовувалося біля площі Унірії - саме там, де виблискує вогнями нічне місто, а над старовинною бруківкою здіймається готичний шпиль собору святого Михаїла. Це - справжня трансільванська готика. Я люблю називати її “дракулівською готикою” - за ту темну велич і містичну стриманість, яку вона несе.
Не встиг я залишити рюкзак у квартирі, як мене вже тягнуло в місто. Не хотілося спати. Хотілося блукати вулицями, вдихати нічне повітря Клужа. І я пішов - через площу, під шпилем собору, повз нічні ліхтарі, які відкидали на фасади легкі тіні бароко.
Знайшовся нічний бар. Атмосферний, із підсвіткою, як у серіалі “Нічний агент”, але по-трансільванськи тепло. Тут був і офіціант, з яким ми розговорилися, і красива офіціантка, з якою за вечір ми встигли стати друзями. Замовив кілька сортів місцевого пива - темне, карамельне, з натяком на дим, і легке світле, з квітковими нотами. Це був Клуж без туристів, без денного галасу - справжній, нічний, відвертий.
Нічне відео з Клужа: https://youtube.com/shorts/XGU00N0DyJA?si=ZiutP6Sx5icq7wf6
Я просидів там до майже третьої ночі. А потім - пішов засинати в самому центрі Трансильванії, де готика стикається з ніччю, а місто починає нашіптувати свої перші історії.
Зранку, виспавшись після нічної вилазки, я знову повернувся на площу Унірії. Це серце Клужа, де місто відкривається повною мірою - і простором, і історією, і каменем, який пам’ятає століття. Найперше - знову до собору святого Михаїла. Я вже бачив його вночі, але вдень він розкрив переді мною інші риси - гострі, витончені, і водночас величні. Цей собор - справжній шедевр готики, той самий “дракулівський” стиль, який я так люблю: строгий, піднесений, трохи містичний.
Собор святого Михаїла - не лише головна святиня Клужа, а і один із найкращих прикладів готичної архітектури всієї Трансільванії. Його історія почалася ще в середині XIV століття, коли угорський король Людовик Великий надав місту статус вільного королівського. Тоді мешканці вирішили звести храм, що відповідав би їхньому новому становищу. Будівництво тривало майже сто років - перші роботи почалися близько 1349 року, а завершилися у XV столітті. З того часу собор став символом і духовної, і політичної ваги міста.
Архітектурно храм поєднує риси ранньої і зрілої готики. Його план традиційний: базиліка з трьома навами, витягнутим пресбітерієм і високою вежею, що стала головним акцентом. Вежа, до речі, зведена пізніше, у XV-XVI століттях, і сьогодні піднімається на понад 80 метрів, що робить її найвищою церковною спорудою Трансільванії. Над дахом, укритим червоною черепицею, вона стрімко спрямовує погляд угору - саме так, як задумували середньовічні майстри, щоб людина відчувала і малу власну, і велич Божого дому.
Зовнішній вигляд собору стриманий і гармонійний, але водночас багатий на деталі. Гостроверхі контрфорси і вікна з кам’яним мереживом надають йому легкості, ніби масивні стіни розчиняються у світлі. В архітектурі відчувається вплив європейської готики, але вона трансільванська за духом - без надмірної пишноти, з тією особливою міццю, яка народжується на перехресті культур.
Коли підходиш ближче, собор вражає не лише масштабом, а і витонченими деталями, які можна розглядати годинами. Висока шпиляста вежа з годинником, що здіймається над площею, створює відчуття, ніби час тут тече інакше. Сірий дах вкритий черепицею різних відтінків, а маленькі готичні віконця і фігурні хрести підкреслюють вертикальний рух будівлі в небо.
Особливу увагу привертають масивні контрфорси, що ніби тримають храм на своїх плечах. Вони прикрашені багатою кам’яною різьбою - витонченими декоративними елементами, що нагадують мереживо, вирізьблене з каменю. Кожен виступ, кожна арка ніби створені для того, щоб показати силу і водночас красу готики.
На стінах можна побачити фігури святих, вмуровані в ніші. Вони ніби стежать за кожним, хто заходить на площу, нагадуючи про духовне значення цього місця. Гостроверхі вікна із тонкими кам’яними переплетеннями та старими вітражами надають фасаду легкості, перетворюючи масив каменю на прозорий символ віри.
