No name

ВЕРЕНЧАНКА (3,8 тис. мешканців) – найбільше за чисельністю населення село Заставнівщини. Перша згадка про нього датується 1589 роком. Через село проходить збудована за часів австро-угорського панування залізниця Тернопіль – Чернівці. Веренчанка – вузлова станція: від основної гілки відходить додаткова гілка місцевого значення на Заставну та Вікна Буковини, про яку вже згадувалося у розповіді про Вікно. Побудований у австрійські часи залізничний вокзал також представляє певну цінність для любителів «вокзальної» архітектури. Але їдуть сюди зовсім не на вокзал подивитися. Першою ціллю нашої подорожі до Веренчанки є дерев’яна архаїчна...

Село ЧОРНИЙ ПОТІК (0,6 тис. мешканців), що лежить в долині каньйонних виступів, відомо з 1495 року. В період австрійського та румунського панування село було власністю панів Бзових, які залишили після себе гарні спогади місцевих мешканців та декілька архітектурних пам’яток. А в околицях села знаходиться ще й природнf пам'ятка – водоспад Чорнопотоцький. В центрі села стоїть традиційна для Північної Буковини цегельна хрещата у плані Михайлівська церква. Храм збудовано протягом 1896 – 1903 років на кошти багатого мешканця села пана Бзового. У 1937 році Василь Бзовий збудував ще одну церкву у Чорному Потоці, яка і досі називається його ім’ям...

Ох, як же складно мені далися ці наддністрянські села! Думаєте, я ось так, за власним бажанням перся розбитими ґрунтовками в Самушин чи Онут? Та щяс! Насправді, мені було достатньо одного Брідка, до якого з Вікна веде страшна дорога (хоча, що там «страшна», майже всі дороги на Буковині, крім міжобласних – суцільний жах). Але все ж таки, подивився карту, і вирішив повернутися до Чернівців через Чорний Потік, оглянувши за одно і Баламутівку. Та означена на карті дорога до Чорного Потоку мене так і не привела. Блукаючи поміж дністровських пагорбів, хвилин через сорок я опинився в Мосорівці. Яким чином – то для мене загадка. Ну, добре, що ще в...

САМУШИН (0,4 тис. мешканців) - маленьке село Заставнівського району, розташоване безпосередньо на березі Дністра. В документах Самушин вперше згадується у 1636 році, але є історичні підстави вважати, що поселення існує з 1621 року. З походженням назви села пов’язана легенда, яка близька до справжніх історичних подій. Під час Хотинської війни у 1621 році передовий загін козаків, прямуючи до Хотина, шукав переправу через Дністер i натрапив на турків, що їх переслідували. У сутичці з ворогами загинули всі, крім козака Самуся. Йому врятувала життя маленька іконка із зображенням Богородиці, що висіла на шиї i захистила серце від смертельної рани...

Cело БРІДОК (0,5 тис. мешканців) знаходиться у декількох кілометрах на північ від вже відомого нам села Вікно на березі Дністра. Засноване воно у 1651 році козаком Якимом Сулимою, якій належав до війська Богдана Хмельницького. Козаки, втікаючи від ворогів, вбрід перейшли річку Дністер і на правому березі заснували поселення, яке і отримало відповідну назву. Свято-Дмитріївська церква у Брідку, побудована у 1887 році, славиться працюючим годинником на головному куполі церкви, який озвучує кожну годину відповідною кількістю ударів. Годинник встановлений у 1908 році на кошти мешканців села, що емігрували до Канади. Дзвіниця: Хрест на честь...

ПОГОРІЛІВКА (1,6 тис. мешканців). з найцікавіших сіл Заставнівщини. Село засновано у 1452 році вихідцями з старих поселень Мартинівка, Фуштейка та Калинівка, спалених турками. Село приваблює своєю історією, заповідними урочищами, декількома печерами та іншими природними об’єктами.   Якщо подивитися на Погорілівку з найвищої в околиці села скелі – Сопигори, то побачимо, що воно знаходиться в оточені 13 озер, 8 з яких з’єднані між собою. Назва Сопигора, за легендою, виникла у ХІХ столітті «від сап, що поскидали люди з радощів, коли дізналися про відміну кріпацтва». За іншою легендою топонім походить від того, що «коли жінки-сапальниці йшли...

