Королівка

Назва цього села на березі Нічлави, відомого з XV століття, змінювалася неодноразово. Спочатку воно було «Каролівкою», за австрійських і польських часів – «Корольовкою», за часів совєцької окупації – «Коралівкою». Сучасну назву «Королівка» село отримало у 1989 році. Кололівка, передусім, відома спелеологам, адже поблизу неї розташована карстова печера Оптимістична, яка занесена до Книги рекордів Гінесса, як найдовша в світі гіпсова печера, найдовша печера Євразії та третя за довжиною серед печер світу. Довжина її ходів складає понад 240,5 км, а площа – близько 2 гектарів. Зустрічаються сталактити і геліктити.

Якщо вірити Вікіпедії, то на початку XVII століття на околиці села виник монастир, який у 1672 році частково зруйнували татари (напевне, все ж таки турки). У 1774 році його було ліквідовано. Після першого поділу Польщі і приєднання Західного Поділля до монархії Габсбургів, Королівку було проголошено містечком.

З 1785 року воно перебувало у власності Дунін-Борковських. Це шляхтичі володіли рядом містечок на Тернопіллі і залишили після себе невеличкий слід в архітектурі регіону (з ними ми ще познайоммося у наступник розповідях). У 1867 році Королівка стає волосним центром Борщівського повіту. Пожежі 1904 та 1926 років знищили багато будинків у містечку. У міжвоєнний період Королівка було торговим містечком: тут відбувалися по три великі ярмарки на рік та звичайні щочетверга.

У селі є кам’яна церква Св. Івана Хрестителя (XIX століття). Але за церквами ми не полюємо, вони на Тернопіллі майже однакові і не відрізняються особливим шармом. Чого не скажеш про костели. Про костел в Королівці немає ніяких даних ні в літературі, ні в реєстрах пам’яток. Але він по-своєму цікавий. Принаймні, з такими башточками по боках мені попався вперше.

Храм покинутий, поступово руйнується… Оглядати його краще, напевне, узимку. Улітку його майже повністю вкривають зелені гілки дерев.