Головний портал собору заслуговує на окрему увагу. Над дерев’яними дверима височить фігура святого Михаїла - покровителя храму, який уособлює перемогу світла над темрявою. Навколо - гербові щити і різьблені орнаменти, що додають входу урочистості і значущості. Стоячи перед цією брамою, відчуваєш, як історія і віра сплітаються в одному просторі, створюючи особливу атмосферу величі.
Усередині собор святого Михаїла вражає світлом і простором. Високі нервюрні склепіння ніби піднімають погляд догори, створюючи відчуття легкості і водночас монументальності. У променях, що пробиваються крізь кольорові вітражі, стіни і колони набувають особливої гри відтінків, і здається, що камінь сам випромінює м’яке світло. Вівтар із тонкою різьбою та золотими деталями підкреслює головну вісь храму, де гармонійно поєднуються стриманість готики і барокова пишність.
Особливу увагу привертає амвон - справжній витвір мистецтва, прикрашений фігурами ангелів, біблійними сценами та різьбленим орнаментом. Він контрастує з аскетичною архітектурою собору, проте саме завдяки цьому стає центром емоційного вираження інтер’єру. Це місце, звідки колись лунали проповіді, ніби втілює ідею діалогу між величчю храму та живим словом.
Не менш вражаючими є вітражі - яскраві, деталізовані, з біблійними сюжетами та символами. Їхні кольори змінюються протягом дня, наповнюючи простір то холодними, то теплими відблисками. У поєднанні з дерев’яними лавами, хоровими кріслами та акустикою залу, яка підкреслює навіть найменший звук, собор створює атмосферу тиші і духовної зосередженості. Це не лише пам’ятка архітектури, а і живий простір, де мистецтво і віра переплітаються в єдиному русі.
Озирнувшись на західний бік площі Унірії, погляд неминуче зупиняється на монументі Матяшу Корвіну - одному з найбільш знакових символів Клужа і всієї Трансільванії. Величний кінний пам’ятник, створений скульптором Яношем Фадьо і відкритий у 1902 році, вражає гармонією композиції: у центрі - постать самого короля, зосередженого і рішучого, а довкола - його воєначальники, що тримають прапори та знамена. Бронза ніби оживає на сонці, відкидаючи чіткі тіні, і здається, що ще крок - і вершники вирушать у похід. Це не просто скульптура, а своєрідна алегорія сили і єдності, яка втілює дух тієї епохи.
Матяш Корвін - постать майже легендарна для угорської та трансільванської історії. Народившись у Клужі в 1443 році, він став королем Угорщини, а пізніше очолив і Хорватію та Чехію. Його правління вважають "золотою добою": добою справедливих законів, укріплення армії, підтримки науки і мистецтв. Тож пам’ятник у серці Клужа - не лише нагадування про видатного правителя, а і символ міста, який увібрав у себе багатошарову історію регіону, де перепліталися угорські, румунські та австрійські впливи.
Західний бік площі Унірії створює гідне обрамлення для цього монументу. Старовинні будинки з багатим декором, фасади з гербами і символами минулих часів доповнюють атмосферу простору, де історія постає на кожному кроці. Саме тут відчувається справжня “гравітація” площі: з одного боку - готичний Собор святого Михаїла, з іншого - бронзовий Матяш Корвін, а між ними - життя сучасного Клужа, яке вирує серед кав’ярень, виставок і туристичних груп. Площа перетворюється на своєрідний театр історії, де минуле і сучасність зливаються в одному кадрі.
Площа Унірії в Клужі - це не просто простір навколо собору, а цілий архітектурний ансамбль, де кожен фасад додає своїх нот до симфонії міста. Мені було неймовірно цікаво роздивлятися інші будівлі на площі - і з кожної сторони відкривалося щось нове: або барокова вишуканість, або сецесійна легкість, або сувора симетрія ренесансної класики.
Одна з найгарніших споруд на площі - це палац Банффі, розкішний бароковий палац XVIII століття, в якому зараз розташовано Художній музей Клужа. Його фасад зі строгими аркадами, балюстрадами та ліпниною одразу притягує погляд. Будівля витримана і велична, з тими класичними пропорціями, які одразу надають міській площі європейської завершеності. А купольні дахи сусідніх споруд нагадують про віденський вплив на архітектуру Клужа - місто ж бо довго жило в культурному полі Австро-Угорщини, і це тут всюди читається.
