Язловець

Сьогодні Язловець – маленьке село у Бучацькому районі Тернопільщини з населенням трохи більше 600 мешканців. А колись одне з найстаріших поселень Західного Поділля було містечком, яке називали «ключем Поділля». Коли воно виникло, невідомо: в давньоруських літописах згадка про Язловець відсутня. Але вірогідно, що дерев’яна фортеця в ті часи тут все існувала. Для початку розберемося з назвою. «Яз» – так в давнину називали огорожу у вигляді вкопаного частоколу. В його сиділи вартові – «ловці». Симбіоз двох слів дає «Язловець». Є і інша легенда про чоловіка на ім’я Яз, який був мисливцем, заблукав в лісі серед трьох пагорбів, осів тут і заснував поселення. Вдячні нащадки назвали місто на його честь. Та легенди рідко бувають правдою. Реальність – вона завжди інша: Язловець стоїть на пагорбі у закрутку річки Вільховець неподалік від місця, де в неї впадає річка Язловка (Язловчик). Вона, напевне, і дала назву містечку.

Перша згадка про замок в Язловці відноситься до 1436 року у зв’язку із претензіями поляків на етнічні українські землі Західного Поділля, щойно звільнені не без допомоги литовців від татар. Першим польським воєводою на Поділлі був Микола Бучацький, представник давнього роду литовського походження гербу «Абданк», а його брат Теодор осів у Язловці. Пізніше він взяв собі прізвище Язловецький. Гіпотетично фортеця, що було побудована на торгівельному шляху зі Львова на Молдавію, була дерев’яною з однією кам’яною оборонною баштою. Замок був п’ятикутним, нерегулярним в плані, що було обумовлено складним рельєфом місцевості. З заходу його захищало скелясте урвище, зі сходу – широкий рів. У гострому західному куті п’ятикутника знаходилась квадратна сторожова башта. Брама розташовувалася у північно-західній стіні, а до північної стіни примикав житловий будинок з криницею.

У 1448 році Теодор Бучацький зі східного боку прибудував оборонні мури нового дитинця. При чому план попереднього дитинця був збережений: оновлений замок так само мав форму видовженого п’ятикутника, в східному куті якого знаходилася квадратна башта. До східної стіни первісного замку добудували житловий будинок. У 1519 році Язловцю надано Маґдебурзьке право і право на щорічний ярмарок, який став одним з найбільших на Поділлі. В середині XVI століття господарем Язловця був Юрій (Єжи) Язловецький. Цей шляхтич був політиком першої величини – коронним гетьманом (керівником всіх польських військ), а пізніше – воєводою Руським і Подільським. Більшу частину свого життя він провів у походах і козакував. У віці 18 років Юрій, будучі на чолі 2-тисячного загону, вирішив виступити на підтримку татарській військ Іслам-Солтана в його боротьбі проти хана Сеадата, але помилково пограбував його отари і пастухів під Очаковим. За це Іслам заарештував Язловецького і відпустив лише після викупу. У 1572 році Юрій Язловецький зробив спробу підпорядкувати польському уряду запорозьких козаків, видав їм особливу платню з королівської скарбниці і призначивши їм керівником білоцерківського шляхтича Івана Садовського. Та спроба не вдалася: волелюбні запорожці і надалі продовжували обирати собі керівника самостійно. Юрій сприяв розвитку торгівлі в Язловці, якою займалися, переважно, вірмени, а ось з католицькими священиками спільної мови не знаходив. Разом із своєю жінкою він став кальвіністом, попередньо вигнавши з Язловця католицьких священників.

У період з 1550 по 1556 роки Юрій Язловецький добудував з південно-західної сторони замку найвищу п'ятиярусну башту-донжон (п’ятий ярус не зберігся), яка і сьогодні вражає своїми розмірами і товщиною стін у 4 метри. У башті влаштувати потрійні бійниці для ведення перехресного вогню, а на місці колишнього рову збудували двоповерховий будинок з наскрізним проїздом. В’їзна брама розміщувалася на рівні третього ярусу башти-донжона, куди можна було попасти через кам’яний майданчик та підйомний міст. В’їзд був прикрашений гарним порталом з родинним гербом Бучацьких-Язловецьких, який зберігся до наших днів. Серед замкових брам згадуються Вірменська, Жидівська і Русько-Польська.