Назва села ВІКНО (стара назва «Окна», Заставнівський р-н, 1,5 тис. мешканців), походить від слова «вікниця», яким називають плеса води серед заростів осоки, що не замерзають узимку. В історичних джерелах Вікно вперше згадується в 1591 році під назвою Мартинівка. Знамените Вікно, передусім, романтичним палацом де Зота (інші назви – палац Зота, замок Вільбур). Палац побудовано у 1809 році власником великого маєтку у Вікні відставним капітаном-бароном де Зотте у романтичному західноєвропейському стилі. Палац оточує заснований у 1860 році парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва, в якому ростуть 28 видів рідкісних дерев, серед яких такі...

Село ТОВТРИ (1,9 тис. мешканців) розташоване в декількох кілометрах на північ від райцентру Заставна. Вперше згадуються у 1551 році у торговельному документі, як вже розвинене буковинське поселення. У 1868 році у селі закладено фундамент культурно-освітнього товариства «Руська бесіда», метою якого була просвіта українського народу на Буковині та допомога бідним учням народних шкіл. На одному з весіль у будинку отця Миколи Драчинського з ініціативою щодо створення товариства виступив архідиякон Теоктист Дронь, який відвідуючи буковинські села, збирав підписи та заохочував місцевих священиків об’єднуватися у боротьбі за спільну мету. Початок...

Місто ЗАСТАВНА (райцентр Чернівецької області, 8,4 тис. мешканців), засноване у 1589 році на місці давнього поселення, що існувало тут ще у ХІІ столітті. Ймовірно, що назва міста походить від митної застави, яка розташовувалася на переправі через річку Совиця. Існує також думка, що місце отримало назву завдяки своєму розташуванню: Заставну оточують три ставки. За часів панування Австрії в місті знаходилася резиденція повітового суду, а сьогодні Заставна – провінційне, але сучасне містечко. Його життя кипить навколо центральної площі. Тут зосереджені основні об’єкти життєдіяльності: ринок, кафе, бари, ресторани, готель, універмаг тощо, а...

Залужжя – цікаве село на захід від Збаража. В центрі села – стара церква, занедбаний костел і старий млин, а на околиці на Монастирській гори – Преображенська церква (1600 рік), про яку я вже писав. А ще далі – руїни Старозбаразького замку. Від автостанції у центрі Збаражу до приміського села веде вулиця Лесі Українки. Дорога поступово піднімається угору, краєвиди навколо по-тернопільськи гарні: вид на Збараж, довколишні пагорби, долину річки Гнізна. При дорозі – статуя святого: Дуже сподобався старий кам’яний будиночок на межі Збаража і Залужжя. Чимось нагадав вірменські будиночки і вірменському кварталі Кам’янця: На початку села –...

Також дивіться: СТАРИЙ ЗБАРАЖ ЗБАРАЗЬКИЙ ЗАМОК У Збаражі пам’яток не так багато, як зазначено в реєстрі. Немає будинку товариства «Сокіл» (а наверне, гарний був!), комплексу монастиря філіціанок (залишки перебудовано під страшний совковий кінотеатр), багатьох кам’яниць в центрі навколо колишнього Ринкового майдану. Два «палаци» в центрі зовсім на палаци не схожі, а стара оборонна синагога перебудована та пристосована під виробничі потреби. Не можу сказати, що місто не сподобалося. Дуже сподобалося, але я очікував віз Збаража значно більшого. Тому й із розповіддю якось не склалося. Замість неї – великий фоторепортаж з мінімальною кількістю...

Назва міста іноді насторожує тих, хто вперше її чує. Не менше лякає вона і мешканців Чорткова, які навіть намагалися підняти питання про перейменування його на більш богоугодну назву – Богородичне. А дарма, нічого «диявольського» у назві цього подільського містечка немає: вважається, що вона походить від одного з перших власників Єжи Чартковського, який у 1522 році збудував тут перший дерев’яний замок. Хоча, і це лише здогадки: ще у 1427 році поселення згадується як Чартковіце, що було власністю Прадонтича і належало до Теребовлянського повіту. То ж таємницю назви ще належить розгадати майбутнім поколінням. А головне — «чортову» назву з...