На іншому боці площі мене зустріли спокійні ряди старих будинків з червоними дахами, вузькими балконами і вікнами, що виходять прямо на хідник. Тут менше парадності, але більше затишку - саме та частина, де Клуж відкриває своє обличчя повсякденного європейського міста. Особливо гармонійно в цей ансамбль вписується невелика світла церква з вежою - реформатська або уніатська, не впевнений, але виглядає дуже ошатно, з пастельним кольором стін і класичними пропорціями.
Strada Iuliu Maniu - одна з тих вуличок, де Клуж проявляє свою справжню натуру: не парадну і не туристичну, а живу і затишну. Тут усе дрібніше, ніж на площі, але і тепліше. Невеличка вулиця, вкрита рівною плиткою, без тротуарів, без шуму - зате з тією гармонією, яку можуть дати лише століття добудов, реконструкцій і звички жити в цьому середовищі. Прямуючи нею, відчуваєш, ніби потрапляєш у простір, де сучасність і минуле природно співіснують поруч.
Фасади - кольорові, різноманітні, трохи зістарені, з ліпниною, балкончиками, вікнами з дерев’яними рамами та квітами у горщиках. Одні будівлі пофарбовані в насичений лимонний, інші - в кремовий, бузковий чи рожевий. Декотрі з них прикрашені гербами та бароковими деталями, що нагадують про заможних власників минулих епох. Кожна споруда виглядає як окрема історія, але разом вони складають єдиний ансамбль, у якому панує ритм і баланс.
Окрасою вулиці є симетрична перспектива, коли з обох боків зводяться величні сецесійні будівлі з куполами, а попереду відкривається вид на білосніжний собор. Це поєднання створює майже театральну сцену, де головні ролі відіграють архітектура та світло. Вечорами тут запалюються ліхтарі, і тоді простір наповнюється особливою камерністю.
Strada Iuliu Maniu - це не лише про фасади і камінь. Тут працюють кав’ярні та невеликі ресторани, де можна сісти за столик просто на бруківці, а повз неквапом проходять місцеві жителі і студенти. Атмосфера вулиці поєднує затишок і рух, спокій і життя - і саме це робить її однією з найулюбленіших прогулянкових артерій у самому серці Клужа.
Strada Universității бере свій початок від площі Унірії і веде на південь, поступово занурюючи відвідувача у світ спокійнішого Клужа. На відміну від гомінкої центральної площі, ця вулиця зберігає атмосферу академічного міста: її оточують корпуси університетів, старовинні будівлі та кав’ярні, де люблять збиратися студенти. Рівне мощення, простір без автомобільного руху та відносний спокій створюють затишний ритм, що налаштовує на прогулянку та споглядання.
Головною архітектурною домінантою вулиці є римо-католицький храм Святої Трійці (Biserica Romano-Catolică Sfânta Treime), відомий також як Піаристська церква. Його фасад із двома вежами, пофарбованими у теплі відтінки жовтого і охри, вирізняється на фоні більш стриманої забудови. Пишне барокове оздоблення порталу з гербом та латинським написом «Honori Sanctissimae Trinitatis» вказує на посвяту храму. Велична будівля, зведена у XVII-XVIII століттях для ордену піаристів, стала важливим духовним і освітнім осередком міста.
Особливу увагу привертає портал церкви - вишуканий бароковий ансамбль з балконом над входом, кам’яним обрамленням дверей і декоративними елементами у вигляді янголів, що тримають герб. Витончене різьблення та класичні колони поєднуються тут із монументальністю форм, створюючи урочистий вхід, який підкреслює значення храму. Це не лише архітектурна прикраса, а і символічний перехід від буденного міського простору до святині, де панує інший - духовний - вимір.
Strada Bolyai János - це вузький провулок у самому серці Клужа, який з’єднує людні вулиці і несподівано відкриває погляду величний фасад храму. Його затишок створюють високі стіни старих будинків, пофарбованих у теплі відтінки жовтого і охри, вивіски невеликих кав’ярень та крамниць, а також відчуття захищеного простору. Саме тут відчувається, як старе місто вміє ховати свої архітектурні скарби за кількома кроками від гамірних площ.