Після смерті Юрія Язловецького замок успадкував один з його синів – Микола Язловецький, снятинський староста і призначений польським урядом керівник запорозьких козаків. Він повернувся у католицизм, заснував у Язловці громадську школу та лікарню. Після його смерті у 1595 році містечко перейшло до його рідного брата Гієроніма Язловецького, для якого війна, здається, була сенсом життя. Сучасники стверджували, що битви для нього - забави, обоз - дім, кінь - крісло, а залізна кольчуга - одяг.

Микола з Гієронімом розібрали старий будинок з криницею, а в західному дитинці з північного боку прибудували напівкруглу бастею та перебудували західну та північну стіни. Під ними спорудили новий житловий будинок, який розділив замкову територію на два двори. У східному дитинці у 1599 році до південної стіни прибудували каплицю, а до північної – двоповерховий будинок. Від цих будівель до нашого часу збереглася на висоту трьох ярусів північна бастея і один ярус східного корпусу, що складається з чотирьох склепінних приміщень.

Гієронім був останнім представником роду Язловецьких. Він був одружений на принцесі Елеонорі Острозькій – онучці відомого руського князі Костянтина Острозького. Незважаючи на те, що її дід був ярим захисником православ’я, Елеонора була католичкою і активно допомагала ордену домініканців, які на той час мали в Язловці монастир з величним костелом Успіння. Дітей Гієроним з Елеонорою не мали, і після смерті останнього Язловецького у 1607 році його вдова стала господарювати в Язловці. Після її смерті Язловець переходить з рук в рук. Його власниками на короткий час були Сенявські, Радзивіли, Чурили, Вольські. У 1643 році Язловець придбав польський коронний гетьман Станіслав Конєцпольський. Він відмітився війнами з москалями, турками та татарами. Але найбільш непримиримим він був до запорозьких козаків. Для боротьби з ними на березі Дніпра біля сучасного Дніпра Конєцпольський спорудив могутню фортецю Кодак. Незважаючи на її міцність, козаки все ж зруйнували її. До Хмельниччини Станіслав не дожив два роки. У 1646 році Язловець успадкував його син сандомирський воєвода Олександр. Він здобув військову освіту в Австрії та Італії, воював з татарами. Він укріпив замок, завдяки чому він витримав облогу козаків у 1648 році. Хоча, Богдан Хмельницький особливого бажання захопити фортецю не мав, адже знав що Конєцпольський там не проживав: на той час він воював проти шведів та території Польщі.

Після того, як загроза Хмельниччини мінувала, у 1649 році Олександр Конєцпольський розпочав роботи із розширення замкових укріплень. Зі сходу, півдня і заходу від збудував нижній замок – новий додатковий пояс оборони. Західна його частина складалася із двоповерхового казематного будинку, якій мав наскрізний арочний проїзд та два наріжний бастіони, до яких з заходу примикали мури з бійницями і невеличкими овальними бастеями. Східна частина нижнього замку складалася з двох квадратних башт, з’єднаних між собою муром. До однієї з башт, яка було надбрамною, вів підйомний міст. Роботи із будівництва нижнього замку були завершені у 1658 році.

У 1672 році Язловець майже без бою капітулював перед турецьким військом Хусейна-паші, якого султан Магомет IV спеціально відрядив з табору з під Бучачу для взяття Язловця. Перебування турків після першого взяття міста було недовгим. Вже наступного року поляки відбили Язловець, але ненадовго. Того ж 1673 року містечко відвідав відомий мандрівник з Фрісландії Ульріх фон Вердум. Ось як він описав яз ловецький замок того часу: «Замок підноситься на гарматний постріл на захід від міста на окремому горбку, який напоперек від гори сягає в довгу долину. Є великий, добре збудований італійським способом з високими мурами, пласким дахом і багатьма коминами, але вже напівспустошений».

Турки знову захопили місто у 1676 році. Язловець був найвіддаленішим форпостом Порти на північному заході, османи додатково укріпили замок, розмістили в ньому численну залогу і навіть заклали навколо великі плодові сади та виноградники. Язловець відбив у турків у 1684 році король Ян ІІ Собєський: турецька залога капітулювала перед поляками вже після перших залпів артилерії. Та незважаючи на повернення Язловця Речі Посполитій, він починає занепадати. Після згасання роду Конєцпольських у першій половині XVIII століття його господарями були Любомирські, після чого містом змінило ще не одного власника. У 1747 році Язловець придбав краківський каштелян Станіслав Понятовський – батько майбутнього останнього короля Польщі Станіслава Августа. Він не став відновлювати занедбаний верхній замок, зайнявся перебудовою нижнього замку, перетворивши його на палац, для чого використав камінь старої фортеці та нову цеглу.

До основної частини палацу добудували два бічні крила, завдяки чому резиденція перетворилася на П-подібний комплекс, який утворював двір-курдонер у бік замку. З іншого боку палацу знаходився парк, з яким двір сполучався за допомогою наскрізного на півциркульного аркового проїзду.

Центральна частина палаці має три поверхи з трикутними щипцями з обох боків – парадного і паркового. В тимпані фронтону розміщені барельєфи з гербами власників.

Обидва фасади прикрашені гарними порталами в ренесансно-барочному стилі. Особливо виділяється портал паркового фасаду з двома напівколонами корінфського ордеру по боках, рельєфними зображеннями масок та вікторій. Важко знайти ще один такий шикарний портал (див. перше фото розповіді)! Деталі порталу:

Герб над порталом:

Портал з боку двору більш скромний:

Попре увесь шик того періоду у другій половині XVIII століття Язловець поступово втрачає статус торгівельного містечка. З 1777 року власники маєтку змінювалися один за одним: Потоцькі, Грудніцькі, Блажовські. Представник останніх, Христофор Блажовський, який постійно в Язловці не проживав, у 1863 передав монастирю Згромадження Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Цей римо-католицький орден заснували у 1854 році у Римі Марцеліна Даровська, Ієронім Кайсевич та Юзефа Карська. Засновницею монастиря у Язловці стала Марцеліна Даровська. Умови Блажовського були наступними: сестри щороку мали виховувати дівчину, яку запропонує родина. Згодом Марцеліна викупила палац і він став власністю кляштору. При монастирі було відкрито школу для дівчат і безкоштовну школу для місцевих дітей.

Монастир проіснував до 1947 року і був закритий радянською владою. Того ж року Язловець з незрозумілих причин перейменували на «Яблунівку», повернувши історичну назву лише у перший рік української незалежності. У колишньому монастирі совіти розмістили спочатку зоотехнікум, а потім – обласний пульманологічний санаторій. Свою діяльність монастир відновив у 1990 році. Сьогодні він ділить приміщення палацу з санаторієм. На другому поверсі палацу розмішується домовий костел і музей Блаженної Марселіни Даровської.

В крайньому західному куті парку знаходиться склеп-усипальниця чорниць, виконана за взірцем римських катакомб. Серед склепів монахинь є й могила засновниці ордену Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії Марселіни Даровської. Остання після смерті була беатифікована Римським Папою.

Нещодавно архітекторами Львівського інституту «Укрзахідпроектреставрація» на чолі з Романом Могитичем розроблено проект реставрація замку в Язловці. Будемо сподіватися…

Першим католицьким храмом Язловця був дерев’яний костел Марії Магдалини, і розташовувався на узвишші за межами міста. У 1548 році ксьондзем у храмі був Хшановський. У 1642 році було виділено місце під новий мурований храм на цвинтарі. З опису 1805 року відомо, що храм «з чотирма стінами, фундамент з твердого каменю, під фаціятами підпертий двома контрфорсами. Вся ця резиденція, костел і стайня, є обведені муром, аж до півночі вулиці Вірменської». Пізніше храм розібрали.