Наприкінці провулка постає Catedrala Greco-Catolică „Schimbarea la Faţă” - яскраво-жовтий храм XVIII століття з елегантним бароковим фасадом і високою вежею з куполом. Його фасад виглядає особливо ефектно з вузького проходу, де простір звужується, а погляд невідворотно піднімається вгору до хреста над куполом. Церква стала однією з архітектурних домінант Клужа і водночас важливим духовним центром, що додає провулку відчуття спрямованості і урочистості.
І ось - знаменита будівля університету Бабеша-Бойяї - одного з найпрестижніших вишів Румунії, що розташований у самому серці Клужа. Його фасад неможливо оминути поглядом: він тягнеться вздовж вулиці з ритмічною симетрією вікон, яскраво-жовтими акцентами на фоні світлого каменю і завершується могутньою баштою з годинником, над якою височіє металевий купол у стилі модерн із віденським відтінком.
Будівлю зведено наприкінці XIX століття як частину великого проєкту розвитку міста в період Австро-Угорщини. Сам університет було офіційно засновано 1872 року під назвою Університет Франца Йосифа. Після Першої світової війни він зазнав трансформацій, змінив назви та структуру, але саме ця будівля залишалася символом академічного престижу - і продовжує ним бути донині. Сьогодні це адміністративний корпус університету Бабеша-Бойяї, який поєднує угорську, румунську та міжнародну академічні традиції.
Архітектурно будівля - типовий приклад історизму з елементами необароко і сецесії. Кожна деталь фасаду, від ліпнини до гербових медальйонів, говорить про амбіцію створити не просто навчальний заклад, а культурний храм знання. Особливо вражає вежа з годинником, що наче виростає з усього корпусу як символ часу, науки, міцності. Це не просто прикраса - це маніфест.
На початку вулиці Strada Napoca, під номером 1, височіє одна з найрозкішніших будівель Клужа - приклад еклектичної архітектури з виразними необароковими деталями. Фасад прикрашають масивні колони, витончені сандрики над вікнами, ліпнина з орнаментами та балкони з кованими ґратами. Особливу увагу привертає вежа з декоративним куполом, яка надає споруді величності і театральності. Цей будинок одразу вирізняється серед сусідньої забудови, демонструючи заможність і смак своєї епохи, коли архітектура прагнула поєднати практичність із пишністю.
Оглянувши корпус університету, я поспішив до будівлі, яку найбільше хотів побачити в Клужі - до оперного театру на площі Аврама Іанку. Я знав, що це не просто театр, а частина великої європейської історії архітектури, яка проходить і через Львів, і через Одесу, і через Чернівці. Цей театр, як і десятки інших по всій Центрально-Східній Європі, збудували легендарні архітектори Фердинанд Фельнер і Герман Гельмер - австрійський дует, який створив понад 50 театрів у кінці XIX - на початку XX століття.
Але саме з цим проєктом пов’язана цікава інтрига. Театр, який зараз красується в Клужі, насправді спочатку призначався… для Чернівців. Проєкт був готовий, вже погоджений, але поки міська влада Чернівців збирала гроші, щоб заплатити за нього, Клуж-Напока (тоді - Коложвар) оперативно викупив проєкт і почав будівництво. А Чернівці залишилися ні з чим і були змушені замовити новий проєкт - але вийшло не гірше: тамтешній театр вийшов витонченішим, камернішим, більш барочним. А в Клужі втілився варіант монументальніший, з широкими лініями і потужними фасадами.
Будівля театру справляє враження ще з першого погляду. Жовто-кремові стіни, прикрашені колонами, арками, скульптурними нішами, обрамлені декоративною ліпниною в стилі необароко. Над центральним входом - величезна арка з трьома вікнами, фланкована коринфськими колонами, а на фронтоні - герб і написи: Teatrul Național і Opera Română. Вежі по боках - з високими вікнами, скульптурними прикрасами, завершуються алегоричними скульптурами: на одній з них стоїть жінка з лавровим вінком у руках, поруч два леви - справжній апофеоз сили і слави мистецтва.