У 1589 – 1590 роках на тому ж пагорбі, де стояв дерев’яний костел Марії Магдалини, тодішній власник Микола Язловецький збудував для ордену домініканців величезний костел у стилі пізньої готики і ренесансу, освячений під титулом Вознесіння Найсвятішої Діви Марії. На відміну від свого батька Юрія, який був кальвіністом, Микола Язловецький повернувся до католицизму. Домініканцям допомагала і жінка його рідного брата Гієроніма Елеонора Острозька навіть не зважаючи на те, що її дід, князь Костянтин Острозький, був відомим захисником православ’я. Після смерті останніх з Язловецьких, костел став предметом суперечок між домініканцями та кам’янецькими єпископами. Та все ж після тривалих судових справ храм у 1639 році залишили отцям домініканцям.

При храмі існував кляштор, двоповерхові келії для якого домініканця побудували у 1642 році. С приходом австрійців всі монастирі на нових землях імперії були ліквідовані. У 1788 році припинив своє існування і кляштор домініканців у Язловці. Монахів перевели до Чорткова, а в кляшторі влаштували військовий склад. Лише у 1830 році стараннями львівського архієпископа Анковича в храмі знову розпочалася служба.

Незважаючи на те, що костел сьогодні – сама руїна, свою велич він і досі не втратив. Храм є однонавовим. Над притвором підвищується потужна дзвіниця, яка, напевне, мала оборонний характер. По кутах її прикрашають декоративні напівбашти, що робить схожим башту на дзвіницю вірменського собору у Львові та Кам’янці. У XVII столітті до обох боків головного об’єму прибудували дві напівкруглих каплиці. Колись храм був оточений оборонним муром, залишки якого збереглися і дотепер. Фасади костелу прикрашують два різьблених ренесансних портали.

На початку XVII століття частим гостем Гієроніма Язловецького та Марії Могилянки був відомим польський композитор Микола Гомулка. У 1609 році він застудився по дорозі додому у Краків, повертаючись з Кам’янця, помер у Язловці і був похований у костелі Успіння.

Портали костелу:

Залишки розписів на стінах:

Склепіння:

Апсида храму:

Ще у XV столітті Язловець став значним торгівельним містечком. Деякі історики навіть пишуть про його конкуренцію зі Львовом. Розвитку торгівлі сприяли вірменські купці, які переселилися до Язловця з багатьох куточків строго світу: Криму, Молдавії, Малої Азії та самої Вірменії. У 1551 році вірмени збудували у центральній части Язловця свою церкву, яка дійшла до нашого часу. До 1810 року Миколаївська церква належала вірменам, після чого її передали у користування греко-католицькій громаді. У першій половині XVII століття до південного фасаду прибудували чотирьохярусну оборонну дзвіницю. При вірменській церкві діяла загальноосвітня парафіяльна школа. Вже в роки незалежності храм відремонтували греко-католики.

А ось стара оборонна синагога в Язловці не збереглася. Відомо, що вона розташовувалася у північній частині містечка і була збудована у ренесансному стилі у ХVІ - ХVІІ столітті. Божниця горіла під час Першої світової війни, а друга світова зовсім її зруйнувала. У повоєнний час її залишки було розібрано. Там же, на півночі села, збереглося декілька ренесансних надгробків від колись великого кіркуту. Орест Мацюк у книжці «Замки і фортеці Західної України» пише про збережену у Язловці міську ратушу «у вигляді мініатюрної фортечки». Не знаю, чи то дійсно вона збереглася, але до сьогоднішнього дня жодному мандрівнику відшукати її не вдалося.

А ось декілька старих симпатичних будиночків у центрі залишилися.

У північно-східній частині Язлівця на горбі знаходиться старий цвинтар, де серед симпатичних надгробків стоїть витончена неоготична каплиця-усипальниця власників Блажовських. Незважаючи на її далеко не найкращій стан, служба тут іноді правиться.

Старі могили на цвинтарі:

Від пагорбу, де розташований цвинтар, відкривається панорама колишнього містечка із замком, костелом та палацом.