Просто навпроти театру мене вразила ще одна велична споруда - Палац Юстиції, або Апеляційний суд Клужа. Його фасад - справжній зразок пізнього історизму з елементами класицизму та бароко. Високі коринфські колони, пишна ліпнина, скульптурні прикраси, розетки і картуші - усе це виглядає не як державна установа, а як респектабельний палац Європи кінця XIX століття. Поєднання рожевого з білим і сірим створює вишуканий, стриманий образ.
Особливо мене захопив дах - хвилястий, з кольоровими орнаментами з черепиці, з люкарнами і кованими ґратами. Він додає будівлі неочікуваної легкості і шарму. Це один із тих фасадів, перед яким хочеться зупинитися, вдивлятися в деталі і відчути ритм старого міста, де навіть правосуддя має архітектурну гідність.
Просто навпроти театру, на площі Аврама Іанку, здіймається в небо ще одна велична споруда - православний кафедральний собор Успіння Богородиці. Його темні куполи на світлому камені справляють враження одразу - це не провінційна святиня, а монументальний храм на рівні столиці. Побудований у 1920-1930-х роках, одразу після об’єднання Трансільванії з Румунією, собор мав стати символом нової румунської влади в багатонаціональному Клужі. І він справді таким став.
Архітектура поєднує в собі неовізантійські форми з натяками на романський стиль - масивні барабани, великі арки, гармонійна симетрія, виразна вертикальність. Центральний купол нагадує афінський Парфенон у румунському трактуванні, а декоративні елементи додають храму м’якої урочистості. На передньому плані - сучасний пам’ятник Авраму Іанку, з грубим каменем і металом, що контрастує з витонченістю храму. Але разом вони формують міцну вісь сенсів - дух, народ, мистецтво.
Через дорогу від церкви - будівля Palatul Arhiepiscopiei Ortodoxe (Палац Архієпархії), і не просто адміністративною спорудою, а важливою духовною осередною та архітектурною ознакою площі Аврама Іанку.Палац був зведений у 1887 році адміністрацією Австро‑Угорщини як регіональне урядове приміщення (лісова адміністрація). Після побудови православного собору він перейшов до користування церкви. У наш час у ньому діє семінарія, православна каплиця, бібліотека, і на другому поверсі розташований Музей Архієпархії - значний центр зберігання духовної спадщини та мистецтва
Західний бік площі Аврама Іанку:
На бульварі 21 Decembrie 1989 кидається у вічі витончена силуетна вежа Білого костелу (Biserica Reformată de pe Ulița Lupilor). Його струнка барокова вежа з характерною цибулястою банею вирізняється на фоні класичних фасадів і нагадує про давню реформатську громаду Клужа. Храм, збудований у XVIII столітті, став однією з духовних опор угорців-реформатів у місті. Його строгий білий фасад у поєднанні з високим дахом підкреслює простоту та серйозність протестантської архітектури.
Дещо далі на схід здіймаються вежі греко-католицької церкви Святого Михайла (Biserica Sf. Mihail Greco-Catolică). Бароковий фасад храму, поєднаний із багатою декоративністю, відразу створює контраст із сусіднім протестантським мінімалізмом. Яскравий жовтий колір і подвійні башти роблять його однією з найпомітніших святинь на бульварі. Обидва храми утворюють архітектурний діалог, що відображає культурне і релігійне розмаїття історичного Клужа.
На перехресті вулиць Strada George Barițiu, Strada General Dragalina та Piața Mihai Viteazul височіє одна з найвишуканіших будівель Клужа з вежоподібним куполом на розі. Її фасад прикрашений колонами, балконами та багатою ліпниною, що створює відчуття урочистості і підкреслює статусність цієї частини міста. Купол із декоративними елементами став помітною домінантою простору і своєрідним орієнтиром для перехожих.
З іншого боку перехрестя простягнувся ряд історичних будівель із ритмічними фасадами і різнобарвними відтінками - від світло-блакитних до теплих пастельних. Вони утворюють єдиний ансамбль, що гармонійно поєднує велич XIX століття з динамікою сучасного міського руху. Разом ці споруди створюють своєрідну архітектурну «браму» до серця Клужа.
Вулиця Horea, що бере початок від перехрестя біля Великої синагоги та будинку єврейської громади, веде просто до залізничного вокзалу Клужа. Це одна з найжвавіших і водночас найколоритніших артерій міста, де поєдналися різні епохи та стилі - від неомавританських веж синагоги до елегантних історичних фасадів XIX століття. Уздовж вулиці збереглася низка старовинних будівель, що колись належали заможним купцям та підприємцям, а нині в них розташовані крамниці, кав’ярні та невеликі готелі. Атмосфера Horea поєднує відчуття минулої величі з пульсом сучасного міста, створюючи гарну прогулянкову вісь від історичного центру до вокзалу.
По дорозі до вокзалу мене зупинила яскрава, як східна казка, синагога у неомавританському стилі - з куполами-сфероїдами, стрілчастими арками, зіркою Давида в круглому вікні та чергуванням білих і жовтогарячих смуг на фасаді. Її форма і кольори, ніби з Північної Африки або з Сефарду, різко контрастують із іншою архітектурою Клужа і виводять у зовсім інший культурний світ. Це неологічна синагога, збудована у 1887 році, і вона справді зачаровує - навіть через століття залишається живою частиною міста.
На вулиці Horea височіє елегантна реформатська церква з годинниковою вежею, збудована наприкінці XIX століття у неоготичному стилі. Її стрункий шпиль, прикрашений дрібними башточками, добре вирізняється на тлі навколишньої забудови і слугує орієнтиром для перехожих. Попри те, що храм частково схований серед дерев, він зберігає урочистість і гармонію, підкреслюючи історичний характер вулиці Horea.
У Клужі збереглися залишки середньовічних оборонних споруд, які нагадують про часи, коли місто було обнесене потужними мурами. Найкраще з них збережена вежа кравців - Turnul Croitorilor, розташована на південному сході старого міста.
Ця масивна кам’яна споруда з червоним дахом була зведена в XIV-XV століттях і слугувала частиною міського фортифікаційного комплексу. Свою назву вона отримала тому, що за її охорону відповідала гільдія кравців - у ті часи саме ремісничі цехи були зобов’язані утримувати і захищати окремі частини міських мурів.
Сьогодні вежа повністю відреставрована і перетворена на культурний центр. І хоч бастіон втратив свою військову функцію, він зберіг дух давнього Клужа, який уміє поєднувати старе з новим.
Реформатська церква на вулиці Матяша Корвіна, відома як Перша реформатська церква, є однією з найстаріших святинь Клужа, зведеною в готичному стилі ще в XV столітті. Її суворий кам’яний фасад із вузькими високими вікнами нагадує про середньовічне минуле міста. Перед входом височіє бронзовий пам’ятник королю Матяшу Корвіну в юності, коли він ще не був монархом, а лише уособлював силу і відвагу угорського народу. Ця композиція створює особливу атмосферу - поєднання вікової духовності та історичної пам’яті.
Цитадель на пагорбі в Клужі (Cetățuia din Cluj) - це укріплення XVIII століття, зведене австрійською владою після завоювання Трансильванії Габсбургами. Фортеця мала стратегічне значення для контролю над містом і його мешканцями. Її збудували у формі зірки, характерної для військової архітектури тієї доби, і вона довгий час залишалася важливим військовим об’єктом. Сьогодні пагорб із цитаделлю - улюблене місце прогулянок і оглядових екскурсій, адже звідси відкривається один із найкращих панорамних видів на Клуж.
На фото добре видно старий прохід крізь мур із кам’яною бруківкою та склепіннями, який вів у внутрішній двір цитаделі. Цей арочний тунель і сьогодні зберігає атмосферу середньовічної військової інфраструктури. Саме такими проходами солдати колись пересувалися територією укріплень, а зараз вони перетворилися на мальовничі куточки для туристів.
Окремо варто згадати відреставровані білі будівлі з червоними дахами, які також можна побачити на фото. Це колишні казарми та господарські споруди гарнізону, які у XVIII-XIX століттях використовувалися для проживання солдатів і зберігання провіанту. Сьогодні частина цих будівель відновлена та використовується для культурних і туристичних цілей.
Є і простіші кам’яні споруди, як-от довгасті будівлі з масивних блоків, теж накриті червоним дахом. Колись вони виконували функцію складів та допоміжних приміщень, що забезпечували життя гарнізону. Тепер вони виглядають скромно, але саме вони нагадують про повсякденний бік військового життя.
Зараз цитадель на пагорбі є радше туристичною атракцією, ніж фортифікаційною спорудою. Вона приваблює не лише своєю історією, а і неймовірними краєвидами: саме тут можна побачити, як старий центр Клужа поєднується з сучасними районами. Таким чином, цитадель стала символом гармонії між минулим і сучасністю, а ваші фото чудово передають цю багатошарову історичну атмосферу.
З вершини Цитаделі відкривається одна з найкращих панорам Клужа. Передусім увагу привертає історичний центр із його червоними дахами, серед яких гордо височіє шпиль готичного собору святого Михаїла. Поруч із ним видно куполи православного кафедрального собору та білі фасади Національного театру, які створюють враження цілісної гармонії між різними епохами та стилями.
Далі погляд сягає сучасних кварталів із високими будівлями, які формують динамічний силует міста. Особливо добре видно університетські корпуси та адміністративні споруди, які нагадують, що Клуж - це не лише історія, а і потужний освітній та економічний центр сучасної Румунії.
На заході вирізняється масштабна арена Cluj Arena, розташована неподалік від річки, а поруч із нею - спорткомплекс і зелені зони, що створюють простір для активного відпочинку. Це додає місту молодої енергії, адже Клуж добре поєднує історичну спадщину з сучасною інфраструктурою.
А за всім цим розгортається велична картина природи: хвилі зелених пагорбів і далекі силуети Карпатських гір. Вони обрамлюють місто, наче природні стіни, і підкреслюють його особливий характер - Клуж виглядає тут не просто як урбаністичний центр, а як живий організм, тісно вплетений у тканину довколишнього ландшафту.
Спускаючись від цитаделі до центру, потрапляєш у район, де історія Клужа буквально оживає у камені.
Тут одразу впадає в око велична будівля з високою червоною вежею та гострим дахом - це Палац Бабоша, зведений наприкінці XIX століття для заможного купця. Його неоготичний фасад із декоративними деталями і сьогодні зберігає атмосферу часу, коли набережна річки Самош-Мік перетворювалася на престижний квартал.
Трохи далі на розі вулиць височіє ще одна перлина архітектури - колишній Готель «Нью-Йорк», нині відомий як «Континенталь». Це була найрозкішніша готельна споруда свого часу, відкрита у 1894 році, куди з’їжджалися гості з усієї Європи. Її вишуканий фасад із башточками та орнаментами і досі справляє сильне враження, навіть попри те, що будівля давно втратила свою колишню розкіш.
Не менш ефектним виглядає Палац фінансової адміністрації - монументальна споруда початку XX століття в стилі сецесії. Його масивний шпиль і складна декоративна програма символізували економічну міць і стабільність міста. Це одна з тих будівель, які формують характер панорами Клужа, і разом з іншими спорудами створюють ансамбль «великого бульвару» на підході до центру.
Весь цей район вирізняється цілісністю забудови кінця XIX - початку XX століття. Білі та жовті фасади з ліпниною, численні вежі та шпилі, поєднання неоготики, неоренесансу і сецесії роблять його справжнім архітектурним музеєм під відкритим небом. Тут відчуваєш, як Клуж перетворювався зі старовинного міста на модерний центр Трансильванії, зберігши водночас особливий шарм і респектабельність.
Відео з Клужа: https://youtube.com/shorts/JejKaoKpgb4?si=eeGhXQf7fJjbgas5
Ввечері мені знову не хотілося спати - місто ніби продовжувало дихати в такт моєму настрою. Я просто вийшов із квартири і дозволив ногам вести мене, поки не знайшов нічний клуб, де одразу впізнав "свою" атмосферу. Там грала саме та музика, яка завжди підіймає мені настрій: Мадонна, класичне диско, електро, трохи синт-вейву, багато знайомих хітів 90-х і 2000-х. Танцпол був щирим - без пафосу, без напруження, просто люди, яким подобається танцювати і кайфувати від музики.
Я залишився там до третьої ночі, не помічаючи, як минає час. У цій музиці, в миготінні вогнів, у відчутті свободи була якась радість, яку важко пояснити. Це був не просто вечір у клубі - це було продовження моєї подорожі, тільки вже не вулицями Клужа, а через спогади, ритми і енергію, яку я давно не відчував. І саме тому це запам’яталося так сильно.
Сподобався пост? Поділись з друзями!